← Назад до змісту
Дослідження страждання
Розділ 12 — духкхапарікша
12.1
«Страждання створене собою, створене іншим, створене обома, безпричинне» — так дехто вважає; але воно як наслідок не випадає.
12.2
Якби воно було створене собою, то не виникало б у залежності; адже ці скандги виникають у залежності від отих скандг.
12.3
Якби оці були інші від отих, або оті — інші від оцих, то страждання було б створене іншим — отими оці були б створені.
12.4
Якщо страждання створене власною особою — то хто ж та власна особа, що існувала б окремо від страждання й сама його створила?
12.5
Якщо страждання породжене іншою особою — то той, кому його передано, після того, як інший його створив, — звідки б він узявся окремо від страждання?
12.6
Якщо страждання породжене іншою особою — то хто ж та інша особа, яка, існуючи окремо від страждання, створила б його й передала іншому?
12.7
Оскільки створення собою не встановлене — звідки ж створення іншим? Бо те страждання, яке інший створив би, було б для нього створеним ним самим.
12.8
По-перше, страждання не створене собою — бо не ним самим воно створене; а якщо інший не створений собою — то як страждання може бути створене іншим?
Перший крок: на тават свакритан духкхам — почнімо з того, що «створене собою» не проходить, це вже встановлено. Чому? на гі тенайва тат критам — бо не ним самим воно створене. Тобто страждання не є своїм власним творцем; те, що ми розбирали в строфі 12.4 — власна особа не існує окремо від страждання, щоб сама його створити.
Другий крок — і тут найцікавіше. паро натмакриташ чет — «якщо інший не створений собою». Що це означає? Інший — це ж теж якась особа, якийсь суб’єкт. І ця «інша особа» теж мала б звідкись узятися. Якщо вона не створена собою (а ми щойно показали, що нічого не може бути створене собою — це загальний принцип), то вона або створена чимось ще іншим, або її просто нема як самостійної сутності. А тоді духкхан паракритан катхам — як тоді страждання може бути створене цим «іншим»? Бо «інший» сам висить у повітрі, він не встановлений як самосущий творець.
12.9
Страждання було б створене обома — якби було створене кожним із них окремо; створене не-іншим і не-собою — як могло б страждання бути безпричинним?
12.10
Не тільки для страждання не існує цих чотирьох способів, але й для зовнішніх сущих чотирьох способів не існує.
Багянам бгаванам — «зовнішніх сущих». Чому саме «зовнішніх»? Тому що страждання в попередніх строфах розглядалося як щось внутрішнє, суб’єктивне, пов’язане з «моїм» досвідом, зі скандгами, з особою — було обговорення «власної особи», «іншої особи», того, кому передається страждання тощо. Це все «внутрішня» сфера, сфера живих істот і їхніх станів. І Нагарджуна тут розширює висновок: не думайте, що це якась особливість суб’єктивного, психологічного, стражденного. Те саме стосується й зовнішніх речей — глека, дерева, гори, хмари. Будь-яке суще, коли ти намагаєшся встановити його походження, натикається на ті самі чотири тупики.
Санскритський оригінал: GRETIL, Nāgārjuna: Mūlamadhyamakakārikā (введення Douglas Bachman, ред. Richard Mahoney)