Велика сутта до Саччаки

Так я чув.

Одного разу Благословенний перебував біля Весалі, у Великому Лісі, в Залі з Гостроверхим Дахом.

Тоді вранці Благословенний одягнувся, взяв чашу й верхню накидку та збирався вирушити до Весалі по милостиню.

У цей час Саччака, син ніґантхів, прогулюючись задля розминки, прийшов до Великого Лісу, до Зали з Гостроверхим Дахом.

Шановний Ананда ще здалеку побачив Саччаку, що наближався, і сказав Благословенному:

— Шановний, іде Саччака, син ніґантхів — сперечальник, який вважає себе мудрим і якого багато людей високо цінують. Він прагне очорнити Будду, Дгамму і Санґгу. Було б добре, шановний, якби Благословенний із співчуття трохи посидів тут.

Благословенний сів на приготовлене сидіння.

Саччака підійшов до Благословенного, обмінявся з ним привітаннями та любʼязними словами й сів збоку.

Він сказав:

— Шановний Ґотамо, є деякі аскети й брахмани, які присвячують себе розвитку тіла, але не розвитку розуму. Вони зазнають болісних тілесних відчуттів. Траплялося, що через таке тілесне страждання в людини деревʼяніли стегна, розривалося серце, з рота йшла гаряча кров, вона божеволіла й втрачала розум. Її розум ставав підлеглим тілу, залежним від тіла. Чому? Через нерозвиненість розуму.

А є аскети й брахмани, які присвячують себе розвитку розуму, але не розвитку тіла. Вони зазнають болісних розумових відчуттів. Траплялося, що через таке душевне страждання в людини деревʼяніли стегна, розривалося серце, з рота йшла гаряча кров, вона божеволіла й втрачала розум. Її тіло ставало підлеглим розуму, залежним від розуму. Чому? Через нерозвиненість тіла.

І тому я думаю: «Напевно, учні шановного Ґотами присвячують себе розвитку розуму, але не розвитку тіла».

— А що ти, Аґґівессано, чув про розвиток тіла?

Саччака описав різні крайні аскетичні практики: життя нагим, відмову від певних видів їжі, суворі правила прийняття милостині, харчування лише одним чи кількома шматками їжі, їжу раз на день або через кілька днів.

Благословенний запитав:

— І вони весь час живуть лише на такій кількості їжі?

— Ні, шановний Ґотамо. Іноді вони їдять чудові страви, пʼють чудові напої. Так вони знову відновлюють тіло, зміцнюють його й набирають вагу.

— Отже, Аґґівессано, те, що вони спочатку відкинули, вони потім знову накопичують. Так відбувається збільшення й зменшення цього тіла. А що ти чув про розвиток розуму?

На це питання Саччака не зміг відповісти.

Тоді Благословенний сказав:

— Навіть те, що ти назвав розвитком тіла, не є правильним розвитком тіла у дисципліні Благородних. Ти не розумієш навіть розвитку тіла — звідки ж тобі знати розвиток розуму?

Послухай, і я поясню тобі, що означає бути нерозвиненим тілом і розумом та що означає бути розвиненим тілом і розумом.

Коли неосвічена звичайна людина переживає приємне відчуття, вона пристрасно привʼязується до цього задоволення. Коли це приємне відчуття припиняється і виникає болісне, вона сумує, страждає, плаче, бʼє себе в груди й впадає у відчай.

Приємне відчуття захоплює її розум через нерозвиненість тіла, а болісне відчуття захоплює її розум через нерозвиненість розуму.

Так людина є нерозвиненою тілом і розумом.

А коли освічений благородний учень переживає приємне відчуття, він не привʼязується до нього. Коли воно припиняється й виникає болісне відчуття, він не сумує, не страждає, не плаче, не бʼє себе в груди й не впадає у відчай.

Ні приємне, ні болісне відчуття не захоплюють його розум.

Так людина є розвиненою тілом і розумом.

Саччака сказав:

— Я переконаний, що шановний Ґотама розвинений і тілом, і розумом.

Благословенний відповів:

— Хоч твої слова й сказані досить зухвало, я все ж відповім тобі.

Відтоді як я поголив волосся й бороду, одягнув жовті шати й залишив домашнє життя заради бездомності, неможливо, щоб приємне чи болісне відчуття, яке виникло в мене, захопило мій розум.

Саччака запитав:

— Невже у шановного Ґотами взагалі не виникають такі приємні або болісні відчуття, які могли б захопити розум?

— Чому ж ні, Аґґівессано?

Пошук до пробудження

До мого пробудження, коли я ще був непробудженим бодгісаттою, я подумав:

«Домашнє життя тісне й запилене; життя бездомного — відкрите. Нелегко, живучи вдома, вести святе життя цілком досконало й чисто, наче відполірована мушля. Що як я поголю волосся й бороду, одягну жовті шати й залишу дім заради бездомності?»

І згодом, ще молодим, чорноволосим, у розквіті юності, попри те що мої мати й батько не хотіли цього й плакали, я поголив волосся й бороду, одягнув жовті шати й залишив домашнє життя.

Шукаючи того, що є благим, прагнучи неперевершеного стану спокою, я прийшов до Аляри Калами.

Я сказав йому:

— Друже Каламо, я хочу практикувати святе життя в цьому вченні та дисципліні.

Він відповів:

— Залишайся. Це вчення таке, що розумна людина незабаром може сама безпосередньо пізнати й пережити те саме, що її вчитель.

Я швидко опанував його вчення.

Але я подумав:

«Аляра Калама не просто з віри заявляє, що сам пізнав це вчення. Напевно, він справді знає й бачить його».

Я запитав його, до якого рівня він сам безпосередньо пізнав це вчення.

Він назвав сферу нічогості.

Я подумав:

«Не лише в Аляри Калами є віра, енергія, усвідомленість, зосередження й мудрість. У мене вони також є. Що як я докладу зусиль і сам реалізую те, що він реалізував?»

Невдовзі я сам безпосередньо пізнав і досяг цього стану.

Я повернувся до Аляри Калами й запитав:

— Чи це найвище, чого ти сам досяг?

— Так.

— Я також цього досяг.

Він сказав:

— Нам пощастило мати такого товариша, як ти. Те, що знаю я, знаєш і ти; що знаєш ти, знаю і я. Я такий, як ти, а ти такий, як я. Ходімо керувати цією громадою разом.

Так мій учитель поставив мене, свого учня, на один рівень із собою й виявив мені велику пошану.

Але я подумав:

«Це вчення не веде до розчарування, безпристрасності, припинення, спокою, безпосереднього знання, пробудження чи ніббани. Воно веде лише до народження у сфері нічогості».

Тому я залишив це вчення й пішов далі.

Потім я прийшов до Уддаки Рамапутти.

Так само я швидко опанував його вчення і досяг того самого стану, якого досяг Рама — сфери ані-сприйняття-ані-не-сприйняття.

Уддака Рамапутта поставив мене на місце вчителя й запропонував мені очолити громаду.

Але я подумав:

«Це також не веде до розчарування, безпристрасності, припинення, спокою, безпосереднього знання, пробудження чи ніббани. Воно веде лише до народження у сфері ані-сприйняття-ані-не-сприйняття».

Тому я залишив це вчення й пішов далі.

Шукаючи того, що є благим, прагнучи неперевершеного стану спокою, я мандрував Маґадгою й прибув до Урувели, біля поселення Сенані.

Я побачив прекрасну місцевість: чудовий гай, чисту річку з приємними берегами й село неподалік, де можна було отримувати їжу.

Я подумав:

«Яке прекрасне місце. Воно цілком підходить для того, хто прагне докладати зусиль».

І я залишився там.

Крайня аскеза

Тоді мені спали на думку три образи, яких я раніше ніколи не чув.

Якби мокре, просочене вологою поліно лежало у воді, і людина намагалася розпалити з нього вогонь тертям — вона не змогла б цього зробити. Вона отримала б лише втому й розчарування.

Так само аскети й брахмани, які тілом і розумом не відійшли від чуттєвих бажань і в яких внутрішня жага до чуттєвих насолод не покинута й не заспокоєна, не здатні до знання, бачення й неперевершеного пробудження — незалежно від того, завдають вони собі болю чи ні.

Другий образ: мокре поліно лежить уже не у воді, а на суші. Проте воно все ще мокре. І з нього також неможливо добути вогонь.

Так само навіть той, хто тілом відійшов від чуттєвих насолод, але внутрішньо ще не позбувся пристрасті до них, не здатен до пробудження.

Третій образ: сухе, висохле поліно лежить далеко від води на суші. З нього можна добути вогонь.

Так само той, хто і тілом, і розумом відійшов від чуттєвих насолод і внутрішньо позбувся пристрасті до них, здатний до знання й пробудження — незалежно від того, практикує він болісну аскезу чи ні.

Тоді я подумав:

«Що як я, стиснувши зуби, притиснувши язик до піднебіння, приборкаю, притисну й придушу розум розумом?»

Я так і зробив.

Піт потік із моїх пахв. Це було так, ніби сильний чоловік схопив слабшого за голову чи плечі й силою притискав його.

Моя енергія була невтомною, усвідомленість — непорушною, але тіло було напружене й неспокійне через ці болісні зусилля.

І все ж болісні відчуття не захоплювали мого розуму.

Потім я подумав:

«Що як я практикуватиму медитацію без дихання?»

Я затримував вдихи й видихи через рот і ніс.

Тоді з моїх вух виходив сильний шум повітря, наче рев ковальських міхів.

Я затримував дихання через рот, ніс і вуха.

Сильні потоки повітря били мені в голову, наче сильний чоловік свердлив би мою голову гострим лезом.

Виникали страшні головні болі, наче мені туго стягнули голову шкіряним ременем.

Повітря різало мій живіт, наче вправний різник розпорював його гострим ножем.

Моє тіло палало, наче двоє сильних чоловіків тримали слабшого над ямою з розпеченим вугіллям.

І все ж болісні відчуття не захоплювали мого розуму.

Деякі божества, побачивши мене, казали:

«Аскет Ґотама помер».

Інші казали:

«Він не помер, але помирає».

А ще інші:

«Він не помер і не помирає. Аскет Ґотама — арагант; саме так живуть араганти».

Потім я подумав:

«Що як я повністю перестану їсти?»

Божества прийшли до мене й сказали:

«Не роби цього. Якщо ти зовсім перестанеш їсти, ми введемо божественну поживу через пори твоєї шкіри, і завдяки їй ти житимеш».

Але я подумав:

«Якщо я заявлю, що зовсім не їм, а ці божества годуватимуть мене через пори шкіри, це буде брехнею».

Тому я відмовив їм.

Я вирішив їсти зовсім трохи — по жмені бобового відвару.

Через таке мізерне харчування моє тіло стало надзвичайно виснаженим.

Мої кінцівки нагадували вузлуваті стебла рослин.

Сідниці стали схожими на копито верблюда.

Хребці стирчали, наче намистини на шнурку.

Ребра виступали, наче крокви занедбаної хатини.

Зіниці глибоко запали в очниці, наче відблиск води на дні глибокої криниці.

Шкіра на голові зморщилася, наче зелений гарбуз, висушений сонцем і вітром.

Коли я торкався живота, відчував хребет; коли торкався хребта — відчував живіт. Настільки шкіра живота прилягала до хребта.

Коли я намагався випорожнитися чи помочитися, падав обличчям униз від слабкості.

Коли проводив рукою по тілу, волосся, згниле біля коріння, випадало.

Люди, побачивши мене, казали:

«Аскет Ґотама чорний».

Інші:

«Він не чорний, а коричневий».

Ще інші:

«Ні чорний, ні коричневий — його шкіра стала сірою».

Настільки зник колишній чистий колір моєї шкіри.

«Чи немає іншого шляху до пробудження?»

Тоді я подумав:

«Які б аскети й брахмани в минулому не переживали гострих, болісних, тяжких відчуттів, це було максимумом — більшого за це не було.

Які б аскети й брахмани в майбутньому не переживали таких відчуттів — вони не перевершать цього.

І ті, хто переживає їх тепер, також не перевершують цього.

Але цією жорстокою аскезою я не досяг жодного надлюдського стану, жодного знання й бачення, гідного Благородних.

Чи не існує іншого шляху до пробудження?»

Тоді я згадав:

«Колись, коли мій батько з роду Сакʼїв працював, я сидів у прохолодній тіні дерева джамбу. Відокремлений від чуттєвих насолод і невмілих станів, я увійшов і перебував у першій джгані, що супроводжується спрямуванням і дослідженням думки, радістю й задоволенням, народженими усамітненням.

Чи не це шлях до пробудження?»

І слідом за цим спогадом виникло знання:

«Це і є шлях до пробудження».

Тоді я подумав:

«Чому я боюся такого задоволення — задоволення, яке не має нічого спільного з чуттєвими насолодами чи невмілими станами?»

І зрозумів:

«Я не боюся такого задоволення».

Але досягти його з тілом, настільки виснаженим голодом, було неможливо.

Тому я вирішив знову їсти тверду їжу — рис і кашу.

Тоді пʼятеро монахів доглядали за мною, думаючи:

«Якщо аскет Ґотама чогось досягне, він розповість нам».

Але коли я почав знову їсти тверду їжу, вони розчарувалися й залишили мене, думаючи:

«Аскет Ґотама відмовився від боротьби й повернувся до розкоші».

Чотири джгани

Після того як я поїв і відновив сили, відокремившись від чуттєвих насолод і невмілих станів, я увійшов і перебував у першій джгані, що супроводжується спрямуванням і дослідженням думки, радістю й задоволенням, народженими усамітненням.

Але це приємне відчуття не захоплювало мого розуму.

Із заспокоєнням спрямування й дослідження думки я увійшов і перебував у другій джгані, яка має внутрішню ясність і єдність розуму, без спрямування й дослідження, з радістю й задоволенням, народженими зосередженням.

І це приємне відчуття не захоплювало мого розуму.

Із згасанням радості я перебував незворушним, усвідомленим і ясно розуміючим, тілесно переживаючи те задоволення, про яке Благородні кажуть:

«Незворушний і усвідомлений, він перебуває щасливо».

Так я увійшов і перебував у третій джгані.

І це приємне відчуття не захоплювало мого розуму.

З відкиданням задоволення й болю та з попереднім зникненням радості й смутку я увійшов і перебував у четвертій джгані — ані приємній, ані болісній, з чистотою незворушності й усвідомленості.

І це відчуття також не захоплювало мого розуму.

Перше знання

Коли мій розум став так зосередженим, очищеним, світлим, незаплямованим, вільним від забруднень, мʼяким, придатним до роботи, стійким і незворушним, я спрямував його до знання згадування попередніх життів.

Я згадував безліч минулих життів:

одне життя, два життя, три, чотири, пʼять, десять, двадцять, тридцять, сорок, пʼятдесят, сто, тисячу, сто тисяч життів; багато епох згортання світу, багато епох його розгортання, багато епох згортання й розгортання:

«Там я мав таке імʼя, належав до такого роду, мав такий вигляд, їв таку їжу, переживав такі задоволення й страждання, прожив стільки-то років. Померши там, я народився в іншому місці; там також мав таке імʼя, такий рід, такий вигляд… Померши там, народився тут».

Так я згадував численні минулі життя з їхніми подробицями й особливостями.

Це було перше знання, здобуте мною в першу варту ночі.

Невідання було зруйноване, знання виникло; темрява була знищена, світло виникло — як це стається з тим, хто перебуває старанним, ревним і рішучим.

Друге знання

Коли мій розум був так зосереджений, очищений, світлий, незаплямований, мʼякий, придатний до роботи, стійкий і незворушний, я спрямував його до знання смерті й нового виникнення істот.

Божественним оком, очищеним і таким, що перевершує людське, я бачив істот, які помирають і виникають знову — нижчих і вищих, красивих і потворних, щасливих і нещасних.

Я розумів, як істоти прямують відповідно до своїх дій.

Це було друге знання, здобуте мною в середню варту ночі.

Невідання було зруйноване, знання виникло; темрява була знищена, світло виникло.

Третє знання — звільнення

Коли мій розум був так зосереджений, очищений, світлий, незаплямований, вільний від забруднень, мʼякий, придатний до роботи, стійкий і незворушний, я спрямував його до знання знищення потоків-забруднень.

Я безпосередньо пізнав відповідно до дійсності:

«Це — страждання».

Я безпосередньо пізнав відповідно до дійсності:

«Це — виникнення страждання».

Я безпосередньо пізнав відповідно до дійсності:

«Це — припинення страждання».

Я безпосередньо пізнав відповідно до дійсності:

«Це — шлях, що веде до припинення страждання».

Я також безпосередньо пізнав:

«Ось потоки-забруднення».

«Ось виникнення потоків-забруднень».

«Ось припинення потоків-забруднень».

«Ось шлях, що веде до припинення потоків-забруднень».

Коли я так знав і так бачив, мій розум звільнився від потоку чуттєвості, звільнився від потоку становлення, звільнився від потоку невідання.

Коли він був звільнений, виникло знання:

«Звільнений».

І я безпосередньо знав:

«Народження вичерпане.
Святе життя прожите.
Зроблено те, що належало зробити.
Більше немає повернення до цього стану існування».

Це було третє знання, здобуте мною в останню варту ночі.

Невідання було зруйноване, знання виникло; темрява була знищена, світло виникло — як це стається з тим, хто перебуває старанним, ревним і рішучим.

Після пробудження

Я памʼятаю, Аґґівессано, як навчав Дгамми зібрання з багатьох сотень людей. І кожен із них міг думати:

«Аскет Ґотама навчає Дгамми саме для мене».

Але так не слід це розуміти. Татхаґата навчає інших Дгамми лише для того, щоб вони зрозуміли.

Після завершення такої бесіди я знову встановлюю розум у тому самому внутрішньому стані зосередження, заспокоюю його, обʼєдную й зосереджую — так, як я звично перебуваю.

Саччака сказав:

— Цьому можна повірити щодо шановного Ґотами, адже він — арагант, досконало пробуджений. А чи памʼятає шановний Ґотама, щоб спав удень?

— Так, Аґґівессано. В останній місяць спекотного сезону, після повернення з обходу за милостинею й після їжі, я складаю верхню накидку вчетверо, лягаю на правий бік і, усвідомлений та ясно розуміючий, засинаю.

— Але деякі аскети й брахмани називають це перебуванням у омані.

— Не через те, спить людина вдень чи не спить, вона є омраченою або неомраченою.

Послухай, я поясню.

Того, в кому не відкинуті потоки-забруднення — ті забруднення, що ведуть до нового існування, приносять тривогу й страждання та в майбутньому ведуть до народження, старіння й смерті, — того я називаю омраченим.

Саме через невідкинутість потоків-забруднень людина є омраченою.

А того, в кому ці потоки-забруднення відкинуті, я називаю неомраченим.

У Татхаґати ті потоки-забруднення, що забруднюють, ведуть до нового існування, приносять тривогу й болісні наслідки та в майбутньому ведуть до народження, старіння й смерті, відкинуті, вирвані з корінням, зроблені подібними до пальми зі зрізаною верхівкою — знищені так, що більше ніколи не виникнуть.

Подібно до пальми, якій відрубали верхівку й яка вже нездатна вирости знову, так само потоки-забруднення Татхаґати знищені й більше не можуть виникнути.

Тоді Саччака, син ніґантхів, сказав Благословенному:

— Дивовижно, шановний Ґотамо! Надзвичайно!

Навіть коли до шановного Ґотами звертаються різко й провокують його словами, колір його шкіри залишається ясним, а обличчя — світлим, як і личить арагантові, досконало пробудженому.

Я памʼятаю, як сперечався з Пураною Кассапою. Коли я тиснув на нього в суперечці, він ухилявся від питання, переводив розмову на інше, виявляв гнів, ненависть і невдоволення.

Так само було з Маккхалі Ґосалою, Аджитою Кесакамбалою, Пакудгою Каччаяною, Санджаєю Белаттхапуттою та Ніґантхою Натапуттою.

Але коли до шановного Ґотами звертаються різко й провокують його словами, колір його шкіри лише яснішає, а обличчя стає ще спокійнішим, як і личить арагантові, досконало пробудженому.

А тепер, шановний Ґотамо, ми підемо. У нас багато справ і багато чого треба зробити.

Благословенний сказав:

— Тепер, Аґґівессано, роби так, як вважаєш за потрібне.

І Саччака, син ніґантхів, порадів словам Благословенного, схвалив їх, підвівся зі свого місця й пішов.

Кінець шостої — Магасаччака-сутта.

Коментар перекладача

Саччака (Палі: Саччака) — син ніґантхів, тобто джайнів (Палі: ніґантха, «вільні від пут»), відомий у Весалі сперечальник. Будда звертається до нього на імʼя роду — Аґґівессана (Палі: Аґґівессана). Ця сутта — друга його зустріч із Буддою; першу описано в Мн 35, Чуліасаччакасутта («Мала сутта до Саччаки»).

Автобіографічна частина — про двох учителів, Алару Каламу й Уддаку Рамапутту, — майже дослівно збігається з Мн 26. Уддака лише Рамин син: сферу ані-сприйняття-ані-не-сприйняття досяг його батько Рама, а не сам Уддака.

Спогад про першу джгану під деревом джамбу (Палі: джамбу, рожеве яблуко) — поворотний момент сутти: Будда відмовляється від самокатування й обирає середній шлях через зосередження, яке «не має нічого спільного з чуттєвими насолодами».

Потоки-забруднення (Палі: асава, букв. «витікання», «потоки») — глибинні забруднення розуму. Тут названо три: потік чуттєвості (камасава), потік становлення (бгавасава) і потік невідання (авіджджасава). Їхнє знищення (асаваккхая) — синонім араганства.

Три знання (Палі: тевіджджа) — пригадування попередніх життів, божественне око, що бачить смерть і нове народження істот, і знищення потоків-забруднень — здобуто в три варти ночі пробудження.

Пурана Кассапа, Маккхалі Ґосала, Аджита Кесакамбала, Пакудга Каччаяна, Санджая Белаттхапутта й Ніґантха Натапутта — шість відомих учителів-сучасників Будди; останній — це Магавіра, засновник джайнізму, тобто вчитель самого Саччаки.

Пальма зі зрізаною верхівкою (Палі: талаваттхуката) — усталений образ: з пальми, якій зрізали верхівку, нове не проросте; так само знищені забруднення вже ніколи не виникнуть.

Оригінал: suttacentral.net/mn36