Велика сутта про порожнечу

Так я чув.

Одного разу Благословенний перебував серед сакʼїв, у Капілаваттху, в парку Ніґродги.

Вранці Благословенний одягнувся, взяв чашу й верхню одежу та пішов до Капілаваттху за милостинею. Пройшовши Капілаваттху за милостинею й повернувшись після їжі, він пішов до помешкання сакʼя Кала-Кхемаки, щоб провести там день.

У той час у помешканні Кала-Кхемаки було приготовано багато місць для проживання.

Побачивши це, Благословенний подумав:

«У помешканні Кала-Кхемаки приготовано багато місць для проживання. Чи не багато тут мешкає монахів?»

У той час шановний Ананда разом із багатьма монахами займався шиттям одежі в помешканні сакʼя Ґхати.

Увечері Благословенний вийшов з усамітнення й пішов до помешкання сакʼя Ґхати. Прийшовши, він сів на приготоване місце й звернувся до шановного Ананди:

— Анандо, у помешканні Кала-Кхемаки приготовано багато місць для проживання. Чи багато там мешкає монахів?

— Шановний, у помешканні Кала-Кхемаки справді приготовано багато місць для проживання, і там мешкає багато монахів. Зараз у нас час виготовлення одежі.

— Анандо, монахові не личить любити товариство, насолоджуватися товариством, віддаватися любові до товариства; любити групи, насолоджуватися групами й радіти групам.

Неможливо, щоб монах, який любить товариство, насолоджується товариством і віддається любові до товариства, любить групи, насолоджується групами й радіє групам, легко й без труднощів досягав того щастя, що походить від зречення, щастя усамітнення, щастя спокою та щастя пробудження.

Але від монаха, який перебуває один, віддалившись від групи, можна очікувати, що він легко й без труднощів досягатиме щастя зречення, щастя усамітнення, щастя спокою та щастя пробудження.

Так само неможливо, щоб монах, який любить товариство й групи, входив і перебував у приємному тимчасовому звільненні розуму або в непохитному звільненні, що не залежить від часу.

Але від монаха, який перебуває один, віддалившись від групи, цього можна очікувати.

Анандо, я не бачу жодної форми, привʼязаність і насолода якою не призвели б, коли ця форма змінюється й стає іншою, до виникнення смутку, голосіння, болю, печалі та відчаю.

Але Татхаґата повністю пробудився до такого способу перебування:

не звертаючи уваги на всі знаки, увійти й перебувати у внутрішній порожнечі.

Якщо, коли Татхаґата перебуває так, до нього приходять монахи, монахині, миряни, мирянки, царі, царські сановники, послідовники інших учень або їхні учні, тоді Татхаґата — з розумом, схиленим до усамітнення, спрямованим до усамітнення, тяжіючим до усамітнення, віддаленим і таким, що радіє зреченню, цілковито покінчивши зі станами, які є основою для потоків-забруднень, — говорить із ними лише так, щоб спрямувати їх до відходу.

Тому, Анандо, якщо монах бажає:

«Нехай я увійду й перебуватиму у внутрішній порожнечі»,

йому слід утвердити розум усередині, заспокоїти його, привести до єдності й зосередити.

І як монах утверджує розум усередині, заспокоює його, приводить до єдності й зосереджує?

Тут, Анандо, монах, віддалившись від чуттєвих задоволень і віддалившись від невмілих станів, входить і перебуває в першій джгані…

у другій джгані…

у третій джгані…

у четвертій джгані.

Так монах утверджує розум усередині, заспокоює його, приводить до єдності й зосереджує.

Потім він спрямовує увагу на внутрішню порожнечу.

Якщо, коли він спрямовує увагу на внутрішню порожнечу, його розум не входить у неї, не набуває ясності, не утверджується й не звільняється в ній, він розуміє:

«Коли я спрямовую увагу на внутрішню порожнечу, мій розум не входить у неї, не набуває ясності, не утверджується й не звільняється в ній».

Так він ясно усвідомлює це.

Потім він спрямовує увагу на зовнішню порожнечу…

Потім — на внутрішню й зовнішню порожнечу…

Потім — на незворушність.

Якщо, спрямовуючи увагу на незворушність, його розум не входить у неї, не набуває ясності, не утверджується й не звільняється в ній, він ясно усвідомлює це.

Тоді, Анандо, монахові слід знову утвердити розум на тому попередньому обʼєкті зосередження, заспокоїти його, привести до єдності й зосередити.

Після цього він знову спрямовує увагу на внутрішню порожнечу.

І тепер його розум входить у внутрішню порожнечу, набуває в ній ясності, утверджується й звільняється.

Він розуміє:

«Коли я спрямовую увагу на внутрішню порожнечу, мій розум входить у неї, набуває ясності, утверджується й звільняється в ній».

Так він ясно усвідомлює це.

Так само він спрямовує увагу на зовнішню порожнечу…

на внутрішню й зовнішню порожнечу…

і на незворушність.

Коли його розум входить у них, набуває ясності, утверджується й звільняється, він ясно усвідомлює це.

Якщо, перебуваючи таким чином, монах схиляється до ходіння, він ходить, ясно усвідомлюючи:

«Коли я так ходжу, жадібність, печаль та погані невмілі стани не охоплять мене».

Якщо його розум схиляється до стояння, він стоїть із таким самим ясним усвідомленням.

Якщо його розум схиляється до сидіння, він сидить із таким самим ясним усвідомленням.

Якщо його розум схиляється до лежання, він лежить із таким самим ясним усвідомленням.

Якщо, перебуваючи таким чином, його розум схиляється до розмови, він ясно усвідомлює:

«Я не говоритиму про те, що є низьким, грубим, мирським, неблагородним, некорисним і не веде до втрати зачарованості, безпристрасності, припинення, спокою, безпосереднього знання, пробудження й ніббани:

про царів, злодіїв, сановників, війська, небезпеки й війни; про їжу й пиття, одяг і ложа, гірлянди й пахощі, родичів і транспорт, села, містечка, міста й країни, жінок і алкоголь, вулиці й криниці, померлих у минулому, різноманітні дрібниці, походження світу й моря та розмови про те, що щось стало або не стало».

Так він ясно усвідомлює це.

Але є розмови, які ведуть до очищення, сприяють усуненню перешкод розуму й цілковито ведуть до втрати зачарованості, безпристрасності, припинення, спокою, безпосереднього знання, пробудження й ніббани:

розмови про малу кількість бажань, задоволеність, усамітнення, не-звʼязування, пробудження енергії, моральну поведінку, зосередження, мудрість, звільнення та знання й бачення звільнення.

Він думає:

«Ось про такі речі я говоритиму».

Так він ясно усвідомлює це.

Якщо його розум схиляється до думок, він ясно усвідомлює:

«Я не думатиму тих низьких, грубих, мирських, неблагородних і некорисних думок, які не ведуть до втрати зачарованості, безпристрасності, припинення, спокою, безпосереднього знання, пробудження й ніббани, а саме:

думок про чуттєві задоволення, думок про недоброзичливість і думок про заподіяння шкоди».

Але є благородні думки, які ведуть того, хто їх практикує, до правильного вичерпання дуккги:

думки про зречення, думки про доброзичливість і думки про незаподіяння шкоди.

Він думає:

«Ось такі думки я думатиму».

Так він ясно усвідомлює це.

Анандо, є пʼять ниток чуттєвого задоволення.

Які пʼять?

Форми, пізнавані оком, бажані, приємні, милі, привабливі, повʼязані з чуттєвим задоволенням і такі, що викликають пристрасть;

звуки, пізнавані вухом;

запахи, пізнавані носом;

смаки, пізнавані язиком;

дотикові обʼєкти, пізнавані тілом, бажані, приємні, милі, привабливі, повʼязані з чуттєвим задоволенням і такі, що викликають пристрасть.

Монахові слід часто досліджувати власний розум:

«Чи виникає в мене щодо якоїсь із цих пʼяти ниток чуттєвого задоволення якась активність розуму?»

Якщо, досліджуючи себе, він бачить, що вона виникає, він розуміє:

«Пристрасть і бажання щодо цих пʼяти ниток чуттєвого задоволення в мені ще не відкинуті».

Так він ясно усвідомлює це.

Якщо ж він бачить, що такої активності розуму не виникає, він розуміє:

«Пристрасть і бажання щодо цих пʼяти ниток чуттєвого задоволення в мені відкинуті».

Так він ясно усвідомлює це.

Анандо, є пʼять сукупностей, за які чіпляються.

Щодо них монахові слід перебувати, споглядаючи їхнє виникнення і зникнення:

«Такою є форма; таким є виникнення форми; таким є зникнення форми.

Таким є відчуття; таким є виникнення відчуття; таким є зникнення відчуття.

Таким є сприйняття; таким є виникнення сприйняття; таким є зникнення сприйняття.

Такими є формації; таким є виникнення формацій; таким є зникнення формацій.

Такою є свідомість; таким є виникнення свідомості; таким є зникнення свідомості».

Коли він так перебуває, споглядаючи виникнення і зникнення цих пʼяти сукупностей, за які чіпляються, зарозуміле уявлення «я є» щодо цих пʼяти сукупностей відкидається.

Він розуміє:

«Зарозуміле уявлення “я є” щодо цих пʼяти сукупностей, за які чіпляються, в мені відкинуте».

Так він ясно усвідомлює це.

Ці стани, Анандо, є цілковито вмілими, ведуть до вмілого, є благородними, надсвітовими й недоступними Злому.

— Як ти думаєш, Анандо, яку користь має бачити учень, щоб слідувати за вчителем, навіть коли той його відсилає?

— Шановний, наше вчення має Благословенного своїм коренем, Благословенного своїм провідником і Благословенного своїм притулком. Було б добре, якби сам Благословенний пояснив значення цих слів. Почувши його, монахи запамʼятають.

— Анандо, учневі не слід слідувати за вчителем лише заради того, щоб почути сутти, пісенні тексти чи пояснення.

Чому?

Бо протягом довгого часу ви вже слухали ці вчення, зберігали їх, повторювали вголос, досліджували розумом і добре проникали в них поглядом.

Але заради розмов, які ведуть до очищення, сприяють усуненню перешкод розуму й цілковито ведуть до втрати зачарованості, безпристрасності, припинення, спокою, безпосереднього знання, пробудження й ніббани, —

а саме розмов про малу кількість бажань, задоволеність, усамітнення, не-звʼязування, пробудження енергії, моральну поведінку, зосередження, мудрість, звільнення та знання й бачення звільнення, —

заради таких розмов учневі варто слідувати за вчителем, навіть коли той його відсилає.

За таких обставин, Анандо, може статися лихо вчителя, лихо учня і лихо того, хто веде святе життя.

І як стається лихо вчителя?

Ось певний учитель шукає усамітненого місця: лісу, підніжжя дерева, гори, ущелини, гірської печери, кладовища, лісової гущавини, відкритого простору або копиці соломи.

Коли він так живе усамітнено, за ним починають ходити брахмани й домогосподарі, мешканці міст і сіл.

Коли вони ходять за ним, він захоплюється ними, впадає в жадібність і повертається до життя в достатку та товаристві.

Це називається лихом учителя.

Його вражають погані невмілі стани — забруднювальні, такі, що ведуть до нового становлення, сповнені тривоги, приносять страждання й ведуть у майбутньому до народження, старіння та смерті.

Так стається лихо вчителя.

І як стається лихо учня?

Учень такого вчителя, наслідуючи його усамітнення, також шукає усамітненого місця: лісу, підніжжя дерева, гори, ущелини, гірської печери, кладовища, лісової гущавини, відкритого простору або копиці соломи.

Коли він живе так усамітнено, за ним починають ходити брахмани й домогосподарі, мешканці міст і сіл.

Він захоплюється ними, впадає в жадібність і повертається до життя в достатку та товаристві.

Це називається лихом учня.

Його вражають погані невмілі стани — забруднювальні, такі, що ведуть до нового становлення, сповнені тривоги, приносять страждання й ведуть у майбутньому до народження, старіння та смерті.

Так стається лихо учня.

І як стається лихо того, хто веде святе життя?

У світі зʼявляється Татхаґата — арахант, цілковито самопробуджений, досконалий у знанні й поведінці, Щасливий, знавець світу, неперевершений наставник тих, кого можна навчити, учитель богів і людей, Будда, Благословенний.

Він шукає усамітненого місця: лісу, підніжжя дерева, гори, ущелини, гірської печери, кладовища, лісової гущавини, відкритого простору або копиці соломи.

Коли він живе так усамітнено, за ним ходять брахмани й домогосподарі, мешканці міст і сіл.

Але він не захоплюється ними, не впадає в жадібність і не повертається до життя в достатку та товаристві.

Проте його учень, наслідуючи усамітнення свого вчителя, також шукає усамітненого місця.

Коли він живе так усамітнено, за ним починають ходити брахмани й домогосподарі, мешканці міст і сіл.

І він захоплюється ними, впадає в жадібність і повертається до життя в достатку та товаристві.

Це називається лихом того, хто веде святе життя.

Його вражають погані невмілі стани — забруднювальні, такі, що ведуть до нового становлення, сповнені тривоги, приносять страждання й ведуть у майбутньому до народження, старіння та смерті.

Так стається лихо того, хто веде святе життя.

І з цих трьох — лиха вчителя, лиха учня та лиха того, хто веде святе життя — останнє має найболючіший і найгіркіший плід і може привести до падіння.

Тому, Анандо, поводьтеся зі мною як друзі, а не як вороги.

Це буде вам на благо й щастя надовго.

І як учні поводяться з учителем як вороги, а не як друзі?

Ось учитель, співчуваючи учням і бажаючи їм добра, навчає Дгарми:

«Це для вашого блага. Це для вашого щастя».

Але його учні не бажають слухати, не прихиляють вуха, не спрямовують розум до розуміння й відхиляються від настанов учителя.

Так учні поводяться з учителем як вороги, а не як друзі.

А як учні поводяться з учителем як друзі, а не як вороги?

Учитель, співчуваючи учням і бажаючи їм добра, навчає Дгарми:

«Це для вашого блага. Це для вашого щастя».

Його учні бажають слухати, прихиляють вуха, спрямовують розум до розуміння й не відхиляються від настанов учителя.

Так учні поводяться з учителем як друзі, а не як вороги.

Тому, Анандо, поводьтеся зі мною як друзі, а не як вороги.

Це буде вам на благо й щастя надовго.

Я не поводитимуся з вами так, як гончар поводиться із сирою, ще не випаленою глиною.

Я говоритиму вам, раз у раз виправляючи вас; я говоритиму вам, раз у раз випробовуючи вас.

Той, у кому є серцевина, вистоїть.

Так сказав Благословенний.

Задоволений, шановний Ананда зрадів словам Благословенного.

Кінець Магасуннятасутта — Великої сутти про порожнечу.

Коментар перекладача

Капілаваттху (Палі: Капілаваттху) — місто сакʼїв, де Будда виріс. Парк Ніґродги (Ніґродгарама) — гай при місті, названий за фікусом-ніґродгою.

Кала-Кхемака й Ґхата — заможні сакʼї, чиї помешкання громада використовувала як тимчасові притулки; «час виготовлення одежі» (чіваракала) — період після сезону дощів, коли монахи разом шили нові одежі.

«Внутрішня порожнеча» (Палі: аджджгаттан суннята) стосується власних пʼяти сукупностей, «зовнішня» — того, що сприймається як інше; третій крок бере їх разом, четвертий — незворушність (упеккха).

Парна до цієї сутти — Мн 121, «Мала сутта про порожнечу»: там порожнеча подана як послідовність щаблів споглядання, тут — як спосіб життя й мовлення.

Оригінал: suttacentral.net/mn122