← Назад до змісту
Дослідження дванадцяти ланок
Розділ 26 — двадашанґапарікша
26.1
Огорнутий невіданням, він трьома способами витворює санскари заради нового існування; і саме цими діяннями він сходить у ту чи іншу долю.
26.2
Свідомість, зумовлена санскарами, входить у долю; а коли свідомість увійшла, зрошується ім’я-й-форма.
26.3
Коли зрошене ім’я-й-форма, виникає шість опор чуття; а досягнувши шести опор чуття, розгортається дотик.
26.4
Залежно від ока і форми, а також від зосередження уваги, залежно саме від імені-й-форми, — так розгортається свідомість.
26.5
Сходження разом трьох — форми, свідомості й ока — це є дотик; а з того дотику розгортається відчуття.
26.6
Жадоба зумовлена відчуттям, бо прагнеться заради відчуття; а той, хто прагне, схоплює прив’язування чотирьох видів.
26.7
Коли є прив’язування, розгортається буття того, хто прив’язується; бо якби він був без прив’язування, то звільнився б, і буття не виникло б.
26.8
П’ять скандг — це і є буття; з буття розгортається народження, а з нього — старіння, смерть, страждання та інше: скорботи разом із голосіннями,
26.9
пригніченість духу, розпач — усе це розгортається з народження. Таким є виникнення цілої цієї купи страждання.
26.10
Тому невіглас витворює санскари, які є коренем сансари; отже, діячем є невіглас, а не мудрий — через бачення істинного.
26.11
Коли невідання припинене, санскари не виникають; а припинення невідання — саме через плекання цього знання.
26.12
Через припинення того чи іншого те чи інше далі не розгортається; так ця ціла купа страждання цілковито припиняється.
Санскритський оригінал: GRETIL, Nāgārjuna: Mūlamadhyamakakārikā (введення Douglas Bachman, ред. Richard Mahoney)