Розділ 2. Дослідження руху

Пройдене вже не проходять, непройдене — так само не проходять; а поза пройденим і непройденим — і те, що проходиться зараз, не проходять.

nāgārjuna писав(-ла):

поза пройденим і непройденим — і те, що проходиться зараз, не проходять

Де рух, там і проходження; а оскільки він — у тому, що проходиться зараз, не в пройденому й не в непройденому є рух, — отже, проходження — у тому, що проходиться зараз.

pūrvapakṣin писав(-ла):

отже, проходження — у тому, що проходиться зараз

Як же можливе проходження того, що проходиться зараз, коли «те, що проходиться» без проходження взагалі неможливе?

У того, хто твердить, що «те, що проходиться зараз» має [своє] проходження, випливає «те, що проходиться» без проходження, — адже воно [нібито] проходиться [саме по собі].

Якщо «те, що проходиться зараз» має проходження, випливає подвоєння проходження: одне — те, завдяки якому воно є «тим, що проходиться», і друге — саме проходження в ньому.

Якщо випливає подвоєння проходження, випливають і два того, хто проходить, адже без того, хто проходить, проходження неможливе.

Якщо без того, хто проходить, проходження неможливе, то за відсутності проходження — звідки ж візьметься той, хто проходить?

Той, хто проходить, не проходить; так само не проходить і той, хто не проходить; а хто ж третій, відмінний від того, хто проходить, і від того, хто не проходить, — міг би проходити?

Як узагалі можна твердити, що «той, хто проходить, — проходить», коли без проходження той, хто проходить, узагалі неможливий?

У того, хто обстоює тезу «той, хто проходить, — проходить», випливає той, хто проходить, без проходження — бо він прагне проходження для того, хто проходить.

Випливає подвоєння проходження, якщо той, хто проходить, проходить: одне — те, завдяки якому він зветься «тим, хто проходить», і друге — те, що він, вже будучи ним, ще й проходить.

У пройденому не починають проходити, у непройденому — також не починають проходити; і в тому, що проходиться зараз, не починають — то де ж тоді починають проходити?

До початку проходження немає ні того, що проходиться зараз, ні пройденого, в яких могло б розпочатися проходження; а в непройденому — звідки ж узятися проходженню?

Що таке пройдене, що таке те, що проходиться зараз, що таке непройдене — як їх узагалі розрізнити, коли самий початок проходження жодним чином не видно?

Той, хто проходить, не може зупинитися; так само не може зупинитися і той, хто не проходить; а хто ж третій, відмінний від того, хто проходить, і від того, хто не проходить, — міг би зупинитися?

Як узагалі можна твердити, що «той, хто проходить, — може зупинитися», коли без проходження той, хто проходить, узагалі неможливий?

Не зупиняється [рух] ні з того, що проходиться зараз, ні з пройденого, ні з непройденого; адже проходження, його початок і його припинення — однакові [за природою щодо цього аналізу].

«Саме проходження і є тим, хто проходить» — так не годиться [казати]; «той, хто проходить, є чимось зовсім іншим від проходження» — так теж не годиться.

Бо якби саме проходження й було тим, хто проходить, випливала б тотожність діяча і дії.

А якби той, хто проходить, уявлявся як щось зовсім інше від проходження, було б проходження без того, хто проходить, і той, хто проходить, — без проходження.

Якщо двох [речей] не вдається ствердити ні через тотожність, ні через відмінність, то як же їх узагалі вдасться ствердити?

Тим проходженням, яким той, хто проходить, зветься «тим, хто проходить», — цим проходженням він не проходить; адже до проходження його немає, а [має ж] хтось [і] щось проходити.

Тим проходженням, яким той, хто проходить, зветься «тим, хто проходить», — іншого, відмінного від нього, він не проходить; адже в одному й тому самому, хто проходить, два проходження неможливі.

Дійсно сущий той, хто проходить, не проходить проходження трьох видів; і так само не сущий той, хто проходить, не проходить проходження трьох видів.

Той, хто є водночас сущим і не сущим, не проходить проходження трьох видів; отже, ні проходження, ні того, хто проходить, ні того, що має бути пройдене, — немає.