← Назад до змісту
Світ Абгіраті й видіння Акшобгя
Розділ 11 — абгіратілокадгатванаянакшобгятатхаґатадаршанапарівартах
І ось Благословенний сказав Вімалакірті з роду Ліччхаві: «Коли ти, сину доброго роду, прагнеш побачити Татхаґату, як ти тоді бачиш Татхаґату?»
Коли так було сказано, Вімалакірті з роду Ліччхаві відповів Благословенному: «Коли я, Благословенний, прагну побачити Татхаґату, тоді я бачу Татхаґату через небачення. Я бачу його ненародженим від початкової межі, неперейшлим у кінцеву межу, невстановленим у теперішньому часі. Чому ж так? Самосущність його — таковість тілесності, і він не тілесність; таковість відчуття, і він не відчуття; таковість сприйняття, і він не сприйняття; таковість спонук, і він не спонуки; таковість свідомості, і він не свідомість. Він недосяжний для чотирьох стихій, рівний стихії простору; шість чуттєвих полів у ньому не постають; він поза шляхом ока, поза шляхом вуха, поза шляхом носа, поза шляхом язика, поза шляхом тіла, поза шляхом розуму; не змішаний із трьома сферами, вільний від трьох скверн, іде трьома визволеннями, здобув три знання; недосяжний — і водночас досягнутий; у всіх дгармах він дійшов межі незачепленості й перебуває на межі істинного, що межі не має; утверджений у таковості й водночас із нею не пов’язаний; не породжений причиною і не залежний від умов; не позбавлений ознак і не наділений ознаками, не однієї ознаки й не багатьох ознак.»
«Його не позначити, не розпізнати, не розрізнити; він ні по цей бік, ні по той, ні посередині; ні тут, ні там; ні звідси, ні звідкись інде; його не пізнати знанням і не втримати свідомістю; він не темрява й не світло; без імені, без прикмети; не слабкий і не сильний; не перебуває ні в якій країні, ні в якій місцевості; не гарний і не поганий; не зумовлений і не незумовлений.»
«Про нього не сказати нічого через жоден предмет: ні через даяння, ні через скупість; ні через доброчесність, ні через її порушення; ні через терпіння, ні через злобу; ні через мужність, ні через лінощі; ні через споглядання, ні через розсіяність; ні через мудрість, ні через недоумство. Він не той, про кого можна сказати, і не той, про кого сказати не можна; ні через істину, ні через оману; ні через те, що виводить зі світу, ні через те, що не виводить.»
«До нього не дійти і від нього не прийти; усяка мова й усякий звук у ньому обірвані. Він не поле й не не-поле; не гідний дарунка і не той, хто дарунок очищує. Його не вхопити, не торкнутися; він без оселі, незумовлений, поза числом; рівний у рівності, однаковий у дгармовості; мужність його незрівнянна, і він поза всяким мірянням; ні перейшов, ні не перейшов, ні переступив; його не пізнати ані баченням, ані слуханням, ані розумінням. Він вільний від усіх вузлів, досяг рівності зі знанням усезнавця, рівний усім істотам, досяг неподільності всіх дгарм; ні в чому не має вади; без надбання, без каламуті, без частин, без розрізнення; нестворений, ненароджений, невиниклий, небулий, незроджений; він не буде; без страху, без скверн, без журби, без утіхи, без хвилювання; жодним словом ужитку про нього не сказати.»
«Такий, Благословенний, є тіло Татхаґати. Саме так його й слід бачити. Хто бачить так — той бачить правильно; хто бачить інакше — той бачить хибно.»
І ось достойний Шаріпутра сказав Благословенному: «З якого поля будди відійшов Вімалакірті, син доброго роду, перш ніж прийти в це поле будди?»
Благословенний мовив: «Оцього достойного мужа ти й запитай, Шаріпутра: „Звідки ти відійшов і тут народився?“»
І ось достойний Шаріпутра сказав Вімалакірті з роду Ліччхаві: «Звідки ти, сину доброго роду, відійшов і тут народився?»
Вімалакірті мовив: «Та дгарма, яку старійшина побачив наочно, — чи є в тієї дгарми відхід або народження?»
Той мовив: «Немає в тієї дгарми ані відходу, ані народження.»
Мовив: «Якщо ж усі дгарми, шановний Шаріпутра, такі — без відходу й без народження, — то звідки в тебе така думка: „Звідки ти відійшов і тут народився?“ Якби ти, шановний Шаріпутра, запитав створену чарами жінку або чоловіка: „Звідки ти відійшов і тут народився?“ — що б вони відповіли?»
Той мовив: «Немає, сину доброго роду, у створеного чарами ані відходу, ані народження — що ж він відповість?»
Мовив: «Хіба ж не навчав Татхаґата, шановний Шаріпутра, що всі дгарми мають природу створеного чарами?»
Той мовив: «Так воно і є, сину доброго роду.»
Мовив: «Якщо всі дгарми, шановний Шаріпутра, мають природу створеного чарами, то що ж означає: „Звідки ти відійшов і тут народився?“ „Відхід“, шановний Шаріпутра, — це слово про згасання зумовлених утворень; „народження“ — це тривання низки зумовлених утворень. Отож бодгісаттва відходить — і не вичерпує зумовлених утворень доброго кореня; і народжується — і не в’яже себе з недобрим.»
Тоді Благословенний звернувся до достойного Шаріпутра: «Цей син доброго роду, Шаріпутра, прийшов сюди від Татхаґати Акшобгя, зі світу Абгіраті.»
Той мовив: «Дивовижно, Благословенний, що цей достойний муж, прийшовши з такого чистого поля будди, знаходить утіху тут, у полі будди, зіпсутому такими численними вадами.»
Вімалакірті мовив: «Як ти гадаєш, шановний Шаріпутра: чи тішиться проміння сонця разом із темрявою?»
Той мовив: «Ні, сину доброго роду, немає між ними сполучення. Щойно зійде коло сонця — уся темрява відступає.»
Мовив: «Задля чого ж тоді сонце сходить над Джамбудвіпа?»
Той мовив: «Лише задля того, щоб дати світло й розігнати темряву.»
Мовив: «Отак само, Шаріпутра, бодгісаттви навмисне народжуються в нечистих полях будди — щоб очистити істот. І вони не живуть разом зі сквернами, а розганяють темряву скверн для всіх істот.»
І тоді все те зібрання охопило прагнення: «Побачити б нам той світ Абгіраті, і того Татхаґату Акшобгя, і тих бодгісаттв, і тих великих шравак!»
Тоді Благословенний, збагнувши своїм розумом перебіг думок усього того зібрання, сказав Вімалакірті з роду Ліччхаві: «Покажи, сину доброго роду, цьому зібранню той світ Абгіраті і того Татхаґату Акшобгя. Зібрання хоче побачити.»
І ось Вімалакірті з роду Ліччхаві подумав: «А що, як я, не підводячись із цього сидіння, візьму той світ Абгіраті — з його багатьма сотнями тисяч бодгісаттв, залюднений девами, наґами, якшами, ґандгарвами й асурами, з його кільцем гір Чакравада, з його ріками, ставками, джерелами, озерами й морями, з його вершинами Сумеру та гірськими кряжами, з його місяцем, сонцем і світилами, з оселями девів, наґів, якшів і ґандгарвів, з оселею Брагма та його почту, із селами, містами, торжищами, округами, краями й людьми, із жіночими покоями, зі зборами бодгісаттв і шравак, із деревом пробудження Татхаґати Акшобгя і з самим Татхаґатою Акшобгя, що сидить посеред великого, мов океан, зібрання і навчає Дгарми, і з тими лотосами, які в десятьох сторонах світу звершують справу будди для істот, і з тими трьома сходами із самоцвітів, що здіймаються від Джамбудвіпа до оселі Тридцяти трьох, — тими сходами деви Тридцяти трьох сходять на Джамбудвіпа, щоб бачити Татхаґату Акшобгя, вклонятися йому, шанобливо служити й слухати Дгарму, а люди Джамбудвіпа сходять до оселі Тридцяти трьох, щоб бачити девів Тридцяти трьох, — отак увесь той світ Абгіраті, зібраний із незмірних чеснот, від водної основи й аж до оселі Аканіштха відітну, мов гончарне коло, візьму правою рукою, наче віхоть квітів, і внесу в цей світ; а внісши, покажу всьому цьому зібранню.»
І ось Вімалакірті з роду Ліччхаві тієї миті увійшов у таке самадгі й здійснив таке чудесне діяння, що відітнув той світ Абгіраті, узяв його правою рукою і вніс у цей світ Сага.
Тоді ті шраваки, бодгісаттви, деви й люди, що мали небесне око й здобули надзнання, зняли гучний крик: «Нас забирають, Благословенний! Нас несуть, Сугато! Захисти, Татхаґато!»
Щоб їх наставити, Благословенний мовив так: «Не моя тут владна сила — це бодгісаттва Вімалакірті чинить із вами таке.»
А ті інші деви й люди не знали й не бачили: «Куди ж це нас несуть?» Бо від того, що світ Абгіраті був унесений у цей світ Сага, не сталося ані применшення, ані переповнення. І не було цьому світові ані тісноти, ані утиску. І світ Абгіраті не поменшав. Як було раніше, так само видно було й потім.
Тоді Благословенний Шакямуні звернувся до всього того зібрання: «Погляньте, шановні, на світ Абгіраті й на Татхаґату Акшобгя, і на ці оздоби поля, оздоби шравак і оздоби бодгісаттв.»
Ті мовили: «Бачимо, Благословенний.»
Мовив: «Бодгісаттва, шановні, що прагне здобути таке поле будди, має вчитися подвижництва бодгісаттви за Татхаґатою Акшобгя.»
А під час цього чудесного явлення світу Абгіраті й показу Татхаґати Акшобгя в цьому світі Сага у чотирнадцяти аютах дев і людей постала думка про найвище досконале пробудження. І всі вони склали обітницю народитися у світі Абгіраті. І всім їм Благословенний провістив народження у світі Абгіраті. І ось Вімалакірті з роду Ліччхаві, звершивши все, що належало звершити задля дозрівання істот у цьому світі Сага, знову поставив той світ Абгіраті на його місце.
Тоді Благословенний звернувся до достойного Шаріпутра: «Чи бачив ти, Шаріпутра, світ Абгіраті й того Татхаґату Акшобгя?»
Той мовив: «Бачив, Благословенний. Нехай усі істоти матимуть такі оздоби чеснот поля будди! Нехай усі істоти будуть наділені такою чудесною силою, яку має Вімалакірті з роду Ліччхаві, син доброго роду! Добрий здобуток здобули й ми, кому випало побачити таких достойних мужів. І добрий здобуток матимуть ті істоти, які нині — чи за життя Татхаґати, чи по його парінірвані — бодай почують цей виклад Дгарми. Що вже казати про тих, хто, почувши, повірить, прийме, засвоїть, триматиме, читатиме вголос, опанує, увірує, поширюватиме, докладно являтиме іншим і буде відданий подвижництву споглядання.»
«Ті стануть володарями скарбниці коштовної Дгарми, до чиїх рук потрапить цей виклад Дгарми. Ті стануть супутниками Татхаґати, хто вивчатиме цей виклад Дгарми напам’ять. Ті стануть охоронцями Дгарми, хто дбатиме про відданих цій Дгармі й прислуговуватиме їм. У того в оселі перебуватиме Татхаґата, хто, гарно переписавши цей виклад Дгарми, триматиме його й шануватиме. Ті будуть охоплені всіма заслугами, хто радітиме з цього викладу Дгарми. Ті звершать велике жертвоприношення Дгарми, хто з цього викладу Дгарми бодай чотиривірш чи одну настанову докладно являтиме іншим. І саме це, Благословенний, буде їм провіщенням — тим, у кого щодо цього викладу Дгарми буде терпляче прийняття, уподобання, розуміння, увага, погляд, довірлива відданість і визволення.»
Одинадцятий розділ — «Внесення світу Абгіраті й видіння Татхаґати Акшобгя».