І.2 Висушення Авічі

Тоді серед того самого зібрання бодгісаттва-магасаттва на ім'я Сарваніваранавішкамбгін підвівся зі свого сидіння, накинув верхню шату на одне плече, приклав праве коліно до землі, склав долоні в бік Благословенного і сказав Благословенному таке: «Мене охопило найвище здивування й подив, Благословенний. Звідки сходяться ці промені? Чиєї це сфери могуть, якого Татхаґати?» Благословенний сказав: «Це не могуть Татхаґати. Сину доброго роду, у велике пекло Авічі ввійшов шляхетний Авалокітешвара, бодгісаттва-магасаттва. І, визволивши істот, він входить у місто претів. Ним і випущені ці промені.»

Тоді бодгісаттва-магасаттва Сарваніваранавішкамбгін сказав Благословенному таке: «Благословенний, які істоти є у великому пеклі Авічі, де не знати перерви? Там він навчає його Дгарми. Стіни, мури, окрайки й земля того пекла залізні, воно суцільно охоплене одним палахкотючим полум'ям і видається схожим на осяйний кошик із коштовностями. У тому ж великому пеклі стоїть казан, що волає. У той самий казан укинуто численні сотні тисяч коті нают істот. Як у горщику з рясною водою боби мудґа чи маша то спливають угору, то опускаються вниз, преючи й варячись, — так ті істоти у великому пеклі Авічі зазнають тілесного страждання. То як же, Благословенний, бодгісаттва-магасаттва Авалокітешвара входить у велике пекло Авічі?» Благословенний сказав: «Як, сину доброго роду, цар-обертач колеса входить у сад із небесних коштовностей у великій пишноті царства обертача колеса, — достоту так, сину доброго роду, бодгісаттва-магасаттва Авалокітешвара входить у те велике пекло Авічі. І тіло його при цьому не зазнає жодної зміни. Коли він наближається до великого пекла Авічі, тоді велике пекло Авічі стає прохолодним. Тоді ті слуги Яма, вражені серцем і вкрай стривожені, впадають у роздуми: „Що за недобра прикмета з'явилася в цьому великому пеклі Авічі?“ Коли ж бодгісаттва-магасаттва Авалокітешвара входить, тоді там з'являються лотоси завбільшки з колесо воза. І той казан розколовся. І в тій самій вогняній ямі з'явився ставок меду.»

Тоді ті слуги Яма, зібравши мечі, довбні, дротики, списи, булави, диски, тризуби й таке інше, і взявши все начиння Авічі, подалися туди, де був Яма, цар Дгарми. Підійшовши, вони сказали Яма, цареві Дгарми, таке: «Хай владар знає передусім ось що: наше поле діяння вичерпалося без останку, стало звабливим і сповненим усіх утіх.» Яма, цар Дгарми, сказав їм: «З якої ж причини ваше поле діяння вичерпалося?»

Слуги Яма мовили: «Ось іще. Хай владар знає передусім ось що: у тому великому пеклі Авічі з'явилася недобра прикмета. Усе втишилося й постигло прохолодою. І ввійшов туди муж, що прибирає подобу за своїм бажанням, у вінці із заплетених кучерів, з тілом, оздобленим небесними прикрасами, з розумом, сповненим найвищої любові; він видається наче золотий образ. Отакий муж туди ввійшов. І щойно він увійшов, як з'явилися лотоси завбільшки з колесо воза. І той казан розколовся. І в тій самій вогняній ямі з'явився ставок меду.»

Тоді Яма, цар Дгарми, поринув у роздуми: «Чия ж це, якого деви, могуть? Чи Магешвара, наділеного великою чудесною могуттю, чи Нараяна, якому кланяються п'ять великих океанів, чи ж це через дарунок ласки якихось інших дева-синів, наділених великою чудесною могуттю, постав такий надзвичайний плід? І чи прибули вони сюди, на цю землю? Чи, може, народився ракшас, суперник великого Равана?» Так він, стоячи там, розмірковував. І, оглянувши небесним оком, він оглядав гурт девів: «У кого ж іще є така ласка?» Тоді він знову оглянув велике пекло Авічі. Оглянувши, він побачив у тому самому великому пеклі Авічі саме бодгісаттву-магасаттву Авалокітешвара.

Тоді Яма, цар Дгарми, подався туди, де був бодгісаттва-магасаттва Авалокітешвара. Підійшовши, він схилив голову до стіп Благословенного і взявся до величального славослів'я: «Поклін Авалокітешвара, великому владиці, тому, чия слава — лотос, тому, хто дарує ласку, тому, хто підкоряє собі, тому, хто дарує землі найліпший погляд, тому, хто дарує світові розраду, стотисячорукому, тому, хто має сотні тисяч коті очей, одинадцятиголовому, тому, хто сягає аж до підводного вогню, тому, кому люба Дгарма, тому, хто визволяє всіх істот, тому, хто дарує розраду черепахам, макарам і рибам, тому, хто чинить найвище скупчення знання, тому, хто дарує любе, тому, чия слава — коштовність, найвищому, тому, хто висушує Авічі, оздобленому пишнотою знання, тому, кому любе знання, вшанованому й поклоненому всіма девами, уславленому, тому, що дарує безстрашність, тому, хто засвічує світильник Дгарми, тому, хто прибирає подобу за бажанням, тому, хто має подобу ґандгарви, тому, хто зійшов на золоту гору, тому, чия Дгарма глибока, як лоно океану, тому, хто досяг єднання з найвищою істиною, тому, хто являє себе віч-на-віч, тому, хто всипаний численними сотнями тисяч самадгі, тому, хто дарує втіху, тому, чиє тіло вкрите блиском, найпершому з провидців, тому, хто визволяє зі шляху, повного жаху перед колодками, кайданами й путами, тому, хто причетний до нестатку всіх істот, тому, кому належить численний почет, тому, хто примножує, коштовності, що сповнює бажання, тому, хто вказує шлях до нірвани, тому, хто висушує місто претів, тому, хто став парасолею для світу, тому, хто визволяє від недуг, тому, чий священний шнур сплетено з царів наґів Нанда й Упананда, тому, хто являє безхибну петлю, тому, хто всипаний численними сотнями мантр, тому, хто примушує Ваджрапані відступити, тому, хто наводить страх на три світи, тому, хто жахає якшів, ракшасів, бгут, претів, веталів, дакінь, кушмандів та апасмарів, тому, чиї прекрасні очі — сині лотоси утпала, глибокому й стійкому, владиці відій, тому, хто визволяє від усіх сквернів, тому, хто примножений розмаїтими шляхами пробудження, тому, хто зійшов на найпершу зі стежок звільнення, тому, хто примножив шлях пробудження в розумі, що став опертям, тому, хто визволяє з уділу претів, тому, хто всипаний сотнями тисяч самадгі, незліченних, як порошинки.» Так Яма, цар Дгарми, з особливою пильністю дослухавшись, тоді знову Яма, цар Дгарми, тричі обійшов його праворуч і звідти пішов.

Такий другий розділ, названий «Висушення Авічі».

Санскритський оригінал: GRETIL, Kāraṇḍavyūha (вид. P. L. Vaidya, Mahāyāna-sūtra-saṃgrahaḥ, ч. 1, Дарбганґа, 1961)