← Назад до змісту
Завершення й доручення
Розділ 12 — ніґаманапарінданапарівартах
І ось Шакра, володар девів, сказав Благословенному: «Багато, Благословенний, сотень тисяч викладів Дгарми чув я від Татхаґати й від Манджушрі-царевича. Але ніколи раніше не чув я такого входження в спосіб Дгарми — у незбагненне визволення та його чудесні прояви, — як воно виголошене тут, у цьому викладі Дгарми».
«Безсумнівно, ті істоти стануть посудинами Дгарми, які цей виклад Дгарми приймуть, утримають, проказуватимуть і засвоять. Що вже казати про тих, хто віддасться праці споглядання: закриті для них усі лихі стежки, відкриті їм усі шляхи благих народжень, побачені вони всіма буддами, повалені ними всі супротивні проповідники, переможені ними всі Мара, очищені ними шляхи пробудження, утверджені вони на престолі пробудження, і зійдуться вони на путь Татхаґат».
«Тим синам доброго роду, які утримуватимуть цей виклад Дгарми, я теж, Благословенний, услуговуватиму й прислужуватиму разом з усім своїм почтом. І в яких би селах, містах, торжищах, краях, державах і столицях цей виклад Дгарми не поширювався, не проповідувався й не виголошувався, — туди я з почтом приходитиму слухати Дгарму. І в тих синах доброго роду, які не мають довіри, я породжу довіру, а тим, хто має довіру, дам законний захист, охорону й оборону».
Коли це було сказано, Благословенний мовив до Шакра, володаря девів: «Добре, добре, володарю девів; Татхаґата схвалює твоє добре слово. Те, володарю девів, чим є пробудження будд-Благословенних минулих, майбутніх і теперішніх, — саме воно й виголошене тут, у цьому викладі Дгарми. Тому, володарю девів, той син доброго роду чи та дочка доброго роду, які приймуть цей виклад Дгарми, бодай перепишуть його в книгу, проказуватимуть, записуватимуть і засвоюватимуть, — тим самим ушанують будд-Благословенних минулих, майбутніх і теперішніх».
«І ще, володарю девів: якби син доброго роду чи дочка доброго роду наповнили цей трисячний великотисячний світ Татхаґатами — так само щільно, як бувають повні гай цукрової тростини, чи очеретяні зарості, чи бамбуковий гай, чи поле сезаму, чи поле рису, — і калпу або решту калпи шанували б їх, поважали, звеличували й ушановували, підносячи тим Татхаґатам усі пошанування й усі приємні дари; а коли б ті Татхаґати відійшли в парінірвану, то заради вшанування кожного окремого Татхаґати над його неушкодженим суцільним тілом звели б ступу з усіх самоцвітів, розміром зі світ чотирьох великих материків і заввишки аж до світу Брагми, оздоблену піднесеними жердинами, парасолями й прапорами, — і так спорудили б окрему ступу для кожного Татхаґати, і там калпу або решту калпи чинили б пошанування всіма квітами, усіма пахощами, усіма стягами й прапорами, з грою всіх бубнів і музичних знарядь, — як гадаєш, володарю девів: чи багато заслуги породив би з того той син доброго роду або та дочка доброго роду?»
Той відповів: «Багато, Благословенний, багато, Сугато. Краю тій купі заслуги годі досягти й за сотні тисяч коті калп».
Благословенний мовив: «Повідомляю тобі, володарю девів, знай же: більшу заслугу породить той син доброго роду чи та дочка доброго роду, хто прийме, утримає, проказуватиме й засвоїть цей виклад Дгарми — настанову про незбагненне визволення. Чому ж так? Бо пробудження будд-Благословенних, володарю девів, народжується з Дгарми, і вшанувати його можна лише Дгармою, а не речами. Отож і з цього, володарю девів, тобі слід так це зрозуміти».
«Колись давно, володарю девів, у минулі часи — незліченні калпи тому, ще незліченніші, обширні, безмірні, незбагненні, — того часу, тієї пори був Татхаґата на ім’я Бгайшаджяраджа, архат, досконало пробуджений, наділений знанням і поведінкою, Сугата, знавець світу, найвищий приборкувач мужів, наставник девів і людей, будда, Благословенний, — у світі Магавюга, у калпі Вішодгана. І тривалість життя того Татхаґати Бгайшаджяраджа, архата, досконало пробудженого, володарю девів, була двадцять антаркалп. І громада його шравак налічувала тридцять шість коті нают. І громада бодгісаттв налічувала дванадцять коті. І того часу, тієї пори, володарю девів, був цар на ім’я Ратначчхатра, чакравартин, наділений сімома скарбами, володар чотирьох материків. І мав він повну тисячу синів — звитяжців прекрасної подоби, що трощили ворожі війська».
«І тієї пори цар Ратначчхатра п’ять антаркалп шанував того Благословенного Бгайшаджяраджа, Татхаґату, разом з його почтом, підносячи всі приємні дари. І ось, володарю девів, коли минули ті п’ять антаркалп, цар Ратначчхатра звернувся до тієї тисячі синів: „Знайте ж, шановні: я вшанував Татхаґату; тепер ви вшануйте Татхаґату“. І ось, володарю девів, ті царевичі, відповівши батькові, цареві Ратначчхатра: „Гаразд“, — усі разом, одностайно, ще п’ять антаркалп шанували того Благословенного Бгайшаджяраджа, Татхаґату, підносячи всі приємні дари».
«І був серед них один царевич на ім’я Сомаччхатра. Йому, коли він був на самоті, у відлюдді, спало на думку: „Чи є якесь інше пошанування, вище й відмінніше за це?“»
І з піднебесся, силою будди, божество сказало йому так: «Пошанування Дгармою, достойний муже, вивищується над усіма пошануваннями».
Він сказав: «А яке ж воно, те пошанування Дгармою?»
Божество мовило: «Підійди, достойний муже, до самого Татхаґати Бгайшаджяраджа й запитай: „Яке воно, те пошанування Дгармою?“ — і Благословенний тобі відповість».
І ось, володарю девів, той царевич Сомаччхатра підійшов туди, де був Благословенний Бгайшаджяраджа, Татхаґата, архат, досконало пробуджений. Підійшовши, він схилив голову до стіп Благословенного і став обіч. І, стоячи обіч, царевич Сомаччхатра сказав тому Благословенному Бгайшаджяраджа, Татхаґаті: «Кажуть, Благословенний: „пошанування Дгармою, пошанування Дгармою“. Яке ж воно, те пошанування Дгармою?»
Той Благословенний мовив: «Пошанування Дгармою, сину доброго роду, — це щодо сутр, виголошених Татхаґатою: глибоких, глибоких на вигляд, супротивних усьому світові, важкодоступних, важко зримих, важко осяжних, витончених, тонких, безопорних, приналежних до кошика бодгісаттв, запечатаних печаттю царя сутр і дгарані, тих, що звіщають невідворотне колесо, народжених із шести парамітів, тих, що зібрали в себе зібране, згідних із дгармами, спорідненими з пробудженням, тих, що живлять ланки пробудження, вводять у велике співчуття до істот, викладають велику дружелюбність, вільних від хибних поглядів Мара, тих, що виголошують залежне постання, —
тих, що вчать про безсамостність, безістотність, безживість і безособовість, про порожнечу, безознаковість, безспрямованість і безутворність; тих, що ведуть до престолу пробудження, що обертають колесо Дгарми, вихвалених і прославлених девами, наґами, якшами й ґандгарвами; тих, що не дають урватися родові Істинної Дгарми, що втримують скарбницю Дгарми, що входять у найвище пошанування Дгармою; прийнятих усіма благородними людьми, тих, що навчають усього подвижництва бодгісаттв, що вводять у розуміння істинного змісту Дгарми, народжених із печаток Дгарми — про несталість, страждання, безсамостність і спокій; тих, що вражають силу поганої моралі, що наганяють страх на всіх супротивних проповідників, прив’язаних до хибних поглядів і опор, вихвалених усіма буддами, супротивних самсарі, що показують щастя нірвани. Виклад, виголошення, утримання й розгляд таких сутр, і зібрання Істинної Дгарми — оце й зветься пошануванням Дгармою».
«І ще, сину доброго роду, пошанування Дгармою — це роздумування над дгармами, здійснення дгарми, згода із залежним постанням, полишення всіх крайніх поглядів, терпляче прийняття ненародженості й непосталості, входження в безсамостність і безістотність, несуперечність причинам і умовам, відсутність незгоди, відсутність суперечок, відсутність „мого“, полишення привласнювання; опора на зміст, а не на слово; опора на знання, а не на свідомість; опора на сутри остаточного змісту, а не прив’язаність до умовного в тому, чий зміст потребує тлумачення; опора на природу дгарм, а не покладання на погляд про особу й не прив’язаність до схопленого; слідування дгармам як вони є, входження в безпритульність, викорінення притулку, втишення невідання і аж до втишення старості, смерті, туги, лементу, страждання, пригніченості й розпачу. І так він озирає дванадцятиланкове залежне постання і здійснює його як невичерпне, і, дивлячись на істот, не покладається на погляди. Оце теж, сину доброго роду, зветься найвищим пошануванням Дгармою».
І ось, володарю девів, той царевич Сомаччхатра, почувши це пошанування Дгармою від того Благословенного Бгайшаджяраджа, Татхаґати, здобув згідливе терпляче прийняття Дгарми. І, знявши з себе шати й оздоби, він укрив ними того Благословенного і мовив такі слова: «Я, Благословенний, наважуюся прийняти Істинну Дгарму Татхаґати, чинити пошанування Істинній Дгармі й оберігати Істинну Дгарму. Нехай же Благословенний дасть мені таку опору, щоб я, здолавши супротивника Мара, прийняв Істинну Дгарму Благословенного».
Той Татхаґата, пізнавши його щирий намір, провістив йому, що в останні часи він стане сторожем і оборонцем міста Істинної Дгарми.
«І ось, володарю девів, той царевич Сомаччхатра ще за життя того Татхаґати з віри пішов із дому в бездомність і перебував, доклавши мужності, у благих дгармах. І тим, що доклав мужності й утвердився в благих дгармах, він незабаром породив п’ять надзнань. І, здобувши дгарані, він мав нестримне красномовство. І, коли той Благословенний відійшов у парінірвану, він силою надзнань і дгарані повні десять антаркалп обертав далі те колесо Дгарми, яке привів у рух той Благословенний Бгайшаджяраджа, Татхаґата. І ось, володарю девів, тим ченцем Сомаччхатра, відданим прийняттю Істинної Дгарми, десять сотень коті істот були зроблені невідступними в найвищому досконалому пробудженні, і чотирнадцять нают живих істот стали на колісниці шравак і пратьєкабудд, і незліченні істоти були приведені до небес».
«Може, володарю девів, ти подумаєш, що того часу, тієї пори хтось інший був царем-чакравартином на ім’я Ратначчхатра, — та не слід тобі, володарю девів, так на це дивитися. Чому ж так? Бо Татхаґата Ратнарчіс того часу, тієї пори був царем-чакравартином на ім’я Ратначчхатра. А та тисяча синів царя Ратначчхатра — це стали бодгісаттви щасливої калпи. Це вони в цій щасливій калпі постануть повною тисячею будд, з яких четверо вже постали, а решта постане, — від Кракуччханда на початку й до Роча наприкінці; Татхаґата на ім’я Роча буде останнім».
«І ще, може, володарю девів, ти подумаєш, що того часу, тієї пори хтось інший був царевичем на ім’я Сомаччхатра, який прийняв Істинну Дгарму того Благословенного Бгайшаджяраджа, Татхаґати, — та не слід так на це дивитися. Чому ж так? Бо я був того часу, тієї пори царевичем на ім’я Сомаччхатра. Отож і з цього, володарю девів, тобі слід так це зрозуміти: з-поміж усіх пошанувань Татхаґат пошанування Дгармою зветься найпершим — найстаршим, найкращим, добірним, добірнішим, вишуканим, вищим, і зветься таким, вище за яке немає. Тому, володарю девів, шануйте мене пошануванням Дгармою, а не пошануванням речами; ушановуйте мене шаною Дгармі, а не шаною речами».
Тоді Благословенний звернувся до бодгісаттви Майтрея: «Тобі, Майтрея, я доручаю це найвище досконале пробудження, здобуте за незліченні коті калп, — щоб такі виклади Дгарми твоєю опорою й твоїм прийняттям, коли Татхаґата відійде в парінірвану, в останні часи, в останню пору, поширилися по Джамбудвіпа й не зникли. Чому ж так? Бо будуть, Майтрея, у прийдешні часи сини доброго роду й дочки доброго роду, а також деви, наґи, якші й ґандгарви, які зростили благе коріння й вирушили до найвищого досконалого пробудження. Хай же вони не занепадуть через те, що не почули цього викладу Дгарми. Почувши такі сутри, вони здобудуть надзвичайну любов і довіру й приймуть їх на свою голову. Задля оберігання таких синів доброго роду й дочок доброго роду ти, Майтрея, і зробиш такі сутри поширеними на той час».
«Дві є, Майтрея, печаті в бодгісаттв. Які ж дві? Печать втіхи від розмаїтих слів і висловів і печать входження в те, що є насправді, без страху перед глибоким способом Дгарми. Оці дві, Майтрея, печаті в бодгісаттв. І ті бодгісаттви, Майтрея, які над усе цінують утіху від розмаїтих слів і висловів, — тих слід знати як бодгісаттв-початківців. А ті, які цю глибоку сутру, не заплямовану формою, з її розчленуванням парних, переставлених і згорнутих слів, поширюватимуть, слухатимуть, приймуть з довірою й спізнають, — тих бодгісаттв слід знати як таких, що довго вели чисте життя».
«З двох причин, Майтрея, бодгісаттви-початківці занапащають себе і не доходять до роздумування над глибокими дгармами. З яких же двох? Почувши глибокі сутри, яких раніше не чули, вони лякаються. І впадають у сумнів, не радіють, а понад те — відкидають: „Оці, яких ми раніше не чули, — звідки вони взялися нині?“ А до тих синів доброго роду, які утримують сутри глибокої Дгарми, є посудинами глибокої Дгарми і навчають глибокої Дгарми, — до них вони не наближаються, не шанують їх, не служать їм, не мають до них поваги, а часом і лихослів’я про них випускають. З цих двох причин, Майтрея, бодгісаттви-початківці занапащають себе і не доходять до роздумування над глибокими дгармами. З двох причин, Майтрея, бодгісаттва, відданий глибокому, занапащає себе і не здобуває терплячого прийняття непосталості дгарм. З яких же двох? Він зневажає й принижує тих бодгісаттв-початківців, що недовго йдуть шляхом, не навчає їх, не роз’яснює їм, не напучує. І через саму ту відданість глибокому не має поваги до навчання. І він приймає істот даром мирських речей, а не даром Дгарми. З цих двох причин, Майтрея, бодгісаттва, відданий глибокому, занапащає себе і не здобуває швидко терплячого прийняття непосталості дгарм».
Коли це було сказано, бодгісаттва Майтрея мовив Благословенному: «Дивовижно, Благословенний, як добре сказано Благословенним! Ми, Благословенний, уникатимемо цих вад. І ми оберігатимемо й утримуватимемо це найвище досконале пробудження Татхаґати, здобуте за незліченні сотні тисяч коті нают калп. І тим прийдешнім синам доброго роду й дочкам доброго роду, які стануть посудинами, ми вкладемо до рук такі сутри. І дамо їм таку пам’ять, якою вони ці сутри полюблять, приймуть, засвоять, утримають, поширять, запишуть і докладно навчатимуть їх інших. І їм, Благословенний, ми будемо підпорою. А про тих, Благословенний, хто на той час полюбить і поширюватиме такі сутри, — слід знати, Благословенний, що це опора бодгісаттви Майтрея».
Тоді Благословенний виголосив бодгісаттві Майтрея похвалу: «Добре, добре, Майтрея; добре сказане це твоє слово. Татхаґата схвалює й підтверджує сказане добре».
Тоді ті бодгісаттви одним голосом мовили: «І ми, Благословенний, коли Татхаґата відійде в парінірвану, приходячи з різних полів будд, зробимо це буддійське пробудження Татхаґати поширеним. І сповістимо про нього тих синів доброго роду».
Тоді четверо великих царів сказали Благословенному: «У яких би селах, містах, торжищах, державах і столицях, Благословенний, не поширювалися, не проповідувалися й не виголошувалися такі виклади Дгарми, — туди ми, четверо великих царів, Благословенний, приходитимемо слухати Дгарму з військами, з колісницями і з почтом. І довкола того проповідника Дгарми на сто йоджан ми влаштуємо охорону, щоб ніхто, хто вишукує нагоди й шукає прогалини, не знайшов приступу до того проповідника Дгарми».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Ананда: «Прийми ти, Ананда, цей виклад Дгарми, утримуй його, проказуй і докладно виголошуй його іншим».
Той сказав: «Прийнято мною, Благословенний, цей виклад Дгарми. Яке ж, Благословенний, ім’я цього викладу Дгарми? І як мені його утримувати?»
Благословенний мовив: «Тож, Ананда, утримуй цей виклад Дгарми як Вімалакіртінірдеша, а також як ямакапутавятястанігара і як ачінтядгармавімокшапаріварта — так і утримуй цей виклад Дгарми».
Це проказав Благословенний. І, врадувані, Вімалакірті з роду Ліччхаві, і Манджушрі-царевич, і достойний Ананда, і ті великі шраваки, і все те зібрання, і світ із девами, людьми, асурами й ґандгарвами звеселилися зі сказаного Благословенним.
Дванадцятий розділ, що зветься ніґаманапаріндана.