Порівняння

І ось тоді достойний Шаріпутра, задоволений, піднесений, захоплений, зрадуваний, сповнений радості й доброго настрою, склавши долоні в бік Благословенного, повернувшись обличчям до Благословенного і споглядаючи самого Благословенного, сказав Благословенному таке: «Я вражений і здивований, Благословенний, я сповнений піднесення, почувши від Благословенного такий голос. Чому так? Бо доти, не почувши від Благословенного такої Дгарми, а бачачи інших бодгісаттв і чуючи, що бодгісаттвам у майбутньому часі [дається] імʼя будди, я вельми журився, вельми мучився: я позбавлений такого знання й бачення, такої сфери знання Татхаґати. І коли я, Благословенний, раз у раз ішов у гори, у гірські печери, у лісові гущавини, до садів, річок, до підніжжя дерев, у відлюдні місця для денного перебування, то й тоді, Благословенний, я здебільшого перебував саме в цьому. Хоча входження у сферу дгарм однакове, нас Благословенний вивів нижчою колісницею. І така думка, Благословенний, поставала в мене того часу: це наша власна провина, а не провина Благословенного. Чому так? Якби ми дочекалися Благословенного, коли він виголошує піднесене повчання Дгарми, а саме те, що починається з найвищого досконалого пробудження, то ми, Благословенний, були б виведені саме тими дгармами. Але ж, Благословенний, ми, не бувши присутніми серед бодгісаттв, не знаючи прихованої мови Благословенного, у поспіху почули, підхопили, утримали, розвинули, обміркували й узяли до серця саме перше виголошене повчання Дгарми Татхаґати. І тому я, Благословенний, здебільшого проводжу ночі й дні в самодокорах. Нині ж я, Благословенний, досяг нірвани. Нині я, Благословенний, досяг парінірвани. Нині мною, Благословенний, здобуто архатство. Нині я, Благословенний, — старший син Благословенного, народжений із його вуст, породжений Дгармою, витворений Дгармою, спадкоємець Дгарми, здійснений Дгармою. Сьогодні минув мій жар, Благословенний, коли я почув від Благословенного цей такий дивовижний, ніколи раніше не чуваний голос Дгарми».

І ось тоді достойний Шаріпутра звернувся до Благословенного такими ґатами:

Я вражений, великий Провіднику, сповнений піднесення, почувши цей голос; жодного сумніву в мене більше немає — я тут дозрів у найвищій колісниці.

Дивовижний голос Сугат: він усуває в живих істот і сумнів, і скорботу; і та скорбота, що була в мене, чиї течії вичерпані, — уся минула, щойно я почув цей голос.

Ходячи туди й сюди в денному перебуванні — лісовою гущавиною, садом, підніжжям дерева, навідуючись і до гірських печер, я знову й знову думав саме цю думку:

«О, я обманутий лихими помислами, хоча дгарми рівні й вільні від течій; адже я не проповідуватиму найвищої Дгарми трьох сфер у майбутньому часі».

Тридцятьох двох ознак я позбавлений, і золотавої барви шкіри я позбавлений; сили й визволення — усе це мною втрачено. О, у рівних дгармах я був засліплений!

І ті вторинні прикмети великих мудреців — повні вісімдесят, добірні й відмінні, і ті вісімнадцять неповторних дгарм — їх також я позбавлений; я обманутий.

І побачивши тебе, співчутливого до блага світу, а тоді самотою відійшовши на денне перебування, я думав: «Ах, я обманутий!» — позбавлений незчепленого, немислимого знання.

Ночі й дні я марную, Владико, здебільшого думаючи саме про це: спитаю ж я самого Благословенного — позбавлений я цього чи ні.

І поки я так думаю, владико Переможців, минають ночі й дні повсякчас, коли я бачу інших, численних бодгісаттв, яких вихваляє Провідник світу.

І почувши цю Дгарму будд, я думав: «це, певно, сказано з прихованим наміром»; недосяжне для роздумів, тонке й вільне від течій знання виголошує Переможець на престолі пробудження.

Бо раніше я був заплутаний у поглядах, мандрівним подвижником, шанованим серед іновірців; тоді Владика, знаючи мій намір, задля звільнення від поглядів проголосив згасання.

Звільнившись цілком від тих витворів поглядів і торкнувшись порожніх дгарм, я тоді вважав: «я згас» — та це ще не зветься нірваною.

Але коли [хтось] стає буддою, найвищою істотою, шанованим людьми, девами, якшами й ракшасами, носієм образу з тридцятьма двома ознаками, — тоді він згасає без останку.

Усі мої гадки усунуто, і, почувши цей голос, я нині згас, коли ти проголошуєш пророцтво про найвище пробудження перед світом разом з його девами.

Сильним був мій переляк, коли я вперше почув голос Провідника: чи це не Мара-кривдник, що витворив собі на землі подобу будди?

Але коли причинами й підставами, і коті нают прикладів було показано, як добре утверджене те найкраще пробудження будди, — тоді, почувши Дгарму, я позбувся сумніву.

І коли ти мені звеличуєш тисячі коті будд, тих Переможців, що вже досягли парінірвани, і те, як ними виголошувалася ця Дгарма, коли вони утвердилися у вправності в засобах;

і численні майбутні будди у світі, і ті, що перебувають нині, які бачать найвищу істину, сотнями вправностей у засобах виявлятимуть Дгарму і виголошують її;

і яким є твоє власне діяння, оспіване від самого відходу з дому, і яким є твоє колесо Дгарми будди, і як усталене твоє повчання Дгарми, —

з того я знаю: це не Мара; це Владика світу показав істинне діяння, бо тут немає шляху для Мар — то мій власний розум упав у вагання.

І коли солодким, глибоким і милозвучним голосом будди я був звеселений, тоді всі мої сумніви розвіялися, вагання загинуло, і я став у знанні.

Без сумніву я стану Татхаґатою, шанованим у цьому світі разом з його девами; з прихованим наміром я звіщатиму це пробудження будди, спонукаючи численних бодгісаттв.

Коли це було сказано, Благословенний мовив достойному Шаріпутра таке: «Я сповіщаю тобі, Шаріпутра, я оголошую тобі перед цим світом з його девами, з його Марами, з його Брагмами, перед людом з його шраманами й брагманами. Мною ти, Шаріпутра, був доведений до зрілості для найвищого досконалого пробудження перед двадцятьма сотнями тисяч коті нают будд. І ти, Шаріпутра, довгий час навчався в мене. І ти, Шаріпутра, за задумом бодгісаттв, за таємницею бодгісаттв, народився тут, у моєму вченні. І ти, Шаріпутра, через утвердження бодгісаттв не памʼятаєш того давнього обітування діяння, того задуму бодгісаттв, тієї таємниці бодгісаттв. Ти гадаєш: „я згас“. І тому я, Шаріпутра, бажаючи нагадати тобі про пробудження до знання давнього обітування діяння, звіщаю шравакам цей виклад Дгарми — Лотос Доброї Дгарми, розлогу сутру, повчання для бодгісаттв, що його оберігають усі будди.

І ще, Шаріпутра, ти в майбутньому часі, через незліченні, немислимі, безмірні калпи, зберігши Добру Дгарму багатьох сотень тисяч коті нают Татхаґат, учинивши їм різноманітне вшанування і сповнивши саме це діяння бодгісаттви, станеш у світі Татхаґатою на імʼя Падмапрабга, архатом, досконало пробудженим, довершеним у знанні й поведінці, Сугатою, знавцем світу, найвищим, візничим приборкуваних мужів, учителем девів і людей, буддою, Благословенним.

І того часу, Шаріпутра, у того Благословенного Татхаґати Падмапрабга буде поле будди на імʼя Віраджа — рівне, привабливе, гоже, надзвичайно прекрасне на вигляд, цілком чисте, буйне, багате, безпечне й рясне на поживу, повне юрбами людей і жінок, усіяне девами, зроблене з лазуриту, поділене золотими шнурами на вісім частин, наче шахівниця; і на тих частинах будуть коштовні дерева, повсякчас укриті квітами й плодами із сімох коштовностей.

І той Татхаґата Падмапрабга, архат, досконало пробуджений, теж виголошуватиме Дгарму, починаючи саме з трьох колісниць. І хоч, Шаріпутра, той Татхаґата не зʼявиться в час каламуті калпи, він усе ж виголошуватиме Дгарму силою свого обітування. І та калпа, Шаріпутра, зватиметься Магаратнапратімандіта — Оздоблена великими коштовностями. Як ти гадаєш, Шаріпутра, з якої причини ту калпу звуть Оздобленою великими коштовностями? Коштовностями, Шаріпутра, у полі будди звуть бодгісаттв. Того часу в тому світі Віраджа буде багато бодгісаттв — незліченних, безлічних, немислимих, незрівнянних, невимірних, поза всяким рахунком, окрім рахунку Татхаґат. З цієї причини ту калпу звуть Оздобленою великими коштовностями.

І того часу, Шаріпутра, бодгісаттви в тому полі будди здебільшого ступатимуть по коштовних лотосах. І ті бодгісаттви не будуть початківцями: вони довго плекали корені блага, провадили чисте життя при багатьох сотнях тисяч будд, їх вихваляли Татхаґати, вони віддані знанню будди, зроджені з підготовки у великих надзнаннях, вправні в усіх способах Дгарми, лагідні й уважні. Здебільшого, Шаріпутра, те поле будди буде повне саме таких бодгісаттв.

А тривалість життя того Татхаґати Падмапрабга, Шаріпутра, буде дванадцять антаркалп, не рахуючи часу, коли він буде юнаком. А тривалість життя тих істот буде вісім антаркалп. І той Татхаґата Падмапрабга, Шаріпутра, по спливі дванадцятьох антаркалп, проголосивши бодгісаттві-магасаттві на імʼя Дгритіпаріпурна пророцтво про найвище досконале пробудження, увійде в парінірвану: «Цей бодгісаттва-магасаттва Дгритіпаріпурна, ченці, услід за мною цілком пробудиться до найвищого досконалого пробудження. Він стане у світі Татхаґатою на імʼя Падмавришабгавікрамі, архатом, досконало пробудженим, довершеним у знанні й поведінці, Сугатою, знавцем світу, найвищим, візничим приборкуваних мужів, учителем девів і людей, буддою, Благословенним». І в того Татхаґати Падмавришабгавікрамі, Шаріпутра, буде таке саме поле будди.

А коли той Татхаґата Падмапрабга, Шаріпутра, увійде в парінірвану, Добра Дгарма стоятиме тридцять дві антаркалпи. А коли та його Добра Дгарма вичерпається, ще тридцять дві антаркалпи стоятиме подоба Доброї Дгарми.

І ось тоді Благословенний виголосив такі ґати:

І ти, сину Шарі, станеш у майбутньому часі Переможцем, Татхаґатою на імʼя Падмапрабга, всевидющим; ти навертатимеш тисячі коті живих істот.

Учинивши шану багатьом коті будд і здобувши там силу діяння, і зродивши десять сил, ти торкнешся найвищого, найпершого пробудження.

У немислимій, безмірній калпі — та калпа зватиметься тоді Прабгутаратна, Рясна коштовностями, а той світ зватиметься Віраджа — чисте поле найкращого з-поміж двоногих.

І земля там устелена лазуритом і оздоблена золотими шнурами, укрита сотнями коштовних дерев, прекрасних на вигляд, оздоблених плодами й квітами.

Там багато уважних бодгісаттв, добре обізнаних у звершенні діяння; ті, що навчалися діяння при сотнях будд, народжуються в тому полі.

І той Переможець у своєму останньому тілі, проживши пору юнацтва, полишивши жадання і відійшовши з дому, торкнеться найвищого, найпершого пробудження.

Рівно дванадцять антаркалп буде тоді тривалість життя того Переможця, а в людей там тривалість життя буде вісім антаркалп.

І коли той Переможець увійде в парінірвану, повних тридцять дві антаркалпи стоятиме того часу Добра Дгарма — на благо світові разом з його девами.

Коли Добра Дгарма вичерпається, її подоба стоятиме тридцять дві антаркалпи; а мощі того Захисника будуть розсіяні й повсякчас добре вшановані людьми й девами.

Таким буде той Благословенний. Радій, сину Шарі: саме ти станеш таким — непереможним, найкращим з-поміж двоногих.

І ось ті чотири зібрання — ченці, черниці, миряни й мирянки, деви, наґи, якші, ґандгарви, асури, ґаруди, кіннари, магораґи, люди й нелюди, — почувши віч-на-віч від Благословенного це пророцтво достойному Шаріпутра про найвище досконале пробудження, задоволені, піднесені, захоплені, зрадувані, сповнені радості й доброго настрою, укрили Благословенного кожен своїм убранням. І Шакра, владика девів, і Брагма Сагампаті, і інші сотні тисяч коті синів девів укрили Благословенного небесними шатами. І обсипали його небесними квітами мандарава й магамандарава. І кружляли вгорі в повітрі небесні шати. І сотні тисяч небесних музик та литавр гриміли вгорі в повітрі. І, проливши великий дощ квітів, вони промовили такі слова: «Раніше Благословенний обернув колесо Дгарми у Варанасі, в Оленячому гаю, в Ришіпатана. Нині ж Благословенний обернув це друге, найвище колесо Дгарми». І ті сини девів тоді виголосили такі ґати:

Ти обернув колесо Дгарми у світі, о незрівнянний, у Варанасі, великий Звитяжцю, — постання й загин скандг.

Перше було обернуте там, друге — тут, Проводарю; те, у що їм важко повірити, виголошене нині, Провіднику.

Багато Дгарми ми чули віч-на-віч від Владики світу, але такої Дгарми ми ніколи раніше не чули.

Ми радіємо, великий Звитяжцю, прихованій мові великого мудреця: бо ж істинно проголошено пророцтво цьому безстрашному Шаріпутра.

Хай і ми станемо такими — буддами у світі, найвищими, що прихованою мовою виголошують найвище пробудження будди.

Хай усе, що ми почули й учинили в цьому світі чи в іншому, і те, чим ми догодили будді, стане проханням про пробудження.

І ось достойний Шаріпутра сказав Благословенному таке: «Я без сумніву, Благословенний, я позбувся вагань, почувши віч-на-віч від Благословенного це пророцтво про моє найвище досконале пробудження. Але ці дванадцять сотень тих, що здобули владу над собою, Благословенний, яких Благословенний раніше поставив на ступінь учнівства й так навчав, так наставляв: „Ось кінцева мета мого вчення і настанови, ченці, а саме — подолання народження, старості, хвороби, смерті й скорботи, сходження в нірвану“, — і ці дві тисячі ченців, тих, що навчаються, і тих, що вже не потребують навчання, шраваки Благословенного, які всі полишили погляд про самість, погляд про буття, погляд про небуття, усі погляди, і які гадали про себе: „ми стоїмо на ступені нірвани“, — вони, почувши від Благословенного цю таку, ніколи раніше не чувану Дгарму, впали в сумнів. Тож нехай Благословенний зволить сказати цим ченцям слово задля розвіяння їхнього неспокою, аби ці чотири зібрання, Благословенний, стали без сумніву й без вагань».

Коли це було сказано, Благословенний мовив достойному Шаріпутра таке: «Хіба я не сказав тобі раніше, Шаріпутра, що Татхаґата, архат, досконало пробуджений, виголошує Дгарму, пізнавши намір істот, які мають різні схильності, різні природи й наміри, — за допомогою різноманітних викладів звершення, різноманітних причин, підстав, прикладів, опор, тлумачень і вправностей у засобах? Починаючи саме з цього найвищого досконалого пробудження, він усіма повчаннями Дгарми спонукає лише до колісниці бодгісаттв. А втім, Шаріпутра, я наведу тобі порівняння, щоб іще повніше показати саме цей сенс. Чому так? Бо через порівняння деякі розумні мужі осягають сенс сказаного.

Ось, скажімо, Шаріпутра, у якомусь селі, чи місті, чи торговищі, чи краю, чи в частині краю, чи в державі, чи в столиці був би домогосподар — старезний, старий, підстаркуватий, що вже перейшов свій вік, — заможний, з великими статками, з великим майном. І був би в нього великий дім — високий, просторий, давно збудований і старий, оселя для двох, чи трьох, чи чотирьох, чи пʼятьох сотень живих істот. І був би в тому домі один-єдиний вхід. І був би він укритий соломою. І тераса його обвалилася б. І були б підвалини стовпів гнилі. І були б стіни, ґонт і тиньк потрощені. І раптом той дім увесь, з усіх боків, зайнявся б великим стовпом вогню. А в того чоловіка було б багато дітей — пʼятеро, чи десятеро, чи двадцятеро. І сам той чоловік вийшов би з того дому назовні.

І ось, Шаріпутра, той чоловік, побачивши, що його власний дім звідусіль охоплений великим стовпом вогню, злякався б, жахнувся, стривожився б розумом і подумав би так: «Я спроможний, вогнем не зачеплений і не обпечений, швидко й безпечно вийти й вибігти дверима з цього палаючого дому. Але ж оці мої власні сини, малі діти, у цьому самому палаючому домі граються тими чи іншими іграшками, тішаться й розважаються, а того, що дім палає, не знають, не розуміють, не відають, не помічають і не тривожаться; хоч їх і пече цей великий стовп вогню, хоч їх торкається велике громаддя страждання, вони не беруть страждання до серця й навіть не породжують думки про те, щоб вийти».

А той чоловік, Шаріпутра, був би дужий і сильний руками. І він подумав би так: «Я дужий і сильний руками. Що, як я зберу всіх цих дітей докупи, візьму їх на оберемок і винесу з цього дому?» Але потім він подумав би так: «Цей дім має один-єдиний вхід, і двері зачинені. А діти рухливі, непосидючі й малі. Хай би вони не розбіглися! Вони через цей великий стовп вогню могли б зазнати нещастя й погибелі. Що, як я їх застережу?» Розсудивши так, він звернувся до тих дітей: «Ідіть сюди, шановні діти, виходьте! Цей дім палає великим стовпом вогню. Хай не станеться, що ви всі тут згорите в цьому великому стовпі вогню й зазнаєте нещастя й погибелі». І ось ті діти так і не розуміють сказаного тим чоловіком, що бажає їм добра, не тривожаться, не лякаються, не жахаються, не впадають у страх, не думають і не вибігають, та й не знають і не відають, що воно таке — «палає». Натомість вони бігають то туди, то сюди й знову й знову поглядають на батька. Чому так? Бо ж вони — малі діти.

І ось той чоловік подумав би так: «Цей дім палає, охоплений великим стовпом вогню. Хай не станеться, що я і ці діти отут зазнаємо нещастя й погибелі від цього великого стовпа вогню. Що, як я вправністю в засобах виведу цих дітей з дому?» А той чоловік знав би намір тих дітей і розумів би їхні схильності. А в тих дітей було б багато різноманітних іграшок, різних розваг — жаданих, любих, милих, приємних для розуму, — і були б вони важкодоступні.

І ось той чоловік, знаючи намір тих дітей, сказав би тим дітям таке: «Ті іграшки, діти, ті ваші розваги, дивовижні й чудесні, за браком яких ви побиваєтеся, — різнобарвні й різного роду, а саме: візочки, запряжені волами, візочки, запряжені козлами, візочки, запряжені оленями, — ті, що жадані вам, любі, милі й приємні для розуму, — усі їх я поставив надворі, при вході в дім, вам на забаву. Ідіть, шановні, вибігайте з цього дому! Кому з вас на що буде потреба, для чого буде вжиток, тому я те й дам. Ідіть швидше по них, вибігайте!» І ось ті діти, почувши назви тих іграшок і розваг — бажаних, як їм мріялося, жаданих, любих, милих, приємних для розуму, — умить, ревно взявшись до діла, чимдуж, не чекаючи одне одного, штовхаючись тілами — хто перший, хто поперед іншого, — вибігли з того палаючого дому.

А той чоловік, побачивши, що ті діти вийшли цілі й неушкоджені, і зрозумівши, що вони в безпеці, сів під відкритим небом на сільському майдані, сповнений радості й утіхи, без чіпляння, вільний від перепон, у безпеці. І ось ті діти підійшли б до того батька і, підійшовши, сказали б так: «Дай нам, батьку, ті різноманітні втішні іграшки — а саме візочки, запряжені волами, візочки, запряжені козлами, візочки, запряжені оленями». І ось, Шаріпутра, той чоловік дав би своїм власним синам самі лише вози, запряжені волами, бистрі, як вітер, зроблені із сімох коштовностей, з поручнями, обвішані сітками з дзвіночками, високі, здійняті вгору, оздоблені дивовижними, чудесними самоцвітами, прикрашені низками коштовностей, оздоблені вінками квітів, застелені подушками й килимами, укриті тонкими тканинами, з червоними подушками обабіч, запряжені білими, зовсім білими, бистрими волами, при яких багато челяді. Кожному хлопчикові він дав би самі лише вози з прапорцями, запряжені волами, бистрі й дужі, як вітер, однакової барви, одного роду. Чому так? Бо ж, Шаріпутра, той чоловік був заможний, з великими статками, з повними коморами. І він подумав би так: «Не годиться мені давати цим дітям інші колісниці». Чому так? «Усі ці діти — мої власні сини, і всі вони мені любі й милі. І є в мене такі великі колісниці. І про всіх цих дітей я маю дбати однаково, а не по-різному. Адже я маю багато скарбниць і комор. Я міг би дати такі великі колісниці всім істотам — що вже казати про власних синів». І ті хлопчики того часу, зійшовши на ті великі колісниці, були б вражені й здивовані. Як ти гадаєш, Шаріпутра: чи не була б це неправда з боку того чоловіка, коли він спершу показав тим хлопчикам три колісниці, а потім усім дав самі лише великі колісниці, дав самі лише найпишніші колісниці?»

Коли це було сказано, Благословенний мовив достойному Шаріпутра таке: «Добре, добре, Шаріпутра. Саме так воно, Шаріпутра, саме так, як ти кажеш. Так само й Татхаґата, архат, досконало пробуджений, відвернувся від усякого страху й цілком, у всьому й у всякий спосіб, звільнений від усіх напастей, бід, лих, страждань, смутку, від пелени мороку, темряви й полуди невідання. Татхаґата наділений силами знання, безстрашностями й неповторними дгармами будди; силою надприродних здібностей він понад усяку силу, батько світу; він досяг найвищої досконалості в знанні великої вправності в засобах, він великий у співчутті, невтомний розумом, зичить блага, милосердний. Він зʼявляється в трьох сферах, що з їхнім великим громаддям страждання й смутку подібні до старої оселі з обваленою покрівлею, охопленої вогнем, — задля істот, які засіли в народженні, старості, хворобі, смерті, скорботі, лементі, стражданні, смутку, розпачі, у пелені мороку, темряви й полуди невідання; задля визволення їх від жаги, ненависті й засліплення; задля спонуки до найвищого досконалого пробудження. І, зʼявившись, він бачить істот, що горять, печуться, палають і мучаться від народження, старості, хвороби, смерті, скорботи, лементу, страждання, смутку й розпачу; і задля втіх, з причини й приводу жадань, вони зазнають різноманітних страждань. І в цьому житті — через шукання й через привласнення, а в майбутньому — у пеклах, у лонах тварин, у світі Яма вони зазнаватимуть різноманітних страждань. І зазнають вони страждань убозтва серед девів і людей, поєднання з немилим, розлуки з милим. І, обертаючись у тому самому громадді страждання, вони граються, тішаться й розважаються, не лякаються, не жахаються, не впадають у страх, не розуміють, не помічають, не тривожаться й не шукають виходу. І саме в цих трьох сферах, подібних до палаючого дому, вони втішаються й бігають то туди, то сюди. І, вражені тим великим громаддям страждання, вони не породжують навіть думки про страждання.

І тут, Шаріпутра, Татхаґата бачить так: «Я ж бо батько цих істот. Я маю визволити цих істот від такого великого громаддя страждання, і я маю дати цим істотам незмірну, немислиму втіху знання будди, якою ці істоти гратимуться, тішитимуться й розважатимуться і якою вони бавитимуться».

І тут, Шаріпутра, Татхаґата бачить так: «Якби я, маючи силу знання, маючи силу надприродних здібностей, без належного засобу дав цим істотам почути сили знання й безстрашності Татхаґати, ці істоти не вийшли б цими дгармами. Чому так? Бо ці істоти прикипіли до пʼятьох різновидів жадань, до втіхи трьох сфер. Вони не звільнені від народження, старості, хвороби, смерті, скорботи, лементу, страждання, смутку й розпачу. Вони горять, печуться, палають і мучаться. Не вибігши з трьох сфер, подібних до старої оселі з обваленою покрівлею, охопленої вогнем, як вони збагнуть знання будди?»

І тут, Шаріпутра, — так само як той чоловік, дужий руками, відклавши силу рук, вправністю в засобах вивів би тих дітей з палаючого дому, а вивівши, дав би їм потім пишні великі колісниці, — так само, Шаріпутра, і Татхаґата, архат, досконало пробуджений, наділений силами знання й безстрашностями Татхаґати, відклавши сили знання й безстрашності Татхаґати, знанням вправності в засобах, задля виведення істот із трьох сфер, подібних до старої оселі з обваленою покрівлею, охопленої вогнем, показує три колісниці, а саме: колісницю шраваків, колісницю пратьєкабудд і колісницю бодгісаттв. І трьома колісницями він принаджує істот і каже їм так: «Не втішайтеся, шановні, у цих трьох сферах, подібних до палаючого дому, ницими формами, звуками, запахами, смаками й дотиками. Бо, втішаючись тут, у трьох сферах, ви від спраги, зрослої з пʼятьма різновидами жадань, горите, палаєте й мучитеся. Вибігайте з цих трьох сфер! Ви здобудете три колісниці, а саме: колісницю шраваків, колісницю пратьєкабудд і колісницю бодгісаттв. Я вам у цьому порука. Я дам вам ці три колісниці. Докладіть зусиль задля виходу з трьох сфер». І так я їх принаджую: «Ось, істоти, ті колісниці, що благородні, вихвалені благородними й наділені великою втіхою. Ними ви, шановні, щедро гратиметеся, тішитиметеся й розважатиметеся. І здібностями, силами, ланками пробудження, дгʼянами, визволеннями, зосередженнями й досягненнями ви зазнаєте великої втіхи. І станете сповнені великого щастя й доброго настрою».

І тут, Шаріпутра, ті істоти, що мають мудру вдачу, вірять Татхаґаті, батькові світу. А повіривши, вони докладають зусиль у вченні Татхаґати й беруться до праці. І серед них деякі істоти, прагнучи йти за почутим від іншого голосом, задля власної парінірвани докладають зусиль у вченні Татхаґати, щоб пробудитися до чотирьох благородних істин; про них кажуть, що вони, прагнучи колісниці шраваків, вибігають із трьох сфер, — так само як з того палаючого дому декотрі хлопчики вибігли, прагнучи воза, запряженого оленями. Інші істоти, прагнучи знання без учителя, приборкання й заспокоєння, задля власної парінірвани докладають зусиль у вченні Татхаґати, щоб пробудитися до причин і умов; про них кажуть, що вони, прагнучи колісниці пратьєкабудд, вибігають із трьох сфер, — так само як з того палаючого дому декотрі хлопчики вибігли, прагнучи воза, запряженого козлами. А ще інші істоти, прагнучи всевідного знання, знання будди, знання самосущого, знання без учителя, задля блага багатьох людей, задля щастя багатьох людей, зі співчуття до світу, задля добра, блага і щастя великої громади людей, девів і людей, задля парінірвани всіх істот, докладають зусиль у вченні Татхаґати, щоб пробудитися до сил знання й безстрашностей Татхаґати; про них кажуть, що вони, прагнучи великої колісниці, вибігають із трьох сфер. З цієї причини їх звуть бодгісаттвами-магасаттвами, — так само як з того палаючого дому декотрі хлопчики вибігли, прагнучи воза, запряженого волами. І так само, Шаріпутра, як той чоловік, побачивши, що ті діти вибігли з палаючого дому, і зрозумівши, що вони цілі й неушкоджені, визволені й у безпеці, і знаючи, що сам він має великі статки, дав тим дітям лише одну, пишну колісницю, — так само, Шаріпутра, і Татхаґата, архат, досконало пробуджений, коли бачить, що незліченні коті істот визволені з трьох сфер, визволені від страждання, страху, жаху й напастей, що вони вибігли крізь двері вчення Татхаґати й визволені з усіх пустищ страху й напастей, здобувши втіху згасання, — тоді, Шаріпутра, Татхаґата, архат, досконало пробуджений, знаючи, що він володіє рясною скарбницею великих сил знання й безстрашностей, і знаючи, що всі вони — його власні сини, приводить тих істот до парінірвани саме колісницею будди. І він не проголошує парінірвани окремо для когось одного з істот; усіх тих істот він приводить до парінірвани парінірваною Татхаґати, великою парінірваною. І тим істотам, Шаріпутра, які визволені з трьох сфер, Татхаґата дає дгʼяни, визволення, зосередження й досягнення — благородні, найвищі щасливі іграшки й розваги, — і всі вони однієї барви. І так само, Шаріпутра, як не було б неправди в того чоловіка, який, показавши три колісниці, дав тим дітям усім лише одну велику колісницю, зроблену із сімох коштовностей, оздоблену всіма прикрасами, однієї барви, — дав усім лише пишну, лише найвищу колісницю, — так само, Шаріпутра, і Татхаґата, архат, досконало пробуджений, не є неправдомовцем, коли він, спершу показавши вправністю в засобах три колісниці, потім приводить істот до парінірвани лише великою колісницею. Чому так? Бо Татхаґата, Шаріпутра, наділений рясною скарбницею й коморами сил знання й безстрашностей і спроможний показати всім істотам Дгарму, поєднану зі всевідним знанням. І з цього погляду, Шаріпутра, слід розуміти так: звершеннями знання вправності в засобах Татхаґата виголошує лише одну велику колісницю».

І ось тоді Благословенний виголосив такі ґати:

Ось нехай у чоловіка буде дім — старий, великий і вельми хисткий, і тераса його розвалена, і стовпи біля основ погнилі;

вікна й покої подекуди обвалені, стіни, ґонт і тиньк потрощені, поручні старі, розхитані й покривлені, а солома покрівлі звідусіль обсипається;

і був би він оселею для не менш як пʼятисот живих істот, і багато там тісних закапелків, повних нечистот, огидних;

усі крокви там осіли, і так само обвалилися стіни й перегородки; коті шулік живуть там, голуби, сови й інші птахи.

Люті гадюки живуть там по закутках, страшні великою отрутою, і різнобарвні плазуни, скорпіони й миші — то оселя препоганих істот.

І по закутках повно нелюдів, і все опоганене калом та сечею, і повне червів, комах і світляків, і повне гавкоту псів та виття шакалів.

Люті берундаки є там, що жеруть людські трупи, і, чекаючи на їхні недоїдки, живуть там численні пси й шакали.

Вони кволі, повсякчас зборені голодом, гризуть здобич по закутках, і, зчиняючи гризню, сповнюють криком той дім — ось який він страшний.

Живуть там і якші з лютими серцями, що волочать людські трупи; по закутках живуть там стоноги, гадюки-ґонаси та хижі звірі.

По закутках вони кладуть своє поріддя, влаштувавши кубла, а щойно покладене ті якші раз у раз пожирають.

А коли ті якші, зʼївши чужих істот, наситяться, люті серцем, з тілами, ситими мʼясом чужих істот, — тоді зчиняють там люту гризню.

У зруйнованих схованках живуть там кумбгандаки з лютими, жорстокими серцями; завбільшки з пʼядь, завбільшки з лікоть, завбільшки на два лікті — вони походжають туди й сюди.

І вони, схопивши псів за лапи й перекинувши їх горілиць на землю, душать їх за шиї, лякають і мучать — і тим тішаться там.

Різні, і чорні, і кволі, і високі, і величезні прети живуть там, зголоднілі, шукаючи їжі, і скрізь-усюди кричать стражденним голосом.

Дехто з голчастими ротами, дехто з волячими мордами, завбільшки з людину чи з пса, з розкошланим волоссям вони зчиняють ґвалт, спалювані спрагою по їжі.

І вони повсякчас видивляються на всі чотири боки з вікон і віконець — ті якші, прети, пішачі й шуліки, що шукають поживи.

Таким страшним був би той дім — великий, високий і вельми хисткий, спорохнявілий, слабкий і недовговічний, — і був би він власністю одного чоловіка.

І був би той чоловік поза домом, а та оселя зайнялася б, раптом звідусіль, на всі чотири боки, палаючи тисячами полумʼя.

І бамбук, і колоди, розпечені вогнем, зчиняють важкий, вельми страшний тріск, і палають стовпи, і так само стіни, а якші й прети волають.

Обпалені полумʼям сотні шулік, а ще кумбгандаки з обгорілими мордами блукають; і сотні хижих звірів звідусіль там ревуть і кричать, згоряючи.

Багато пішачів блукає там, обпалених вогнем, убогих на заслуги; розриваючи одне одного зубами, вони кроплять усе кровʼю, згоряючи.

Берундаки й ті, що вже сконали, лежать там, а істоти жеруть одна одну; горять нечистоти, і немилий сморід розноситься світом на всі чотири боки.

Стоніг, що втікають, пожирають ті кумбгандаки; а прети з палаючим волоссям блукають, спалювані голодом і жаром.

Такою страшною була та оселя, з якої виривалися тисячі полумʼя; а той чоловік, господар того дому, стояв при дверях і дивився.

І чує він там своїх синів, що розумом прикипіли до забави з іграшками: вони тішаться, захопившись іграшками, як діти, що нічого не тямлять.

І, почувши, він швидко ввійшов туди, щоб визволити своїх нащадків: «хай ці мої малі діти всі не згорять і не загинуть отак умить».

Він розповідає їм про вади того дому: «Це страждання, сини доброго роду, люте; і різні істоти тут, і цей вогонь — то велика вервечка страждань.

Гадюки, якші з лютими серцями, кумбганди, численні прети живуть тут, берундаки, зграї псів і шакалів, і шуліки, що шукають поживи;

багато таких живе тут, і навіть без вогню це вкрай страшно; саме лише це вже — суцільне страждання, а тут ще й вогонь палає звідусіль».

Але й підганяні, ті діти з дитячим розумом, захоплені іграшками, не зважають на батька, що промовляє, і не беруть його слів до серця.

І той чоловік тоді подумав би: «Я тяжко страждаю тут через тривогу за синів; нащо мені сини, коли я стану бездітним? Хай же вони не згорять тут у вогні».

Тоді він придумав засіб: «Ці діти жадібні до іграшок, а тут немає ані забави, ані втіхи. Ох, яка ж засліпленість у дітей!»

Він сказав їм: «Слухайте, діти! Є в мене різноманітні візочки, запряжені оленями, козлами й добірними волами, високі, великі й гарно оздоблені.

Вони надворі, поза цією оселею. Вибігайте, робіть з ними що заманеться! Задля вас я звелів їх зробити. Виходьте, зійдіться й тіштеся ними».

Почувши про такі вози, вони, ревно взявшись до діла й поспішивши, тієї ж миті всі вибігли й стоять на відкритому місці, звільнені від страждання.

І той чоловік, побачивши, що діти вийшли, стоячи посеред села на майдані, сів на левовому престолі й сказав їм: «О, нині я заспокоївся, шановні!

Ці бідолашні, тяжко здобуті мною, любі рідні сини — двадцятеро малих — були в тому лютому, важкому домі, повному живності й вельми страшному;

у палаючому, повному тисяч полумʼя, — а вони тішилися забавами й розвагами; і нині я їх усіх визволив, тим-то я нині й дійшов спокою».

Побачивши, що батько сидить у щасті, ті діти підійшли й сказали так: «Дай нам, батьку, як ти обіцяв, троякі втішні вози.

Якщо правдиве, батьку, все, що ти сказав нам там, у домі: „я дам вам троякі вози“, — то дай же; нині для них саме час».

А той чоловік був сильний скарбницею золота, срібла, самоцвітів і перлів, і золота, і челяді мав чимало — і він приставив вози одного-єдиного роду:

коштовні вози, запряжені волами, відмінні, з поручнями, обвиті сітками з дзвіночками, оздоблені парасолями й прапорами, укриті сітками з перлів і самоцвітів,

з гірляндами із золотих квітів, що звисають то тут, то там, обгорнуті пишними тканинами й застелені добірними білими покривалами.

І ті вози застелені мʼякими тканинами й добірними подушками, укриті килимами ціною в тисячі коті, добірними, з візерунками чапель і гусей.

Білі, добре вгодовані, дужі воли, величезні й прекрасні на вигляд, запряжені в ті коштовні вози, при яких багато челяді.

Такі-от вози, добірні й відмінні, дає той чоловік усім своїм синам, а вони, задоволені й захоплені, їдуть на них, граючись, на всі боки й проміжні боки.

Так само і я, сину Шарі, великий мудрець, є захистом і батьком істот, і всі живі істоти — мої сини, малі діти, що поприлипали до жадань у трьох сферах.

І три сфери — наче та оселя, вельми страшна, всіяна сотнями страждань, цілком охоплена звідусіль пожежею незліченних сотень народжень, старості й хвороб.

А я, звільнений від трьох сфер, заспокоєний, перебуваю осібно, живу в лісі; і ці три сфери — моє володіння, і ті, що тут горять, — мої сини.

І я показую там їхню біду, знаючи, що я і є їхній захист; але ті малі діти мене не слухають, бо розумом поприлипали до жадань.

Тож я вживаю вправності в засобах і звіщаю їм три колісниці; і, знаючи численні вади трьох сфер, задля виходу з них я говорю про засіб.

І ті сини, що спираються на мене, здобувають шість надзнань і три відання, стають великими в силі, і стають пратьєкабуддами, і бодгісаттвами, що вже не відступають.

І тим синам, усім однаково, тієї ж миті цим чудовим порівнянням, о мудрий, я звіщаю одну-єдину колісницю будди: «прийміть її — і всі станете Переможцями».

І вона найкраща, найвтішніша й найвидатніша з усього в цьому світі — знання будд, найкращих з-поміж двоногих, пишне й гідне вшанування.

Сили, дгʼяни й визволення, і незліченні сотні коті зосереджень — ось який це найкращий віз, яким повсякчас тішаться сини будди.

Граючись ним, вони проводять ночі й дні, півмісяці, пори року й місяці, роки й цілі антаркалпи — проводять тисячі коті калп.

Це найкраща коштовна колісниця, якою їдуть до місця пробудження, бавлячись, численні бодгісаттви й ті шраваки, що слухають Сугату.

Знай же нині, Тішя: немає тут ніде другої колісниці, хоч би обшукав усі десять сторін, — окрім засобу найкращих з-поміж мужів.

Ви — мої сини, я — ваш батько, і я вивів вас зі страждання, коли ви багато коті калп горіли у трьох сферах, страшних і жаских.

І хоч я звіщаю там згасання, ви й нині ще не згасли; ви тут звільнені від страждання самсари, але вам ще слід шукати колісниці будди.

І ті бодгісаттви, що є тут, — усі вони слухають мій дороговказ будди; це вправність у засобах Переможця, якою він навертає численних бодгісаттв.

Коли ці істоти тут тішаться ницими, огидними жаданнями, тоді Проводар світу звіщає страждання — благородну істину, бо він не говорить неправди.

А тим, хто не знає страждання й не бачить його кореня, хто тут із дитячим розумом, я показую шлях: постання страждання — це спрага, його джерело.

А припинення спраги, вічно ні на що не сперте, — це моя третя істина, істина припинення; і не інакше звільняється людина: розвинувши шлях, вона стає звільненою.

А від чого ж вони звільнені, сину Шарі? Вони звільнені від хапання за неіснуюче, але ще не звільнені від усього; Проводар каже, що вони ще не згасли.

З якої причини я не називаю це визволенням, поки не досягнуто цього найвищого, найпершого пробудження? Така моя воля: я — цар Дгарми, народжений у цьому світі, щоб дарувати щастя.

Це, Шаріпутра, моя печать Дгарми, яку я нині виголосив на останні часи на благо світові разом з його девами; проголошуй її на всі боки й проміжні боки.

І якщо якась істота скаже тобі слово: «я радію цьому», і прийме цю сутру, схиливши голову, — знай ту людину як таку, що не відступить.

Той, хто повірить у цю сутру, бачив колишніх Татхаґат, і вшановував їх, і чув таку саму Дгарму.

І мене, і тебе він бачив, і всю оцю мою громаду ченців, і всіх цих бодгісаттв бачив той, хто повірив у це моє слово.

Ця сутра приголомшує людей нетямущих; вона виголошена мною для тих, хто має знання надзнань, бо немає тут сфери для шраваків, і немає тут ходу для пратьєкабудд.

Ти, Шаріпутра, тримаєшся суттю віри — що вже казати про цих інших моїх шраваків; і вони йдуть лише вірою в мене, а власного знання в них немає.

Не звіщай цього ані пихатим, ані гордим, ані тим, хто не вправляється в йозі: бо нетямущі, повсякчас захоплені жаданнями, у своєму незнанні відкинуть виголошену Дгарму.

Хто відкине мою вправність у засобах — той дороговказ будди, що завжди стоїть у світі, — хто, насупивши брови, відкине цю колісницю, — послухай про його люту відплату.

Хто відкине цю таку сутру — чи за мого життя, чи по моїй парінірвані, — і хто чинитиме прикрощі тим ченцям, — послухай же в мене про їхню відплату.

Відійшовши з-поміж людей, вони опиняться в пеклі Авічі на цілу калпу, а потім ще незліченні антаркалпи ті нетямущі, вмираючи знов і знов, падатимуть туди.

А коли вони помруть у пеклах, то підуть далі в лона тварин: вельми кволими, ставши псами й шакалами, вони будуть іграшкою для інших.

Барвою вони будуть там чорні, плямисті, у виразках і в коростах, безшерсті й кволі — за те, що ненавиділи моє найвище пробудження.

Вони повсякчас будуть огидні для істот, побиті грудками, скиглячи, залякані києм то тут, то там, зборені голодом і спрагою, із висхлими тілами.

А ще вони стануть верблюдами чи ослами, що возять вантаж, побиті батогом і києм, думаючи лише про поживу, — ті, з дитячим розумом, які відкинули дороговказ будди.

І знову вони стають там шакалами — бридкими, одноокими й калічними, гнобленими сільськими хлопчаками й побитими грудками, ті нетямущі.

А відійшовши звідти, ті нетямущі знову стають істотами з довгим тілом, завдовжки в цілих пʼятсот йоджан, тупими й засліпленими, що звиваються.

Вони безногі й повзають на череві, і їх гризуть багато коті істот; вони зазнають вельми лютих відчуттів за те, що відкинули цю таку сутру.

А коли вони здобувають людське тіло, то стають там каліками й кульгавими, горбатими, одноокими, тупими й ницими — за те, що не вірили в цю мою сутру.

І у світі їм ніхто не йме віри, і з їхніх уст іде гнилий сморід; у їхні тіла вселяється одержимість якшею — у тих, хто не вірив у це пробудження будди.

Убогі, змушені молоти зерно, повсякчас кволі слуги в чужих людей, і хвороб у них багато, і живуть вони в світі без захисту.

Той, кому вони там служать, не хоче їм нічого давати, а й дане швидко пропадає: ось такий плід злочину.

І хоч би які ліки вони там дістали, добре складені, дані вправними лікарями, від них їхній біль тільки зростає, і та хвороба ніколи не доходить кінця.

Крадіжки, вчинені іншими, і заворушення, бунти та сварки, і грабунки, вчинені іншими, — усе те падає на нього, злочинця.

Ніколи він не побачить Владики світу, царя над людьми, що наставляє на землі: його доля — жити в неслушні часи, бо він відкинув цей мій дороговказ будди.

І той нетямущий не чує Дгарми, і стає глухим і безтямним; відкинувши таке пробудження, він ніколи не зазнає заспокоєння.

Незліченні тисячі й наюти, ба більше — коті калп, як піщинок у Ґанзі, він буде тупим тілом і калікою: такий лихий плід відкидання цієї сутри.

Пекло стає для нього садом, а оселею — світ злих доль; осли, свині, шакали й земляні черви повсякчас будуть його притулком.

А навіть здобувши людське буття, він доходить сліпоти, глухоти й тупості; він повсякчас убогий слуга в чужих — ось які тоді його оздоби.

А одежею йому стають хвороби, і коті нают виразок на тілі: короста, свербіж, парші, проказа, білі плями й гнилий сморід.

І погляд про власне тіло в нього щільний, і сила гніву в ньому зростає, і жага в ньому надмірно палає, і він повсякчас тішиться в лонах тварин.

Якби я, сину Шарі, цілу калпу перелічував вади того, хто відкине цю мою сутру, — дійти до кінця тих вад було б неможливо.

Бачачи саме цей сенс, я даю тобі наказ, Шаріпутра: не звіщай такої сутри перед людьми нетямущими.

А тим, хто тут ясний розумом і багато чув, хто уважний, мудрий і знаючий, хто вирушив до найвищого, найпершого пробудження, — тим давай почути цю найвищу істину.

Хто бачив багато коті будд і посадив незмірне благо, чиї глибокі наміри тверді, — тим давай почути цю найвищу істину.

Хто ревний, повсякчас із приязним серцем, хто довгий час розвиває тут любов, хто зрікся тіла й життя, — перед тими виголошуй цю сутру.

Хто взаємно шанобливий у помислах і не приятелює з нетямущими, і хто вдоволений у гірських печерах, — тим давай почути цю благодатну сутру.

Хто спілкується з добрими друзями й уникає лихих друзів, — коли бачиш таких синів будди, їм і звіщай цю сутру.

Хто бездоганний у чеснотах, подібний до самоцвіту, хто стоїть на збереженні розлогих сутр, — коли бачиш таких синів будди, перед ними й виголошуй цю сутру.

Хто без гніву, повсякчас прямий, сповнений милосердя до всіх живих істот, хто шанобливий перед Сугатою, — перед тими й виголошуй цю сутру.

Хто виголошує Дгарму серед зібрання, здобувши безперешкодність, і говорить із зосередженим розумом, з незліченними коті нают прикладів, — тому й показуй цю сутру.

І хто, склавши долоні над головою, шукає всевідання, і чернець, що обходить десять сторін, шукаючи доброго слова, —

і хто зберігає розлогі сутри, а інші йому ніколи не до вподоби, і жодної ґати з іншого джерела не тримає, — тому й давай почути цю найкращу сутру.

Як хтось зберігає мощі Татхаґати і як хтось їх шукає, так само хтось шукає таку сутру і, здобувши, тримає її на голові.

Не думай про інші сутри, ані про світські вчення та інші трактати: то пасовисько нетямущих; полишивши їх, звіщай оце.

Цілу калпу, сину Шарі, я міг би говорити тисячами коті способів: перед тими, хто вирушив до найвищого, найпершого пробудження, і виголошуй цю сутру.

Такий третій розділ, названий «Притча», у благородному викладі Дгарми «Лотос Доброї Дгарми».

Санскритський оригінал: GRETIL, Saddharmapuṇḍarīkasūtra (вид. P. L. Vaidya, 1960)