Концентрат

Об’єкт-дія і об’єкт-атрибут

Об’єкт-дія і об’єкт-атрибут не тільки окремо не існують, але й разом не існують, бо:

(а) Тотожність. Якщо проходження = той, хто проходить, — тоді діяч і дія зливаються в одне, зникає сама розрізненість, заради якої вводилися дві категорії. «Випливала б тотожність діяча і дії» (розділ 2). Тоді нащо взагалі казати «той, хто проходить, проходить» — це порожня тавтологія.

(б) Інакшість. Якщо проходження ≠ той, хто проходить, — тоді вони цілком окремі сутності, і виходить «проходження без того, хто проходить, і той, хто проходить, без проходження» (розділ 2). Тобто якщо вони справді різні, то можуть існувати одне без одного — але тоді який між ними зв’язок? Зв’язку немає, вони просто стоять поряд.

Об’єкт-об’єкт

Якщо причина А має породити наслідок Б, то Б у момент породження або вже є в А, або його немає в А, або частково є / частково ні, або взагалі ні те, ні те. Усі чотири провалюються:

(1) Б уже є в А. Тоді породження зайве — Б уже існує, навіщо його породжувати? І ще: тоді А не «породжує», а просто містить уже готове Б — це не каузація, а виявлення. У розділі 20: «якщо плід є в зібранні причини й умов, він мав би бути схоплений у зібранні; але в зібранні він не схоплюється».

(2) Б немає в А. Тоді звідки воно береться? Якщо в А немає жодних слідів Б, то А так само не пов’язана з Б, як і будь-що інше — і Б могло б тоді виникати з чого завгодно. Розділ 1: «якщо плід, не існуючи наперед, усе ж постає з тих умов — то чому б йому так само не поставати й із того, що умовами не є?». Причина перестає бути причиною — вона рівна не-причині.

(3) І є, і немає. Поєднання двох провалів — обидві хиби разом, плюс внутрішня суперечність (одне й те саме і є, і немає в одному місці).

(4) Ні є, ні немає. Тоді взагалі немає підстави казати, що Б якось пов’язане з А — Б просто з’являється безпідставно, без причини. Це вже не каузація.

Тобто причиновість вимагає, щоб наслідок одночасно і був, і не був у причині — був, щоб мати з нею зв’язок; не був, щоб бути новим. Це суперечність.

Додатковий хід (розділи 11, 20): часовий аспект. Причина і наслідок мали б зустрітися в часі, але: • якщо А вже припинилася, коли виникає Б — між ними немає зв’язку (припинене не діє); • якщо А ще триває, коли виникає Б — то Б виникає при наявній А, і тоді А не «віддала» нічого, лишилася собою; • якщо одночасно — то вони рівноправні, жодна не «породжує» іншу.

Самобутній об’єкт

Самобутній об’єкт мав би бути самодостатнім, незмінним, незалежним. Але тоді:

(1) Він не може змінюватися. Якщо у нього є власна природа — ця природа за визначенням не може стати іншою. Молоко з власною природою «молочності» не може стати кислим молоком — бо тоді його природа змінилася б, а власна природа не змінюється. Розділ 13: «якби в того самого була інакшість, то саме молоко стало б кислим молоком». Але ми бачимо зміну скрізь — отже, свабгави немає.

(2) Він не може виникати. Якщо щось має власну природу — воно вже є, повне, самодостатнє. Йому нема куди «виникати». Розділ 15: «самобутність є нествореною і не залежною від іншого». Але тоді жодне суще не могло б початися — а світ повний виникнень.

(3) Він не може припинятися. Те саме навпаки: самодостатнє не зникає, бо ні від чого не залежить, нічим не підтримується. Йому нема як перестати бути.

(4) Він не може ні з чим взаємодіяти. Якщо об’єкт повний у собі, замкнений на власній природі — він не потребує іншого і не може іншим зачепитися. Будь-який контакт, зв’язок, вплив вимагає, щоб об’єкт у чомусь поступився, відкрився, змінився під дією іншого. А самобутній — не може. Розділ 14: «з’єднання іншого з іншим — але цієї інакшості не існує».

(5) Він не може породжувати. Породити — означає вийти за себе, стати причиною чогось нового. Але самодостатнє не виходить за себе — воно є тим, чим є, і нічим іншим. Розділ 1: «власна природа речей не міститься в умовах».

Процес

Процес мав би бути послідовністю фаз — у розділі 7 це виникнення-тривання-зникнення; у 19 — минуле-теперішнє-майбутнє; у 21 — виникнення-припинення / потік буття. Якщо ці фази самобутні (мають свабгаву), то:

(1) Вони не можуть переходити одна в одну. Самобутнє «теперішнє» не може стати «минулим» — бо це було б зміною природи. Якщо теперішнє за свою природою має «теперішність» — воно завжди теперішнє. Тоді нічого не тече.

(2) Вони не можуть співіснувати. Розділ 7: «трійця, узята порізно, не здатна виконати роль ознаки зумовленого; а як би вони могли бути разом в одному місці, в один час?» Виникнення, тривання і зникнення не можуть бути одночасно — це суперечність. Але й послідовно вони не складаються в єдиний процес, бо самобутні фази не зчіплюються.

(3) Вони не можуть опиратися одна на одну. Розділ 19: теперішнє і майбутнє мали б опиратися на минуле, але якщо їх немає в минулому — як вони на нього опираються? А якщо вони вже в минулому — то вони не теперішнє і не майбутнє. Та сама логіка взаємоконститутивності, що в розділі 10 (вогонь-паливо).

(4) Нескінченний регрес. Розділ 7: «виникнення виникнення» — щоб виникнення саме було подією, потрібне ще одне виникнення, що його породжує, і так до нескінченності. Це специфічно для процесу: будь-яка подія потребує мета-події, яка її породжує.

Усе — об’єкти

По суті все це зводиться до об’єктів. Дія як об’єкт, атрибут як об’єкт, процес як об’єкт. Взаємодія як об’єкт. Об’єкт як об’єкт.

Хоч ми ніби розрізняємо це на дієслова, прикметники і т. д., по суті ми оперуємо об’єктами.

А що в результаті?

Нагарджуна не дає за що зачепитись, він послідовно розбиває всі можливі утворення, але майже не дає позитивних (в сенсі наявності, не в сенсі настрою) тверджень. Якби він висунув подібне твердження, то воно так само підпало б під розбиття. Метод Нагарджуни знімає підпорки і не залишає ані ґрунту під ногами, ані гілок, щоб схопитись руками чи зубами. Це такі собі ножиці, які ріжуть і самих себе за потреби. Важливе застереження існує в розділі 13 (13.8):

Порожнеча проголошена Переможцями як вихід з усіх поглядів; але тих, у кого є погляд на порожнечу, назвали невиліковними.

В розділі 4 (4.8–4.9):

Хто, коли йому заперечують, відповідає посиланням на порожнечу — для того все [його заперечення] лишається незнятим і виявляється рівним [тому], що належить довести.

Хто, коли йому [щось] пояснюють, висуває закид, відповідаючи посиланням на порожнечу, — для того все [його закиди] лишається непідтвердженим і виявляється рівним [тому], що належить довести.

Розділ 24 (24.11):

Хибно побачена порожнеча губить недолугого розумом — наче неправильно схоплена змія або невдало застосоване заклинання.

Причому треба відмітити, що це не відміняє ані Вісімковий Шлях, ані Благородні Істини.

Розділ 24 (24.20):

Якщо все це є непорожнім, немає ані виникнення, ані зникнення; звідси випливає для тебе неіснування чотирьох благородних істин.

Тобто це інструмент, а не відповідь на всі питання. Інструмент, яким запропоновано користуватись для звільнення від страждань. І так, користування цим інструментом вимагає зусиль, кожного разу. Кожного разу трохи менших, але ніколи не нульових.

Ніхто не заперечує функціональність і користь того, що ми називаємо дверьми, але правда в тому, що немає ніяких таких собі дверей. На одному рівні контексту узагальнення добре працює, але це не відміняє більш глобальний рівень.