Спокійне перебування

І ось тоді юний Манджушрі сказав Благословенному таке: «Важке, Благословенний, найважче взяли на себе ці бодгісаттви-магасаттви з пошани до Благословенного. Як же, Благословенний, цим бодгісаттвам-магасаттвам належить проголошувати цей виклад Дгарми в останні часи, в останню пору?» На ці слова Благословенний сказав юному Манджушрі таке: «Утвердившись у чотирьох речах, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва має проголошувати цей виклад Дгарми в останні часи, в останню пору. У яких же чотирьох? Тут, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва, утверджений у поведінці й у сфері, має проголошувати цей виклад Дгарми в останні часи, в останню пору. А як же, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва стає утвердженим у поведінці й у сфері? Коли, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва терпеливий, приборканий, досягнув рівня приборканих, з незляканим і незбентеженим розумом, не схильний до осуду; і коли, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва не діє в жодній дгармі і споглядає власну ознаку дгарм такою, якою вона є насправді, —

то те нерозмірковування, те нерозрізнення щодо цих дгарм і зветься, Манджушрі, поведінкою бодгісаттви-магасаттви. А яка ж, Манджушрі, сфера бодгісаттви-магасаттви? Коли, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва не служить цареві, не служить, не приятелює, не прислуговує й не приходить до царевичів, до царських радників, до царських урядників; не служить, не приятелює, не прислуговує ні прибічникам інших учень — чаракам, мандрівним подвижникам, адживікам, ніргрантгам, — ані істотам, відданим поетичним наукам; і не служить, не приятелює, не прислуговує ні тим, хто тримає замовляння локаяти, ні локаятикам, і не заводить із ними приязні. І ні до чандалів, ні до кулачних бійців, ні до свинарів, ні до птахарів, ні до мисливців на оленів, ні до мʼясників, ні до лицедіїв і танцюристів, ні до жаллів, ні до борців — і до інших місць чужих утіх та розваг він не приходить, і не заводить із ними приязні. А тим, хто прийшов до нього сам, він час від часу проповідує Дгарму — і проповідує її, не спираючись ні на що. І не служить, не приятелює, не прислуговує ченцям, черницям, мирянам і мирянкам, що належать до колісниці шравак, і не заводить із ними приязні, і не буває з ними разом в одній сфері — ні на стежці для ходіння, ні в обителі. А тим із них, хто прийшов до нього сам, він час від часу проповідує Дгарму — і проповідує її, не спираючись ні на що. Оце, Манджушрі, і є сфера бодгісаттви-магасаттви.

І далі, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва не проповідує раз у раз Дгарму жіноцтву, ухопившись за ту чи ту ознаку, що вабить, і не прагне раз у раз бачити жіноцтво. І не вчащає до родин, і не вважає, що з дівчинкою, дівчиною чи молодицею слід часто розмовляти, і не обмінюється з ними привітаннями. І не проповідує Дгарми скопцеві, і не заводить із ним приязні, і не обмінюється з ним привітаннями. І не входить сам-один до чужого дому по милостиню — хіба що плекаючи спогад про Татхаґату. А якщо він таки проповідує Дгарму жіноцтву, то не проповідує її навіть із пристрастю до Дгарми, — що вже казати про пристрасть до жінки. Він не показує навіть ряду зубів, — що вже казати про грубу зміну обличчя. І не жадає ні шраманери, ні шраманерки, ні ченця, ні черниці, ні хлопчика, ні дівчинки, і не заводить із ними приязні, і не веде з ними балачок. І він високо шанує усамітнення в спогляданні й раз у раз вдається до усамітнення в спогляданні. Оце зветься, Манджушрі, першою сферою бодгісаттви-магасаттви.

І далі, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва споглядає всі дгарми порожніми — дгарми, що стоять як є, перебувають неперекручено, стоять такими, якими вони є насправді, нерухомі, незрушні, необоротні, незмінні, завжди стоять такими, якими є насправді, мають природою простір, позбавлені тлумачення й умовного вжитку, ненароджені, небулі, невиниклі, незумовлені, позбавлені потоку, висловлювані лише мовою неіснування, утверджені в стані непричетності, а постають із перекрученого сприйняття. Отак, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва перебуває, повсякчас споглядаючи всі дгарми; і, перебуваючи цим перебуванням, бодгісаттва-магасаттва стоїть у сфері. Оце, Манджушрі, друга сфера бодгісаттви.

І ось тоді Благословенний, показуючи цю саму річ іще повніше, тієї миті промовив такі ґати:

Бодгісаттва, який захотів би в пізніші, вельми люті часи звіщати цю сутру, не занепадаючи духом, безстрашний, —

хай береже поведінку й сферу, хай буде незмішаний і чистий, хай завжди уникає приязні з царевичами й царями.

І з тими, хто царські урядники, хай не заводить приязні, ані з чандалами, кулачними бійцями, пияками, ані взагалі з іновірцями.

Хай не служить охопленим пихою, ані тим, що стоять на вінаї та аґамі, хай уникає ченців, яких мають за архатів, і так само тих, хто порушує моральність.

Хай завжди уникає черниці, чия сфера — сміх і балачки, і хай уникає мирянок, що тримаються надто вільно.

А мирянок, які шукають згасання за цього життя, — хай уникає приязні з ними; оце зветься поведінкою.

А хто, прийшовши до нього, спитає про Дгарму задля найвищого пробудження, — тому стійкий хай завжди говорить, не занепадаючи духом, не спираючись ні на що.

І з істотами, що є жінками чи скопцями, хай уникає приязні, і так само в родинах хай уникає молодиць і дівчат.

Хай ніколи не вітається з ними, щоб зі сміхом розпитати про здоровʼя; хай уникає приязні з ними, а також із тими, хто ріже свиней та овець.

І з тими, хто задля зиску вбиває всіляких живих істот і продає мʼясо на різниці, — хай уникає приязні з ними.

І з істотами, що годуються з жінок, хай уникає приязні, і з лицедіями, жаллами й борцями, і з іншими такими людьми.

Хай не служить блудницям, ані іншим, що живуть із утіх; хай геть уникає обмінюватися з ними привітаннями.

А коли мудрий проповідує Дгарму жіноцтву, хай не входить туди сам-один і хай не вдається до сміху.

І коли він раз у раз входить у село, шукаючи їжі, хай шукає собі другого ченця або згадує будду.

Ось перші поведінка й сфера, показані мною, — ними перебувають мудрі, тримаючи таку сутру.

Коли він не діє в дгармі — ані в низькій, ані у високій, ані в середній, ані в зумовленій чи незумовленій, ані в сущій чи несущій, — узагалі ні в якій;

коли стійкий не діє з думкою «жінка» і не уявляє «чоловік», а що всі дгарми ненароджені, то він, шукаючи, і не бачить їх, —

оце й сказано про поведінку бодгісаттв в усьому; а яка їхня сфера — слухайте, я звіщу.

Ці дгарми проголошено неіснуючими, і всі вони непроявлені й ненароджені, порожні, без поривань, стоять повсякчас; оце й зветься сферою мудрих.

Ті, чиє сприйняття перекручене, вигадали їх: неіснуючі — як існуючі, небулі — як буті; дгарми, що не постали й не народилися, — [для них] народжені й буті, вигадані перекручено.

Із зосередженим на одному розумом, завжди врівноважений і твердий, наче вершина Сумеру, — отак стоячи, хай він оглядає всі ці дгарми, що є простором.

«Завжди рівні простором за суттю, непорушні, позбавлені гадання, стоять дгарми повсякчас» — оце й зветься сферою мудрих.

Той чернець, який, бережучи мій спосіб поведінки, житиме, коли я вже згасну, хай звіщає цю сутру у світі — і жодної млявості в нього не буде.

А часом мудрий, розмірковуючи, увійшовши в покій і там зосередившись, прозирнувши всі ці дгарми до кореня, хай устане й проповідує з незмлявілим розумом.

Царі тут дають йому охорону, і царевичі, що слухають Дгарму; і інші — господарі й брагмани — усі стоять, оточивши його.

І далі, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва, який по парінірвані Татхаґати, в останні часи, в останню пору, коли триває занепад Доброї Дгарми, бажає проголошувати цей виклад Дгарми, перебуває у спокої. І, перебуваючи у спокої, він проповідує Дгарму — чи то з памʼяті, чи то з книги. А навчаючи інших, він не схильний надміру докоряти, і не ганить інших ченців-проповідників Дгарми, і не мовить хули, і не розголошує хули, і не мовить хули, називаючи на імʼя інших ченців, що належать до колісниці шравак, і не пускає хули, і не має щодо них думки, як про супротивників. Чому ж так? Саме тому, що він утверджений у стані спокою. Тим, хто приходить і приходить слухати Дгарму, він проповідує Дгарму прихильно й незлобиво. Не вступаючи в суперечку, він, коли його запитають, не відповідає на питання колісницею шравак, — а відповідає він так, щоб вони пробудилися до знання будди.

І ось тоді Благословенний тієї миті промовив такі ґати:

Проникливий завжди перебуває у спокої і, спокійно сівши, проповідує Дгарму, влаштувавши високе, приготоване сидіння на чистому, приємному місці землі.

Накинувши на себе чисту шату, добре пофарбовану найкращими барвниками, узявши так само чорну накидку і вдягнувши широку спідню одіж,

сівши на сидіння з підніжжям, добре застелене барвистими тканинами, добре обмивши ноги й зійшовши на нього, з намащеною головою й обличчям, —

сівши тут на сидіння Дгарми, коли зберуться зосереджені істоти, хай подає багато розмаїтих оповідей ченцям і черницям,

мирянам і мирянкам, царям, а також царським синам; хай той мудрий говорить солодко, з розмаїтим змістом, і завжди без злоби.

А коли вони поставлять йому питання, хай знову викладає зміст доладно, і хай навчає того змісту так, щоб вони, почувши, здобули пробудження.

Відкинувши лінощі, хай не породжує думки про втому; хай мудрий облишить усяку нехіть і плекає до зібрання силу любові.

І хай той мудрий днями й ночами проповідує найвищу Дгарму коті нают прикладів, хай тішить зібрання і так само вдовольняє його, і хай ніколи нічого від нього не просить.

Ані про наїдки, ані про страви, ані про їжу й питво, одежу, ложе й сидіння чи шату, ані про ліки на хворобу хай не думає і хай нічого не просить у зібрання.

А хай проникливий завжди думає лиш про це: «Хай стану буддою я і ці істоти». Оце й уся моя опора щастя — що я даю почути Дгарму на благо світові.

І той чернець, який, коли я вже згасну, звіщатиме це без заздрощів, — не буде йому ні страждання, ні перешкоди, і ніколи не буде смутку й розпачу.

Ніхто не залякає його, не вдарить і не мовить на нього хули, і ніколи не буде йому вигнання, бо він утверджений у силі терпіння.

А в мудрого, що перебуває у спокої, що стоїть так, як я сказав, чеснот — численні сотні коті; їх годі перелічити й за сотню калп.

І далі, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва, який по парінірвані Татхаґати, у пору кінця, коли Добра Дгарма вичерпується, тримає цю сутру, — цей бодгісаттва-магасаттва не заздрісний, не лукавий, не облудний; і не мовить хули на інших осіб, що належать до колісниці бодгісаттв, не паплюжить їх і не принижує. І не завдає каяття іншим ченцям, черницям, мирянам і мирянкам — чи то з колісниці шравак, чи то з колісниці пратьєкабудд, чи то з колісниці бодгісаттв — такими словами: «Далеко ви, сини доброго роду, від найвищого досконалого пробудження, ви не гідні його; ви живете у вкрай великій недбалості; ви не здатні пробудитися до того знання». Отак він нікому з тих, що належать до колісниці бодгісаттв, не завдає каяття. І не тішиться суперечками про Дгарму, і не заводить суперечки про Дгарму, і щодо всіх істот не полишає сили любові. І щодо всіх Татхаґат породжує думку, як про батька, а щодо всіх бодгісаттв породжує думку, як про вчителя. І тим бодгісаттвам-магасаттвам, що є в десятьох сторонах світу, він раз у раз вклоняється з глибокими намірами й пошаною. А проповідуючи Дгарму, він проповідує Дгарму не применшуючи й не додаючи, з рівною любовʼю до Дгарми, і нікому — навіть із любові до Дгарми — не виявляє більшої прихильності, коли проголошує цей виклад Дгарми.

Наділений цією третьою річчю, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва, який по парінірвані Татхаґати, у пору кінця, коли Добра Дгарма геть вичерпується, проголошує цей виклад Дгарми, перебуває у спокої і, не зазнаючи прикрощів, проголошує цей виклад Дгарми. І будуть у нього помічники у спільному співі Дгарми. І зʼявляться в нього слухачі Дгарми, які слухатимуть цей його виклад Дгарми, віритимуть йому, довірятимуть, триматимуть, засвоюватимуть, записуватимуть і даватимуть записувати, а зробивши з нього книгу, шануватимуть, поважатимуть, цінуватимуть, вшановуватимуть.

Це сказав Благословенний. Сказавши це, Сугата, Вчитель, промовив іще й таке:

Відкинувши без остачі лукавство, пиху й обман, проповідник Дгарми — мудрий, який бажає звіщати цю сутру, — хай ніколи не має заздрощів.

Хай ніколи ні на кого не мовить хули і ніколи не заводить суперечки про погляди, і хай ніколи не дає приводу до каяття словами: «Не здобудеш ти найвищого знання».

І завжди той син Сугати прямий, лагідний і терпеливий; хай знову й знову звіщає цю Дгарму — і ніколи не буде йому втоми.

Ті бодгісаттви, що в десятьох сторонах ходять по світу зі співчуття до істот, — усі вони мені вчителі; хай мудрий плекає до них глибоку пошану.

Згадавши будд, найвищих серед двоногих, хай завжди має щодо Переможців думку, як про батька; і, полишивши всяку думку, охоплену пихою, він не матиме тоді перешкоди.

Почувши таку Дгарму, мудрий має її берегти; зосереджений, задля спокійного перебування, він буде добре охоронений коті живих істот.

І далі, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва, який по парінірвані Татхаґати, у пору кінця, коли Добра Дгарма вичерпується, бажає тримати цей виклад Дгарми, — тому ченцеві слід перебувати якнайдалі від мирян і від тих, що пішли з дому, і перебувати в перебуванні любові. І щодо всіх істот, які вирушили до пробудження, слід йому породжувати прихильність. І слід йому породити таку думку: «Ох і вкрай нерозумні ці істоти, які не слухають, не знають, не розуміють, не питають, не вірять і не віддаються довірливо вправності Татхаґати в засобах, його прихованому мовленню. І хоч ці істоти не входять у цей виклад Дгарми й не розуміють його, та все ж я, пробудившись до цього найвищого досконалого пробудження, кожного, хто на чому стоятиме, саме на тому силою надприродної могуті прихилю, дам довіритися, введу й приведу до дозрівання».

Наділений і цією четвертою річчю, Манджушрі, бодгісаттва-магасаттва, який по парінірвані Татхаґати проголошує цей виклад Дгарми, не зазнає шкоди; його шануватимуть, поважатимуть, цінуватимуть, вшановуватимуть ченці, черниці, миряни й мирянки, царі, царевичі, царські урядники, царські радники, містяни й селяни, брагмани й господарі. І божества, що ширяють у піднебессі, сповнені віри, йтимуть за ним слідом, щоб слухати Дгарму. І сини девів завжди йтимуть за ним, щоб охороняти його, — чи то коли він у селі, чи то коли в обителі. І день і ніч вони приходитимуть, розпитуючи про Дгарму. І його відповідями вони будуть удоволені, піднесені й радісні. Чому ж так? Бо цей виклад Дгарми, Манджушрі, утверджений усіма буддами. Цей виклад Дгарми, Манджушрі, повсякчас утверджений Татхаґатами, архатами, досконало пробудженими — минулими, прийдешніми й теперішніми. Рідкісно, Манджушрі, почути в багатьох світах бодай звук, бодай голос, бодай назву цього викладу Дгарми.

Ось, наприклад, Манджушрі: є цар, обертач колеса силою, і силою він здобуває собі своє царство. Тоді його супротивники, вороги, ворожі царі вступають із ним у війну. А в того царя, обертача колеса силою, є всілякі воїни, і вони бʼються з тими ворогами. І той цар, побачивши тих воїнів у бою, тішиться тими воїнами й радіє. І, потішений та зрадуваний, він дає тим воїнам усілякі дари. А саме: дає село чи сільські лани, дає місто чи міські землі, дає одежу, дає пов'язки, оздоби на руки, оздоби на ноги, намиста, сережки, золоті ланцюжки, разки й піврозки перлів; дає й срібло, золото, самоцвіти, перли, лазурит, мушлі, самоцвітне каміння й корали; дає й слонів, коней, колісниці, піхотинців, рабинь і рабів; дає й повози та паланкіни. Але нікому не дає тімʼяного самоцвіта. Чому ж так? Бо той тімʼяний самоцвіт у царя один-єдиний і стоїть у нього на голові. А коли, Манджушрі, цар дає і той тімʼяний самоцвіт, тоді все те царське військо з чотирьох частин дивується й вражається. Так само, Манджушрі, і Татхаґата, архат, досконало пробуджений, владика Дгарми, цар Дгарми, у трьох сферах, здобутих силою власної руки й силою заслуг, править царством Дгарми за Дгармою. На його три сфери нападає Мара Лихий. І ось благородні воїни Татхаґати бʼються з Мара. І ось тоді, Манджушрі, Татхаґата, архат, досконало пробуджений, владика Дгарми, цар Дгарми, побачивши тих благородних воїнів у бою, проголосив усілякі сотні тисяч сутр на втіху чотирьом зібранням. І дає їм місто нірвани, велике місто Дгарми, і принаджує їх згасанням. Але такого викладу Дгарми, як оцей, він не проголошував. І як, Манджушрі, той цар, обертач колеса силою, вражений великою звитягою тих воїнів у бою, наостанок дає той останній тімʼяний самоцвіт, що є всім його добром, — у який весь світ не повірить, який на подив; і як, Манджушрі, той тімʼяний самоцвіт у того царя довго бережений і стоїть у нього на голові, — так само, Манджушрі, Татхаґата, архат, досконало пробуджений, цар Дгарми в трьох сферах, правлячи царством за Дгармою, у ту пору, коли побачить шравак і бодгісаттв, що бʼються з Мара скандг чи з Мара сквернів, і коли ті, бʼючись із ними, вчинять велику звитягу — вичерпання жаги, ненависті й омани, вихід із усіх трьох сфер, розгром усіх Мара, — тоді й Татхаґата, архат, досконало пробуджений, утішений, проголошує тим благородним воїнам цей виклад Дгарми: такий, що суперечить усьому світові, у який весь світ не повірить, який ніколи раніше не був проголошений і ніколи раніше не був виказаний. Те, що приносить усім всезнання і подібне до великого тімʼяного самоцвіта, Татхаґата вручає шравакам. Бо це, Манджушрі, найвище навчання Дгарми Татхаґат, це останній виклад Дгарми Татхаґат. Серед усіх викладів Дгарми цей виклад Дгарми найглибший і суперечить усьому світові; це те, Манджушрі, що нині проголошено Татхаґатою, — як отой тімʼяний самоцвіт, що його той самий цар, обертач колеса силою, довго беріг і, знявши, віддав воїнам. Так само, Манджушрі, і Татхаґата: цю таїну Дгарми, довго бережену, що стоїть на маківці всіх викладів Дгарми і пізнавана лише Татхаґатою, — оце нині Татхаґата й проголосив.

І ось тоді Благословенний, показуючи цю саму річ іще повніше, тієї миті промовив такі ґати:

Завжди являючи силу любові, завжди милосердний до всіх істот, хай звіщає таку Дгарму — сутру відмінну, вихвалену Сугатами.

І мирянам, і тим, що пішли з дому, і бодгісаттвам у ту останню пору — усім хай являє силу любові, щоб вони, почувши Дгарму, не відкинули її.

«А я, здобувши пробудження, коли стану в стані Татхаґати, тоді приведу їх, ставши на засоби, і дам почути це найвище пробудження».

Як цар, обертач колеса силою, дає воїнам усіляке срібло, і слонів, і коней, колісниці, піхотинців, і, потішений, дає міста й села;

декому, потішений, дає оздоби на руки, і срібло, і золоті ланцюжки, перли й самоцвіти, мушлі, самоцвітне каміння й корали, і всіляких рабів дає, потішений;

а коли хтось із них вразить його найвищою відвагою, то, збагнувши: «Ось яке диво вчинено!», він знімає вінець і дає самоцвіт, —

так само і я, будда, цар Дгарми, сильний терпінням, із рясною скарбницею мудрості, правлю за Дгармою всім цим світом, зичачи блага, милосердний, повний співчуття.

І, побачивши, як істот побивають, я проголошую тисячі коті сутр, знаючи звитягу тих живих істот, що чисті єством і вбивають тут скверни.

І цар Дгарми, великий лікар, проголошуючи сотні коті викладів, а тоді, знаючи, що істоти вже сильні, мудрий, навчає цієї сутри, наче тімʼяного самоцвіта.

Оцю останню сутру я звіщаю у світі — найпершу з усіх моїх сутр; вона була мною бережена і ніколи не проказана; нині я даю її почути — слухайте всі.

Ось такі ці чотири речі, яких належить дотримуватися, коли я вже згасну, тим, хто прагне найвищого, найпершого пробудження і хто береться до моєї справи.

Не буде йому ні смутку, ні перешкоди, ні поганої барви, ні хвороби, і шкіра його не буде чорна, і не житиме він у нікчемному місті.

Він завжди милий на вигляд, великий мудрець, і його шанують, наче Татхаґату; і завжди в нього є прислужники — сини девів, іще юні.

Ніколи ні зброя, ні отрута не торкнуться його тіла, ані палиця чи груда землі; а в того, хто мовив би на нього лайку, стулиться рот.

Він стає тут родичем живих істот, народжений як світло, і ходить по землі, розганяючи темряву багатьом коті живих істот, — той, хто триматиме цю сутру, коли я вже згасну.

Уві сні він бачить прекрасне: він бачить ченців і черниць, і себе самого на левʼячому престолі, як він на різні лади звіщає Дгарму.

І девів, і якшів, числом як піщинки Ґанґи, і асурів, і наґів усякого роду, — і всім їм, що склали долоні, він уві сні проповідує найвищу Дгарму.

Уві сні він бачить Татхаґату, що навчає Дгарми багатьох коті живих істот і випускає тисячі променів, — Владику золотої барви, з милозвучним голосом.

І він стоїть там, склавши долоні, вихваляючи мудреця, найвищого серед двоногих; а той Переможець, великий лікар, проповідує чотирьом зібранням найвищу Дгарму.

І він, почувши, звеселяється і, сповнившись радості, чинить пошанування; і вві сні він здобуває дгарані, швидко торкнувшись необоротного знання.

І Владика світу, пізнавши його наміри, проголошує йому пророцтво про становище бика серед людей: «І ти, сину доброго роду, торкнешся тут найвищого, благого знання в прийдешні часи.

І в тебе буде розлоге поле, і чотири зібрання, як і в мене, і вони слухатимуть розлогу Дгарму, вільну від течій, сповнені пошани, склавши долоні».

І знову він бачить себе самого, як плекає Дгарму в гірських печерах; і, плекавши Дгарму й торкнувшись природи Дгарми, він здобуває самадгі й бачить Переможця.

Побачивши вві сні золотобарвного, з прикметами ста заслуг, він слухає Дгарму, а почувши, звіщає її в зібранні: ось такий у нього сон.

І вві сні, покинувши все — і царство, і жіночі покої, і рід свій, — він виходить із дому і, покинувши всі жадання, приходить до престолу пробудження.

Сівши там на левʼячий престол під деревом, прагнучи пробудження, по спливі сімох днів він здобуде знання Татхаґат.

І, здобувши пробудження, він устає звідти й повертає колесо, вільне від течій, і навчає Дгарми чотири зібрання незбагненні тисячі коті калп.

Звістивши там Дгарму, вільну від течій, і привівши до згасання багато коті живих істот, він і сам згасає, наче світильник, коли вичерпалася причина: ось такий у нього сон.

Численні й безмежні ті блага, Манджуґгоша, що завжди будуть у того, хто в останні часи звіщатиме цю найвищу Дгарму, цю сутру, добре виказану мною.

Такий тринадцятий розділ, названий «Спокійне перебування», у благородному викладі Дгарми «Лотос Доброї Дгарми».

Санскритський оригінал: GRETIL, Saddharmapuṇḍarīkasūtra (вид. P. L. Vaidya, 1960)