Сутта про порівняння з водяною змією

Так я чув. Одного разу Благословенний перебував у Саваттхі, в гаю Джети, в монастирі Анатхапіндіки.

У той час у монаха на імʼя Аріттха, який раніше був ловцем грифів, виник такий хибний погляд:

«Я так розумію Дхамму, викладену Благословенним: ті речі, які Благословенний називає перешкодами, насправді не здатні стати перешкодою для того, хто ними користується».

Кілька монахів почули:

«Кажуть, у монаха Аріттхи, який раніше був ловцем грифів, виник такий хибний погляд: “Я так розумію Дхамму, викладену Благословенним: ті речі, які Благословенний називає перешкодами, насправді не здатні стати перешкодою для того, хто ними користується”».

Тоді ці монахи пішли до Аріттхи й сказали йому:

«Чи правда, друже Аріттхо, що в тебе виник такий хибний погляд: “Я так розумію Дхамму, викладену Благословенним: ті речі, які Благословенний називає перешкодами, насправді не здатні стати перешкодою для того, хто ними користується”?»

«Так, друзі. Саме так я розумію Дхамму, викладену Благословенним: ті речі, які Благословенний називає перешкодами, насправді не здатні стати перешкодою для того, хто ними користується».

Тоді монахи, бажаючи відвернути Аріттху від цього хибного погляду, почали його розпитувати, переконувати й напучувати:

«Не кажи так, друже Аріттхо. Не приписуй Благословенному того, чого він не говорив. Недобре неправдиво представляти Благословенного, адже Благословенний так не навчав.

Друже Аріттхо, Благословенний багатьма способами називав перешкоди саме перешкодами, і вони справді здатні стати перешкодою для того, хто їм віддається.

Благословенний говорив, що чуттєві насолоди дають мало задоволення, але багато страждання й муки, а небезпека в них велика.

Чуттєві насолоди Благословенний порівнював із кісткою, із шматком мʼяса, зі смолоскипом із трави, з ямою палаючого вугілля, зі сном, із позиченими речами, з плодами на дереві, з мечами й колодою для рубання, зі списом і вістрям, із головою змії. Вони приносять багато страждання й муки, а небезпека в них велика».

Але навіть коли монахи так розпитували, переконували й напучували Аріттху, він уперто тримався свого хибного погляду й продовжував стверджувати:

«Так, друзі. Саме так я розумію Дхамму, викладену Благословенним: ті речі, які Благословенний називає перешкодами, насправді не здатні стати перешкодою для того, хто ними користується».

Коли монахи зрозуміли, що не можуть відвернути Аріттху від цього хибного погляду, вони пішли до Благословенного, вклонилися й сіли збоку. Сидячи збоку, вони розповіли Благословенному все, що сталося.

Тоді Благословенний звернувся до одного з монахів:

«Іди, монаше, і від мого імені скажи Аріттсі: “Друже Аріттхо, Учитель кличе тебе”».

«Так, шановний», — відповів монах.

Він пішов до Аріттхи й сказав:

«Друже Аріттхо, Учитель кличе тебе».

«Добре, друже», — відповів Аріттха.

Тоді Аріттха пішов до Благословенного, вклонився й сів збоку.

Благословенний сказав йому:

«Аріттхо, чи правда, що в тебе виник такий хибний погляд: “Я так розумію Дхамму, викладену Благословенним: ті речі, які Благословенний називає перешкодами, насправді не здатні стати перешкодою для того, хто ними користується”?»

«Так, шановний. Саме так я розумію Дхамму, викладену Благословенним».

«Нерозумний чоловіче, від кого ж ти почув, що я так навчаю?

Хіба я не говорив багатьма способами, що перешкоди є перешкодами і що вони справді здатні стати перешкодою для того, хто їм віддається?

Я говорив, що чуттєві насолоди дають мало задоволення, але багато страждання й муки, а небезпека в них велика.

Я порівнював чуттєві насолоди з кісткою, зі шматком мʼяса, зі смолоскипом із трави, з ямою палаючого вугілля, зі сном, із позиченими речами, з плодами на дереві, з мечами й колодою для рубання, зі списом і вістрям, із головою змії. Вони приносять багато страждання й муки, а небезпека в них велика.

А ти, нерозумний чоловіче, через власне неправильне розуміння неправдиво представляєш нас, шкодиш самому собі й накопичуєш багато неблагого. Це надовго принесе тобі шкоду й страждання».

Тоді Благословенний звернувся до монахів:

«Як ви думаєте, монахи? Чи має цей Аріттха хоч якусь теплоту, хоч якесь живе розуміння цієї Дхамми й дисципліни?»

«Як же це можливо, шановний? Ні, не має».

Почувши це, Аріттха замовк, збентежився, опустив плечі й голову, сидів пригнічений і не знав, що сказати.

Побачивши це, Благословенний сказав йому:

«Нерозумний чоловіче, ти ще станеш відомим саме завдяки цьому своєму хибному погляду. А тепер я запитаю інших монахів».

І Благословенний звернувся до монахів:

«Монахи, чи ви також так розумієте Дхамму, яку я виклав, як цей Аріттха, котрий через власне неправильне розуміння неправдиво представляє нас, шкодить самому собі й накопичує багато неблагого?»

«Ні, шановний.

Благословенний багатьма способами навчав нас, що перешкоди є перешкодами і справді здатні стати перешкодою для того, хто їм віддається.

Благословенний говорив, що чуттєві насолоди дають мало задоволення, але багато страждання й муки, а небезпека в них велика. Благословенний порівнював їх із кісткою… і з головою змії».

«Добре, монахи, добре. Ви правильно розумієте Дхамму, яку я виклав.

Багатьма способами я говорив, що перешкоди є перешкодами і що вони справді здатні стати перешкодою для того, хто їм віддається.

Я говорив, що чуттєві насолоди дають мало задоволення, але багато страждання й муки, а небезпека в них велика.

І все ж цей Аріттха через власне неправильне розуміння неправдиво представляє нас, шкодить самому собі й накопичує багато неблагого. Це надовго принесе цьому нерозумному чоловікові шкоду й страждання.

Монахи, неможливо, щоб людина користувалася чуттєвими насолодами без чуттєвого бажання, без чуттєвого сприйняття і без думок про чуттєві насолоди.

Монахи, деякі нерозумні люди вивчають Дхамму: сутти, тексти віршованої прози, пояснення, строфи, натхненні висловлювання, “Так було сказано”, джатаки, дивовижні оповіді та діалоги у формі запитань і відповідей.

Вивчивши цю Дхамму, вони не досліджують її значення мудрістю.

Оскільки вони не досліджують значення мудрістю, вчення не стає для них предметом глибокого розуміння.

Вони вивчають Дхамму лише заради того, щоб критикувати інших і перемагати в суперечках.

І тієї мети, заради якої слід вивчати Дхамму, вони не досягають.

Неправильно схоплена ними Дхамма надовго веде їх до шкоди й страждання.

Чому?

Через те, що вони неправильно схопили Дхамму.

Монахи, уявіть людину, якій потрібна водяна змія. Вона шукає водяну змію й бачить велику змію.

Вона схоплює її за тулуб або за хвіст.

Тоді змія обертається й кусає її за руку, плече чи іншу частину тіла.

Через це людина може померти або зазнати страждання, близького до смерті.

Чому?

Тому що вона неправильно схопила змію.

Так само деякі нерозумні люди вивчають Дхамму — сутти, віршовані тексти, пояснення, строфи, натхненні висловлювання, “Так було сказано”, джатаки, дивовижні оповіді та діалоги.

Вивчивши Дхамму, вони не досліджують її значення мудрістю.

Не дослідивши значення мудрістю, вони не доходять до справжнього розуміння.

Вони вивчають Дхамму заради критики інших і перемоги в суперечках.

І не досягають тієї мети, заради якої слід вивчати Дхамму.

Тому неправильно схоплена ними Дхамма надовго веде їх до шкоди й страждання.

Чому?

Через неправильне схоплення Дхамми.

Але, монахи, деякі благородні люди вивчають Дхамму — сутти, віршовані тексти, пояснення, строфи, натхненні висловлювання, “Так було сказано”, джатаки, дивовижні оповіді та діалоги.

Вивчивши Дхамму, вони досліджують її значення мудрістю.

Коли значення досліджене мудрістю, вчення витримує їхнє глибоке розглядання й стає зрозумілим.

Вони вивчають Дхамму не заради того, щоб критикувати інших, і не заради перемоги в суперечках.

Вони досягають тієї мети, заради якої слід вивчати Дхамму.

Правильно схоплена ними Дхамма надовго веде їх до користі й щастя.

Чому?

Через правильне схоплення Дхамми.

Уявіть, монахи, людину, якій потрібна водяна змія. Вона шукає змію й бачить велику водяну змію.

Вона притискає її роздвоєною палицею, добре її фіксує, а тоді правильно хапає за шию.

І хоча змія може обвитися навколо її руки, плеча чи іншої частини тіла, людина через це не помре й не зазнає страждання, близького до смерті.

Чому?

Тому що вона правильно схопила змію.

Так само деякі благородні люди вивчають Дхамму — сутти, віршовані тексти, пояснення, строфи, натхненні висловлювання, “Так було сказано”, джатаки, дивовижні оповіді та діалоги.

Вивчивши Дхамму, вони досліджують її значення мудрістю.

Завдяки цьому вчення стає для них предметом справжнього розуміння.

Вони вивчають Дхамму не заради критики інших і не заради перемоги в суперечках.

Вони досягають тієї мети, заради якої її вивчають.

Правильно схоплена ними Дхамма надовго веде їх до користі, блага й щастя.

Чому?

Через правильне схоплення Дхамми.

Тому, монахи, коли ви розумієте значення того, що я сказав, так і запамʼятовуйте це.

А якщо значення моїх слів вам незрозуміле, запитайте мене або досвідчених монахів.

Монахи, я навчу вас Дхамми, подібної до плота: вона призначена для переправи, а не для того, щоб за неї триматися.

Слухайте уважно й добре запамʼятовуйте. Я говоритиму».

«Так, шановний», — відповіли монахи.

Благословенний сказав:

«Монахи, уявіть людину, яка йде дорогою.

Вона бачить перед собою велику водну перепону. Ближній берег небезпечний і страшний, а дальній берег — безпечний і нестрашний.

Але немає ані човна, щоб переправитися, ані мосту, щоб перейти з цього берега на той.

І людина думає:

“Переді мною велика водна перепона. Цей берег небезпечний і страшний, а інший берег — безпечний і нестрашний.

Але немає ані човна, ані мосту.

Що, як я зберу траву, деревину, гілки й листя, звʼяжу з них пліт і, спираючись на цей пліт, працюючи руками й ногами, безпечно переправлюся на той берег?”

Тоді ця людина збирає траву, деревину, гілки й листя, звʼязує пліт і, спираючись на нього, працюючи руками й ногами, безпечно переправляється на інший берег.

Переправившись і діставшись іншого берега, вона думає:

“Цей пліт був дуже корисний для мене. Спираючись на нього й працюючи руками й ногами, я безпечно переправився на інший берег.

Що, як тепер я покладу цей пліт собі на голову або закину його на плечі й піду з ним, куди захочу?”

Як ви думаєте, монахи? Чи правильно ця людина поводилася б із плотом?»

«Ні, шановний».

«А як же їй слід було б учинити правильно?

Переправившись на інший берег, вона мала б подумати:

“Цей пліт був дуже корисний для мене. Спираючись на нього й працюючи руками й ногами, я безпечно переправився на інший берег.

Тепер я можу витягнути його на берег або залишити у воді й піти далі, куди захочу”.

Саме так ця людина правильно скористалася б плотом.

Так само, монахи, я навчив вас Дхамми, подібної до плота: вона призначена для переправи, а не для того, щоб за неї триматися.

Розуміючи Дхамму як подібну до плота, ви повинні відпустити навіть Дхамму — тим більше те, що не є Дхаммою.

Монахи, є шість основ для поглядів. Які шість?

Ненавчена звичайна людина, яка не бачила благородних, не знає їхнього вчення й не навчена в ньому, яка не бачила добрих людей, не знає їхнього вчення й не навчена в ньому, розглядає форму так:

“Це моє. Це — я. Це моє Я”.

Вона розглядає відчуття:

“Це моє. Це — я. Це моє Я”.

Вона розглядає сприйняття:

“Це моє. Це — я. Це моє Я”.

Вона розглядає волеві формування:

“Це моє. Це — я. Це моє Я”.

Усе побачене, почуте, відчуте, пізнане, досягнуте, шукане й обмірковане розумом вона також розглядає так:

“Це моє. Це — я. Це моє Я”.

І вона тримається за такий погляд:

“Цей світ — це Я; після смерті я буду вічним, постійним, незмінним, нездатним до зміни, і залишатимусь таким назавжди”.

І це вона також розглядає так:

“Це моє. Це — я. Це моє Я”.

А навчений благородний учень, який бачить благородних, знає їхнє вчення й добре навчений у ньому, який бачить добрих людей, знає їхнє вчення й добре навчений у ньому, розглядає форму так:

“Це не моє. Це не я. Це не моє Я”.

Відчуття:

“Це не моє. Це не я. Це не моє Я”.

Сприйняття:

“Це не моє. Це не я. Це не моє Я”.

Волеві формування:

“Це не моє. Це не я. Це не моє Я”.

Усе побачене, почуте, відчуте, пізнане, досягнуте, шукане й обмірковане розумом він також розглядає так:

“Це не моє. Це не я. Це не моє Я”.

І навіть погляд:

“Цей світ — це Я; після смерті я буду вічним, постійним, незмінним, нездатним до зміни й залишатимусь таким назавжди”,

він розглядає так:

“Це не моє. Це не я. Це не моє Я”.

Коли він бачить речі таким чином, він не тривожиться через те, чого немає».

Тоді один монах запитав Благословенного:

«Шановний, чи може виникнути тривога через втрату чогось зовнішнього?»

«Може, монаше», — відповів Благословенний.

«Ось людина думає:

“Було в мене це, а тепер його немає. Могло б це в мене бути, але я цього не отримую”.

І вона сумує, мучиться, плаче, бʼє себе в груди, ридає й впадає у відчай.

Так виникає тривога через втрату зовнішнього».

«А чи може, шановний, не виникати тривоги через втрату зовнішнього?»

«Може, монаше.

Ось людина не думає:

“Було в мене це, а тепер його немає. Могло б це в мене бути, але я цього не отримую”.

І вона не сумує, не мучиться, не плаче, не бʼє себе в груди, не ридає й не впадає у відчай.

Так не виникає тривога через втрату зовнішнього».

«Шановний, а чи може виникнути внутрішня тривога через те, чого немає?»

«Може, монаше.

Ось людина дотримується такого погляду:

“Цей світ — це Я; після смерті я буду вічним, постійним, незмінним, нездатним до зміни й залишатимусь таким назавжди”.

І вона чує, як Татхагата або учень Татхагати навчає Дхамми для викорінення всіх основ поглядів, усіх чіплянь, одержимостей, прихильностей і прихованих схильностей; для заспокоєння всіх сформованих явищ, для відпускання всіх основ привласнення, для згасання жаги, безпристрасності, припинення й ніббани.

Тоді ця людина думає:

“Виходить, мене знищать! Я зникну! Мене більше не буде!”

І вона сумує, мучиться, плаче, бʼє себе в груди, ридає й впадає у відчай.

Так виникає внутрішня тривога через те, чого немає».

«А чи може, шановний, не виникати внутрішньої тривоги через те, чого немає?»

«Може, монаше.

Ось людина не дотримується погляду:

“Цей світ — це Я; після смерті я буду вічним, постійним, незмінним, нездатним до зміни й залишатимусь таким назавжди”.

І коли вона чує, як Татхагата або учень Татхагати навчає Дхамми для викорінення всіх основ поглядів, чіплянь, одержимостей, прихильностей і прихованих схильностей; для заспокоєння всіх сформованих явищ, відпускання всіх основ привласнення, згасання жаги, безпристрасності, припинення й ніббани, вона не думає:

“Мене знищать! Я зникну! Мене більше не буде!”

І вона не сумує, не мучиться, не плаче, не бʼє себе в груди, не ридає й не впадає у відчай.

Так не виникає внутрішня тривога через те, чого немає.

Монахи, якби існувало щось, чим ви могли б володіти і що було б вічним, постійним, незмінним, нездатним до зміни й залишалося б таким навіки, тоді вам слід було б це привласнити.

Але чи бачите ви щось таке?»

«Ні, шановний».

«Добре, монахи. Я також не бачу нічого такого, що можна було б привласнити і що було б вічним, постійним, незмінним, нездатним до зміни й залишалося б таким навіки.

Монахи, якби існувала якась доктрина про Я, за яку можна було б триматися без того, щоб із цього виникали смуток, плач, біль, горе й відчай, тоді вам слід було б триматися за таку доктрину.

Але чи бачите ви таку доктрину про Я?»

«Ні, шановний».

«Добре, монахи. Я також не бачу такої доктрини про Я, за яку можна було б триматися без виникнення смутку, плачу, болю, горя й відчаю.

Монахи, якби існував якийсь погляд, на який можна було б спертися без виникнення смутку, плачу, болю, горя й відчаю, тоді вам слід було б на нього спертися.

Але чи бачите ви такий погляд?»

«Ні, шановний».

«Добре, монахи. Я також не бачу такого погляду, на який можна було б спертися без виникнення смутку, плачу, болю, горя й відчаю.

Монахи, якщо є Я, чи виникає тоді думка: “Це належить мені”?»

«Так, шановний».

«А якщо є те, що належить Я, чи виникає тоді думка: “У мене є Я”?»

«Так, шановний».

«А коли ані Я, ані те, що належить Я, не можна знайти як щось справжнє й достовірне, то хіба погляд:

“Цей світ — це Я; після смерті я буду вічним, постійним, незмінним, нездатним до зміни й залишатимусь таким навіки”

— не є цілковито й повністю нерозумним ученням?»

«Як же інакше, шановний? Це справді цілковито й повністю нерозумне вчення».

«Як ви думаєте, монахи: форма постійна чи непостійна?»

«Непостійна, шановний».

«А те, що непостійне, — страждання чи щастя?»

«Страждання, шановний».

«А те, що непостійне, повʼязане зі стражданням і підлягає зміні, — чи правильно розглядати так:

“Це моє. Це — я. Це моє Я”?»

«Ні, шановний».

«Як ви думаєте, монахи: відчуття… сприйняття… волеві формування… свідомість постійні чи непостійні?»

«Непостійні, шановний».

«А те, що непостійне, — страждання чи щастя?»

«Страждання, шановний».

«А те, що непостійне, повʼязане зі стражданням і підлягає зміні, — чи правильно розглядати так:

“Це моє. Це — я. Це моє Я”?»

«Ні, шановний».

«Тому, монахи, будь-яку форму — минулу, майбутню чи теперішню; внутрішню чи зовнішню; грубу чи тонку; низьку чи високу; далеку чи близьку — усю форму слід бачити такою, якою вона є, правильною мудрістю:

“Це не моє. Це не я. Це не моє Я”.

Будь-яке відчуття… будь-яке сприйняття… будь-які волеві формування… будь-яку свідомість — минулу, майбутню чи теперішню; внутрішню чи зовнішню; грубу чи тонку; низьку чи високу; далеку чи близьку — слід бачити такою, якою вона є, правильною мудрістю:

“Це не моє. Це не я. Це не моє Я”.

Бачачи так, навчений благородний учень розчаровується у формі, розчаровується у відчутті, розчаровується у сприйнятті, розчаровується у волевих формуваннях і розчаровується у свідомості.

Через розчарування виникає безпристрасність.

Через безпристрасність він звільняється.

Коли він звільнений, виникає знання:

“Звільнений”.

І він розуміє:

“Народження вичерпане. Святе життя прожите. Те, що слід було зробити, зроблено. Більше не буде цього становлення”.

Такого монаха називають тим, хто підняв засув, зруйнував рів, висмикнув стовп, зняв перепону; благородним, який опустив прапор, скинув тягар і звільнився від пут.

А як монах стає тим, хто підняв засув?

У монаха невідання покинуте, вирване з коренем, подібно до пальми, зрізаної під корінь; воно знищене й більше не здатне виникнути в майбутньому.

Так монах стає тим, хто підняв засув.

А як монах стає тим, хто зруйнував рів?

У нього покинуто коло народження й сансари, що веде до нового існування; воно вирване з коренем, знищене й більше не здатне виникнути в майбутньому.

Так монах стає тим, хто зруйнував рів.

А як монах стає тим, хто висмикнув стовп?

У нього покинута жага, вирвана з коренем, знищена й більше не здатна виникнути в майбутньому.

Так монах стає тим, хто висмикнув стовп.

А як монах стає тим, хто зняв перепону?

У нього покинуті пʼять нижчих пут, вирвані з коренем, знищені й більше не здатні виникнути в майбутньому.

Так монах стає тим, хто зняв перепону.

А як монах стає благородним, який опустив прапор, скинув тягар і звільнився від пут?

У нього покинута зарозумілість “я є”, вирвана з коренем, знищена й більше не здатна виникнути в майбутньому.

Так монах стає благородним, який опустив прапор, скинув тягар і звільнився від пут.

Монахи, коли свідомість монаха звільнена таким чином, боги разом з Індрою, Брахмою й Паджапаті, шукаючи, не можуть знайти:

“Ось на цьому ґрунтується свідомість Татхагати”.

Чому?

Бо я кажу, монахи, що навіть тут і тепер Татхагату неможливо знайти як щось визначене.

І хоча я так говорю і так навчаю, деякі аскети й брахмани безпідставно, порожньо, неправдиво й помилково звинувачують мене:

“Аскет Готама — знищувач; він проголошує знищення, загибель і припинення існування живої істоти”.

Але я цього не говорю.

І хоча я цього не говорю, вони все одно неправдиво звинувачують мене:

“Аскет Готама — знищувач; він проголошує знищення, загибель і припинення існування живої істоти”.

Як раніше, так і тепер, монахи, я навчаю лише стражданню і припиненню страждання.

Якщо інші ображають Татхагату, лають, дратують чи переслідують його, у Татхагати через це не виникає гніву, невдоволення чи внутрішнього обурення.

Якщо інші шанують Татхагату, поважають, виявляють пошану й поклоняються йому, через це в Татхагати не виникає радості, захоплення чи піднесення.

Якщо інші шанують Татхагату, поважають, виявляють пошану й поклоняються йому, Татхагата думає лише:

“Таке ставлення виявляється до того, що вже було повністю зрозуміле”.

Тому, монахи, якщо інші ображатимуть вас, лаятимуть, дратуватимуть чи переслідуватимуть, не дозволяйте через це виникати гніву, невдоволенню чи внутрішньому обуренню.

І якщо інші шануватимуть вас, поважатимуть, виявлятимуть пошану й поклонятимуться вам, не дозволяйте через це виникати радості, захопленню чи піднесенню.

Коли інші шанують вас, поважають, виявляють пошану й поклоняються вам, думайте:

“Таке ставлення виявляється до того, що вже було повністю зрозуміле”.

Тому, монахи, відпустіть те, що вам не належить. Відпущене, воно надовго принесе вам користь і щастя.

А що вам не належить?

Форма вам не належить. Відпустіть її. Відпущена, вона надовго принесе вам користь і щастя.

Відчуття вам не належить. Відпустіть його.

Сприйняття вам не належить. Відпустіть його.

Волеві формування вам не належать. Відпустіть їх.

Свідомість вам не належить. Відпустіть її.

Відпущені, вони надовго принесуть вам користь і щастя.

Як ви думаєте, монахи: якби люди забрали траву, деревину, гілки й листя з цього гаю Джети, спалили їх або використали, як їм заманеться, чи подумали б ви:

“Це нас люди забирають, палять або роблять із нами, що хочуть”?»

«Ні, шановний».

«Чому?»

«Тому що це не наше Я і не належить нашому Я».

«Так само, монахи, відпустіть те, що вам не належить. Відпущене, воно надовго принесе вам користь і щастя.

А що вам не належить?

Форма вам не належить — відпустіть її.

Відчуття вам не належить — відпустіть його.

Сприйняття вам не належить — відпустіть його.

Волеві формування вам не належать — відпустіть їх.

Свідомість вам не належить — відпустіть її.

Відпущені, вони надовго принесуть вам користь і щастя.

Монахи, Дхамма добре викладена мною: вона ясна, відкрита, явлена, вільна від латок і приховування.

Оскільки Дхамма так добре викладена мною — ясна, відкрита, явлена, вільна від латок і приховування, — для тих монахів, які є арагантами, чиї забруднення вичерпані, які прожили святе життя, виконали те, що слід було виконати, скинули тягар, досягли справжньої мети, повністю зруйнували пута становлення й звільнилися через правильне знання, — неможливо більше визначити жодного нового кола існування.

Оскільки Дхамма так добре викладена мною — ясна, відкрита, явлена, вільна від приховування, — ті монахи, які покинули пʼять нижчих пут, усі народжуються спонтанно й там досягають остаточної ніббани, більше не повертаючись із того світу.

Оскільки Дхамма так добре викладена мною, ті монахи, які покинули три пута й значно послабили жагу, відразу та невідання, усі є тими, хто повернеться лише один раз. Повернувшись до цього світу ще один раз, вони покладуть край стражданню.

Оскільки Дхамма так добре викладена мною, ті монахи, які покинули три пута, усі є вступившими в потік: вони більше не здатні впасти в нижчі світи, їхня доля визначена, вони прямують до пробудження.

Оскільки Дхамма так добре викладена мною, ті монахи, які є послідовниками Дхамми або послідовниками віри, усі прямують до пробудження.

Оскільки Дхамма так добре викладена мною, ті, хто має щодо мене хоча б певну міру довіри й любові, усі прямують до небесного світу».

Так сказав Благословенний.

Монахи були задоволені й зраділи словам Благословенного.

Кінець Алагаддупама-сутти, другої.

Коментар перекладача

Алагаддупама (Палі: алаґаддупама) — «подібне до водяної змії». Назва вказує на першу з двох притч сутти: небезпечна не сама змія, а невміле хапання. Так само й з Дхаммою — вивчена заради суперечок, вона кусає того, хто її вивчив.

Аріттха (Палі: Аріттха) — монах, який раніше був ловцем грифів. Його погляд — що чуттєві насолоди не є справжньою перешкодою для того, хто «розуміє», — це класична форма духовного самообману, знайома в усі часи. Виноситься не вчення, а самовиправдання.

Перешкоди, про які йдеться (Палі: антараїка дгамма), — насамперед чуттєві насолоди й порушення обітниць. Десять порівнянь (кістка, шматок мʼяса, смолоскип із трави й далі) — стала формула Канону, що описує насолоду як щось, за що платиш непропорційно дорого.

Девʼять названих видів текстів (сутти, віршована проза, пояснення, строфи, натхненні висловлювання, «Так було сказано», джатаки, дивовижні оповіді, діалоги) — це навагга-саттха-сасана, давня класифікація жанрів Канону, старша за поділ на нікаї.

Притча про пліт — найвідоміше місце сутти. Її часто цитують як «відпусти вчення», але Будда обережніший: пліт покидають лише після переправи, і не викидають на середині річки. «Тим більше те, що не є Дхаммою» — тобто хибні погляди слід відпустити ще раніше.

Шість основ для поглядів (Палі: чха діттхіттхана) — це пʼять сукупностей (форма, відчуття, сприйняття, волеві формування, свідомість) плюс сам погляд про вічне «я». Свідомість у переліку основ не названа окремо, бо вона входить у «побачене, почуте, відчуте, пізнане».

«Мене знищать! Я зникну!» — тривога, яку вчення про анатту викликає в того, хто досі тримається за «я». Будда прямо відповідає на закид у нігілізмі: він навчає не знищення істоти, а лише страждання й припинення страждання.

Індра, Брахма й Паджапаті (Палі: Інда, Брагма, Паджапаті) — верховні божества ведійського пантеону. Те, що навіть вони не можуть знайти опору звільненої свідомості, — не метафізична заява про зникнення, а образ того, що шукати «де тепер Татхагата» — саме питання неправильно поставлене.

Засув, рів, стовп, перепона й прапор — образи обложеного міста: невідання, коло народжень, жага, пʼять нижчих пут і зарозумілість «я є». Останню знімають найпізніше — вона тримається довше за все інше.

Порівняйте з Мн 63, де Будда так само відмовляється від спекулятивних питань на користь того, що справді припиняє страждання.

Оригінал: suttacentral.net/mn22