Рідкісна істинна віра

Субгуті звернувся до Будди й сказав: — Всечесний, чи знайдуться істоти, які, почувши такі вислови й ці рядки, зродять справжню віру? Будда відповів Субгуті: — Не говори так. Після зникнення Татхагати, через п’ятсот років, будуть ті, хто дотримується приписів і практикує заслуги; почувши ці рядки, вони зможуть породити віру й прийняти їх як істинні. Знай, що такі люди не лише перед одним, двома, трьома, чотирма чи п’ятьма Буддами посіяли коріння добра — вони вже перед безліччю тисяч і мільйонів Будд посіяли всілякі добрі корені. Почувши ці рядки, навіть якщо лише на одну мить породять чисту віру, — Субгуті, Татхагата все це знає і все це бачить. Такі істоти здобувають безмірну заслугу. — Чому так? Бо ці істоти більше не мають уявлення про «я», уявлення про людину, уявлення про істоту чи уявлення про тривалість життя; у них немає уявлення про дгарму і також немає уявлення про недгарму. — Чому так? Якщо серце чіпляється за образи, воно одразу ж чіпляється за «я», людину, істоту і тривалість життя. Якщо воно чіпляється за уявлення про дгарму, воно так само чіпляється за «я», людину, істоту і тривалість життя. І якщо воно чіпляється за уявлення про недгарму, воно знову ж таки чіпляється за «я», людину, істоту і тривалість життя. — Тому не слід чіплятися ні за дгарму, ні за недгарму. Саме з цього сенсу Татхагата постійно говорить вам, бхікшу: знайте, що моє вчення — як пліт. Навіть дгарму слід відпустити, то що вже казати про недгарму.