Розділ 27. Дослідження поглядів

«Я існував у минулому часі» і «я не існував» — ось ті погляди про вічність світу тощо, які спираються на початкову межу.

«Чи буду я, чи буду кимось іншим, чи не буду» у майбутньому часі — ці погляди про «межу» тощо спираються на кінцеву межу.

«Я існував у минулому часі» — це твердження є неслушним; бо той, хто був у попередніх народженнях, не є цим самим теперішнім.

Якби цей самий був «я», то прив’язування-опертя було б чимось окремим; але яке ж тоді у тебе «я», відокремлене від прив’язування-опертя?

Коли встановлено, що немає «я», відокремленого від прив’язування-опертя, то прив’язування-опертя й було б «я»; але у вас же знову «я» немає.

І прив’язування-опертя не є самим «я»: воно зникає і виникає; бо як же прив’язування-опертя стане тим, хто прив’язується?

З іншого боку, «я», відмінне від прив’язування-опертя, також є неслушним; адже воно, будучи без прив’язування, мало б схоплюватися — але не схоплюється.

Так, «я» не є ані іншим від прив’язування-опертя, ані самим прив’язуванням-оперттям; «я» не є ані тим, що без прив’язування, ані тим, чого зовсім немає, — ось висновок.

«Я не існував у минулому часі» — це твердження є неслушним; бо той, хто був у попередніх народженнях, не є іншим, ніж цей теперішній.

Бо якби цей теперішній був іншим, він існував би і тоді, коли того відкинуто; і так само той тривав би, і в ньому народжувався б безсмертний.

Звідси випливало б перервання, загибель діянь, і те, що діяння, вчинене одним, відчував би інший, — і таке інше.

І не так, що він виник, не існувавши раніше, — бо з цього випливала б хиба: «я» було б або зробленим, або таким, що виникло без причини.

Так, погляди щодо минулого — «я був», «я не був», «і те, і те», «ні те, ні те» — жоден із них не є слушним.

А погляд щодо майбутнього часу — «чи буду я», «чи не буду» — є однаковим із тим, що стосується минулого часу.

Якщо той, хто є богом, і той, хто є людиною, є тим самим — тоді виходить вічне; і бог був би ненародженим, бо вічне не народжується.

Якщо людина є іншою від бога, тоді виходило б невічне; а якщо людина є іншою від бога, то тяглість стає неслушною.

Якби одна частина була божественною, а одна частина — людською, то виходило б і невічне, і вічне водночас; а це є неслушним.

Якби і невічне, і вічне були встановлені як обидва разом, то, якщо встановлено це, — то й «ані вічне», і «ані невічне» теж мало б бути встановленим.

Якби хтось звідкись приходив і кудись знову йшов, то сансара була б без початку; але її такою немає.

А якщо немає нічого вічного, то що ж буде невічним? «І вічне, і невічне» — обидва ці погляди відкидаються.

Якби світ мав межу, то як був би інший світ? А якщо світ є безмежним, то як був би інший світ?

Оскільки це є тяглістю скандг, подібно до полум’я світильників, — тому ані безмежність, ані наявність межі не є слушними.

Якби попередні скандги руйнувалися і ці не виникали, спираючись на ті скандги, — тоді світ мав би межу.

Якби попередні скандги не руйнувалися і ці не виникали, спираючись на ті скандги, — тоді світ був би безмежним.

Якби одна частина була з межею, а одна частина — безмежною, то світ був би і з межею, і безмежним; а це є неслушним.

Як же одна частина того, хто прив’язується, загине, а одна частина не загине? Отже, це є неслушним.

І як же одна частина прив’язування-опертя загине, а одна частина не загине? Це теж є неслушним.

Якби і «з межею», і «безмежне» були встановлені як обидва разом, то, якщо встановлено це, — то й «ані з межею», і «ані безмежне» теж мало б бути встановленим.

Або ж, через порожнечу всіх буттів, — погляди про вічність тощо: де, у кого, які саме, з чого вони виникатимуть?

Тому, хто задля відкидання всіх поглядів проповідував істинну Дгарму, із співчуття, — Ґаутамі — віддаю шану.