← Назад до змісту
Дослідження Татхаґата
Розділ 22 — татхаґатапарікша
22.1
[Татгагата] не є скандгами і не є іншим від скандг; скандги не в ньому, і він не в них; Татгагата не володіє скандгами — який же тут Татгагата?
22.2
Якщо Будда, що привласнив скандги, не існує за самобутністю, то як він, що не існує за самобутністю, існував би за інобутністю?
22.3
Той, хто залежить від інобутності, є тим, що позбавлене самості; а те, що позбавлене самості, — як воно буде Татгагатою?
22.4
А якщо самобутності немає, як буде інобутність? Без самобутності та інобутності — хто той Татгагата?
22.5
Якби був якийсь Татгагата, що не привласнив скандги, то він тепер привласнив би їх і таким чином виник.
Опонент бачить, що Татгагата не зводиться до скандг і не є окремим від них. Він пробує врятуватися ще одним ходом: а що, як Татгагата — це самостійна сутність, яка існує незалежно від скандг, але може «привласнювати» їх (упадана — схоплення, привласнення, «беремо скандги як своє»)? Тоді Татгагата — це не скандги і не відмінне від них, а хтось, хто бере їх на себе, як людина може взяти плащ чи скинути його, залишаючись собою.
Це здається елегантним: є «справжній» Татгагата, незалежний від тіла й розуму, який може проявлятися через скандги, коли хоче. Така ідея близька, наприклад, до деяких концепцій «істинної природи» Будди, яка існує незалежно від тіла, у якому проявляється.
Що відповідає Нагарджуна
Він розгортає цю гіпотезу до абсурду через одну просту лінію.
Припустимо, існує якийсь Татгагата, який ще не привласнив скандг. Він просто є — як самостійна сутність, без тіла, без відчуттів, без сприйняття, без ментальних формацій, без свідомості. Чистий Татгагата поза будь-якими скандгами.
Тоді, каже Нагарджуна, «він тепер привласнив би їх і таким чином виник» (са іданім упададяд упадая тато бгавет). Тобто цей «чистий» Татгагата мав би у певний момент взяти скандги на себе — привласнити їх — і через це привласнення стати повнішим, проявитися, виникнути в тій формі, у якій ми його знаємо.
Але це відразу породжує кілька проблем.
По-перше, якщо Татгагата вже існує до привласнення скандг, то в нього мусить бути якесь власне існування, якась своя природа до всякого привласнення. Яка саме? Ми вже встановили в попередніх строфах, що поза скандгами немає жодних ознак, якими Татгагату можна було б описати. Усі характеристики — форма, відчуття, розпізнавання, воління, свідомість — належать до скандг. «Татгагата поза скандгами» — це Татгагата без жодної впізнаваної характеристики, тобто фактично порожнечно-абстрактна сутність, про яку нічого не можна сказати.
По-друге, виникає абсурдне слідство: якщо такий Татгагата існує до привласнення, то він міг би й прямо зараз, у будь-який момент, привласнити нові скандги. Тобто десь поза нашим світом існує вільний Татгагата, готовий «ввійти» в будь-яке тіло, варто йому захотіти. Але це вже не буддизм — це якась теїстична картина, де є вічна душа, що мандрує між тілами, як людина в різних костюмах. Саме ця ідея атман, яку буддизм відкидає від самого початку.
22.6
Але й немає жодного Татгагати, що не привласнив скандги; а той, хто без привласнення не існує, — як він буде привласнювати?
22.7
Не буває жодного непривласненого привласнення; і ніяк не існує Татгагати без привласнення.
22.8
Той, кого шукають п’ятьма способами через тотожність і інакшість і хто [таким чином] не існує, — як він через привласнення проголошується Татгагатою?
22.9
І це привласнення теж не існує за самобутністю; а те, чого немає за самобутністю, — як воно [існуватиме] за інобутністю?
22.10
Таким чином, і привласнення, і той, хто привласнює, — у всіх сенсах порожні; як же проголошується порожнім Татгагата через порожнє?
22.11
Не слід казати «порожній», ні те, що він непорожній; «і те, і інше», «ні те, ні інше» — [це] говориться лише заради умовного позначення.
22.12
Звідки у втишеному чотириликість «вічного, не-вічного» тощо? І звідки у втишеному чотириликість «скінченного, нескінченного» тощо?
22.13
Той, ким схоплене щільне чіпляння «Татгагата існує», коли уявляє «не існує», уявляв би це і про втішеного.
22.14
І в цьому, порожньому за самобутністю, роздум про те, чи Будда існує, чи не існує після припинення, не є можливим.
22.15
Ті, хто розгортає концептуально Будду, що є поза концептуальною розгорнутістю, незнищенного, — усі вони, уражені концептуальною розгорнутістю, не бачать Татгагату.
22.16
Якою є самобутність Татгагати, такою є самобутність цього світу; Татгагата позбавлений самобутності — позбавлений самобутності і цей світ.
Санскритський оригінал: GRETIL, Nāgārjuna: Mūlamadhyamakakārikā (введення Douglas Bachman, ред. Richard Mahoney)