І.13 Мандрівка до оселі девів

Тоді шляхетний Авалокітешвара, наче палаючий вогняний ком, зник у просторі. Звідти, подавшись до оселі девів, він наблизився до дев-синів із сонму Шуддгаваса. Наблизившись, він витворив себе в подобі брагмана й прийшов. Був там серед сонмів девів дева-син на ім’я Сукундала, убогий і злого розуму. І ось шляхетний Авалокітешвара в тій брагманській подобі наблизився до того дева-сина. Наблизившись, задля втишення страждання вбогості всіх девів, він сказав тому дева-синові таке: «Голодний я і спраглий». Тоді той дева-син, плачучи, сказав тому брагманові таке: «Немає в мене, брагмане, анічогісінько». Брагман мовив: «Неодмінно мусиш ти дати мені бодай щось». Тоді той дева-син, увійшовши до свого небесного палацу, взявся оглядати весь посуд. І виявилося, що занепала його оселя по правий бік повна небесних коштовних посудин великої ціни, а інші посудини по лівий бік небесного палацу повні наїдків, наділених найкращими з небесних смаків, і повні шат, оздоб, усіляких квітів, пахощів і всього іншого.

Тоді той дева-син, побачивши це, вдався до такої думки: «Певно ж, це гідний приймач дарів стоїть при дверях, від самого лише погляду на якого прийшло до мене таке багатство». Тоді той дева-син покликав того брагмана й мовив так: «Прийди, брагмане, увійди до цього небесного палацу». І того брагмана, коли він увійшов до небесного палацу, той дева-син обдарував небесними коштовностями, нагодував наїдками, наділеними найкращими з небесних смаків, і зодягнув у небесні шати. А той, попоївши, чинить побажання добра. Тоді той дева-син сказав тому брагманові таке: «Гей, брагмане, з якої землі ти прийшов?» Брагман каже: «З великої обителі, названої Джетавана, я прийшов». Тоді той дева-син сказав йому таке: «Яка ж вона, та земля?» Тоді той брагман сказав дева-синові таке: «Та земля — оселя Татхаґати, звабна, всипана й оздоблена небесними самоцвітами й коштовностями. І задля втіхи на тій землі постали небесні дерева, що виконують бажання; з’являються квіти, милі серцю; видно розмаїті лотосові озерця, і видно розмаїтих істот з усіх усюд — доброчесних, наділених чеснотами, гідних дарів. Видно й численні чудеса Татхаґати. Отака, дева-сину, та земля, звабна понад усе». Тоді той дева-син сказав тому брагманові таке: «Неодмінно мусиш ти, брагмане, дати правдиву відповідь. А чи ти дева, чи людина? Бо в людини не буває такої прикмети, яка є прикметою твоєю». Тоді той брагман сказав йому таке: «Не дева я, а людина, що стала бодгісаттвою. Отак милосердний до низьких і нужденних, я показую шлях пробудження». Тоді той дева-син підносить йому сережку зі свого вінця, а піднісши, той дева-син виголосив таку ґату:

«О поле, зіткане з чеснот, вільне від усіх вад! Сьогодні ж посіяно зерно — і сьогодні ж повнота плоду».

Тоді той дева-син, виголосивши цю ґату, там-таки й відійшов.

Такий тринадцятий розділ, названий «Мандрівка до оселі девів».

Санскритський оригінал: GRETIL, Kāraṇḍavyūha (вид. P. L. Vaidya, Mahāyāna-sūtra-saṃgrahaḥ, ч. 1, Дарбганґа, 1961)