ІІ.1 Опис царя коней

Тоді Сарваніваранавішкамбгін сказав Благословенному таке: «Повідай, Благословенний, про колишні діяння Авалокітешвара — і про ті самадгі, в які входив Авалокітешвара». Благословенний сказав: «Незмірними, незліченними сотнями тисяч коті нают самадгі наділений Авалокітешвара, і краю тих самадгі не годні досягти всі Татхаґати». Тоді Сарваніваранавішкамбгін сказав: «Виклади, Благословенний, ті самадгі зі співчуття до всіх істот». Благословенний сказав: «Ось так, сину доброго роду: є самадгі, назване «Творення образу»; самадгі, назване «Творення сяйва»; самадгі, назване «Здійнята ваджра»; самадгі, назване «Сяйво сонця»; самадгі, назване «Розсипання»; самадгі, назване «Нараменник»; самадгі, назване «Вершина стяга»; самадгі, назване «Оздоба»; самадгі, назване «Цар оздоб»; самадгі, назване «Огляд десяти сторін»; самадгі, назване «Найліпше око самоцвіту чінтамані»; самадгі, назване «Той, що тримає Дгарму»; самадгі, назване «Сходження в океан»; самадгі, назване «Схилений»; самадгі, назване «Сережка на маківці»; самадгі, назване «Найліпше око місяця»; самадгі, назване «Численний почет»; самадгі, назване «Сяйво сережок девів»; самадгі, назване «Острів калпи»; самадгі, назване «Явлення чуда»; самадгі, назване «Найвищий лотос»; самадгі, назване «Висушення Авічі»; самадгі, назване «Осяйний»; самадгі, назване «Коло девів»; самадгі, назване «Крапля амріти»; самадгі, назване «Коло сяйва»; самадгі, назване «Занурення в океан»; самадгі, назване «Оздоба небесного палацу»; самадгі, назване «Голос калавінки»; самадгі, назване «Пахощі синьої утпали»; самадгі, назване «Піднесений»; самадгі, назване «Ваджрові груди»; самадгі, назване «Радість слона»; самадгі, назване «Гра лева»; самадгі, назване «Найвищий»; самадгі, назване «Приборкання»; самадгі, назване «Вищий за місяць»; самадгі, назване «Творення блиску»; самадгі, назване «Сто променів»; самадгі, назване «Поцяткований»; самадгі, назване «Творення сяйва»; самадгі, назване «Творення доброго образу»; самадгі, назване «Спонукання асурів»; самадгі, назване «Очищення буття»; самадгі, назване «Спонукання до нірвани»; самадгі, назване «Великий острів»; самадгі, назване «Цар островів»; самадгі, назване «Переправа через буття»; самадгі, назване «Творення складів»; самадгі, назване «Обернений до девів»; самадгі, назване «Творення злуки»; самадгі, назване «Бачення найвищої істини»; самадгі, назване «Блискавка»; самадгі, назване «Оздоба імені»; самадгі, назване «Позіх лева»; самадгі, назване «Лик Сваті»; самадгі, назване «Прихід і неприхід»; самадгі, назване «Осяяння розуму»; самадгі, назване «Зростання чуття пам’ятливості»; самадгі, назване «Відданий»; самадгі, назване «Колісниця перемоги»; самадгі, назване «Показування шляху». Цими самадгі, сину доброго роду, наділений бодгісаттва-магасаттва Авалокітешвара. У кожній порі його волосинок є сотні тисяч самадгі. Ось, сину доброго роду, найвище нагромадження заслуги Авалокітешвара. Такого нагромадження заслуги немає й у Татхаґат, а тим паче в того, хто є бодгісаттвою».

Колись давно, сину доброго роду, я був бодгісаттвою на ім’я Сінгалараджа. І вирушив я тоді в подорож на Сінгаладвіпа. Разом із п’ятьмастами синами купців, навантаживши возами, вантажами, в’юками, коробами, верблюдами, волами, віслюками та іншим велике добро на продаж, я вирушив на Сінгаладвіпа. Тоді, поступово мандруючи селами, містами, торговищами й гаванями, я дістався Сінгаладвіпа, і там було вправно споряджено те судно. Тоді мої стерничі сказали: «Кажи, кажи: до котрих островів віють такі вітри вам на дорогу? Чи то вітри віють до островів коштовностей, чи то вітри віють до островів ракшасів?» Тоді стерничий сказав так: «Владарю, вітри віють до Сінгаладвіпа». Тоді, зійшовши на те судно, я вирушив на Сінгаладвіпа.

Тоді ракшасі, що мешкають на Сінгаладвіпа, довідавшись, що я вирушив, наслали невчасні вітри. І те судно розлетілося на друзки. А ті купці, попадавши у воду, заходилися перепливати силою рук. І так дісталися берега.

Тоді вийшло п’ятсот ракшасі з галасом. Витворивши подобу дівчат, вони підійшли тоді до берега. Вони перевели їх [через воду], дали їм одежини й повитягали з води. А ті, взявшись за свою одіж, що поприлипала до тіла, заходилися її викручувати. Викрутивши, вони пішли з того місця й спочивали в іншій околиці під великим деревом чампака. Спочивши, вони заходилися розмовляти між собою: «Який у нас є засіб?» Вони кажуть: «Немає в нас на це ради». Так порозмовлявши, вони застигли в мовчанні. Тоді ракшасі, ставши перед тими чоловіками, сказали так: «Ласкаво просимо! Ходіть, панове! Стань владарем тим, хто без владаря; стань пристановищем тим, хто без пристановища; стань островом тим, хто без острова; стань притулком і опорою тим, хто без притулку й без опори. Ось тобі доми з їжею, доми з напоями, доми з повозами, доми з одежею, доми з зап’ястями й нараменниками, з вінцями й сережками; ось стоять розкішні сади й розкішні ставки». Ті ракшасі, узявши кожна по чоловікові, подалися кожна до свого житла. А та з тих ракшасі, що була найстарша, привела мене до свого житла й нагодувала стравою, наділеною найкращими небесними соками. Нагодувавши, заходилася втішатися зі мною. А він тоді втішився людською насолодою. Так минуло два, три, сім днів. Він лежав уночі. І ось він бачить, як сміється Ратікара; тоді я здивувався: ніколи ще не бачив я й не чув такого — щоб Ратікара палав і сміявся. І тоді я відповів йому: «З якої причини ти смієшся?» — «Ця, що мешкає на Сінгаладвіпа, — ракшасі. Вона згубить тобі життя». Тоді я відповів йому: «Ти знаєш, що вона ракшасі?» Він каже: «Якщо не віриш, візьми південну стежку й іди нею. Там є місто, високо здійняте, без вікон і брам, неприступне. Там, поївши багатьох купців, вони покидали кістки. Одні там живі, а інші мертві. Якщо не віриш, іди тією дорогою; і, пішовши, роздивись ту дорогу — тоді мені повіриш». Тоді через нього її зборов сон, названий «Мережа омани», і вона спить.

Тоді той бодгісаттва в першу нічну сторожу підвівся від тієї ракшасі й вирушив. Він наготував меча, осяйного, як місяць. Узявши його, він рушив і, ступивши на ту південну стежку, пішов. Поступово він дістався залізного міста й обходить його довкола, та не бачить ні брам, ні вікон. Тоді, зійшовши на велике дерево чампака, що [росло] при тому залізному місті, я подав їм звідти знак кахиканням. Тоді купці кажуть мені: «Великий провіднику каравану, знай: нас укинули ракшасі в залізне місто. Щодня вони беруть по сто чоловіків і з’їдають. Поївши їх, кістки кидають отут-таки, у залізному місті». Так йому було оповіджено, що́ діялося доти. Тоді я зліз із дерева чампака і, знову ступивши на південну стежку, поспішно повертався. І ввійшов.

Тоді Ратікара сказав мені таке: «Чи побачив ти, провіднику каравану, [правду] мого слова?» І я сказав: «Побачив: правдива ваша мова». Тоді я відповів йому: «Справді так. Який же нам засіб?» Тоді той Ратікара сказав таке: «Є в мене засіб, великий провіднику каравану, — засіб, яким ти вийдеш із Сінгаладвіпа цілий і неушкоджений до Джамбудвіпа; ти знову дістанешся Джамбудвіпа». Тоді той Ратікара сказав мені таке: «Є на тому самому острові, на березі великого океану, цар коней на ім’я Девабалага, що милосердиться над низькими й нужденними. І той цар коней Балага, з’ївши зілля сарвашвета, качається, перекочується й перевертається на золотому піску, а тоді струшує тілом; струснувши ж, виголошує: “Хто йде на той берег? Хто йде на той берег? Хто йде на той берег?” Ти маєш сказати так: “Я, владарю, йду на той берег”». Коли так було мовлено, та ракшасі, підійшовши й лігши поруч, прокинулася. Вона каже: «Шляхетний сину, чому тіло твоє холодне?» Тоді я відповів їй неправдивою мовою: «Я виходив за місто задля потреби — від того й тіло холодне». Сказавши те, вона знову лягла. Тоді вранці, о порі сходу сонця, він устав і сповістив тих купців: «Ходіть, панове, вийдемо за місто». Усі вони разом, укупі, вирушили за місто. І, вийшовши за місто, вони спочили осторонь і заходилися розмовляти: «У кого яка дружина ласкава?» Деякі кажуть: «Моя не надто ласкава». Деякі кажуть: «Моя годує мене стравами, наділеними найкращими небесними соками». Деякі кажуть: «Моя вбирає мене в розмаїту одіж». Деякі кажуть: «Моя надіває на мене небесні вінці, сережки, вінки й гірлянди». Деякі кажуть: «Немає в нас тілесної немочі». Деякі кажуть: «Моя намащує мене розмаїтим — сандалом, камфорою, мускусом та іншим». Так вони розмовляли. Тоді він відповів тим купцям: «Не годиться вам це — що ми пристали до ракшасі». Почувши те, вони збентежилися й сказали так: «Чи правда, великий провіднику каравану, що ті, які мешкають на Сінгаладвіпа, — ракшасі?» Тоді я відповів їм: «Правда, правда — свідками Будда, Дгарма і Сангга: це не людська жінка, а ракшасі». Тоді ті купці кажуть: «Яке нам пристановище? Яка опора?» Тоді я відповів їм: «Є в нас пристановище, прихисток і опора». Купці кажуть: «Покажи, провіднику каравану». Тоді він сказав їм так: «Є для вас на Сінгаладвіпа цар коней на ім’я Балага, і він милосердиться над низькими й нужденними. Він, з’ївши зілля сарвашвета, качається на золотому піску, а покачавшись, струшує тілом і подає голос: “Хто йде на той берег? Хто йде на той берег? Хто йде на той берег?” Туди нам треба піти [й сказати]: “Ми йдемо на той берег”». Тоді ті купці сказали: «Котрого дня ми підемо?» Він почав відповідати: «Третього дня неодмінно рушаймо; і кожен хай наготує собі харчі на дорогу». Уклавши таку умову, вони знову ввійшли в те місто, кожен до свого житла. Ті ракшасі заговорили до них: «Ти втомлений. Чи бачив ти ті розкішні сади й ті сотні розкішних ставків?» Він каже: «Нічого я з того не бачив». Тоді та ракшасі сказала йому таке: «Шляхетний сину, є на цьому Сінгаладвіпа розмаїті розкішні сади й розкішні ставки, повні розмаїтих барвистих квітів, і багато сотень розкішних ставків». Він почав відповідати: «Третього дня я піду, тож треба наготувати харчі на дорогу. Я вирушу подивитися на садові землі, і погляну на ті розмаїті сотні розкішних ставків і на сотні садів, повних квітів, і, назбиравши тих розмаїтих квітів, повернуся». Вона казала: «Шляхетний сину, так я й учиню». Тоді він розважив сам у собі: «Якщо ракшасі довідаються про цей задум, вони згублять нам життя». Розваживши так сам у собі, він застиг у мовчанні. Вона піднесла йому вишукані й невишукані страви. А поївши, він тяжко зітхнув. Та ракшасі каже: «Шляхетний сину, з якої причини ти зітхнув?» Тоді він сказав їй таке: «Люди Джамбудвіпа люблять свій край». Вона сказала: «Що тобі, шляхетний сину, з твоєї власної царини? Тут-таки, на Сінгаладвіпа, є розмаїті доми з їжею, доми з напоями, доми з одежею, розмаїті розкішні сади й розкішні ставки; ти зазнаєш розмаїтих утіх. Чого ж тужиш за Джамбудвіпа?» Тоді я застиг у мовчанні. Так минув той день. Другого дня йому спішно піднесли й наготували вишукані страви. Третього дня, о досвітній порі, усі вони вирушили. І вийшли за місто. Вийшовши ж, вони заходилися класти умову: «Хай ніхто більше не оглядається на Сінгаладвіпа; іти нам треба спішно». Уклавши таку умову, вони вирушили й ідуть щодуху, хутко-хутко. Поступово вони дісталися туди, де був той цар коней Балага. І ось вони бачать царя коней Балага: він смакує зілля сарвашвета. Посмакувавши, він качається на золотому піску, а покачавшись, струшує тілом. А коли він струшує тілом, тоді Сінгаладвіпа здригається. І виголошує він три речення: «Хто йде на той берег? Хто йде на той берег? Хто йде на той берег?» Тоді той цар коней Балага сказав їм таке: «Гей, купці! Коли я струшуватиму тілом, хай ніхто з вас не оглядається на Сінгаладвіпа, хай ніхто не поведе оком». Вони уклали таку умову… Тоді я перший зійшов на нього, а потім — п’ятсот купців. Коли вони зійшли, тоді ракшасі, що мешкають на Сінгаладвіпа, з галасом побігли слідом, ридаючи вельми жалібними голосіннями. Тоді ті, почувши звук ридання, обернулися й почали оглядатися. Вони озирнулися — і тоді сторч головою попадали у воду. А коли вони впали у воду, ракшасі повитягали їх і поїли їхнє м’ясо. Тоді я сам-один дістався Джамбудвіпа. Тоді біля берега я тричі обійшов царя коней Балага, тримаючи його праворуч, і там-таки пішов геть. Тоді я вирушив і поступово дістався свого житла. Тоді батько й мати обняли мене за шию й заплакали, і від сліз полуда на їхніх очах розійшлася, і вони почали бачити. Тоді я спочив разом із батьком і матір’ю. І він оповів їм усе, що́ сталося доти. Тоді батько й мати сказали: «Ти повернувся живий, сину. Не треба нам ніякого добра. У старості ти нам за костур, у темряві — показник дороги, у смертну годину — той, хто подасть поминальну жертву, а померлим — опора. Ти, сину, як прохолодний вітер, що дає відраду». Таке слово мовили батько й мати. Такого страждання зазнав я, Сарваніваранавішкамбгін, бувши бодгісаттвою — провідником каравану.

Ось так, Сарваніваранавішкамбгін, бодгісаттва-магасаттва Авалокітешвара, бувши тим царем коней Балага, визволив мене з такого страху смерті. Ось так, Сарваніваранавішкамбгін, не годен я злічити нагромадження заслуги Авалокітешвара: лише дещицю оповів я про кожну окрему пору в його волосинці.

Такий перший розділ, названий «Опис царя коней».

Санскритський оригінал: GRETIL, Kāraṇḍavyūha (вид. P. L. Vaidya, Mahāyāna-sūtra-saṃgrahaḥ, ч. 1, Дарбганґа, 1961)