Сутта про пастку — Благородний пошук

Так я чув.

Одного разу Благословенний перебував у Саваттхі, в гаю Джети, в монастирі Анатхапіндіки.

Одного ранку Благословенний одягнувся, взяв чашу й верхню накидку та ввійшов до Саваттхі по милостиню.

Тоді кілька монахів підійшли до шановного Ананди й сказали:

— Друже Анандо, вже давно ми не чули бесіди про Дгамму безпосередньо від Благословенного. Було б добре, якби ми змогли почути Дгамму безпосередньо від Благословенного.

— Тоді, шановні, йдіть до оселі брахмана Раммаки. Можливо, вам вдасться почути бесіду про Дгамму безпосередньо від Благословенного.

— Добре, друже, — відповіли монахи.

Після того як Благословенний походив Саваттхі по милостиню й повернувся після їжі, він сказав шановному Ананді:

— Ходімо, Анандо, до Східного парку, до палацу матері Мігари, щоб провести там день.

— Так, шановний, — відповів Ананда.

Увечері, вийшовши з усамітнення, Благословенний сказав Ананді:

— Ходімо, Анандо, до Східних воріт, щоб омити тіло.

Омившись, Благословенний вийшов із води й стояв в одній накидці, даючи тілу висохнути.

Тоді Ананда сказав:

— Шановний, оселя брахмана Раммаки неподалік. Вона приємна й гарна. Було б добре, якби Благословенний зі співчуття пішов туди.

Благословенний мовчки погодився.

Коли він прийшов до оселі брахмана Раммаки, кілька монахів сиділи там, розмовляючи про Дгамму. Благословенний зупинився за дверима й чекав, доки їхня розмова закінчиться.

Коли вона закінчилася, він кашлянув і постукав у двері. Монахи відчинили.

Благословенний увійшов, сів на приготоване місце й запитав:

— Монахи, про що ви щойно розмовляли? Яку розмову я перервав своєю появою?

— Шановний, ми саме говорили про самого Благословенного, коли Благословенний прийшов.

— Добре, монахи. Саме так і належить вам, синам добрих родин, які з вірою залишили домашнє життя заради бездомного: збираючись разом, вам слід робити одне з двох — говорити про Дгамму або зберігати благородне мовчання.

Монахи, є два види пошуку: благородний пошук і неблагородний пошук.

Неблагородний пошук

А що таке неблагородний пошук?

Ось людина, сама будучи підвладною народженню, шукає те, що також підвладне народженню.

Сама будучи підвладною старінню, шукає те, що підвладне старінню.

Сама будучи підвладною хворобі, шукає те, що підвладне хворобі.

Сама будучи підвладною смерті, шукає те, що підвладне смерті.

Сама будучи підвладною скорботі, шукає те, що підвладне скорботі.

Сама будучи підвладною забрудненню, шукає те, що підвладне забрудненню.

А що, монахи, підвладне народженню?

Дружина й діти підвладні народженню; раби й рабині підвладні народженню; кози й вівці, кури й свині, слони, корови, коні й кобили підвладні народженню; золото й срібло підвладні народженню.

Усе це — обʼєкти привʼязаності, підвладні народженню.

Людина, сама будучи підвладною народженню, звʼязується ними, захоплюється ними, віддається їм — і шукає те, що також підвладне народженню.

А що підвладне старінню?

Дружина й діти, раби й рабині, кози й вівці, кури й свині, слони, корови, коні й кобили, золото й срібло — усе це підвладне старінню.

Це обʼєкти привʼязаності, підвладні старінню. Людина, сама підвладна старінню, звʼязується ними, захоплюється ними й шукає те, що також підвладне старінню.

А що підвладне хворобі?

Дружина й діти, раби й рабині, кози й вівці, кури й свині, слони, корови, коні й кобили — усе це підвладне хворобі.

Людина, сама підвладна хворобі, привʼязується до цього й шукає те, що також підвладне хворобі.

А що підвладне смерті?

Дружина й діти, раби й рабині, кози й вівці, кури й свині, слони, корови, коні й кобили — усе це підвладне смерті.

Людина, сама підвладна смерті, привʼязується до цього й шукає те, що також підвладне смерті.

А що підвладне скорботі?

Дружина й діти, раби й рабині, кози й вівці, кури й свині, слони, корови, коні й кобили — усе це підвладне скорботі.

Людина, сама підвладна скорботі, привʼязується до цього й шукає те, що також підвладне скорботі.

А що підвладне забрудненню?

Дружина й діти, раби й рабині, кози й вівці, кури й свині, слони, корови, коні й кобили, золото й срібло — усе це підвладне забрудненню.

Людина, сама підвладна забрудненню, звʼязується цим, захоплюється цим, віддається цьому й шукає те, що також підвладне забрудненню.

Ось що називається неблагородним пошуком.

Благородний пошук

А що таке благородний пошук?

Ось людина, сама будучи підвладною народженню, побачивши небезпеку в тому, що підвладне народженню, шукає ненароджене, найвище звільнення від пут — ніббану.

Сама будучи підвладною старінню, побачивши небезпеку в тому, що підвладне старінню, шукає нестаріюче, найвище звільнення від пут — ніббану.

Сама будучи підвладною хворобі, побачивши небезпеку в тому, що підвладне хворобі, шукає непідвладне хворобі, найвище звільнення від пут — ніббану.

Сама будучи підвладною смерті, побачивши небезпеку в тому, що підвладне смерті, шукає безсмертне, найвище звільнення від пут — ніббану.

Сама будучи підвладною скорботі, побачивши небезпеку в тому, що підвладне скорботі, шукає нескорботне, найвище звільнення від пут — ніббану.

Сама будучи підвладною забрудненню, побачивши небезпеку в тому, що підвладне забрудненню, шукає незабруднене, найвище звільнення від пут — ніббану.

Ось що називається благородним пошуком.

Пошук Будди до пробудження

Монахи, до мого пробудження, коли я ще був непробудженим бодгісаттою, я сам, будучи підвладним народженню, шукав те, що підвладне народженню; будучи підвладним старінню, хворобі, смерті, скорботі та забрудненню, я шукав те, що так само було їм підвладне.

І тоді я подумав:

«Навіщо мені, самому підвладному народженню, шукати те, що підвладне народженню?

Що як, побачивши небезпеку в тому, що підвладне народженню, я шукатиму ненароджене, найвище звільнення від пут — ніббану?

Що як, будучи підвладним старінню, я шукатиму нестаріюче?

Будучи підвладним хворобі — непідвладне хворобі?

Будучи підвладним смерті — безсмертне?

Будучи підвладним скорботі — нескорботне?

Будучи підвладним забрудненню — незабруднене, найвище звільнення від пут — ніббану?»

Згодом, коли я був ще молодим, чорноволосим юнаком у розквіті молодості, попри те що мої мати й батько не бажали цього й плакали зі сльозами на обличчях, я поголив волосся й бороду, одягнув жовті шати й залишив домашнє життя заради бездомного.

Алара Калама

Покинувши дім і шукаючи того, що є благим, шукаючи найвищого стану спокою, я прийшов до Алари Калами.

Я сказав йому:

— Друже Каламо, я хочу вести святе життя в цьому вченні й дисципліні.

Алара Калама відповів:

— Залишайся, шановний. Це таке вчення, що розумна людина невдовзі може сама безпосередньо пізнати й здійснити те, чого досяг її вчитель.

Я швидко опанував це вчення.

Лише настільки, наскільки можна було повторювати його словами й промовляти устами, я вже міг говорити про знання й учення старійшин і разом з іншими заявляти: «Я знаю, я бачу».

Але я подумав:

«Алара Калама, безперечно, не стверджує, що сам безпосередньо пізнав і здійснив це вчення лише через віру. Він справді перебуває, знаючи й бачачи його».

Тоді я запитав Алару Каламу:

— Друже Каламо, до якого рівня ти сам безпосередньо пізнав і здійснив це вчення?

І Алара Калама проголосив сферу нічого-немає.

Я подумав:

«Не лише Алара Калама має віру — я також маю віру.
Не лише він має енергію — я також маю енергію.
Не лише він має усвідомленість — я також маю усвідомленість.
Не лише він має зосередження — я також маю зосередження.
Не лише він має мудрість — я також маю мудрість.

Що як я докладу зусиль, щоб самому здійснити те вчення, яке Алара Калама проголошує як безпосередньо пізнане ним?»

І невдовзі я сам безпосередньо пізнав і здійснив це вчення.

Я прийшов до Алари Калами й запитав:

— Друже Каламо, чи це весь рівень, до якого ти сам безпосередньо пізнав і здійснив це вчення?

— Так, друже.

— Я також безпосередньо пізнав і здійснив його до цього рівня.

Тоді Алара Калама сказав:

— Це велике надбання для нас, друже, велика удача, що ми маємо такого шановного співпрактика.

Те вчення, яке я знаю, знаєш і ти; те, що знаєш ти, знаю і я.

Який я — такий і ти; який ти — такий і я.

Ходімо ж, друже, разом керувати цією громадою.

Так Алара Калама, мій учитель, поставив мене, свого учня, на рівень із самим собою й ушанував мене великою пошаною.

Але я подумав:

«Це вчення не веде до втрати зачарованості, до згасання пристрасті, до припинення, до спокою, до безпосереднього знання, до пробудження, до ніббани.

Воно веде лише до народження у сфері нічого-немає».

Тому я не задовольнився цим ученням, утратив до нього інтерес і пішов.

Удака Рамапутта

Продовжуючи шукати те, що є благим, найвищий стан спокою, я прийшов до Удаки Рамапутти.

Я сказав:

— Друже, я хочу вести святе життя в цьому вченні й дисципліні.

Удака Рамапутта відповів:

— Залишайся, шановний. Це таке вчення, що розумна людина невдовзі може сама безпосередньо пізнати й здійснити те, чого досяг її вчитель.

Я швидко опанував це вчення.

Лише настільки, наскільки можна було повторювати його словами й промовляти устами, я вже міг говорити про знання й учення старійшин і разом з іншими заявляти: «Я знаю, я бачу».

Я подумав:

«Рама не стверджував, що сам безпосередньо пізнав це вчення лише через віру. Безперечно, він перебував, знаючи й бачачи його».

Я запитав Удаку Рамапутту:

— До якого рівня Рама проголошував, що сам безпосередньо пізнав і здійснив це вчення?

Удака Рамапутта назвав сферу ані-сприйняття-ані-не-сприйняття.

Я подумав:

«Не лише Рама мав віру — я також маю віру.
Не лише Рама мав енергію — я також маю енергію.
Не лише Рама мав усвідомленість — я також маю усвідомленість.
Не лише Рама мав зосередження — я також маю зосередження.
Не лише Рама мав мудрість — я також маю мудрість.

Що як я докладу зусиль, щоб самому здійснити те вчення, яке Рама проголошував як безпосередньо пізнане ним?»

І невдовзі я сам безпосередньо пізнав і здійснив це вчення.

Я сказав Удаці:

— Чи це весь рівень, до якого Рама безпосередньо пізнав і здійснив це вчення?

— Так, друже.

— Я також безпосередньо пізнав і здійснив його до цього рівня.

Удака відповів:

— Це велике надбання для нас, друже, велика удача, що ми маємо такого шановного співпрактика.

Те вчення, яке безпосередньо пізнав Рама, знаєш і ти.

Яким був Рама — таким є ти; який ти — таким був Рама.

Тож тепер, друже, керуй цією громадою.

Так Удака Рамапутта, який був моїм співпрактиком, поставив мене на місце вчителя й ушанував мене великою пошаною.

Але я подумав:

«Це вчення не веде до втрати зачарованості, до згасання пристрасті, до припинення, до спокою, до безпосереднього знання, до пробудження, до ніббани.

Воно веде лише до народження у сфері ані-сприйняття-ані-не-сприйняття».

Тому я не задовольнився цим ученням, утратив до нього інтерес і пішов.

Урувела

Продовжуючи шукати те, що є благим, найвищий стан спокою, я мандрував країною Магадга й зрештою прибув до Урувели, до поселення Сенані.

Там я побачив прекрасну місцевість: приємний лісовий гай, чисту річку з гарними берегами й зручними місцями для купання, а неподалік — село, де можна було збирати їжу.

Я подумав:

«Яка прекрасна місцевість! Приємний гай, чиста річка з гарними берегами, а неподалік село.

Цього цілком достатньо для зусиль людини, яка прагне докласти зусиль».

І я залишився там, подумавши: «Це місце придатне для практики».

Сам будучи підвладним народженню, побачивши небезпеку в тому, що підвладне народженню, я шукав ненароджене, найвище звільнення від пут — ніббану, і досяг ненародженого, найвищого звільнення від пут — ніббани.

Сам будучи підвладним старінню, я досяг нестаріючого.

Сам будучи підвладним хворобі, я досяг непідвладного хворобі.

Сам будучи підвладним смерті, я досяг безсмертного.

Сам будучи підвладним скорботі, я досяг нескорботного.

Сам будучи підвладним забрудненню, я досяг незабрудненого, найвищого звільнення від пут — ніббани.

І в мені виникли знання й бачення:

«Моє звільнення непохитне.
Це останнє народження.
Тепер більше немає нового становлення».

Чому Будда спочатку не хотів навчати

Тоді я подумав:

«Ця Дгамма, якої я досяг, глибока, важка для бачення, важка для розуміння, спокійна, піднесена, недоступна самому лише міркуванню, тонка, пізнавана мудрими.

А люди насолоджуються привʼязаністю, радіють привʼязаності, тішаться привʼязаністю.

Для людей, які насолоджуються привʼязаністю, важко побачити цей принцип: це-зумовленість, залежне виникнення.

Так само важко побачити й це:

заспокоєння всіх конструювань,
відпускання всіх основ привʼязаності,
згасання жадання,
безпристрасність,
припинення,
ніббана.

Якщо я навчатиму Дгамми, а інші мене не зрозуміють, це буде для мене лише втомою й клопотом».

І тоді мені спали на думку ці строфи, яких я ніколи раніше не чув:

«Те, чого я досяг із такими труднощами,
навіщо тепер проголошувати?
Ті, кого охопили пристрасть і ненависть,
не зможуть легко зрозуміти цю Дгамму.
Вона йде проти течії, тонка,
глибока, важка для бачення, витончена.
Засліплені пристрастю її не побачать,
оповиті масою темряви».

Коли я так розмірковував, мій розум схилявся до бездіяльності, а не до навчання Дгамми.

Брахма Сахампати

Тоді Брахма Сахампати, пізнавши своїм розумом мої думки, подумав:

«Світ загине! Світ пропаде! Адже розум Татхагати, араханта, цілковито пробудженого, схиляється до бездіяльності, а не до навчання Дгамми».

І так само швидко, як сильна людина могла б зігнути витягнуту руку або випрямити зігнуту, Брахма Сахампати зник зі світу Брахми й зʼявився переді мною.

Відкривши одне плече, він склав долоні переді мною й сказав:

— Шановний, нехай Благословенний навчає Дгамми! Нехай Щасливий навчає Дгамми!

Є істоти, в очах яких мало пилу. Не почувши Дгамми, вони занепадуть.

Знайдуться ті, хто зрозуміє Дгамму.

І він промовив:

«Колись у Магадзі зʼявилося
нечисте вчення, вигадане забрудненими людьми.
Відчини двері до Безсмертного!
Нехай вони почують Дгамму,
яку пізнав Бездоганний.
Як людина, що стоїть на вершині гори,
бачить людей навколо,
так і ти, о мудрий, з всевидячим оком,
піднімись на палац, створений із Дгамми.
Поглянь на людей, занурених у скорботу,
переможених народженням і старінням.
Підведись, герою, переможцю в битві!
Провіднику каравану, вільний від боргу,
мандруй світом.
Нехай Благословенний навчає Дгамми —
знайдуться ті, хто зрозуміє».

Тоді, зважаючи на прохання Брахми та зі співчуття до істот, я оглянув світ оком Будди.

І побачив істот із малою кількістю пилу в очах і з великою кількістю пилу; з гострими здібностями й слабкими; з добрими якостями й поганими; тих, кого легко навчити, й тих, кого важко навчити.

Це було подібно до ставка з блакитними, червоними й білими лотосами.

Деякі лотоси народжуються й ростуть у воді та залишаються зануреними під водою.

Інші ростуть у воді й лежать на її поверхні.

А інші піднімаються над водою й стоять, не забруднені водою.

Так само, оглянувши світ оком Будди, я побачив істот із малою й великою кількістю пилу в очах, із гострими й слабкими здібностями, тих, кого легко навчити, й тих, кого важко навчити.

Тоді я відповів Брахмі Сахампати:

«Відчинені для них двері до Безсмертного.
Нехай ті, хто має вуха, відпустять свою недовіру.
Вважаючи навчання виснажливим,
я раніше не проголошував людям
цю піднесену й тонку Дгамму».

Тоді Брахма Сахампати, зрозумівши, що я дав згоду навчати Дгамми, вклонився мені, обійшов мене праворуч і зник.

Кого навчити першим?

Тоді я подумав: «Кого мені навчити Дгамми першим? Хто швидко її зрозуміє?»

Я подумав про Алару Каламу:

«Алара Калама мудрий, розумний і проникливий. Уже давно в його очах мало пилу. Що як я навчу його Дгамми першим? Він швидко її зрозуміє».

Але божество повідомило мені:

— Шановний, Алара Калама помер сім днів тому.

І в мені також виникли знання й бачення: «Алара Калама помер сім днів тому».

Я подумав: «Велика втрата для Алари Калами. Якби він почув цю Дгамму, то швидко її зрозумів би».

Потім я подумав: «Кого мені навчити Дгамми першим?»

Я подумав про Удаку Рамапутту:

«Він мудрий, розумний і проникливий. Уже давно в його очах мало пилу. Він швидко зрозуміє цю Дгамму».

Але божество повідомило:

— Шановний, Удака Рамапутта помер минулої ночі.

І в мені виникли знання й бачення: «Удака Рамапутта помер минулої ночі».

Я подумав: «Велика втрата для Удаки Рамапутти. Якби він почув цю Дгамму, то швидко її зрозумів би».

Тоді я подумав: «Пʼятеро монахів багато мені допомагали, коли я докладав зусиль. Що як я навчу Дгамми спочатку їх?»

Я побачив божественним оком, що вони перебувають біля Баранасі, в Ісіпатані, в Оленячому парку.

Тож, пробувши в Урувелі стільки, скільки хотів, я вирушив до Баранасі.

Зустріч з Упакою

Дорогою між Ґаєю та місцем пробудження мене побачив аскет-адживака Упака.

Він сказав:

— Друже, твої органи чуття ясні, колір шкіри чистий і світлий.

Заради кого ти залишив дім? Хто твій учитель? Чиє вчення ти приймаєш?

Я відповів йому строфами:

«Я — той, хто все подолав, усе пізнав,
нічим серед усіх явищ не заплямований.
Я все залишив,
і через знищення жадання я звільнений.
Пізнавши самостійно,
кого я міг би назвати своїм учителем?
Немає в мене вчителя,
і немає рівного мені.
У світі разом із його богами
немає того, хто був би мені рівнею.
Бо я — арахант у цьому світі,
я — неперевершений учитель.
Я один — цілковито пробуджений,
охололий, згаслий.
Щоб привести в рух колесо Дгамми,
я йду до міста Касі.
У світі, що став сліпим,
я вдарю в барабан Безсмертного».

Упака сказав:

— Якщо те, що ти стверджуєш, правда, друже, ти маєш бути безмежним переможцем.

Я відповів:

«Переможцями є такі, як я —
ті, хто досяг знищення потоків-забруднень.
Усі погані стани мною переможені.
Тому, Упако, я — Переможець».

Після цього Упака сказав:

— Ну, можливо, друже.

Похитав головою, звернув на іншу дорогу й пішов.

Пʼятеро монахів

Зрештою я прибув до Баранасі, в Ісіпатану, до Оленячого парку, де перебували пʼятеро монахів.

Побачивши мене здалеку, вони домовилися між собою:

«Ось іде аскет Ґотама. Він відмовився від зусиль і повернувся до достатку.

Не будемо йому вклонятися, не будемо вставати перед ним і не братимемо його чашу та накидку.

Лише поставимо сидіння. Якщо захоче — сяде».

Але що ближче я підходив, то менше вони були здатні дотримуватися своєї домовленості.

Одні вийшли мені назустріч і взяли чашу та накидку, інші приготували сидіння, ще інші принесли воду для ніг.

Проте вони зверталися до мене на імʼя й називали мене «друже».

Я сказав:

— Монахи, не звертайтеся до Татхагати на імʼя і не називайте його «друже».

Татхагата — арахант, цілковито пробуджений.

Слухайте, монахи. Безсмертне досягнуте.

Я навчатиму вас. Я викладу Дгамму.

Якщо ви практикуватимете відповідно до моїх настанов, то невдовзі самі безпосередньо пізнаєте й здійсните вже в цьому житті ту неперевершену мету святого життя, заради якої сини добрих родин правильно залишають домашнє життя заради бездомного.

Пʼятеро відповіли:

— Друже Ґотамо, навіть тією поведінкою, тією практикою й тими суворими аскетичними вправами ти не досяг надлюдського стану, гідного благородних знання й бачення.

Як же тепер, коли ти відмовився від зусиль і повернувся до достатку, ти міг його досягти?

Я відповів:

— Монахи, Татхагата не повернувся до достатку, не відмовився від зусиль.

Татхагата — арахант, цілковито пробуджений.

Слухайте. Безсмертне досягнуте.

Я навчатиму вас і викладу Дгамму.

Вони повторили своє заперечення вдруге.

Я вдруге відповів те саме.

Вони повторили його втретє.

Тоді я запитав:

— Монахи, чи памʼятаєте ви, щоб я коли-небудь раніше говорив вам щось подібне?

— Ні, шановний.

— Татхагата — арахант, цілковито пробуджений.

Слухайте, монахи. Безсмертне досягнуте.

Я навчатиму вас і викладу Дгамму.

Якщо ви практикуватимете відповідно до моїх настанов, то невдовзі самі безпосередньо пізнаєте й здійсните вже в цьому житті неперевершену мету святого життя.

Так мені вдалося переконати пʼятьох монахів.

Іноді я навчав двох, а троє ходили збирати милостиню, і ми шестеро жили з того, що вони приносили.

Іноді я навчав трьох, а двоє ходили збирати милостиню, і ми шестеро жили з того, що вони приносили.

Коли я так їх наставляв і навчав, вони, самі будучи підвладними народженню, побачили небезпеку в тому, що підвладне народженню, й досягли ненародженого, найвищого звільнення від пут — ніббани.

Будучи підвладними старінню, вони досягли нестаріючого.

Будучи підвладними хворобі — непідвладного хворобі.

Будучи підвладними смерті — безсмертного.

Будучи підвладними скорботі — нескорботного.

Будучи підвладними забрудненню — незабрудненого, найвищого звільнення від пут — ніббани.

І в них виникли знання й бачення:

«Наше звільнення непохитне.
Це останнє народження.
Тепер більше немає нового становлення».

Пʼять ниток чуттєвого задоволення

Монахи, є пʼять ниток чуттєвого задоволення. Які пʼять?

Форми, пізнавані оком, — бажані, приємні, милі, принадні, повʼязані з чуттєвим задоволенням і здатні викликати пристрасть.

Звуки, пізнавані вухом;
запахи, пізнавані носом;
смаки, пізнавані язиком;
дотики, пізнавані тілом, —

бажані, приємні, милі, принадні, повʼязані з чуттєвим задоволенням і здатні викликати пристрасть.

Ось пʼять ниток чуттєвого задоволення.

Будь-які аскети чи брахмани, які користуються цими пʼятьма нитками чуттєвого задоволення, будучи звʼязаними ними, захопленими ними, поглинутими ними, не бачачи їхньої небезпеки й не розуміючи виходу з них, мають розглядатися так: вони потрапили в біду, потрапили в пастку й опинилися у владі Злого.

Уявіть дикого оленя, що лежить, заплутавшись у купі пасток.

Про нього можна сказати:

«Він потрапив у біду, потрапив у пастку й опинився у владі мисливця. Коли мисливець прийде, олень не зможе піти куди захоче».

Так само аскети чи брахмани, звʼязані чуттєвими задоволеннями, захоплені й поглинуті ними, не бачачи небезпеки й не знаючи виходу, опинилися у владі Злого.

Але ті аскети й брахмани, які користуються цими пʼятьма нитками чуттєвого задоволення, не будучи звʼязаними ними, не будучи захопленими ними й не будучи поглинутими ними, бачачи їхню небезпеку й розуміючи вихід, не потрапили в біду, не потрапили в пастку й не перебувають у владі Злого.

Це подібно до дикого оленя, який лежить біля пастки, але не звʼязаний нею.

Про нього можна сказати:

«Він не потрапив у біду й не перебуває у владі мисливця. Коли мисливець прийде, олень піде куди захоче».

Дикий олень, вільно блукаючи лісом, без страху ходить, без страху стоїть, без страху сидить і без страху лягає.

Чому? Тому що він поза досяжністю мисливця.

Джгани та звільнення від пастки

Так само монах, відокремившись від чуттєвих задоволень і від невмілих станів, входить і перебуває в першій джгані, яка супроводжується спрямуванням і утриманням думки, радістю та задоволенням, народженими усамітненням.

Про такого монаха говориться: він засліпив Мару, стер його сліди, позбавив Марове око можливості бачити його й став невидимим для Злого.

Далі, із заспокоєнням спрямування й утримання думки, монах входить і перебуває в другій джгані — з внутрішньою ясністю та єдністю розуму, без спрямування й утримання думки, з радістю й задоволенням, народженими зосередженням.

Він став невидимим для Злого.

Далі, зі згасанням радості, монах перебуває в незворушності, усвідомлений і ясно розуміючий, відчуваючи тілом задоволення, про яке благородні кажуть: «Незворушний, усвідомлений, він перебуває щасливо».

Так він входить і перебуває в третій джгані.

Він став невидимим для Злого.

Далі, відкинувши задоволення й біль, із попереднім зникненням радості й смутку, монах входить і перебуває в четвертій джгані — ані болісній, ані приємній, з чистотою усвідомленості завдяки незворушності.

Він став невидимим для Злого.

Далі, цілком вийшовши за межі сприйняття форми, зі зникненням сприйняття опору й не звертаючи уваги на сприйняття різноманітності, думаючи: «Простір безмежний», монах входить і перебуває у сфері безмежного простору.

Він став невидимим для Злого.

Цілком вийшовши за межі сфери безмежного простору, думаючи: «Свідомість безмежна», він входить і перебуває у сфері безмежної свідомості.

Він став невидимим для Злого.

Цілком вийшовши за межі сфери безмежної свідомості, думаючи: «Нічого немає», він входить і перебуває у сфері нічого-немає.

Він став невидимим для Злого.

Цілком вийшовши за межі сфери нічого-немає, він входить і перебуває у сфері ані-сприйняття-ані-не-сприйняття.

Він став невидимим для Злого.

І нарешті, цілком вийшовши за межі сфери ані-сприйняття-ані-не-сприйняття, монах входить і перебуває у припиненні сприйняття й відчуття.

І, побачивши мудрістю, його потоки-забруднення повністю вичерпуються.

Про такого монаха говориться: він засліпив Мару, стер його сліди, позбавив Марове око можливості бачити його й став невидимим для Злого.

Він перетнув привʼязаність до світу.

Вільний від страху він ходить.
Вільний від страху він стоїть.
Вільний від страху він сидить.
Вільний від страху він лягає.

Чому? Тому що він поза досяжністю Злого.

Так сказав Благословенний.

Монахи були задоволені й зраділи словам Благословенного.

Завершено Пасарасісутту, шосту сутту.

Коментар перекладача

Епізод із Брахмою Сахампаті — канонічне пояснення того, чому вчення взагалі було проголошене: Дгамма «глибока, важко побачити», а люди тішаться привʼязаністю. Саме на це вагання спирається Нагарджуна в ММК 24.12; той самий епізод відкриває й Віная, Магаваґґа І.5.

Сутта має дві назви: Пасарасісутта («про пастку» — за образом оленя й мисливця наприкінці) та Аріяпарієсанасутта («Благородний пошук» — за двома видами пошуку на початку). Обидві канонічні.

Алара Калама й Удака Рамапутта — двоє вчителів медитації, у яких навчався майбутній Будда. Їхні досягнення — сфера нічого-немає та сфера ані-сприйняття-ані-не-сприйняття — увійшли в буддійську схему як сьоме й восьме безформні заглиблення, але тут прямо сказано, що самі по собі до звільнення вони не ведуть.

Пʼятеро монахів — товариші Будди з часів аскези, які покинули його, коли він відмовився від крайнього самокатування. Саме їм він виклав першу проповідь в Оленячому парку.

Джгана (Палі: джгана) — стан глибокого медитативного зосередження; їх чотири, за ними йдуть чотири безформні сфери.

Мара (тут також «Злий») — уособлення смерті та спокуси; «стерти його сліди» означає вийти за межі того, що взагалі може бути ним захоплене.

Оригінал: suttacentral.net/mn26