Дослідження благородних істин

Якщо все це є порожнім, немає ані виникнення, ані зникнення; Звідси випливає для тебе неіснування чотирьох благородних істин.

Повне пізнання, відкидання, плекання та безпосереднє пізнання — через неіснування чотирьох благородних істин стають неможливими.

Через їхнє неіснування не існує і чотирьох благородних плодів; за відсутності плодів немає ані тих, хто перебуває у плодах, ані тих, хто прямує до них.

Якщо цих восьми осіб-пудґал немає, то немає і Санґги; а через неіснування благородних істин не існує також і істинної Дгарми.

А коли немає ні Дгарми, ні Санґги, то як буде існувати Будда? Так, промовляючи це, ти заперечуєш і три Коштовності.

Ти заперечуєш порожнечу, існування плодів, недгарму і саму Дгарму, а також усі мирські домовленості.

На це ми відповідаємо: ти не розумієш призначення порожнечі, ані самої порожнечі, ані її значення — тому й зазнаєш такої поразки.

Навчання Дгармі Буддами спирається на дві істини: істину мирської умовності та істину в найвищому сенсі.

Ті, хто не розрізняє поділу між цими двома істинами, не осягають глибокої сутності вчення Будди.

Не спираючись на умовність, не можна показати найвище; не осягнувши найвищого, не можна досягти нірвани.

Хибно побачена порожнеча губить недолугого розумом — наче неправильно схоплена змія або невдало застосоване заклинання.

Тому й відвернувся розум Мудреця від наміру проповідувати Дгарму, усвідомивши, наскільки важко цю Дгарму осягнути недолугим.

А той закид щодо порожнечі, який ти знову висуваєш, — наслідок цієї хиби нас не стосується: у порожньому він не виникає.

Для того, кому пасує порожнеча, пасує все; для того, кому порожнеча не пасує, не пасує нічого.

А ти, звалюючи на нас свої власні хиби, наче вершник, що сидить на коні, та самого коня й забув.

Якщо ти бачиш існування речей через їхню власну природу, то, виходить, ти бачиш речі як такі, що не мають ані причин, ані умов.

Ти заперечуєш і наслідок, і причину, і діяча, і знаряддя, і дію, і виникнення, і зникнення, і плід.

Те, що є залежним виникненням, ми проголошуємо порожнечею; вона ж є умовним позначенням, залежним від чогось, і вона ж є серединним шляхом.

Не існує жодної дгарми, яка б виникала не залежно; тому й не існує жодної дгарми, яка б не була порожньою.

Якщо все це є непорожнім, немає ані виникнення, ані зникнення; звідси випливає для тебе неіснування чотирьох благородних істин.

Звідки візьметься страждання, якщо воно не виникає залежно? Адже страждання проголошене непостійним, а у власній природі воно не існує.

Те, що вже існує через власну природу, — з чого ж воно знову виникатиме? Тому для того, хто заперечує порожнечу, немає і виникнення.

Для страждання, яке існує через власну природу, не існує припинення; утверджуючи власну природу, ти заперечуєш припинення.

Якщо шлях має власну природу, то плекання його стає неможливим; а якщо цей шлях плекають, то ніякої власної природи у тебе [для нього] немає.

Коли не існує ні страждання, ні виникнення, ні припинення, то який шлях, будучи припиненням страждання, приведе до мети?

Якщо непізнання його є через власну природу, то як же знову виникне повне пізнання? Хіба ж власна природа не є сталою?

Так само у тебе й відкидання, безпосереднє пізнання та плекання, подібно до повного пізнання, стають неможливими — як і чотири плоди.

Плід, який не осягнутий через власну природу, — як же знову його можна буде осягнути тому, хто тримається власної природи?

За відсутності плодів немає ані тих, хто перебуває у плодах, ані тих, хто прямує до них; а якщо цих восьми осіб-пудґал немає, то немає і Санґги.

І через неіснування благородних істин не існує також і істинної Дгарми; а коли немає ні Дгарми, ні Санґги, то як буде існувати Будда?

У тебе виходить, що Будда є і без залежності від пробудження, і так само у тебе виходить, що пробудження є і без залежності від Будди.

А той, хто за власною природою не є Буддою, — навіть докладаючи зусиль до пробудження, не осягне пробудження у своєму шляху бодгісаттви, за твоїм вченням.

І ніхто ніколи не чинитиме ні Дгарми, ні недгарми; бо що ж робити непорожньому? Власна природа не твориться.

Адже у тебе плід існує і без Дгарми, і без недгарми; а плоду, зумовленого Дгармою і недгармою, у тебе немає.

А якщо у тебе плід, зумовлений Дгармою і недгармою, існує, то як же плід, що виник із Дгарми й недгарми, є у тебе непорожнім?

Ти заперечуєш усі мирські домовленості, коли заперечуєш порожнечу, яка є залежним виникненням.

Для того, хто заперечує порожнечу, не було б чого робити, дія була б нерозпочатою, а діяч був би тим, хто не діє.

Світ, позбавлений власної природи, став би ненародженим, незникомим, нерухомим, позбавленим розмаїття станів.

І осягнення того, що ще не осягнуте, і дія покладання краю стражданню, і відкидання всіх клеш — нічого цього не існувало б, якби все було непорожнім.