Кітаґірі-сутта

Так я чув.

Одного разу Благословенний мандрував країною Касі разом із великою громадою монахів. Там Благословенний звернувся до монахів:

— Монахи, я утримуюся від їжі вночі. Утримуючись від їжі вночі, я помічаю, що маю менше хвороб і нездужань, відчуваю легкість, силу й перебуваю в комфорті.

Тож і ви, монахи, утримуйтеся від їжі вночі. Утримуючись від їжі вночі, ви також матимете менше хвороб і нездужань, відчуватимете легкість, силу й перебуватимете в комфорті.

— Так, шановний, — відповіли монахи Благословенному.

Подорожуючи далі країною Касі, Благословенний прибув до містечка Кітаґірі й зупинився там.

У той час у Кітаґірі мешкали монахи Ассаджі й Пунаббасука.

Кілька монахів прийшли до них і сказали:

— Друзі, Благословенний і громада монахів утримуються від їжі вночі. Утримуючись від їжі вночі, вони помічають, що мають менше хвороб і нездужань, відчувають легкість, силу й перебувають у комфорті. Тож і ви, друзі, утримуйтеся від їжі вночі.

На це монахи Ассаджі й Пунаббасука відповіли:

— Друзі, ми їмо ввечері, вранці та вдень у неналежний час. І коли ми так їмо, то маємо мало хвороб і нездужань, відчуваємо легкість, силу й перебуваємо в комфорті. Навіщо нам відмовлятися від того, користь чого ми бачимо безпосередньо, й гнатися за користю, яка має зʼявитися пізніше? Ми й надалі їстимемо ввечері, вранці та вдень у неналежний час.

Коли монахи не змогли їх переконати, вони пішли до Благословенного й розповіли йому про це.

Тоді Благословенний звернувся до одного монаха:

— Іди, монаху, й від мого імені скажи Ассаджі й Пунаббасуці: «Учитель кличе вас».

— Так, шановний.

Монах пішов до Ассаджі й Пунаббасуки й передав їм слова Благословенного.

Вони прийшли до Благословенного, вклонилися й сіли збоку.

Благословенний запитав їх:

— Чи правда, монахи, що кілька монахів прийшли до вас і сказали: «Благословенний і громада монахів утримуються від їжі вночі… Тож і ви утримуйтеся від їжі вночі», — а ви відповіли: «Ми їмо ввечері, вранці та вдень у неналежний час і почуваємося добре. Навіщо нам відмовлятися від безпосередньо видимої користі заради майбутньої? Ми й надалі так їстимемо»?

— Так, шановний.

— Монахи, хіба ви розумієте моє вчення так: яке б відчуття людина не переживала — приємне, болісне чи ні-приємне-ні-болісне, — через нього невмілі стани зменшуються, а вмілі зростають?

— Ні, шановний.

— Хіба ви не розумієте моє вчення так:

коли певна людина переживає певний вид приємного відчуття, невмілі стани в ній зростають, а вмілі зменшуються;
але коли інша людина переживає певний вид приємного відчуття, невмілі стани зменшуються, а вмілі зростають;
коли певна людина переживає певний вид болісного відчуття, невмілі стани зростають, а вмілі зменшуються;
але коли інша людина переживає певний вид болісного відчуття, невмілі стани зменшуються, а вмілі зростають;
коли певна людина переживає певний вид ні-приємного-ні-болісного відчуття, невмілі стани зростають, а вмілі зменшуються;
але коли інша людина переживає певний вид ні-приємного-ні-болісного відчуття, невмілі стани зменшуються, а вмілі зростають?

— Так, шановний.

— Добре, монахи.

Якби я сам не пізнав, не побачив, не довідався, не здійснив і не осягнув мудрістю, що при переживанні певного виду приємного відчуття невмілі стани зростають, а вмілі зменшуються, то чи личило б мені, не знаючи цього, говорити: «Відкиньте такий вид приємного відчуття»?

— Ні, шановний.

— Але оскільки я сам пізнав, побачив, довідався, здійснив і осягнув мудрістю, що при переживанні такого виду приємного відчуття невмілі стани зростають, а вмілі зменшуються, тому я й кажу: «Відкиньте такий вид приємного відчуття».

І якби я сам не пізнав і не осягнув мудрістю, що при переживанні певного виду приємного відчуття невмілі стани зменшуються, а вмілі зростають, то чи личило б мені говорити: «Увійдіть у такий вид приємного відчуття й перебувайте в ньому»?

— Ні, шановний.

— Але оскільки я це пізнав, побачив, довідався, здійснив і осягнув мудрістю, тому й кажу: «Увійдіть у такий вид приємного відчуття й перебувайте в ньому».

Так само, монахи, щодо болісного відчуття:

якби я не знав безпосередньо, що певний вид болісного відчуття спричиняє зростання невмілих станів і зменшення вмілих, я не казав би: «Відкиньте такий вид болісного відчуття». Але оскільки я це знаю й осягнув мудрістю, я так кажу.

І якби я не знав безпосередньо, що певний вид болісного відчуття спричиняє зменшення невмілих станів і зростання вмілих, я не казав би: «Увійдіть у такий вид болісного відчуття й перебувайте в ньому». Але оскільки я це знаю й осягнув мудрістю, я так кажу.

Так само щодо ні-приємного-ні-болісного відчуття: якщо певний його вид спричиняє зростання невмілих станів і зменшення вмілих — я кажу його відкинути; якщо певний його вид спричиняє зменшення невмілих станів і зростання вмілих — я кажу увійти в нього й перебувати в ньому.

Монахи, я не кажу про всіх монахів: «Їм ще належить діяти з пильністю». Але я також не кажу про всіх: «Їм уже не потрібно діяти з пильністю».

Щодо тих монахів, які є арахантами, чиї потоки-забруднення вичерпані, які завершили святе життя, зробили те, що належало зробити, скинули тягар, досягли власної мети, повністю зруйнували пута становлення й правильно звільнилися через остаточне знання, — про таких монахів я кажу: «Їм уже не потрібно діяти з пильністю».

Чому?

Тому що завдяки пильності вони вже зробили те, що треба було зробити. Вони більше не здатні впасти в недбалість.

Але щодо монахів, які ще навчаються, ще не досягли мети й прагнуть неперевершеної свободи від пут, я кажу: «Їм належить діяти з пильністю».

Чому?

Можливо, ці шановні, користуючись відповідними місцями для проживання, спілкуючись із добрими друзями й урівноважуючи свої здібності, ще в цьому самому житті власним безпосереднім знанням здійснять і досягнуть тієї неперевершеної мети святого життя, заради якої люди з доброї родини правильно залишають домашнє життя заради бездомного.

Бачачи такий плід пильності, я й кажу цим монахам: «Їм належить діяти з пильністю».

Монахи, у світі існують сім типів людей.

Які сім?

Звільнений обома способами — убгатобгаґавімутта
Звільнений мудрістю — паннявімутта
Тілесний свідок — каясаккхі
Той, хто досяг через бачення — діттхіппатта
Звільнений вірою — саддгавімутта
Послідовник Дгарми — дгамманусарі
Послідовник віри — саддганусарі

Хто такий звільнений обома способами?

Ось певна людина тілом безпосередньо переживає ті мирні безформні звільнення, що перебувають за межами форм, а побачивши мудрістю, повністю вичерпує свої потоки-забруднення.

Таку людину називають звільненою обома способами.

Про такого монаха я кажу: «Йому вже не потрібно діяти з пильністю».

Чому?

Він уже зробив завдяки пильності те, що потрібно було зробити, й більше не здатний впасти в недбалість.

Хто такий звільнений мудрістю?

Ось певна людина не перебуває, тілом переживаючи мирні безформні звільнення, що перебувають за межами форм, але, побачивши мудрістю, повністю вичерпує свої потоки-забруднення.

Таку людину називають звільненою мудрістю.

Про такого монаха я також кажу: «Йому вже не потрібно діяти з пильністю».

Хто такий тілесний свідок?

Ось певна людина тілом безпосередньо переживає мирні безформні звільнення, що перебувають за межами форм, і, побачивши мудрістю, вичерпує деякі зі своїх потоків-забруднень.

Таку людину називають тілесним свідком.

Про такого монаха я кажу: «Йому належить діяти з пильністю».

Бо, користуючись відповідними місцями для проживання, спілкуючись із добрими друзями й урівноважуючи свої здібності, він може ще в цьому самому житті власним безпосереднім знанням здійснити й досягнути неперевершеної мети святого життя.

Хто такий той, хто досяг через бачення?

Ось певна людина не перебуває, тілом переживаючи мирні безформні звільнення, що перебувають за межами форм; побачивши мудрістю, вона вичерпує деякі потоки-забруднення, а вчення, проголошені Татхаґатою, вона добре побачила й дослідила мудрістю.

Таку людину називають тією, що досягла через бачення.

Їй іще належить діяти з пильністю.

Хто такий звільнений вірою?

Ось певна людина не перебуває, тілом переживаючи мирні безформні звільнення, що перебувають за межами форм; побачивши мудрістю, вона вичерпує деякі потоки-забруднення, а її віра в Татхаґату вкорінена, пустила коріння й міцно утвердилася.

Таку людину називають звільненою вірою.

Їй іще належить діяти з пильністю.

Хто такий послідовник Дгарми?

Ось певна людина не перебуває, тілом переживаючи мирні безформні звільнення, що перебувають за межами форм; її потоки-забруднення ще не вичерпані, але вчення, проголошені Татхаґатою, певною мірою приймаються нею після розмірковування з мудрістю.

І в неї є такі здібності:

здатність віри,
здатність енергії,
здатність усвідомленості,
здатність зосередження,
здатність мудрості.

Таку людину називають послідовником Дгарми.

Їй іще належить діяти з пильністю.

Хто такий послідовник віри?

Ось певна людина не перебуває, тілом переживаючи мирні безформні звільнення, що перебувають за межами форм; її потоки-забруднення ще не вичерпані, але вона має певну міру віри в Татхаґату й певну міру прихильності до нього.

І в неї є такі здібності:

здатність віри,
здатність енергії,
здатність усвідомленості,
здатність зосередження,
здатність мудрості.

Таку людину називають послідовником віри.

Їй іще належить діяти з пильністю.

Монахи, я не кажу, що остаточне знання досягається відразу.

Навпаки, остаточне знання досягається через поступове навчання, поступову практику, поступове просування.

І як остаточне знання досягається через поступове навчання, поступову практику й поступове просування?

Ось у людини виникає віра.

Маючи віру, вона наближається.

Наблизившись, вона спілкується з учителем.

Спілкуючись із ним, вона прихиляє вухо.

Прихиливши вухо, вона слухає Дгарму.

Почувши Дгарму, вона запамʼятовує її.

Запамʼятавши вчення, вона досліджує його значення.

Коли вона досліджує значення, вчення витримують її розмірковування.

Коли вчення витримують розмірковування, виникає бажання.

Коли виникає бажання, вона докладає зусиль.

Доклавши зусиль, вона зважує й досліджує.

Зваживши й дослідивши, вона наполегливо практикує.

Наполегливо практикуючи, вона тілом безпосередньо здійснює найвищу істину й, проникнувши в неї мудрістю, бачить її.

Але ж, монахи, не було у вас навіть тієї віри!

Не було навіть наближення!
Не було спілкування!
Не було прихиляння вуха!
Не було слухання Дгарми!
Не було запамʼятовування Дгарми!
Не було дослідження її значення!
Не було прийняття вчення після розмірковування!
Не було бажання!
Не було зусилля!
Не було зважування!
Не було наполегливої практики!

Ви збилися зі шляху, монахи. Ви практикуєте неправильно. Як далеко ці нікчемні люди відійшли від цієї Дгарми й дисципліни!

Монахи, є чотирирядкове повчання, почувши яке розумна людина невдовзі зрозуміла б його значення через мудрість.

Я викладу його вам. Чи зрозумієте ви?

— Хто ми, шановний, щоб бути тими, хто розуміє Дгарму?

— Монахи, навіть щодо вчителя, який високо цінує матеріальні речі, є спадкоємцем матеріальних речей і живе повʼязаним із матеріальними речами, не годиться такий торг: «Якщо він зробить для нас це — ми зробимо те; якщо він не зробить для нас цього — ми цього не зробимо».

Що вже казати про Татхаґату, який цілковито відсторонений від матеріальних речей.

Для учня, який має віру й живе, цілковито віддавшись настанові Вчителя, природним є таке: «Благословенний — Учитель; я — учень. Благословенний знає; я не знаю».

Для учня, який має віру й живе, цілковито віддавшись настанові Вчителя, настанова Вчителя стає такою, що веде до зростання, і набуває сили.

Для такого учня природним є: «Нехай залишаться лише шкіра, сухожилля й кістки; нехай висохнуть плоть і кров у цьому тілі — доки я не досягну того, чого можна досягти людською силою, людською енергією й людською наполегливістю, моя енергія не ослабне».

Від учня, який має віру й так живе відповідно до настанови Вчителя, можна очікувати одного з двох плодів: остаточного знання вже в цьому житті або, якщо залишається певний залишок чіпляння, — неповернення.

Так сказав Благословенний.

Задоволені, ті монахи зраділи словам Благословенного.

Кінець Кітаґірісутта.

Коментар перекладача

Це канонічне місце, де перелічено всі сім типів благородних осіб. Коротший перелік — лише чотири плоди та пара «послідовник Дгарми / послідовник віри» — стоїть наприкінці Мн 22.

Потоки-забруднення (Палі: асава) — глибинні схильності, які «витікають» із розуму й підтримують блукання в сансарі; їхнє вичерпання і є арахантством.

Безформні звільнення (Палі: аруппа вімоккха) — стани зосередження за межами сприйняття форми. Той, хто їх опанував і при цьому вичерпав забруднення, зветься звільненим обома способами; той, хто дійшов до кінця без них, — звільненим мудрістю.

Ассаджі з цієї сутти — не той Ассаджі, що був одним із пʼятьох перших учнів; тут це один із групи монахів, відомої в Вінаї своєю непокорою.

Касі (Палі: Касі) — країна на півночі Індії зі столицею у Варанасі.

Пильність (Палі: аппамада) — те саме слово, яким закінчується останнє напучення Будди; воно ж стоїть у центрі другого розділу Дгаммапади.

Оригінал: suttacentral.net/mn70