Мала сутта про порожнечу
MN 121 — Чуліасуннятасутта
Так я чув.
Одного разу Благословенний перебував у Саваттхі, у Східному парку, в палаці матері Мігари.
Тоді шановний Ананда ввечері вийшов з усамітнення, підійшов до Благословенного, вклонився й сів збоку. Сидячи збоку, шановний Ананда сказав Благословенному:
— Шановний, одного разу Благословенний перебував серед сакʼїв, у їхньому містечку на імʼя Нагарака. Там я особисто почув від Благословенного й особисто сприйняв такі слова:
«Анандо, тепер я часто перебуваю в оселі порожнечі».
Чи правильно я це почув, правильно сприйняв, правильно запамʼятав і правильно зрозумів?
— Так, Анандо. Ти правильно це почув, правильно сприйняв, правильно запамʼятав і правильно зрозумів.
І раніше, Анандо, і тепер я часто перебуваю в оселі порожнечі.
Наприклад, цей палац матері Мігари порожній від слонів, корів, коней і кобил; порожній від золота й срібла; порожній від зібрань жінок і чоловіків.
Але є тут те, від чого він не порожній, а саме — єдність, що залежить від спільноти монахів.
Так само монах, не звертаючи уваги на сприйняття села й не звертаючи уваги на сприйняття людей, звертає увагу на єдність, що залежить від сприйняття лісу.
Його розум входить у сприйняття лісу, набуває в ньому ясності, утверджується й знаходить у ньому впевненість.
Він розуміє:
«Ті тривоги, які могли б виникати залежно від сприйняття села, тут відсутні.
Ті тривоги, які могли б виникати залежно від сприйняття людей, тут відсутні.
Залишається лише ця міра тривоги — та, що залежить від єдності сприйняття лісу».
Він розуміє:
«Ця сфера сприйняття порожня від сприйняття села.
Ця сфера сприйняття порожня від сприйняття людей.
Але є тут те, від чого вона не порожня, — єдність, що залежить від сприйняття лісу».
Отже, те, чого тут немає, він бачить як те, від чого це порожнє; а те, що тут залишається, він розуміє: «Це присутнє; це є».
Так, Анандо, для нього це є істинним, неспотвореним і чистим входженням у порожнечу.
Далі, Анандо, монах, не звертаючи уваги на сприйняття людей і не звертаючи уваги на сприйняття лісу, звертає увагу на єдність, що залежить від сприйняття землі.
Його розум входить у сприйняття землі, набуває в ньому ясності, утверджується й знаходить у ньому впевненість.
Подібно до того, як бичача шкура, добре розтягнута на сотні кілків, стає гладкою й позбавленою складок, так само монах не звертає уваги на пагорби й западини цієї землі, на важкопрохідні річки, пні й колючки, нерівності гір — на все це він не звертає уваги й спрямовує увагу на єдність сприйняття землі.
Він розуміє:
«Ті тривоги, які могли б виникати залежно від сприйняття людей, тут відсутні.
Ті тривоги, які могли б виникати залежно від сприйняття лісу, тут відсутні.
Залишається лише ця міра тривоги — та, що залежить від єдності сприйняття землі».
Він розуміє:
«Ця сфера сприйняття порожня від сприйняття людей.
Вона порожня від сприйняття лісу.
Але є тут те, від чого вона не порожня, — єдність, що залежить від сприйняття землі».
Отже, те, чого тут немає, він бачить як те, від чого це порожнє; а те, що тут залишається, він розуміє: «Це присутнє; це є».
Так для нього це є істинним, неспотвореним і чистим входженням у порожнечу.
Далі, Анандо, монах, не звертаючи уваги на сприйняття лісу й не звертаючи уваги на сприйняття землі, звертає увагу на єдність, що залежить від сприйняття сфери безмежного простору.
Його розум входить у сприйняття сфери безмежного простору, набуває в ньому ясності, утверджується й знаходить у ньому впевненість.
Він розуміє:
«Ті тривоги, які могли б виникати залежно від сприйняття лісу, тут відсутні.
Ті тривоги, які могли б виникати залежно від сприйняття землі, тут відсутні.
Залишається лише ця міра тривоги — та, що залежить від єдності сприйняття сфери безмежного простору».
Він розуміє:
«Ця сфера сприйняття порожня від сприйняття лісу.
Вона порожня від сприйняття землі.
Але є тут те, від чого вона не порожня, — єдність, що залежить від сприйняття сфери безмежного простору».
Отже, те, чого тут немає, він бачить як те, від чого це порожнє; а те, що тут залишається, він розуміє: «Це присутнє; це є».
Так для нього це є істинним, неспотвореним і чистим входженням у порожнечу.
Далі, Анандо, монах, не звертаючи уваги на сприйняття землі й не звертаючи уваги на сприйняття сфери безмежного простору, звертає увагу на єдність, що залежить від сприйняття сфери безмежної свідомості.
Його розум входить у це сприйняття, набуває в ньому ясності, утверджується й знаходить у ньому впевненість.
Він розуміє, що тривог, залежних від сприйняття землі та сфери безмежного простору, тут немає.
Залишається лише та міра тривоги, що залежить від єдності сприйняття сфери безмежної свідомості.
Він бачить цю сферу сприйняття порожньою від попередніх сприйнять, але бачить, що вона не порожня від єдності, залежної від сприйняття сфери безмежної свідомості.
Те, чого тут немає, він бачить як те, від чого це порожнє; а те, що тут залишається, він розуміє: «Це присутнє; це є».
Так для нього це є істинним, неспотвореним і чистим входженням у порожнечу.
Далі, Анандо, монах залишає поза увагою сприйняття сфери безмежного простору та сфери безмежної свідомості й звертає увагу на єдність, що залежить від сприйняття сфери нічого-немає.
Його розум входить у це сприйняття, набуває в ньому ясності, утверджується й знаходить у ньому впевненість.
Він бачить, що ця сфера порожня від попередніх сприйнять, але не порожня від єдності, залежної від сприйняття сфери нічого-немає.
Те, чого тут немає, він бачить як те, від чого це порожнє; а те, що тут залишається, він розуміє: «Це присутнє; це є».
Так для нього це є істинним, неспотвореним і чистим входженням у порожнечу.
Далі, Анандо, монах залишає поза увагою сприйняття сфери безмежної свідомості та сфери нічого-немає й звертає увагу на єдність, що залежить від сприйняття сфери ані-сприйняття-ані-не-сприйняття.
Його розум входить у це сприйняття, набуває в ньому ясності, утверджується й знаходить у ньому впевненість.
Він бачить, що ця сфера порожня від попередніх сприйнять, але не порожня від єдності, залежної від сприйняття сфери ані-сприйняття-ані-не-сприйняття.
Те, чого тут немає, він бачить як те, від чого це порожнє; а те, що тут залишається, він розуміє: «Це присутнє; це є».
Так для нього це є істинним, неспотвореним і чистим входженням у порожнечу.
Далі, Анандо, монах, не звертаючи уваги на сприйняття сфери нічого-немає й не звертаючи уваги на сприйняття сфери ані-сприйняття-ані-не-сприйняття, звертає увагу на єдність, що залежить від беззнакового зосередження розуму.
Його розум входить у беззнакове зосередження, набуває в ньому ясності, утверджується й знаходить у ньому впевненість.
Він розуміє:
«Ті тривоги, які могли б виникати залежно від сприйняття сфери нічого-немає, тут відсутні.
Ті тривоги, які могли б виникати залежно від сприйняття сфери ані-сприйняття-ані-не-сприйняття, тут відсутні.
Залишається лише ця міра тривоги — та, що залежить від цього самого тіла з його шістьма сферами чуттів, зумовленого життям».
Він розуміє:
«Ця сфера сприйняття порожня від сприйняття сфери нічого-немає.
Вона порожня від сприйняття сфери ані-сприйняття-ані-не-сприйняття.
Але є тут те, від чого вона не порожня, — це саме тіло з його шістьма сферами чуттів, зумовлене життям».
Отже, те, чого тут немає, він бачить як те, від чого це порожнє; а те, що тут залишається, він розуміє: «Це присутнє; це є».
Так для нього це є істинним, неспотвореним і чистим входженням у порожнечу.
Далі, Анандо, монах звертає увагу на єдність, що залежить від беззнакового зосередження розуму.
Його розум входить у беззнакове зосередження, набуває в ньому ясності, утверджується й знаходить у ньому впевненість.
І він розуміє:
«Навіть це беззнакове зосередження розуму є сконструйованим і навмисно сформованим».
Він розуміє:
«Усе, що сконструйоване й навмисно сформоване, — непостійне й за своєю природою підлягає припиненню».
Коли він так знає й так бачить, його розум звільняється від потоку чуттєвого бажання, звільняється від потоку становлення і звільняється від потоку невідання.
Коли він звільнений, виникає знання:
«Звільнений».
Він розуміє:
«Народження вичерпане.
Святе життя прожите.
Зроблено те, що мало бути зроблено.
Більше немає повернення до такого стану існування».
Він розуміє:
«Ті тривоги, які могли б виникати залежно від потоку чуттєвого бажання, тут відсутні.
Ті тривоги, які могли б виникати залежно від потоку становлення, тут відсутні.
Ті тривоги, які могли б виникати залежно від потоку невідання, тут відсутні.
Залишається лише ця міра тривоги — та, що залежить від цього самого тіла з його шістьма сферами чуттів, зумовленого життям».
Він розуміє:
«Ця сфера сприйняття порожня від потоку чуттєвого бажання.
Вона порожня від потоку становлення.
Вона порожня від потоку невідання.
Але є тут те, від чого вона не порожня, — це саме тіло з його шістьма сферами чуттів, зумовлене життям».
Отже, те, чого тут немає, він бачить як те, від чого це порожнє; а те, що тут залишається, він розуміє: «Це присутнє; це є».
Так, Анандо, для нього це є істинним, неспотвореним, чистим, найвищим і неперевершеним входженням у порожнечу.
Анандо, які б аскети чи брахмани в минулому не входили й не перебували в чистій, найвищій і неперевершеній порожнечі, усі вони входили й перебували саме в цій чистій, найвищій і неперевершеній порожнечі.
Які б аскети чи брахмани в майбутньому не входили й не перебували в чистій, найвищій і неперевершеній порожнечі, усі вони входитимуть і перебуватимуть саме в цій чистій, найвищій і неперевершеній порожнечі.
Які б аскети чи брахмани тепер не входили й не перебували в чистій, найвищій і неперевершеній порожнечі, усі вони входять і перебувають саме в цій чистій, найвищій і неперевершеній порожнечі.
Тому, Анандо, вам слід тренуватися так:
«Ми входитимемо й перебуватимемо в чистій, найвищій і неперевершеній порожнечі».
Так сказав Благословенний.
Задоволений, шановний Ананда зрадів словам Благословенного.
Кінець Чуліасуннятасутта — Малої сутти про порожнечу.
Коментар перекладача
Палац матері Мігари (Палі: Міґараматупасада) — велика будівля у Східному парку Саваттхі, подарована громаді Вісакхою, яку називали «матірʼю Мігари». Саваттхі — столиця Косали, місце більшості повчань Канону.
Нагарака (Палі: Наґарака) — містечко в землях сакʼїв, рідного роду Будди.
«Оселя порожнечі» (Палі: суннятавігара) — не місце, а спосіб перебування; вігара означає і житло, і стан, у якому мешкає розум.
«Єдність» (Палі: екатта) — однорідність, зведеність уваги до одного. Протилежне — нанатта, розмаїтість.
Пор. коротшу й пряму формулу порожнечі в Сн 35.85 та розгорнуту версію цієї ж теми в Мн 122.
Оригінал: suttacentral.net/mn121