І.16 Мандрівка до Маґадга

Тоді він рушив назустріч Маґадга. Він досяг царини Маґадга. І побачив істот, що пожирали плоть одна одної. Тоді шляхетний Авалокітешвара, бодгісаттва-магасаттва, сказав їм так: «Чому це ви, добродії, їсте плоть одне одного?» А вони відказали: «Не сьогодні почалося це м’ясоїдство: минуло двадцять повних років, відколи ми вирушили в пустище. Немає тут ані їжі, ані пиття. Тому ми ворогуємо одне з одним, аби вижити. Так чинячи, ми і їмо плоть».

Тоді бодгісаттва Авалокітешвара замислився: «Яким же способом мені звільнити всіх цих істот від того пустища, лютого й страшного, від невчасної смерті, і наситити їх усім, що дає щастя?» І Авалокітешвара почав проливати різноманітні дощі. Найперше — дощ води. А коли вони наситилися водою і тіла їхні втішилися, тоді слідом — небесні коржі, наділені найкращим із соків, повні тієї поживи. Коли ж вони наситилися їжею, тоді впали дощі зерна, а також інші зерна: кунжут, рис, ягоди коли, боби мудґа й маша, калава, сочевиця, ячмінь, пшениця, шалі, дган’яка, кулаттга й таке інше. І проливалися різноманітні одежі й оздоби. І коли б у тих усіх істот не виникало якесь прагнення, тоді ж прагнення тих істот і здійснювалися. Тоді ті істоти з Маґадга, побачивши це дивовижне власне щастя і те, що страждання вщухло, сповнилися найвищого подиву. І всі вони спочили в одному місці, а спочивши, мовили одне до одного: «Чиєї деви це могуть?» Тоді серед тих людей був старець — древній, дряхлий, згорблений, скривлений, наче кроквина, надламаний, той, що спирався на палицю, віку многих сотень тисяч років. Ставши посеред них, він мовить: «Ні в кого іншого з девів немає такої могуті, окрім Авалокітешвара». Тоді ті зібрання питають: «Які ж прикмети того Авалокітешвара?» Тоді той муж почав виголошувати вихваляння чеснот шляхетного Авалокітешвара:

«Слухайте, сини доброго роду. Авалокітешвара, бодгісаттва-магасаттва, — світич для осліплих, парасоля для спалених сонячним жаром, ріка для змучених спрагою, той, що дарує безстрашність зляканим, лікар для тих, кого гнітить хвороба, батько й мати для істот, що страждають, той, що вказує нірвану істотам, які народилися в Авічі. Отакі його осібні чесноти. Щасливі ті істоти у світі, що згадують його ім’я. Вони полишають останнє самсарне страждання. Свідомі ті найліпші з мужів, що безнастанно підносять Авалокітешвара квіти й пахощі. Ті, що перед Авалокітешвара роблять чотирикутну мандалу, стають царями-обертачами колеса, наділеними сімома коштовностями. А саме: коштовність колеса, коштовність коня, коштовність слона, коштовність самоцвіту, коштовність жінки, коштовність господаря, коштовність провідника — отак сім коштовностей; ними, сімома коштовностями, вони наділені. А ті, що підносять Авалокітешвара бодай одну квітку, стають запашнотілими. Де б вони не народжувалися, там вони мають досконале тіло». Отак той муж виклав його осібні чесноти. І ті зібрання, повернувшись кожне до своїх осель, здобули очищення тіла, назване Анантавімала, Безмежно бездоганне. Тоді той старий муж, виголосивши доладний виклад Дгарми, повернувся до своєї домівки й оселі. А Авалокітешвара просто там зник у просторі.

Тоді він у просторі замислився: «Давно вже я бачив Татхаґату Вішвабгу», — і поступово увійшов до обителі Джетавана. І бачить многі сотні тисяч девів, наґів, якшів, ґандгарвів, асурів, ґаруд, кіннарів, магораґів, людей і нелюдей. І многі сотні тисяч бодгісаттв, що зібралися.

Тоді бодгісаттва Ґаґанаґанджа сказав Благословенному так: «Хто цей бодгісаттва, що надходить, Благословенний?» Благословенний сказав: «Це, сину доброго роду, надходить Авалокітешвара, бодгісаттва-магасаттва». Тоді бодгісаттва Ґаґанаґанджа лишився в мовчанні. А бодгісаттва Авалокітешвара, тричі обійшовши Благословенного праворуч, спочив по ліву руку від нього.

Тоді Благословенний, знаючи, що той знову втомлений, питає: «Ти втомлений, сину доброго роду. Яке ж поле діянь ти сповнив?» І той розповів йому про минуле: «Завжди — серед претів, серед тих, що народилися в Авічі, що народилися в Каласутра й Раурава, у великих пеклах Гага й Тапана, у великому пеклі Сітодака, у великому пеклі Асіччхгеда, у великому пеклі Санвара. Тим істотам, що народилися в цих великих пеклах, належить чинити поле діянь, бо дозрівання їхнє не довершене; а вчинивши, належить утвердити їх у найвищому досконалому пробудженні. Отаке дозрівання істот я вчинив». Тоді бодгісаттва-магасаттва Ґаґанаґанджа сповнився найвищого подиву: «Ані я, бувши бодгісаттвою, не бачив і не чув про таку царину; і в Татхаґат такої царини немає».

Тоді бодгісаттва Ґаґанаґанджа, ставши перед бодгісаттвою-магасаттвою Авалокітешвара, сказав Авалокітешвара так: «Не втомлюйся. Ти змучений». Той сказав: «Ані втомлений я серед вас, ані змучений». І вони, перемовившись між собою, лишилися в мовчанні.

Тоді Благословенний почав виголошувати Дгарму — виклад шести параміт: «Слухайте, сини доброго роду. Найперше той, хто став бодгісаттвою, має сповнити параміту даяння. Так само мають бути сповнені параміта моральності, параміта терпіння, параміта завзяття, параміта дг’яни, параміта мудрості». І, виголосивши цей доладний виклад Дгарми, він лишився в мовчанні. Тоді ті зібрання розійшлися кожне до свого місця, а ті бодгісаттви розійшлися кожен до свого поля будди.

На цьому завершено першу нірв’югу Кошика Чеснот, коштовного царя сутр Магаяни, — ту, що очищує всі діяння й утверджує на шляху найвищого пробудження. 1

Санскритський оригінал: GRETIL, Kāraṇḍavyūha (вид. P. L. Vaidya, Mahāyāna-sūtra-saṃgrahaḥ, ч. 1, Дарбганґа, 1961)