І.10 Явлення золотої землі й дальших земель

Тоді Сарваніваранавішкамбгін мовив Благословенному таке: «Надзвичайно рідкісне це, Благословенний, — чути про чудесні перетворення цього Авалокітешвара й про вихваляння його чеснот». Благословенний сказав: «Ба більше, сину доброго роду, послухай про вихваляння чеснот тоді, коли він, вийшовши з тієї Ваджракукші, вступив у золоту землю. І це теж давніше повідання. Ще перед тим був Татхаґата на ім'я Вішвабгу, архат, досконало пробуджений, наділений знанням і поведінкою, Сугата, знавець світу, незрівнянний погонич людей, яких належить приборкати, вчитель девів і людей, будда, Благословенний. За того часу, за тієї пори я, Сарваніваранавішкамбгін, був бодгісаттвою, провидцем Кшантівадін, що мешкав у гірському міжгір’ї, у гірському сільці, і перебував у краю, що лежить поза людським обширом. Тоді час від часу чув я від того Татхаґати Вішвабгу вихваляння чеснот бодгісаттви-магасаттви Авалокітешвара й про те, як він на різні лади приводить до дозрівання всіх істот. Є, Сарваніваранавішкамбгін, та земля, що зветься золотою; і, дійшовши до тієї золотої землі, що на півночі, бодгісаттва-магасаттва Авалокітешвара проповідував Дгарму істотам, обернутим лицем донизу. Він показував їм шляхетний восьмичленний шлях і нірвану. А вийшовши звідти, із золотої землі, він вступає у срібну землю. Там він бачить істот чотириногих і людські особи. Побачивши їх, бодгісаттва-магасаттва Авалокітешвара проповідує Дгарму всім тим істотам: «Слухайте, добродії, усі ви, людські особи, цей виклад Дгарми, звернений до вас, що веде до нірвани, — слухайте з розхвильованим добрим серцем. Хутко обміркуйте його».

Тоді всі ті люди, ставши перед Авалокітешвара, мовили таке: «Утіш нас. Будь тим, хто показує шлях істотам, що осліпли. Будь захистом для істот, що не мають захисту. Будь притулком і пристановищем для істот, що не мають притулку, будь їм за матір і батька. Будь світочем для істот, яких огорнула темрява й які згубили шлях. О чуйний, о ти, хто великим співчуттям показує шлях звільнення! Щасливі ті істоти, які невпинно пам’ятають твоє ім’я, що є їм покровом, і виголошують його. Ніколи вони не зазнають цього тяжкого страждання; вони вивільняються від такого страждання, якого зазнаємо ми».

Тоді він пролив у їхні вуха цей Карандавюга, коштовний цар сутр Магаяни. І ті істоти, почувши цей виклад Дгарми, розходилися, передаючи його одне одному вухо до вуха. І ті люди, почувши це, утвердилися на щаблі незворотності, були наділені найвищим щастям і довершені.

Тоді шляхетний Авалокітешвара, бодгісаттва-магасаттва, вийшовши з тієї срібної землі, вступає в іншу землю задля дозрівання істот — із серцем, стисненим великим співчуттям, — у залізну землю, де закутий той цар Балі, владар асурів. Він підступив просто до нього. А підступивши, здалеку явився очам царя Балі, владаря асурів, наче золоте зображення, що випромінює різнобарвне проміння.

Такий десятий розділ, названий «Явлення золотої землі й дальших земель».

Санскритський оригінал: GRETIL, Kāraṇḍavyūha (вид. P. L. Vaidya, Mahāyāna-sūtra-saṃgrahaḥ, ч. 1, Дарбганґа, 1961)