Порівняння з грудкою піни

Одного разу Благословенний перебував в Айоджжі, на березі річки Ґанґи. Там Благословенний звернувся до монахів:

— Монахи, уявіть, що ця річка Ґанґа несе велику грудку піни. Людина з добрим зором побачила б її, роздивилася, уважно дослідила. І коли вона дивилася б на неї, розглядала й уважно досліджувала, та здалася б їй порожньою, пустою, позбавленою суті. Бо яка ж суть може бути в грудці піни?

Так само, монахи, будь-яку тілесну форму — минулу, майбутню чи теперішню … будь вона далекою чи близькою — монах бачить, розглядає й уважно досліджує. І коли він бачить її, розглядає й уважно досліджує, вона здається йому порожньою, пустою, позбавленою суті. Бо яка ж суть може бути в тілесній формі?

Монахи, уявіть, що восени, коли падають великі краплі дощу, на воді виникає й одразу зникає водяна бульбашка. Людина з добрим зором побачила б її, роздивилася, уважно дослідила. І коли вона дивилася б на неї, розглядала й уважно досліджувала, та здалася б їй порожньою, пустою, позбавленою суті. Бо яка ж суть може бути у водяній бульбашці?

Так само, монахи, будь-яке відчуття — минуле, майбутнє чи теперішнє … далеке чи близьке — монах бачить, розглядає й уважно досліджує. І коли він бачить його, розглядає й уважно досліджує, воно здається йому порожнім, пустим, позбавленим суті. Бо яка ж суть може бути у відчутті?

Монахи, уявіть, що в останній місяць спекотної пори, опівдні, мерехтить міраж. Людина з добрим зором побачила б його, роздивилася, уважно дослідила. І коли вона дивилася б на нього, розглядала й уважно досліджувала, він здався б їй порожнім, пустим … Бо яка ж суть може бути в міражі?

Так само, монахи, будь-яке сприйняття … [монах бачить, розглядає й уважно досліджує його; воно виявляється порожнім, пустим, позбавленим суті].

Монахи, уявіть людину, яка потребує серцевини дерева, шукає серцевину й вирушає на її пошуки. Взявши гостру сокиру, вона заходить до лісу. Там вона бачить великий банановий стовбур — прямий, молодий, без вад. Вона зрубує його біля кореня, потім відтинає верхівку й починає розгортати листові піхви. Розгортаючи їх, вона не знаходить навіть заболоні — що вже казати про серцевину.

Людина з добрим зором побачила б цей стовбур, роздивилася, уважно дослідила. І коли вона дивилася б на нього, розглядала й уважно досліджувала, він здався б їй порожнім, пустим, позбавленим суті. Бо яка ж суть може бути в банановому стовбурі?

Так само, монахи, будь-які воління — минулі, майбутні чи теперішні … далекі чи близькі — монах бачить, розглядає й уважно досліджує. І коли він бачить їх, розглядає й уважно досліджує, вони здаються йому порожніми, пустими, позбавленими суті. Бо яка ж суть може бути у воліннях?

Монахи, уявіть, що фокусник або учень фокусника показує ілюзію на перехресті чотирьох великих доріг. Людина з добрим зором побачила б її, роздивилася, уважно дослідила. І коли вона дивилася б на неї, розглядала й уважно досліджувала, та здалася б їй порожньою, пустою, позбавленою суті. Бо яка ж суть може бути в ілюзії?

Так само, монахи, будь-яку свідомість — минулу, майбутню чи теперішню … далеку чи близьку — монах бачить, розглядає й уважно досліджує. І коли він бачить її, розглядає й уважно досліджує, вона здається йому порожньою, пустою, позбавленою суті. Бо яка ж суть може бути у свідомості?

Бачачи так, монахи, навчений благородний учень відчуває відразу до тілесної форми, відчуває відразу до відчуття, до сприйняття, до волінь і до свідомості.

Відчуваючи відразу, він стає безпристрасним. Через безпристрасність він звільняється. Коли він звільнений, виникає знання: «Звільнений». … Він розуміє: «… більше не буде повернення до такого стану буття».

Так сказав Благословенний. Сказавши це, Щасливий, Учитель, додав:

Тілесна форма — наче грудка піни,
відчуття — наче бульбашка на воді;
сприйняття — наче міраж,
воління — наче банановий стовбур,
а свідомість — наче ілюзія:
так навчав Родич Сонця.

Що більше її розглядаєш,
що ретельніше досліджуєш належним чином,
то порожнішою й пустішою вона постає
тому, хто бачить її належним чином.

Щодо цього тіла
Мудрий великої мудрості навчав:
коли три речі його покидають,
погляньте — тілесна форма відкинута.

Коли життя, тепло і свідомість
покидають це тіло,
воно лежить тоді відкинуте,
без свідомості, пожива для інших.

Такий цей потік —
ілюзія, що обманює дурня.
Його названо вбивцею;
жодної суті тут не знайти.

Так має споглядати сукупності
монах із пробудженою наполегливістю,
вдень чи вночі,
з ясним усвідомленням і памʼятливістю.

Нехай відкине всі пута,
нехай сам стане собі прихистком;
нехай живе, немов той, у кого палає голова,
прагнучи незгасного стану.

Третя.

Коментар перекладача

Коментарі під окремими абзацами належать англійському перекладачеві — Бгіккху Суджато (Бгіккху Суджато); вони не є частиною сутти. Показати їх усі разом можна чіпом угорі.

Пʼять сукупностей (Палі: кхандга) — тілесна форма, відчуття, сприйняття, воління та свідомість; на них розкладається все, що людина називає «собою».

Саме на цей ряд порівнянь спирається Нагарджуна в ММК 7.34.

Родич Сонця (Палі: Адіччабандгу) — епітет Будди: рід Сакʼїв виводив себе від сонячної династії.

Оригінал: suttacentral.net/sn22.95