Велике повчання про згасання спраги

Так я чув. Одного разу Будда перебував поблизу Саваттгі, у гаю Джети, в монастирі Анатхапіндіки.

У той час у жебручого ченця на імʼя Саті, сина рибалки, виникло таке згубне хибне уявлення:

«Наскільки я розумію вчення Будди, саме ця сама свідомість мандрує й переходить із життя в життя, а не якась інша».

Кілька ченців почули про це. Вони підійшли до Саті й запитали:

— Чи правда, шановний Саті, що ти дотримуєшся такого згубного хибного погляду: «Наскільки я розумію вчення Будди, саме ця сама свідомість мандрує й переходить із життя в життя, а не якась інша»?

— Так, шановні. Наскільки я розумію вчення Будди, саме ця сама свідомість мандрує й переходить із життя в життя, а не якась інша.

Тоді ченці, бажаючи відвернути Саті від цього погляду, наполегливо розпитували його, тиснули на нього й заперечували:

— Не кажи так, Саті! Не приписуй Будді того, чого він не навчав, адже спотворювати слова Будди — недобре. Будда такого не казав. Багатьма способами Будда пояснював, що свідомість виникає залежно від умов і що без причини свідомість не виникає.

Але хоча ченці так наполягали, Саті вперто тримався свого хибного погляду й продовжував на ньому наполягати.

Не зумівши його переконати, ченці пішли до Будди, вклонилися йому, сіли збоку й розповіли про те, що сталося.

Тоді Будда звернувся до одного з ченців:

— Ченцю, будь ласка, від мого імені скажи Саті, що Вчитель його кличе.

— Так, пане, — відповів той.

Він пішов до Саті й сказав:

— Шановний Саті, Вчитель тебе кличе.

— Так, шановний, — відповів Саті.

Він прийшов до Будди, вклонився й сів збоку.

Будда запитав його:

— Чи правда, Саті, що ти дотримуєшся такого згубного хибного погляду: «Наскільки я розумію вчення Будди, саме ця сама свідомість мандрує й переходить із життя в життя, а не якась інша»?

— Так, пане. Наскільки я розумію вчення Будди, саме ця сама свідомість мандрує й переходить із життя в життя, а не якась інша.

— Саті, а що це за свідомість?

— Пане, це той, хто говорить, той, хто знає і хто переживає наслідки добрих і поганих вчинків у різних світах.

— Нікчемний чоловіче, від кого ти коли-небудь чув, щоб я навчав таким чином? Хіба я не пояснював багатьма способами, що свідомість виникає залежно від умов і що без причини свідомість не виникає? Але ти через своє неправильне розуміння спотворюєш моє вчення, шкодиш самому собі й накопичуєш багато недоброго. Це надовго принесе тобі шкоду й страждання.

Тоді Будда звернувся до ченців:

— Як ви думаєте, ченці? Чи запалив цей чернець Саті бодай іскру старанності в цьому вченні та практиці?

— Як таке могло б бути, пане? Ні, пане.

Почувши це, Саті сидів мовчки, пригнічений, опустивши плечі й голову, не маючи що сказати.

Побачивши це, Будда сказав:

— Нікчемний чоловіче, тебе знатимуть за твоїм власним згубним хибним поглядом. А тепер я запитаю про це ченців.

І Будда запитав:

— Ченці, чи розумієте ви моє вчення так, як Саті, який через своє неправильне розуміння спотворює моє вчення, шкодить самому собі й накопичує багато недоброго?

— Ні, пане. Адже Будда багатьма способами казав нам, що свідомість виникає залежно від умов і що без причини свідомість не виникає.

— Добре, добре, ченці! Добре, що ви розумієте моє вчення саме так. Адже багатьма способами я пояснював вам, що свідомість виникає залежно від умов і що без причини свідомість не виникає.

Свідомість називається відповідно до тієї самої умови, залежно від якої вона виникає.

Свідомість, що виникає залежно від ока й видимих форм, називається свідомістю ока.

Свідомість, що виникає залежно від вуха й звуків, називається свідомістю вуха.

Свідомість, що виникає залежно від носа й запахів, називається свідомістю носа.

Свідомість, що виникає залежно від язика й смаків, називається свідомістю язика.

Свідомість, що виникає залежно від тіла й дотиків, називається свідомістю тіла.

Свідомість, що виникає залежно від розуму й думок, називається свідомістю розуму.

Це подібно до вогню, який називають відповідно до тієї самої умови, залежно від якої він горить.

Вогонь, що горить завдяки полінам, називають вогнем із полін.

Вогонь, що горить завдяки хмизу, називають вогнем із хмизу.

Вогонь, що горить завдяки траві, називають вогнем із трави.

Вогонь, що горить завдяки коровʼячому гною, називають вогнем із коровʼячого гною.

Вогонь, що горить завдяки лушпинню, називають вогнем із лушпиння.

Вогонь, що горить завдяки сміттю, називають вогнем зі сміття.

Так само й свідомість називається відповідно до тієї самої умови, залежно від якої вона виникає.

…

— Ченці, чи бачите ви, що це виникло?

— Так, пане.

— Чи бачите ви, що воно виникло, маючи це за поживу?

— Так, пане.

— Чи бачите ви, що коли ця пожива припиняється, те, що виникло, також підлягає припиненню?

— Так, пане.

— Чи виникає сумнів, коли ви не впевнені, чи виникло це?

— Так, пане.

— Чи виникає сумнів, коли ви не впевнені, чи виникло це, маючи це за поживу?

— Так, пане.

— Чи виникає сумнів, коли ви не впевнені, чи після припинення цієї поживи те, що виникло, підлягає припиненню?

— Так, пане.

— Чи полишає сумнів того, хто істинно бачить із правильним розумінням, що це виникло?

— Так, пане.

— Чи полишає сумнів того, хто істинно бачить із правильним розумінням, що це виникло, маючи це за поживу?

— Так, пане.

— Чи полишає сумнів того, хто істинно бачить із правильним розумінням, що після припинення цієї поживи те, що виникло, підлягає припиненню?

— Так, пане.

— Чи вільні ви від сумніву щодо того, що це виникло?

— Так, пане.

— Чи вільні ви від сумніву щодо того, що це виникло, маючи це за поживу?

— Так, пане.

— Чи вільні ви від сумніву щодо того, що після припинення цієї поживи те, що виникло, підлягає припиненню?

— Так, пане.

— Чи справді ви ясно побачили з правильним розумінням, що це виникло?

— Так, пане.

— Чи справді ви ясно побачили з правильним розумінням, що це виникло, маючи це за поживу?

— Так, пане.

— Чи справді ви ясно побачили з правильним розумінням, що після припинення цієї поживи те, що виникло, підлягає припиненню?

— Так, пане.

— Ченці, яким би чистим і ясним не був цей погляд, якби ви чіплялися за нього, бавилися ним, плекали його й вважали своїм, чи розуміли б ви тоді моє порівняння Вчення з плотом — призначеним для переправи, а не для того, щоб за нього триматися?

— Ні, пане.

— А якщо, яким би чистим і ясним не був цей погляд, ви не чіпляєтеся за нього, не бавитеся ним, не плекаєте його й не вважаєте своїм, чи розумієте ви тоді моє порівняння Вчення з плотом — призначеним для переправи, а не для того, щоб за нього триматися?

— Так, пане.

Ченці, є чотири види поживи, які підтримують уже народжених істот і допомагають тим, хто має народитися.

Які чотири?

Їстівна їжа, груба чи тонка;
дотик — другий;
намір розуму — третій;
і свідомість — четверта.

А яке джерело, походження, місце народження й початок цих чотирьох видів поживи?

Спрага.

А яке джерело спраги?

Відчуття.

А яке джерело відчуття?

Дотик.

А яке джерело дотику?

Шість сфер чуття.

А яке джерело шести сфер чуття?

Імʼя та форма.

А яке джерело імені та форми?

Свідомість.

А яке джерело свідомості?

Вольові формування.

А яке джерело вольових формувань?

Невідання.

Отже:

невідання є умовою вольових формувань;
вольові формування є умовою свідомості;
свідомість є умовою імені та форми;
імʼя та форма є умовою шести сфер чуття;
шість сфер чуття є умовою дотику;
дотик є умовою відчуття;
відчуття є умовою спраги;
спрага є умовою чіпляння;
чіпляння є умовою продовженого існування;
продовжене існування є умовою народження;
народження є умовою старіння й смерті, скорботи, плачу, болю, смутку та відчаю.

Так виникає вся ця маса страждання.

— «Народження є умовою старіння й смерті». Саме це я сказав. Чи так ви це бачите?

— Так ми це бачимо.

— «Продовжене існування є умовою народження». …

— «Невідання є умовою вольових формувань». Саме це я сказав. Чи так ви це бачите?

— Так ми це бачимо.

— Добре, ченці! Отже, і ви, і я говоримо так:

Коли це існує — виникає те.
Через виникнення цього виникає те.

Тобто:

Невідання є умовою вольових формувань.
Вольові формування є умовою свідомості.
Свідомість є умовою імені та форми.
Імʼя та форма є умовою шести сфер чуття.
Шість сфер чуття є умовою дотику.
Дотик є умовою відчуття.
Відчуття є умовою спраги.
Спрага є умовою чіпляння.
Чіпляння є умовою продовженого існування.
Продовжене існування є умовою народження.
Народження є умовою старіння й смерті, скорботи, плачу, болю, смутку та відчаю.

Так виникає вся ця маса страждання.

А коли невідання згасає й припиняється без залишку, припиняються вольові формування.

Коли припиняються вольові формування, припиняється свідомість.

Коли припиняється свідомість, припиняються імʼя та форма.

Коли припиняються імʼя та форма, припиняються шість сфер чуття.

Коли припиняються шість сфер чуття, припиняється дотик.

Коли припиняється дотик, припиняється відчуття.

Коли припиняється відчуття, припиняється спрага.

Коли припиняється спрага, припиняється чіпляння.

Коли припиняється чіпляння, припиняється продовжене існування.

Коли припиняється продовжене існування, припиняється народження.

Коли припиняється народження, припиняються старіння й смерть, скорбота, плач, біль, смуток і відчай.

Так припиняється вся ця маса страждання.

— «Коли припиняється народження, припиняються старіння й смерть». Саме це я сказав. Чи так ви це бачите?

— Так ми це бачимо.

…

— «Коли припиняється невідання, припиняються вольові формування». Саме це я сказав. Чи так ви це бачите?

— Так ми це бачимо.

— Добре, ченці! Отже, і ви, і я говоримо так:

Коли цього немає — те не виникає.
Через припинення цього припиняється те.

Знаючи й бачачи таким чином, ченці, чи повернулися б ви назад до питання про початок, думаючи:

«Чи існували ми в минулому?
Чи не існували ми в минулому?
Ким ми були в минулому?
Якими ми були в минулому?
Ким ми були перед тим, як стали тим, ким були в минулому?»

— Ні, пане.

— Знаючи й бачачи таким чином, чи спрямувалися б ви вперед до кінця, думаючи:

«Чи існуватимемо ми в майбутньому?
Чи не існуватимемо ми в майбутньому?
Ким ми будемо в майбутньому?
Якими ми будемо в майбутньому?
Ким ми станемо після того, ким будемо в майбутньому?»

— Ні, пане.

— Знаючи й бачачи таким чином, чи вагалися б ви щодо теперішнього, думаючи:

«Чи є я?
Чи немає мене?
Що я таке?
Який я?
Звідки прийшла ця жива істота?
І куди вона піде?»

— Ні, пане.

— Знаючи й бачачи таким чином, чи сказали б ви:

«Наш учитель користується повагою. Ми говоримо так із поваги до нашого вчителя»?

— Ні, пане.

— Чи сказали б ви:

«Наш аскет так говорить. Ми говоримо це тому, що він так говорить»?

— Ні, пане.

— Знаючи й бачачи таким чином, чи присвятили б ви себе іншому вчителеві?

— Ні, пане.

— Чи повірили б ви, що обряди та галасливі забобонні ритуали різних аскетів і брахманів є чимось суттєвим?

— Ні, пане.

— Хіба ви не говорите лише про те, що самі пізнали, побачили й усвідомили?

— Так, пане.

— Добре, ченці! Я наставив вас за допомогою Вчення, яке видиме в цьому житті, діє безпосередньо, запрошує до перевірки, є доречним і може бути пізнане розумними людьми на власному досвіді.

Коли я казав, що це Вчення видиме в цьому житті, діє безпосередньо, запрошує до перевірки, є доречним і може бути пізнане розумними людьми на власному досвіді, саме це я мав на увазі.

⁂

Ченці, коли сходяться три речі, відбувається зачаття зародка.

Якщо мати й батько сходяться, але мати не перебуває у плідній фазі свого циклу й «дух, що має прийти», не готовий, зачаття не відбувається.

Якщо мати й батько сходяться і мати перебуває у плідній фазі, але «дух, що має прийти», не готовий, зачаття не відбувається.

Але коли сходяться всі три речі —

• мати й батько сходяться;
• мати перебуває у плідній фазі;
• і «дух, що має прийти», готовий —

тоді відбувається зачаття зародка.

Мати носить цей зародок у своєму лоні девʼять або десять місяців, із великим ризиком, несучи тяжкий тягар.

Коли минає девʼять або десять місяців, вона народжує, з великим ризиком звільняючись від тяжкого тягаря.

Після народження немовляти вона годує його власною кровʼю. Адже в практиці Благородного материнське молоко вважається кровʼю.

Дитина росте, і її здібності дозрівають.

Поки її здібності ще не розвинені, вона грається в дитячі ігри: іграшковими плугами, палицями, перекидається, грається вертушками, іграшковими мірками, візками та луками.

Дитина росте далі, і її здібності дозрівають.

Тепер вона розважається пʼятьма видами чуттєвих насолод:

видимими формами, пізнаваними оком, які приємні, бажані, милі, принадні, чуттєві й збуджують бажання;

звуками, пізнаваними вухом;

запахами, пізнаваними носом;

смаками, пізнаваними язиком;

дотиками, пізнаваними тілом, які приємні, бажані, милі, принадні, чуттєві й збуджують бажання.

Коли така людина бачить оком видиму форму, якщо вона приємна — вона її бажає; якщо неприємна — відчуває до неї відразу.

Вона живе без установленої уважності до тіла, з обмеженим серцем, і не розуміє по-справжньому звільнення серця та звільнення мудрістю, у яких погані, невмілі якості припиняються без залишку.

Будучи сповненою прихильності й відрази, переживаючи будь-яке відчуття — приємне, неприємне чи нейтральне — вона схвалює його, вітає його й продовжує за нього чіплятися.

Так виникає насолода.

Насолода відчуттями є чіплянням.

Чіпляння є умовою продовженого існування.

Продовжене існування є умовою народження.

Народження є умовою старіння й смерті, скорботи, плачу, болю, смутку та відчаю.

Так виникає вся ця маса страждання.

Так само, коли вона чує звук вухом…

нюхає запах носом…

відчуває смак язиком…

відчуває дотик тілом…

або пізнає думку розумом:

якщо вона приємна — людина її бажає; якщо неприємна — відчуває до неї відразу.

Вона живе без установленої уважності до тіла, з обмеженим серцем і не розуміє по-справжньому звільнення серця та звільнення мудрістю.

Переживаючи будь-яке відчуття — приємне, неприємне чи нейтральне — вона схвалює його, вітає й продовжує за нього чіплятися.

Так виникає насолода.

Насолода відчуттями є чіплянням.

Чіпляння є умовою продовженого існування.

Продовжене існування є умовою народження.

Народження є умовою старіння й смерті, скорботи, плачу, болю, смутку та відчаю.

Так виникає вся ця маса страждання.

⁂

Але розгляньмо інший випадок.

У світі зʼявляється Татхагата — довершений, повністю пробуджений Будда, досконалий у знанні й поведінці, святий, знавець світу, найвищий провідник тих, кого можна навчити, учитель богів і людей, Пробуджений, Благословенний.

Він власним прямим знанням осягнув цей світ із його богами, Марами й божествами, з його аскетами й брахманами, богами й людьми, і відкриває це іншим.

Він проголошує Вчення, добре на початку, добре посередині й добре наприкінці, змістовне й добре сформульоване.

Він відкриває цілковито повне й чисте духовне життя.

Домогосподар чує це Вчення — або син домогосподаря, або хтось, народжений у добрій родині.

У нього виникає довіра до Татхагати, і він міркує:

«Життя вдома тісне й запилене, а життя того, хто полишив дім, — просторе. Живучи вдома, нелегко вести цілковито повне й чисте духовне життя, наче відполірована мушля.

Чому б мені не зголити волосся й бороду, не вдягнути вохристий одяг і не залишити домашнє життя заради бездомності?»

Згодом він залишає великий чи малий статок і велике чи мале коло родичів.

Він голить волосся й бороду, вдягає вохристий одяг і залишає домашнє життя заради бездомності.

Після цього він приймає правила навчання й спосіб життя ченців.

Він відмовляється від убивства живих істот, відкладає палицю й меч. Він сумлінний і добрий, живе зі співчуттям до всіх живих істот.

Він відмовляється від крадіжки. Бере лише те, що йому дають, і очікує лише того, що йому дадуть. Він живе чисто, не крадучи.

Він відмовляється від статевого життя. Живе в цноті, відсторонено від звичайного статевого акту.

Він відмовляється від брехні. Говорить правду й тримається правди. Він чесний і надійний та не обманює світ своїми словами.

Він відмовляється від мови, що сіє розбрат. Не повторює тут почутого там, щоб посварити людей між собою. Навпаки, він примирює розділених і підтримує єдність тих, хто вже єдиний, радіє злагоді, любить злагоду й говорить слова, що сприяють злагоді.

Він відмовляється від грубої мови. Говорить мʼяко, приємно для слуху, сердечно, ввічливо й так, щоб його слова були людям приємні.

Він відмовляється від пустої балаканини. Його слова своєчасні, правдиві й змістовні, узгоджені з Вченням і практикою. Він говорить у належний час те, що має цінність, є розумним, стислим і корисним.

Він утримується від пошкодження рослин і насіння.

Їсть лише в одну частину дня, утримуючись від їжі вночі та в неналежний час.

Утримується від танців, співу, музики й видовищ.

Утримується від прикрашання себе гірляндами, пахощами й косметикою.

Утримується від високих і розкішних ліжок.

Утримується від прийняття золота й грошей, сирого зерна, сирого мʼяса, жінок і дівчат, рабів і рабинь, кіз і овець, курей і свиней, слонів, корів, коней і кобил, полів і землі.

Утримується від виконання доручень і передачі повідомлень, купівлі та продажу, фальсифікації ваги, металів чи мір, хабарництва, шахрайства, обману й хитрощів, каліцтва, убивства, викрадення людей, розбою, грабунку й насильства.

Він задовольняється одягом для захисту тіла й їжею для підтримання живота.

Куди б він не йшов, бере із собою лише це.

Він подібний до птаха: куди б той не летів, його крила — єдиний його тягар.

Так само чернець задовольняється одягом для захисту тіла й їжею для підтримання живота.

Маючи цей спектр благородної моральності, він переживає в собі бездоганне щастя.

Коли він бачить видиму форму оком, він не чіпляється за її ознаки й подробиці.

Адже якби здатність бачити залишалася неприборканою, його могли б переповнити погані й невмілі якості жадібності та невдоволення.

Тому він практикує стриманість, охороняє здатність бачити й досягає її приборкання.

Так само, коли він чує звук вухом…

нюхає запах носом…

відчуває смак язиком…

відчуває дотик тілом…

або пізнає думку розумом, він не чіпляється за її ознаки й подробиці.

Маючи це благородне приборкання чуттів, він переживає в собі незаплямоване блаженство.

Він діє з усвідомленням ситуації, коли виходить і повертається; коли дивиться вперед і вбік; коли згинає й розгинає кінцівки; коли носить верхню одежу, чашу й одяг; коли їсть, пʼє, жує й куштує; коли мочиться й випорожнюється; коли йде, стоїть, сидить, спить, прокидається, говорить і мовчить.

Маючи цю благородну моральність, благородну вдоволеність, благородне приборкання чуттів, благородну уважність і усвідомлення ситуації, він шукає відокремлене місце для проживання:

пустелю, коріння дерева, пагорб, яр, гірську печеру, місце поховання, ліс, відкритий простір або купу соломи.

Після їжі, повернувшись зі збору милостині, він сідає зі схрещеними ногами, випрямляє тіло й установлює уважність у теперішньому.

Відкинувши жадібність до світу, він медитує із серцем, вільним від жадібності, очищуючи розум від жадібності.

Відкинувши злу волю й ворожість, він медитує з розумом, вільним від злої волі, сповнений співчуття до всіх живих істот, очищуючи розум від злої волі.

Відкинувши млявість і сонливість, він медитує без млявості й сонливості, сприймаючи світло, уважний і усвідомлений, очищуючи розум від млявості й сонливості.

Відкинувши неспокій і докори сумління, він медитує без неспокою, із внутрішньо заспокоєним розумом, очищуючи його від неспокою й докорів сумління.

Відкинувши сумнів, він медитує, вийшовши за межі сумніву, не вагаючись щодо вмілих якостей, очищуючи розум від сумніву.

Він відкидає ці пʼять перешкод — забруднення серця, що послаблюють мудрість.

Тоді, цілковито відсторонившись від чуттєвих насолод і невмілих якостей, він входить і перебуває в першій джгані, у якій є захват і блаженство, народжені усамітненням, із спрямуванням і утриманням розуму.

Далі, із заспокоєнням спрямування й утримання розуму, він входить і перебуває у другій джгані…

у третій джгані…

у четвертій джгані.

Тепер, коли він бачить видиму форму оком, якщо вона приємна — він її не жадає; якщо неприємна — не відчуває до неї відрази.

Він живе з установленою уважністю до тіла й безмежним серцем.

І він по-справжньому розуміє звільнення серця та звільнення мудрістю, в яких погані, невмілі якості, що виникли, припиняються без залишку.

Відкинувши прихильність і відразу, переживаючи будь-яке відчуття — приємне, неприємне чи нейтральне — він не схвалює його, не вітає й не продовжує за нього чіплятися.

Унаслідок цього припиняється насолода відчуттями.

Коли припиняється насолода, припиняється чіпляння.

Коли припиняється чіпляння, припиняється продовжене існування.

Коли припиняється продовжене існування, припиняється народження.

Коли припиняється народження, припиняються старіння й смерть, скорбота, плач, біль, смуток і відчай.

Так припиняється вся ця маса страждання.

Так само, коли він чує звук вухом…

нюхає запах носом…

відчуває смак язиком…

відчуває дотик тілом…

а коли пізнає думку розумом, якщо вона приємна — не жадає її; якщо неприємна — не відчуває до неї відрази.

Він живе з установленою уважністю до тіла й безмежним серцем.

І він по-справжньому розуміє звільнення серця та звільнення мудрістю, в яких погані, невмілі якості, що виникли, припиняються без залишку.

Відкинувши прихильність і відразу, переживаючи будь-яке відчуття — приємне, неприємне чи нейтральне — він не схвалює його, не вітає й не продовжує за нього чіплятися.

Унаслідок цього припиняється насолода відчуттями.

Коли припиняється насолода, припиняється чіпляння.

Коли припиняється чіпляння, припиняється продовжене існування.

Коли припиняється продовжене існування, припиняється народження.

Коли припиняється народження, припиняються старіння й смерть, скорбота, плач, біль, смуток і відчай.

Так припиняється вся ця маса страждання.

Ченці, вам слід запамʼятати це коротке повчання про звільнення через згасання спраги.

Але чернець Саті, син рибалки, потрапив у величезну сітку спраги, у плетиво спраги.

Так сказав Будда.

Задоволені, ченці схвалили слова Будди.

Коментар перекладача

Коментарі під окремими абзацами належать англійському перекладачеві — Бгіккху Суджато (Бгіккху Суджато); вони не є частиною сутти. Показати їх усі разом можна чіпом угорі.

Формула «свідомість, що виникає залежно від ока й видимих форм, називається свідомістю ока» — та сама, на яку Нагарджуна спирається в ММК 3.7.

Джгана (Палі: джгана) — стан зосередженого медитативного заглиблення; чотири джгани описують послідовне заспокоєння розуму.

Саваттгі (Палі: Саваттхі) — місто в Стародавній Індії; гай Джети з монастирем, який подарував купець Анатхапіндіка, — місце дії дуже багатьох сутт.

Знак ⁂ позначає перехід до нової великої частини повчання.

Оригінал: suttacentral.net/mn38