← Назад до змісту
Дослідження санскар
Розділ 13 — санскарапарікша
13.1
Те, що Благословенний назвав оманливим, є тим, що має властивість обману. Усі складені речі мають властивість обману, тому вони оманливі.
13.2
Якщо те, що має властивість обману, є оманливим, то що ж там оманюється? Це сказав Благословенний, щоб роз’яснити порожнечу.
13.3
Безсамобутність речей пізнається з того, що вони стають іншими; і немає речі, позбавленої самобутності, бо речі є порожніми.
Логіка така: у першій частині строфи стверджується, що речі не мають самобутності (свабгава), бо вони змінюються — те, що має фіксовану власну природу, не могло б ставати іншим. Здавалося б, висновок: речі позбавлені самобутності.
Але друга частина не дозволяє зупинитися на цьому висновку як на новій онтологічній позиції. Бо «річ, позбавлена самобутності» — це все ще річ, яка має певну характеристику (відсутність свабгава як свою властивість). А це знову була б прихована форма самобутності — самобутність відсутності самобутності.
Тому Нагарджуна каже: немає речі, позбавленої самобутності — не тому, що речі мають самобутність, а тому, що самих речей як самостійних сутностей немає. Вони порожні (шуня). Порожнеча — це не властивість, якою володіють речі, і не якась окрема субстанція; це відсутність будь-якої самостійної природи взагалі.
Інакше кажучи: сказати «річ позбавлена самобутності» — це ще зберігати річ як референт. А шунята прибирає й сам референт. Тому в наступних строфах він і атакує саму ідею «інакшості» та «самобутності» з обох боків — щоб показати, що жодна з цих категорій не витримує аналізу.
Це той самий хід, що й у славнозвісному «порожнеча самої порожнечі» (шунята-шунята) — порожнеча не повинна перетворитися на нову метафізичну сутність.
13.4
У чого була б інакшість, якщо самобутність не існує? У чого була б інакшість, якщо самобутність існує?
Це класична нагарджунівська «вилка» (дилема), яка показує, що поняття «інакшості» (анятхабгава — ставання іншим, зміна) не витримує аналізу з жодного боку.
Перший ріг: якщо самобутності немає
«Інакшість» означає, що щось стає іншим — змінюється. Але щоб щось стало іншим, мусить бути якесь «щось», яке змінюється — носій зміни. Якщо в речей немає самобутності, немає жодної визначеної сутності, то немає й того, хто міг би стати іншим. Немає суб’єкта зміни — отже, немає й самої зміни. У чого тоді була б інакшість? Ні в кого.
Другий ріг: якщо самобутність є
Тут пастка тонша. Свабгава за визначенням — це власна, незалежна, незмінна природа речі. Якщо в речі є фіксована самобутність, то вона саме тому й не може стати іншою — бо її природа є тим, чим вона є, незмінно. Вогонь, який має самобутність гарячості, не може стати холодним — інакше це вже не вогонь. Отже, якщо самобутність є, то інакшість знову неможлива — бо самобутність виключає зміну.
13.5
Ні в того самого, ні в іншого інакшість не є можливою, бо юнак не старіє і старий також не старіє.
13.6
Якби в того самого була інакшість, то саме молоко стало б кислим молоком; а якщо чогось іншого від молока — то чим тоді буде буття кислого молока?
13.7
Якби існувало щось непорожнє, то було б і щось порожнє; але немає нічого непорожнього — звідки ж тоді візьметься порожнє?
13.8
Порожнеча проголошена Переможцями як вихід з усіх поглядів; але тих, у кого є погляд на порожнечу, назвали невиліковними.
Санскритський оригінал: GRETIL, Nāgārjuna: Mūlamadhyamakakārikā (введення Douglas Bachman, ред. Richard Mahoney)