Тривалість життя Татхаґати

І ось тоді Благословенний звернувся до всього сонму бодгісаттв: «Покладіться на мене, сини доброго роду, майте віру в Татхаґату, що промовляє правдиве слово». І вдруге Благословенний звернувся до тих бодгісаттв: «Покладіться на мене, сини доброго роду, майте віру в Татхаґату, що промовляє правдиве слово». І втретє Благословенний звернувся до тих бодгісаттв: «Покладіться на мене, сини доброго роду, майте віру в Татхаґату, що промовляє правдиве слово». І ось тоді весь той сонм бодгісаттв, поставивши попереду бодгісаттву-магасаттву Майтрея, склав долоні й сказав Благословенному таке: «Хай Благословенний промовить саме про це, хай промовить Сугата. Ми повіримо сказаному Татхаґатою». І вдруге весь той сонм бодгісаттв сказав Благословенному таке: «Хай Благословенний промовить саме про це, хай промовить Сугата. Ми повіримо сказаному Татхаґатою». І втретє весь той сонм бодгісаттв сказав Благословенному таке: «Хай Благословенний промовить саме про це, хай промовить Сугата. Ми повіримо сказаному Татхаґатою».

І ось тоді Благословенний, знаючи, що ті бодгісаттви просять уже втретє, звернувся до тих бодгісаттв: «Тож слухайте, сини доброго роду, про це ось наділення силою через моє утвердження. Цей світ із його девами, людьми й асурами, сини доброго роду, гадає так: «Нині Благословенний Шакямуні, Татхаґата, вийшовши з роду Шакя, дійшовши в великому місті на ім'я Ґая до найкращого, найвищого престолу пробудження, пробудився до найвищого досконалого пробудження». Не слід так вважати. Насправді ж, сини доброго роду, минуло багато сотень тисяч коті нают калп відтоді, як я пробудився до найвищого досконалого пробудження. Ось так, сини доброго роду: скільки є атомів земляної стихії в п'ятдесяти сотнях тисяч коті нают світів — і от з'явився б якийсь чоловік. Він, узявши одну порошинку атома, пішов би на схід, минув би п'ятдесят незліченних сотень тисяч світів і поклав би ту одну порошинку атома. Таким робом за сотні тисяч коті нают калп той чоловік позбавив би всі ті світи земляної стихії, і всі ті порошинки атомів земляної стихії таким робом і з такою ж розстановкою поклав би на сході. Що ви на це скажете, сини доброго роду: чи міг би хтось ті світи помислити, чи полічити, чи зважити, чи оглянути?» Коли це було сказано, бодгісаттва-магасаттва Майтрея і весь той сонм бодгісаттв, уся та громада бодгісаттв сказали Благословенному таке: «Незліченні ті світи, Благословенний, незчисленні, вони виходять за межі думки. Навіть усім шравакам і пратьєкабуддам, Благословенний, з їхнім благородним знанням не до снаги ані помислити їх, ані полічити, ані зважити, ані оглянути. Та навіть у нас, Благословенний, бодгісаттв-магасаттв, що стоять на щаблі незворотності, думка не сягає цього місця. Аж такі незмірні були б ті світи, Благословенний».

Коли це було сказано, Благословенний мовив тим бодгісаттвам-магасаттвам таке: «Сповіщаю вам, сини доброго роду, оголошую вам. Скільки є тих світів, сини доброго роду, у які той чоловік поклав ті порошинки атомів, і тих, у які не поклав, — у всіх тих сотнях тисяч коті нают світів, сину доброго роду, немає стільки порошинок атомів, скільки сотень тисяч коті нают калп минуло відтоді, як я пробудився до найвищого досконалого пробудження. Відтоді, сини доброго роду, я проповідую Дгарму істотам у цій світовій сфері Сага і в інших сотнях тисяч коті нают світів. А ті Татхаґати, архати, досконало пробуджені, яких я тим часом вихваляв, — Татхаґата Діпанкара й інші, — і парінірвани тих Татхаґат, архатів, досконало пробуджених, — усе те, сини доброго роду, витворене саме мною задля здійснення проповіді Дгарми вправністю в засобах. А втім, сини доброго роду, Татхаґата, оглянувши розмаїття здібностей і завзяття істот, що приходять і приходять, у тому чи тому разі виголошує своє ім'я; і в тому чи тому разі виголошує свою парінірвану, і так і так вдовольняє істот різноманітними викладами Дгарми. І тоді, сини доброго роду, істотам різної довірливої відданості, з мізерним коренем блага, з багатьма побічними сквернами, Татхаґата каже так: «Молодий я, ченці, і від народження вийшов з дому. Нещодавно, ченці, я пробудився до найвищого досконалого пробудження». А те, сини доброго роду, що Татхаґата, який пробудився так давно, промовляє так: «Я пробудився нещодавно», — це не задля чогось іншого, а задля приведення істот до дозрівання. Задля введення їх проказано ці виклади Дгарми. І всі ті виклади Дгарми, сини доброго роду, Татхаґата проказав задля приборкання істот.

І те слово, сини доброго роду, яке Татхаґата промовляє задля приборкання істот — чи являючи себе, чи являючи іншого, чи маючи опертям себе, чи маючи опертям іншого, — що б Татхаґата не виголошував, усі ті виклади Дгарми, проказані Татхаґатою, правдиві. Немає тут у Татхаґати неправдивої мови. Чому? Бо три сфери Татхаґата бачив такими, якими вони є. Не народжуються вони й не вмирають, не відходять і не відроджуються, не блукають самсарою і не згасають у парінірвані; ні дійсні, ні недійсні, ні сущі, ні несущі, ні такі, ні інакші, ні хибні, ні нехибні. Не такими бачить Татхаґата три сфери, якими їх бачать нетямущі прості люди. У цьому Татхаґата має все явним перед очима і не має забуття. І яке б слово Татхаґата тут не виголосив, усе воно правдиве, не неправдиве, не інакше. А втім, задля породження кореня блага в істот, що мають різну поведінку, різні прагнення, що ходять у розрізненнях сприйняття, він виголошує розмаїті виклади Дгарми з розмаїтих опертів. Бо що Татхаґаті належить зробити, те Татхаґата й робить. Так давно пробуджений Татхаґата, чия тривалість життя незмірна, перебуває повсякчас. Незгаслий у парінірвані, Татхаґата являє парінірвану заради тих, кого належить приборкати. І досі, сини доброго роду, не завершене моє давнє діяння бодгісаттви, і тривалість життя ще не сповнилася. Ба більше, сини доброго роду, ще й нині лишається мені вдвічі більше за те — сотні тисяч коті нают калп, бо тривалість життя ще не сповнилася. І от нині, сини доброго роду, я, зовсім не входячи в парінірвану, сповіщаю про парінірвану. Чому? Таким робом, сини доброго роду, я приводжу істот до дозрівання: щоб не сталося так, що істоти, які не зростили кореня блага, позбавлені заслуг, убогі, жадібні до втіх, сліпі, обплутані тенетами поглядів, від того, що я стояв би надто довго і вони бачили б мене раз у раз, дізнавшись «Татхаґата перебуває тут», заклякли б думкою і не породили б думки, що Татхаґату важко зустріти, а гадали б: «Ми близько до Татхаґати»; щоб не сталося так, що вони не взялися б за зусилля задля виходу з трьох сфер і не породили б думки, що Татхаґату важко зустріти. Тому, сини доброго роду, Татхаґата вправністю в засобах промовляв тим істотам таке слово: «Рідко з'являються Татхаґати, ченці». Чому? Бо тим істотам і за багато сотень тисяч коті нают калп може випасти побачити Татхаґату, а може й не випасти. Тому, сини доброго роду, маючи це опертям, я кажу так: «Рідко-бо з'являються Татхаґати, ченці». А вони, тим більше дізнавшись, що Татхаґати з'являються рідко, породять подив, породять журбу. І, не бачачи Татхаґат, архатів, досконало пробуджених, спрагнуть побачити Татхаґату. І ті їхні корені блага — уважання, що має опертям Татхаґату, — надовго послужать їм на добро, на користь і на щастя. Знаючи цей зміст, Татхаґата, зовсім не входячи в парінірвану, сповіщає про парінірвану, зважаючи на те, кого з істот належить приборкати. Це, сини доброго роду, виклад Дгарми Татхаґати — те, що він так промовляє. Немає тут у Татхаґати неправдивої мови.

Ось так, сини доброго роду: був би собі якийсь чоловік-лікар — учений, тямущий, розумний, вельми вправний у втишенні всіх недуг. І було б у того чоловіка багато синів — десять, чи двадцять, чи тридцять, чи сорок, чи п'ятдесят, чи сто. І пішов би той лікар на чужину, а всі його сини занедужали б від трути чи від отрути. Від тієї трути чи від тієї отрути охопили б їх болісні відчуття. І, палені тією трутою чи тією отрутою, вони попадали б на землю. І от батько їхній, лікар, повернувся б із чужини. А сини його змучені болісними відчуттями від тієї трути чи від тієї отрути: одні мали б перекручене сприйняття, а інші не мали б перекрученого сприйняття. І всі вони, змучені тим самим стражданням, побачивши того батька, зраділи б і сказали б йому так: «На щастя, тату, ти повернувся цілий і неушкоджений. Тож визволи нас від цієї згуби нашого тіла, від трути чи від отрути. Дай нам, тату, життя!» І от той лікар, побачивши тих синів, змучених стражданням, здоланих відчуттями, палених, що качаються по землі, приготував би великі ліки, досконалі барвою, досконалі запахом і досконалі смаком, розтер би їх на камені й дав би тим синам випити, і сказав би їм так: «Пийте, сини, ці великі ліки, досконалі барвою, досконалі запахом, досконалі смаком. Випивши ці великі ліки, сини, ви швидко визволитеся від тієї трути чи отрути, станете здорові й вільні від недуги». І ті сини того лікаря, що не мали перекрученого сприйняття, побачивши барву ліків, понюхавши запах і скуштувавши смак, одразу ж прийняли б їх. А прийнявши, цілком і повністю звільнилися б від тієї хвороби. Ті ж його сини, що мали перекручене сприйняття, зраділи б тому батькові й сказали б йому так: «На щастя, тату, ти повернувся цілий і неушкоджений, ти, наш цілитель». Так вони промовляли б, а піднесених ліків не пили б. Чому? Бо через те перекручене сприйняття піднесені ліки не подобалися б їм ані барвою, ані запахом, ані смаком. І от той чоловік-лікар подумав би так: «Ці мої сини через ту труту чи ту отруту мають перекручене сприйняття. Вони не п'ють цих великих ліків, а тільки радіють мені. То чи не напоїти мені цих синів цими ліками вправністю в засобах?» І от той лікар, бажаючи вправністю в засобах напоїти тих синів тими ліками, сказав би так: «Старий я, сини доброго роду, зістарілий і ветхий, і смертна година моя настала. Не журіться, сини, і не впадайте у знемогу. Ось я приніс вам великі ліки. Якщо забажаєте — пийте ті самі ліки». Так наставивши тих синів вправністю в засобах, він подався б в іншу країну. А пішовши туди, сповістив би тих хворих синів, що він помер; і вони тієї пори вельми журилися б, вельми голосили б: «Той, хто був нам батьком, захисником, родителем, милосердним, — і той один помер. Нині ми зосталися без захисника». І, бачачи себе без захисника, бачачи себе без притулку, вони раз у раз мучилися б журбою. І від тієї невпинної муки журби перекручене сприйняття в них стало б неперекрученим. І ті ліки, наділені барвою, запахом і смаком, вони сприйняли б саме як наділені барвою, запахом і смаком. І тоді, тієї пори, вони прийняли б ті ліки. А прийнявши, звільнилися б від тієї хвороби. І от той лікар, дізнавшись, що сини звільнилися від хвороби, знову явив би себе. Що ви на це скажете, сини доброго роду: чи міг би хтось звинуватити в неправдивій мові того лікаря, що чинив таку вправність у засобах?» Вони сказали: «Ні, Благословенний, ні, Сугато». Він мовив: «Отак само й я, сини доброго роду, незмірні, незліченні сотні тисяч коті нают калп тому пробуджений до цього найвищого досконалого пробудження. А втім, сини доброго роду, я час від часу являю істотам такі ось вправності в засобах задля їх приборкання. І немає в мене в цьому жодної неправдивої мови».

І ось тоді Благословенний, показуючи цю саму суть іще повніше, тієї миті промовив такі ґати:

Незбагненні тисячі коті калп, чиєї міри ніколи не знайти, — відтоді здобув я оце найвище пробудження і повсякчас проповідую Дгарму.

Я спонукаю багатьох бодгісаттв і утверджую їх у знанні будди; незліченні коті наюти істот приводжу до дозрівання протягом багатьох коті калп.

І землю нірвани я являю, задля приборкання істот кажу про засіб; а проте не згасаю я тієї пори — саме тут і проголошую Дгарму.

І там я утверджую себе, і так само всіх істот; а люди з перекрученим розумом, оманені, хоч я й стою там-таки, не бачать мене.

Побачивши мій тілесний образ згаслим у парінірвані, вони розмаїто вшановують мощі; а не бачачи мене, породжують жагу — і тоді розум їхній стає прямим.

Коли ті істоти стають прямі, м'які й лагідні і покидають утіхи, тоді я, зібравши санггу шравак, являю себе на Ґридгракута.

І потім кажу я їм так: тут-таки я був, я тоді не згас; це моя вправність у засобах, ченці, — знов і знов я буваю у світі живих.

Іншими істотами вшанований, я проголошую їм своє найвище пробудження; а ви не чуєте мого голосу — тільки й гадаєте, що Владика світу згас.

Я бачу істот, що мучаться, — і тоді не являю свого тілесного образу; хай же прагнуть вони побачити мене — і спраглим я проголошу Добру Дгарму.

Таке ось моє постійне утвердження — незбагненні тисячі коті калп; і не сходжу я звідси, з Ґридгракута, ані з коті інших лож і сидінь.

І коли істоти бачать цю світову сферу і гадають, що вона палає, навіть тоді це моє поле будди повне девів і людей.

Розмаїті в них ігри й утіхи, коті садів, палаців і небесних чертогів; прикрашене воно горами з коштовностей і деревами, вкритими квітами й плодами.

А вгорі деви б'ють у бубни й проливають дощ квітів мандарава, обсипаючи мене, і шравак, і інших мудрих, що вирушили тут до пробудження.

Отак це моє поле стоїть повсякчас, а інші гадають, що воно палає; жахливою бачать вони світову сферу, знедоленою, всіяною сотнями журб.

І ніколи не чують вони ані мого імені, ані імен Татхаґат за багато коті калп, ані про Дгарму мою, ані про мою санггу — такий ось плід лихого діяння.

А коли істоти, м'які й лагідні, народжуються тут, у світі людей, то, щойно народившись, завдяки благому діянню бачать мене, як я проголошую Дгарму.

І ніколи не кажу я їм про це найвище діяння, оце ось; тому й бачать мене через довгий час, і тоді кажу їм: «Переможців вельми важко зустріти».

Ось така сила знання в мене — осяйна, і немає їй жодного кінця; і життя моє довге, на безмежні калпи, здобуте тим, що колись я йшов діянням.

Не майте тут сумніву, тямущі, і облиште вагання без останку: правдиве це слово, що його я промовляю, — ніколи не буває в мене неправдивої мови.

Як той лікар, навчений у засобах, задля синів із перекрученим сприйняттям сказав про себе, живого, що він помер, — і жоден розумний не звинуватить того лікаря в неправді, —

так само і я, батько світу, Самосущий, цілитель, захисник усіх створінь; знаючи, що нетямущі перекручені й оманені, я, незгаслий, являю себе згаслим.

З якої причини? Від того, що бачили б мене раз у раз, нерозумні й невігласи втратили б віру; безжурні щодо втіх, стали б вони недбалі, а через недбалість падають у лихі уділи.

Знаючи повсякчас поведінку кожного, кажу я істотам так і так: як же привести їх до пробудження, як зробити їх причетними до дгарм будди?

Такий п'ятнадцятий розділ, названий «Тривалість життя Татхаґати», у благородному викладі Дгарми «Лотос Доброї Дгарми».

Санскритський оригінал: GRETIL, Saddharmapuṇḍarīkasūtra (вид. P. L. Vaidya, 1960)