Проповідник Дгарми

І тоді Благословенний, звертаючись до бодгісаттви-магасаттви Бгайшаджяраджа, промовив до тих вісімдесяти тисяч бодгісаттв: Чи бачиш ти, Бгайшаджяраджа, у цьому зібранні багатьох девів, наґів, якшів, ґандгарвів, асурів, ґаруд, кіннар, магораґів, людей і нелюдей, ченців, черниць, мирян і мирянок, тих, хто йде колісницею шравак, тих, хто йде колісницею пратьєкабудд, і тих, хто йде колісницею бодгісаттв, — усіх, хто чув цей виклад Дгарми з уст Татхаґати? Той сказав: Бачу, Благословенний; бачу, Сугато. Благословенний сказав: Усі вони, Бгайшаджяраджа, — бодгісаттви-магасаттви: усі, хто в цьому зібранні почув бодай одну ґату, бодай одне слово, а також ті, хто бодай одним порухом думки порадів цій сутрі. Усім цим чотирьом зібранням, Бгайшаджяраджа, я провіщаю найвище досконале пробудження. І ті, Бгайшаджяраджа, хто по парінірвані Татхаґати почує цей виклад Дгарми — почувши бодай одну ґату, бодай одним порухом думки з неї порадіє, — тим синам доброго роду й дочкам доброго роду я теж, Бгайшаджяраджа, провіщаю найвище досконале пробудження. Ті сини доброго роду чи дочки доброго роду, Бгайшаджяраджа, будуть такими, що вповні прислужували сотням тисяч коті нают будд. Ті сини доброго роду чи дочки доброго роду, Бгайшаджяраджа, будуть такими, що склали обітницю перед сотнями тисяч коті нают будд. Слід знати, що заради співчуття до істот народилися серед людей у цьому Джамбудвіпа ті, хто з цього викладу Дгарми зберігатиме, проказуватиме, роз'яснюватиме, передаватиме іншим і переписуватиме бодай одну ґату, а переписавши — пам'ятатиме її і час від часу до неї заглядатиме. І до тієї книги вони плекатимуть пошану, як до Татхаґати, і з пошаною, як до Вчителя, шануватимуть, поважатимуть, цінуватимуть, вшановуватимуть її. І ту книгу вони вшановуватимуть квітами, пахощами, ароматами, вінками, мастями, порошками, шатами, парасолями, прапорами, стягами, музикою та іншим, а також поклонами й складеними долонями. Хто б, Бгайшаджяраджа, із синів доброго роду чи дочок доброго роду зберіг із цього викладу Дгарми бодай одну ґату або порадів їй — усім їм, Бгайшаджяраджа, я провіщаю найвище досконале пробудження.

Далі, Бгайшаджяраджа: якщо якийсь чоловік чи жінка скаже так: «Які ж то будуть істоти, що в майбутні часи стануть Татхаґатами, архатами, досконало пробудженими?» — то, Бгайшаджяраджа, тому чоловікові чи тій жінці слід показати того сина доброго роду чи ту дочку доброго роду, хто з цього викладу Дгарми зберігає, дає слухати чи проповідує бодай чотирирядкову ґату або з пошаною ставиться до цього викладу Дгарми. Ось той син доброго роду чи та дочка доброго роду, хто в майбутні часи стане Татхаґатою, архатом, досконало пробудженим. Так і дивись. Чому так? Бо того сина доброго роду чи ту дочку доброго роду, Бгайшаджяраджа, світ разом із девами має знати як Татхаґату. І така сама пошана, як до Татхаґати, має бути виявлена тому, хто з цього викладу Дгарми зберіг би бодай одну ґату, — що вже казати про того, хто цей виклад Дгарми цілим і повним засвоїв би, зберігав би, проказував би, опановував би, роз'яснював би, переписував би чи давав би переписати, а переписавши — пам'ятав би. І до тієї книги він виявляв би шану, повагу, пошанування, вшанування, поклоніння, шанобу — квітами, пахощами, ароматами, вінками, мастями, порошками, шатами, парасолями, прапорами, стягами, музикою, складеними долонями, поклонами й простяганнями ниць. Такого сина доброго роду чи таку дочку доброго роду, Бгайшаджяраджа, слід знати як довершеного в найвищому досконалому пробудженні. І слід знати, що він бачить Татхаґату. Слід знати, що він, доброзичливець і співчутливець світу, силою обітниці народився тут, серед людей у Джамбудвіпа, задля виголошення цього викладу Дгарми. Слід знати, що він, відклавши власне піднесене складання Дгарми і піднесене народження в полі будди, задля виголошення цього викладу Дгарми народився тут, коли я відійшов у парінірвану, заради блага й співчуття до істот. Такого сина доброго роду чи таку дочку доброго роду, Бгайшаджяраджа, слід знати як посланця Татхаґати. Такого сина доброго роду чи таку дочку доброго роду, Бгайшаджяраджа, слід визнавати за того, хто чинить справу Татхаґати і посланий Татхаґатою, — того, хто виголошує цей виклад Дгарми по парінірвані Татхаґати, бодай потай, крадькома, бодай одній-єдиній істоті.

І далі, Бгайшаджяраджа: якщо якась істота зі злим серцем, лихим серцем, лютим серцем цілу калпу говорила б хулу перед лицем Татхаґати, і якщо хтось таким проповідникам Дгарми, що зберігають цю сутру, — мирянам чи ченцям — дав би почути бодай одне неприязне слово, правдиве чи неправдиве, то я кажу: оце й є тяжчий лихий учинок. Чому так? Бо того сина доброго роду чи ту дочку доброго роду, Бгайшаджяраджа, слід знати як оздобленого оздобами Татхаґати. Той несе Татхаґату на своєму плечі, Бгайшаджяраджа, хто цей виклад Дгарми переписав, зробив із нього книгу і несе її на плечі. Куди б він не пішов, туди істоти мають складати перед ним долоні, шанувати його, поважати, цінувати, вшановувати, поклонятися йому, чинити йому шанобу — небесними й людськими квітами, пахощами, ароматами, вінками, мастями, порошками, шатами, парасолями, прапорами, стягами, музикою, наїдками, стравами, їжею, питвом і повозами, а також найкращими небесними купами самоцвітів. Того проповідника Дгарми слід шанувати, поважати, цінувати, вшановувати, і небесні купи самоцвітів слід підносити тому проповідникові Дгарми. Чому так? Бо може статися, що він бодай один раз дасть почути цей виклад Дгарми, і, почувши його, незмірні, незліченні істоти швидко досягнуть довершеності в найвищому досконалому пробудженні.

І тоді Благословенний тієї миті проказав такі ґати:

Хто хоче утвердитися в буддовості, хто прагне знання Самосущого, той нехай шанує тих істот, які зберігають цю настанову.

І хто прагне всезнання й питає, як здобути його швидко, той нехай зберігає цю сутру і шанує того, хто її зберігає.

Посланий Владикою світу задля приборкання істот, заради співчуття до істот, — той, хто проказує цю сутру.

Полишивши прекрасне народження, той стійкий прийшов сюди заради співчуття до істот, — той, хто зберігає цю сутру.

Народження в його владі, тому й видно його там, як він в останні часи проповідує цю незрівнянну сутру.

Небесними квітами хай шанують його і всіма людськими пахощами, небесними шатами хай укривають, самоцвітами хай осипають проповідника Дгарми.

Хай завжди складають перед ним долоні, як перед владикою Переможців, Самосущим, — перед тим, хто в останні часи, у цю страшну добу, по парінірвані зберігає цю сутру.

Наїдки й страви, а також їжу й питво, коті осель, лож, сидінь і шат хай дає на вшанування синові Переможця, хоч би раз єдиний той проказав сутру.

Той чинить справу Татхаґат, і той посланий мною в людське буття, хто цю сутру в останню добу перепише, збереже або й почує.

А хто, ставши тут перед лицем Переможця, цілу калпу виголошував би хулу, зі злим серцем, насупивши брови, — багато зла породить той чоловік.

А хто тим, що зберігають цю сутру й тут її виголошують, сказав би хулу чи лайку, — про того кажу: зла в нього ще більше.

І чоловік, що, склавши долоні, цілу калпу славив би мене перед лицем безліччю коті нают ґат, шукаючи цього найвищого пробудження, —

багато заслуг здобув би він, зі щирою радістю мене прославивши; та ще більше здобуде той чоловік, який виголосить хвалу їм.

Вісімнадцять тисяч коті калп хто вшановував би ті книги звуками, формами, смаками, а також небесними пахощами й небесними дотиками, —

вчинивши таке вшанування книгам вісімнадцять тисяч коті калп, якщо він хоч раз почує цю сутру, — дивовижним і великим буде його здобуток.

Сповіщаю тобі, Бгайшаджяраджа, звіщаю тобі: багато викладів Дгарми я виголосив, Бгайшаджяраджа, виголошую й виголошуватиму. І з-поміж усіх тих викладів Дгарми, Бгайшаджяраджа, саме цей виклад Дгарми найбільше суперечить усьому світові, і всьому світові найважче в нього повірити. Це, Бгайшаджяраджа, внутрішня таїна Дгарми Татхаґати, охоронювана силою Татхаґати, — те місце, що досі не було розкрите, досі не було виявлене, досі не було проголошене. Багато людей відкидають цей виклад Дгарми, Бгайшаджяраджа, ще й тоді, коли Татхаґата перебуває тут, — що вже казати про час по його парінірвані.

А проте, Бгайшаджяраджа, слід знати, що ті сини доброго роду чи дочки доброго роду вкриті шатою Татхаґати. І Татхаґати, що перебувають в інших світах, дивляться на них і підтримують їх. І буде в них власна сила віри, і сила коренів блага, і сила обітниці. І ті сини доброго роду чи дочки доброго роду, Бгайшаджяраджа, житимуть в одній оселі з Татхаґатою, і Татхаґата покладе їм руку на голову, — тим, хто по парінірвані Татхаґати повірить у цей виклад Дгарми, проказуватиме його, переписуватиме, шануватиме, поважатиме й даватиме почути іншим.

І далі, Бгайшаджяраджа: на тому місці землі, де цей виклад Дгарми виголошується, проповідується, переписується, вивчається чи виспівується, — на тому місці землі, Бгайшаджяраджа, слід звести чайтью Татхаґати, велику, самоцвітну, високу й піднесену. І не конче поміщати в ній останки Татхаґати. Чому так? Бо тіло Татхаґати вже вміщене в ній цілком, як єдина брила, — на тому місці землі, де цей виклад Дгарми виголошується, проповідується, читається, виспівується, переписується або де він, переписаний, лежить у вигляді книги. І тій ступі слід чинити шану, повагу, пошанування, вшанування, поклоніння — усіма квітами, пахощами, ароматами, вінками, мастями, порошками, шатами, парасолями, прапорами, стягами й корогвами. Вшанування слід чинити всіма співами, музикою, танцями, бубнами, ударами в такт і спільним співом. І ті істоти, Бгайшаджяраджа, яким випаде вклонитися тій чайтьї Татхаґати, вшанувати її чи побачити, — про всіх них, Бгайшаджяраджа, слід знати, що вони наблизилися до найвищого досконалого пробудження. Чому так? Бо багато мирян і ченців, Бгайшаджяраджа, чинять поведінку бодгісаттви, а проте не випадає їм цей виклад Дгарми ані побачити, ані почути, ані переписати, ані вшанувати. Доти, Бгайшаджяраджа, вони не вправні в поведінці бодгісаттви, доки не почують цього викладу Дгарми. А ті, хто цей виклад Дгарми чує і, почувши, довірливо йому віддається, входить у нього, розуміє його, приймає його, — ті в ту саму мить стануть близькими до найвищого досконалого пробудження, наблизяться до нього.

Ось як, Бгайшаджяраджа: наче якийсь чоловік, що потребує води й шукає води, задля води копав би криницю на сухому місці землі. І доки він бачить, що виймається сухий білявий пил, доти він знає: вода ще далеко звідси. А згодом той чоловік побачив би, що виймається вологий пил, змішаний із водою, обернений на грязь і твань, з якого сочаться краплі води, і побачив би тих людей, що копають криницю, з обліпленими грязюкою й тванню тілами, — і тоді, Бгайшаджяраджа, побачивши ту передвісну ознаку, той чоловік був би вже без сумніву й без вагання: ось вода вже близько. Так само, Бгайшаджяраджа, ті бодгісаттви-магасаттви далекі від найвищого досконалого пробудження, доки не почують цього викладу Дгарми, не засвоять його, не ввійдуть у нього, не заглибляться в нього, не обміркують його. А коли, Бгайшаджяраджа, бодгісаттви-магасаттви цей виклад Дгарми чують, засвоюють, зберігають, проказують, входять у нього, вивчають його, обмірковують його, плекають його, — тоді вони наблизяться до найвищого досконалого пробудження. Із цього викладу Дгарми, Бгайшаджяраджа, народжується для істот найвище досконале пробудження. Чому так? Бо цей виклад Дгарми — розкриття найвищого прихованого мовлення Татхаґат, архатів, досконало пробуджених. Тут проголошено потаємне місце Дгарми задля довершення бодгісаттв-магасаттв. Якщо якийсь бодгісаттва, Бгайшаджяраджа, перед цим викладом Дгарми жахнеться, здригнеться, впаде в жах, — то, Бгайшаджяраджа, слід знати, що це бодгісаттва-магасаттва, який щойно вирушив колісницею. А якщо перед цим викладом Дгарми жахнеться, здригнеться, впаде в жах той, хто йде колісницею шравак, — то, Бгайшаджяраджа, слід знати, що це особистість колісниці шравак, охоплена пихою.

Якщо якийсь бодгісаттва-магасаттва, Бгайшаджяраджа, по парінірвані Татхаґати, в останні часи, в останню добу, виголошуватиме цей виклад Дгарми чотирьом зібранням, то тому бодгісаттві-магасаттві, Бгайшаджяраджа, слід виголошувати цей виклад Дгарми чотирьом зібранням, увійшовши в покій Татхаґати, вдягнувши шату Татхаґати й сівши на сидіння Татхаґати. А що таке, Бгайшаджяраджа, покій Татхаґати? Перебування в любові до всіх істот — ось що таке, Бгайшаджяраджа, покій Татхаґати; у нього має ввійти той син доброго роду. А що таке, Бгайшаджяраджа, шата Татхаґати? Велике терпіння й лагідність — ось що таке, Бгайшаджяраджа, шата Татхаґати; її має вдягнути той син доброго роду чи та дочка доброго роду. А що таке, Бгайшаджяраджа, сидіння Дгарми Татхаґати? Входження в порожнечу всіх дгарм — ось що таке, Бгайшаджяраджа, сидіння Дгарми Татхаґати; на нього має сісти той син доброго роду, а сівши — виголошувати цей виклад Дгарми чотирьом зібранням. З непохитним серцем має бодгісаттва виголошувати його перед громадою бодгісаттв і перед чотирма зібраннями тих, хто вирушив колісницею бодгісаттв. І я, Бгайшаджяраджа, перебуваючи в іншому світі, зберу для того сина доброго роду зібрання з витворених мною постатей. І пошлю витворених ченців, черниць, мирян і мирянок, щоб слухали Дгарму. Вони не заперечуватимуть і не відкидатимуть слова того проповідника Дгарми. А якщо він піде в ліс, то й туди я пошлю йому багатьох девів, наґів, якшів, ґандгарвів, асурів, ґаруд, кіннар і магораґів, щоб слухали Дгарму. І я, Бгайшаджяраджа, перебуваючи в іншому світі, явлю тому синові доброго роду своє обличчя. А ті слова й склади цього викладу Дгарми, які в нього випадуть, я проказуватиму йому, коли він вивчатиме його.

І тоді Благословенний тієї миті проказав такі ґати:

Відкинувши всяку млявість, нехай слухає таку сутру: рідко трапляється почути її, і рідкісна довірлива відданість до неї.

Як хтось, потребуючи води, копав би криницю на сухому місці і бачив би сухий пил, копаючи знову і знову, —

побачивши це, він подумав би: вода ще далеко звідси; оце й ознака, що далеко, — сухий пил, що виймається звідти.

А коли він побачить вологий пил, вогкий, знову і знову, тоді в нього з'явиться певність: вода тут недалеко.

Отак само й ті далекі від знання будди, — такі вони, ті, що не чують цієї сутри й не плекають її знову і знову.

А коли вони почують цього царя сутр, глибокого, що визначає долю шравак, або бодай раз обміркують його, —

тоді ті мудрі стають близькими до знання будди, так само як про вологий пил кажуть, що вода вже близько.

Увійшовши в покій Переможця, вдягнувши мою шату, сівши на моє сидіння, нехай мудрий проповідує безстрашно.

Сила любові — то покій, терпіння й лагідність — то шата, а порожнеча — моє сидіння; ставши на цьому, нехай проповідує.

Грудка землі, палиця чи спис, лайка або погроза випадуть тому, хто проповідує, — пам'ятаючи мене, нехай терпить їх.

У тисячах коті полів моє тіло непохитне; я проповідую Дгарму істотам незліченні коті калп.

І тому звитяжцеві, який по моїй парінірвані виголошуватиме цю сутру, я пошлю багато витворених постатей:

ченців і черниць, мирян і мирянок, — вони вшановуватимуть його, і зібрання так само.

А тих, хто кидатиме в нього грудками й палицями, лайкою, погрозами й наругою, — тих відвертатимуть витворені постаті.

І коли він житиме сам, вивчаючи сутру, у безлюдній місцині, у пущі чи в горах, —

тоді я явлю йому своє осяйне тіло, і те, що він схибив у вивченні, проказуватиму йому знову і знову.

І коли він житиме там сам, блукаючи лісом, я пошлю йому в супутники девів і якшів — не один раз.

Такі чесноти має той, хто виголошує Дгарму чотирьом зібранням: самотній в оселі, у лісових печерах, вивчаючи сутру, він бачитиме мене.

Красномовність його стає безперешкодною, він знає багато тлумачень дгарм, він тішить тисячі коті живих істот, бо підтриманий буддою.

І ті істоти, що на нього спираються, усі швидко стають бодгісаттвами; а держачись його товариства, вони бачать будд, як піщинок Ґанґи.

Такий десятий розділ, названий «Проповідник Дгарми», у благородному викладі Дгарми «Лотос Доброї Дгарми».

Санскритський оригінал: GRETIL, Saddharmapuṇḍarīkasūtra (вид. P. L. Vaidya, 1960)