Відокремлення від ознак — спокій і згасання

Тоді Субгуті, почувши проголошення цієї сутри, глибоко збагнув її сенс, заплакав від зворушення і, проливаючи сльози, звернувся до Будди: «Дивовижно, о Світлодарний! Будда проголосив настільки глибоке вчення. Віддавна я здобув око мудрості, але ніколи раніше не чув такого писання. Світлодарний! Якщо хтось, почувши цю сутру, очистить віру і в ньому виникне істинна реальність, знай — ця людина здійснила найвищу й рідкісну заслугу. Світлодарний! Те, що зветься істинною реальністю, насправді не є ознакою; саме тому Татхагата називає це істинною реальністю. Світлодарний! Те, що я нині почув цю сутру, зміг у неї повірити, зрозуміти й прийняти, — не є важким. Але якщо в майбутні часи, у наступні п’ятсот років, з’являться істоти, які почують цю сутру, повірять у неї, зрозуміють і приймуть її, — ці люди будуть по-справжньому рідкісними. Чому так? Бо в них немає ознаки “я”, немає ознаки людини, немає ознаки живої істоти й немає ознаки тривалості життя. Чому так? Бо ознака “я” — це не-ознака; так само ознаки людини, живої істоти й тривалості життя — це не-ознаки. Чому так? Бо відокремлення від усіх ознак і зветься Буддами». Будда сказав Субгуті: «Саме так, саме так. Якщо з’явиться людина, яка, почувши цю сутру, не злякається, не зніяковіє й не зазнає страху, знай — вона надзвичайно рідкісна. Чому так? Бо те, що Татхагата називає першою досконалістю, насправді не є першою досконалістю; саме тому вона зветься першою досконалістю. Субгуті! Досконалість терпіння, про яку говорить Татхагата, не є досконалістю терпіння; саме тому вона зветься досконалістю терпіння. Чому так? Субгуті, коли в минулому мене Калі-цар різав і калічив тіло, в той час у мене не було ознаки “я”, не було ознаки людини, не було ознаки живої істоти й не було ознаки тривалості життя. Чому так? Бо якби під час того розчленування у мене були ці ознаки, неминуче виникла б злість і ненависть». «Субгуті! Я також згадую, що в минулих п’ятистах життях я був аскетом терпіння, і в усіх тих життях у мене не було ознаки “я”, не було ознаки людини, не було ознаки живої істоти й не було ознаки тривалості життя. Тому, Субгуті, бодгісаттва має відкинути всі ознаки й породити серце найвищого, досконалого пробудження. Він не повинен породжувати серце, спираючись на форму, не повинен породжувати серце, спираючись на звук, запах, смак, дотик чи дгарми; він має породити серце, що ні на чому не перебуває. Якщо серце десь перебуває — це вже не перебування. Тому Будда говорить, що серце бодгісаттви не повинно перебувати у формі під час здійснення щедрості». «Субгуті! Бодгісаттва, задля користі всіх істот, повинен здійснювати щедрість саме так. Татхагата говорить: усі ознаки — це не-ознаки; і говорить: усі живі істоти — це не-істоти. Субгуті! Татхагата — той, хто говорить істину, говорить дійсність, говорить так, як є; він не говорить неправди й не говорить інакше. Субгуті! Дгарма, якої досяг Татхагата, не є ані реальною, ані хибною. Якщо бодгісаттва, перебуваючи в дгармах, здійснює щедрість — це як людина, що увійшла в темряву й нічого не бачить. Якщо ж бодгісаттва, не перебуваючи в дгармах, здійснює щедрість — це як людина з очима при світлі сонця, яка бачить різноманітні форми». «Субгуті! У майбутні часи, якщо з’являться добрі чоловіки й жінки, які зможуть приймати, зберігати, читати й проголошувати цю сутру, — Татхагата з допомогою буддівської мудрості знатиме їх, бачитиме їх і всі вони досягнуть безмірних і безмежних заслуг».