Дослідження дії та плоду

17.1–17.5 — виклад опонента про карму

Спочатку Нагарджуна дає слово опонентам (швидше за все, представникам Сарвастівади або близької школи) і викладає їхню концепцію карми так, як вони її розуміють самі. Це не його позиція — це позиція, яку він потім розбиратиме.

Опонент каже: дгарма — це доброчесний розум; карма ділиться на ментальну (намір, четана) і тілесно-словесну (вчинене після наміру). Потім вводиться технічне розрізнення на віджняпті (виявлене — те, що зовні видно: рух, мовлення) і авіджняпті (невиявлене — невидиме кармічне відкладення, що залишається в потоці). Сім дгарм, які «проявляють» карму, — це абгідгармічна класифікація.

17.6 — перший удар Нагарджуни

Тут він уже вступає сам із класичною дилемою: якщо карма зберігається до моменту дозрівання плоду — вона стає вічною (а вічне суперечить непостійності й самій буддійській онтології). Якщо ж вона припиняється відразу після вчинення — то як вона може породити плід через десятиліття чи через життя? Припинене не діє.

17.7–17.10 — спроба опонента врятуватися через теорію «потоку» (сантана)

Опонент відповідає аналогією з насінням: насіння припиняється, але дає паросток, паросток — стебло, стебло — врешті плід. Є безперервний потік (сантана), у якому плід пов’язаний із насінням не безпосередньо, а через ланцюг моментів. Тому плід ні «перерваний» (бо є зв’язок через потік), ні «вічний» (бо саме насіння давно зникло).

Те саме переноситься на свідомість: карма породжує потік свідомості, потік розгортається через моменти, і врешті виникає плід. Це елегантна модель — і саме її дотримувалися сарвастівадини й саутрантики.

17.11 — ще одна позиція опонента

Згадка про «десять світлих шляхів карми» (даша-кушала-кармапатхах — не вбивати, не красти, не брехати тощо) і про п’ять чуттєвих насолод як плід. Це досить приземлена сотеріологія: чини добро — отримай приємні відчуття тут і в наступному житті.

17.12 — Нагарджуна відкидає всю цю конструкцію

Він каже коротко: ця концепція (калпана — уявлення, конструкція) має багато великих хиб, тому вона тут непридатна. Які саме хиби — він почне розгортати в наступних строфах (17.13 і далі), починаючи з власної альтернативної моделі через авіпранаша (невтрачання), а потім остаточно демонтує і її в 17.21–17.33, доводячи, що карма порожня.

Аналогія розписки і боргу

Уяви, що ти позичив комусь гроші. Сам акт позичання — це подія, яка відбулася й закінчилася: гроші перейшли з рук у руки, момент минув. Якщо казати строго, цієї події вже немає — вона припинилася в ту ж мить, коли завершилася.

Але залишається розписка (паттра) — документ, який засвідчує, що борг існує. Розписка — не сам акт позичання, не самі гроші, не сам боржник. Це окрема сутність, що зберігає юридичну силу зв’язку до моменту повернення боргу.

Аналогічно з кармою. Сама кармічна дія — мить наміру і вчинку — припиняється відразу. Її вже немає. Але залишається авіпранаша — щось на кшталт «розписки», особлива дгарма, яка фіксує факт, що карма була вчинена і її плід ще не дозрів. Коли плід дозріває (борг повертається) — авіпранаша зникає, як знищується розписка після сплати боргу.

«Чотирьох видів за дгату»

Тут «дгату» (дгату) означає сфери існування в буддійській космології: кама-дгату (сфера чуттєвості), рупа-дгату (сфера форми), арупя-дгату (безформна сфера), і четвертим зазвичай вважається анасрава (безпритокова, тобто та, що належить до шляху звільнення, а не до самсари). Тобто «розписка» бувають різних типів залежно від того, до якої сфери належить карма, що її породила, і відповідно до якої сфери дозріватиме її плід.

«За природою невизначене»

Тут технічний термін авякрита — «невизначене», «нейтральне». В абгідгармічній класифікації всі дгарми діляться за моральною якістю на три категорії: благі (кушала), неблагі (акушала) і нейтральні (авякрита — ті, що не благі й не неблагі, морально нейтральні).

Цікаво, що сама авіпранаша — нейтральна, навіть якщо вона зберігає благу або неблагу карму. Це як розписка, що фіксує факт боргу, але сама не є ні моральним, ні аморальним об’єктом — це просто документ. Завдяки цьому вона може стабільно існувати й зберігати зв’язок між дією і плодом, не змінюючи свою природу через зміну природи карми, яку вона «тримає».

Ця строфа продовжує опис властивостей авіпранаша («розписки»), і вона вводить технічне абгідгармічне розрізнення двох способів усунення дгарм. Розгорнімо його.

Два способи усунення дгарм

В абгідгармічній систематиці клеші й інші небажані дгарми поділяються за тим, як вони усуваються на шляху звільнення:

• прагана (відмова, відсікання) — буквальне відкидання через прозріння в чотири шляхетні істини. Це даршана-марґа, шлях бачення. Тут одномоментно усуваються певні види клеш, які тримаються на хибних поглядах: коли практикуючий прямо бачить істину, ці клеші відпадають, як темрява зникає, коли вмикаєш світло. Вони усуваються «через відмову», бо ґрунтуються на інтелектуальній помилці, і коли помилку видно — її більше немає чим тримати.

• бгавана (споглядальне розвинення, культивація) — поступове усунення через тривалу медитативну практику. Це бгавана-марґа, шлях розвинення. Так усуваються глибинні, вкорінені клеші, які не зникають від самого розуміння істини, а потребують довгого тренування свідомості. Жадоба, відраза, тонкі форми невідання — їх не можна просто «побачити й відкинути», бо вони сидять не в поглядах, а у глибших шарах психіки.

Що це означає для авіпранаша

Опонент тут робить тонкий хід. Він каже: авіпранаша не належить до тих дгарм, які усуваються прозрінням (прагана). Чому це важливо?

Якби «розписка» зникала від простого прозріння в істину, то вийшло б, що людина, яка досягла даршана-марґа (стала шротапанна, «той, хто увійшов у потік»), миттєво звільнилася б від усіх своїх минулих карм — усі «розписки» згоріли б одразу. Але це суперечить очевидному: навіть архати продовжують переживати плоди своїх минулих дій, поки живуть у тілі. Сам Будда, за традиційними переказами, мав фізичні нездужання як плоди давніх карм, попри повне просвітлення.

Тому авіпранаша мусить усуватися інакше — через бгавана, через тривале культивування. Тобто карми поступово «вичерпуються» в міру того, як практикуючий рухається шляхом і їхні плоди дозрівають або трансформуються через духовну практику.

Друга частина строфи

«Тому через невтрачання народжується плід карми» — це підсумок усієї моделі. Оскільки авіпранаша зберігається стабільно, не зникає від простого прозріння, не припиняється з припиненням самої кармічної дії — саме вона забезпечує, що плід карми коли-небудь дозріє. Без цього механізму плід «провисав би в повітрі»: його причина (карма) давно припинилася, а сам він мав би з’явитися через десятиліття або навіть життя — без жодного носія зв’язку.

«Розписка» — і є цей носій. Вона перебуває (як зазначено було в 17.14: паттран ятха) аж до моменту дозрівання плоду, після чого зникає (це буде в строфі 17.19: «припиняється або через переступ плоду, або через смерть»).

Ширший контекст

У наступній строфі Нагарджуна викладає, чому інші моделі (усунення через прагана або через «перехід» карми) ведуть до серйозних хиб — наприклад, до знищення карми (карма-вадга), коли плід просто зникає, не реалізувавшись. Це було б катастрофою для всієї буддійської етики: добрі справи могли б не дати жодного плоду, погані — пройти безкарно. Авіпранаша-модель цьому запобігає.

Звертаю увагу: це все ще виклад умовної моделі, яку Нагарджуна сам пізніше демонтує. Він не стверджує, що авіпранаша справді існує як самостійна дгарма. Він показує: якщо вже хочеш будувати онтологічну модель карми на рівні абгідгарми, то ця модель краща за саутрантицьку модель потоку. Але по-справжньому проблема знімається лише на рівні шунята — коли визнається, що сама карма від початку не виникла з власної природи (це строфи 17.21 і далі).

Тут є структурна іронія: Нагарджуна дозволяє опонентам розгорнути найбільш витончену модель, навіть допомагає їм її формулювати, а потім каже — добре, але все це не врятує, якщо речі мають свабгава. Єдиний спосіб, у який етика й карма взагалі можуть працювати, — це порожнеча. Бо тільки порожні речі можуть діяти, дозрівати, передавати свої наслідки. Самобутнє — статичне й непридатне для жодної функції.

Ця строфа описує, як саме авіпранаша («розписка») поводиться при перевтіленні — у момент пратісандгі, тобто «з’єднання», переходу свідомості з одного існування в наступне. І тут є цікавий технічний момент, який варто розпакувати.

Контекст: проблема множинності карм

За життя людина чинить безліч карм — мільйони ментальних, словесних, тілесних дій. Серед них:

• однорідні (сабгаґа) — карми одного типу (наприклад, кілька актів щедрості, кілька актів убивства);

• неоднорідні (вісабгаґа) — карми різних типів (щедрість і убивство в одній особі).

Якби кожна окрема карма породжувала свою окрему «розписку» (авіпранаша), і кожна з цих розписок переходила в наступне життя самостійно, виникла б безліч проблем: як вони співіснують, як упорядковуються, як одна не «з’їдає» іншу. Особистість фактично розпалася б на хаос конкуруючих кармічних слідів.

Що саме каже строфа

Нагарджуна (від імені опонента, який розгортає модель авіпранаша) уточнює: при перевтіленні з усіх цих різноманітних карм — і однорідних, і неоднорідних — тих, що належать до однієї дгату, виникає лише одна «розписка». Не безліч окремих, а одна узагальнена.

Тобто всі карми, що мають дозріти у сфері чуттєвості (кама-дгату), консолідуються в одне авіпранаша для цієї сфери. Усі карми, що мають дозріти у сфері форми (рупа-дгату) — в одне авіпранаша для тієї сфери. І так далі. Карми ніби «згортаються» в одну сумарну розписку для кожної сфери дозрівання у момент переходу.

Чому це елегантно

По-перше, це вирішує проблему множинності: новонароджена істота не несе мільйон розрізнених кармічних об’єктів, а лише невелику кількість консолідованих «розписок» — фактично по одній на кожну сферу можливого дозрівання.

По-друге, це пояснює відому буддійську ідею джанма-веданія карма — карми, що визначає саме перевтілення. У момент смерті серед безлічі карм виокремлюється та сумарна, що формує наступне народження. Інші карми не зникають — вони «згортаються» в розписку, яка несе їх далі, до моменту, коли умови дозрівання дозволять їм реалізуватися.

По-третє, зверни увагу на формулювання пратісандгау («при перевтіленні», буквально «при з’єднанні») — це технічний термін для конкретного моменту переходу свідомості. Опонент тут чітко локалізує, коли саме відбувається ця консолідація: не за життя (коли карми накопичуються окремо), а саме в перехідний момент.

Два моменти припинення

Через переступ плоду (пхала-вятікрама) — буквально «перейдення/переступання плоду». Це означає момент, коли плід карми реалізувався, дозрів і був пережитий. Розписка зникає, бо борг сплачено. Карма принесла свій результат — і носій зв’язку між дією і плодом більше не потрібен, він автоматично припиняється, як знищується розписка після повернення позики.

Через смерть (марана) — другий момент. Тут логіка тонша. Не всі карми встигають дозріти за одне життя. Деякі мають дозріти в наступному існуванні або через кілька життів. Що відбувається з їхніми «розписками» при смерті?

Тут треба згадати попередню строфу (17.17): при перевтіленні всі неоднорідні й однорідні карми однієї дгату консолідуються в одне нове авіпранаша, яке переходить у наступне існування. Тобто старі розписки припиняються — але їхній зміст «згортається» в нову, узагальнену розписку, що несе кармічну спадщину далі.

Тобто «через смерть» означає не зникнення карми у нікуди, а трансформацію її носія: множина окремих розписок поточного життя завершується, замінюючись консолідованою розпискою наступного існування. Це момент перевпорядкування системи.

Розрізнення за притоковістю

Друга частина строфи вводить технічний термін асрава («притік», «витік»). Це одне з ключових понять буддійської психології: асравас — це «витоки», тобто потоки клеш (жадоба, ставання, неведання, хибні погляди), які «витікають» з розуму назовні і «протікають» досередини, забруднюючи свідомість. Архат традиційно називається кшінасрава — «той, у кого вичерпались притоки».

Відповідно дгарми діляться на:

• сасрава (з притоками, притокові) — ті, що пов’язані з самсаричним існуванням, забарвлені клешами, належать до сфер чуттєвості, форми, безформності;

• анасрава (без притоків, безпритокові) — ті, що належать до шляху звільнення, не забарвлені клешами, ведуть до або є самою нірваною.

Брагмачаря (брахмачар’я) — один із ключових термінів індійської релігійної етики. Дослівно це «поведінка/спосіб життя [подібний до] брахмана» або «рух у напрямку Брахмана». На практиці слово має кілька рівнів значення.

У вузькому сенсі

Це безшлюбність, статеве утримання, ціломудрість. У буддійському чернечому контексті це найперше значення — чернець або черниця, що дав обітниці, перебуває в брахмачар’ї, тобто живе в утриманні. Це одна з фундаментальних обітниць сангхи, поряд із ненасильством, неприсвоєнням не свого, неговорінням неправди й утриманням від п’янких речовин.

У ширшому сенсі

Це загалом святе, чисте, дисципліноване життя — повний комплекс монашої поведінки, спрямованої на звільнення. У цьому розумінні брахмачар’я охоплює не лише статеве утримання, а й усю практику доброчесності: дотримання обітниць, медитативну дисципліну, культивування правильних поглядів, дій, мовлення. Це фактично синонім «релігійного життя» в його буддійському варіанті.

У сутрах часто зустрічається фраза, де Будда каже учневі, що той «вичерпав те, що треба було зробити, прожив брахмачар’ю» (вусітан брагмачаріян) — це формула для досягнення архатства, тобто завершення духовного шляху.

Клеша (клеша) — один із найважливіших технічних термінів буддійської психології. Дослівно з санскриту це «мука», «страждання», «те, що мучить, скверняє, забруднює». В український буддологічний вжиток зазвичай переходить як «клеша» без перекладу, бо жодне одне слово не вловлює всього спектру.

Базове значення

Клеші — це ментальні чинники, які забруднюють свідомість, спричиняють страждання і утримують істоту в самсарі. Їх іноді перекладають як «афекти», «омрачення», «забруднення», «пристрасті», «негативні емоції» — але всі ці переклади часткові. Клеша — це водночас емоція, когнітивне викривлення, мотиваційна сила і онтологічний фактор зв’язування з самсарою.

Класичний список — три кореневі клеші

У найбільш стислій формі буддійська традиція виділяє три корені (мула) усього неблагого, які іноді зображають як трьох тварин у центрі «колеса буття»:

• раґа (жадоба, пристрасть, прив’язаність) — півень. Це не лише сексуальне бажання, а взагалі тяжіння до приємного, бажання утримати, привласнити, продовжити.

• двеша (відраза, ненависть, ворожість) — змія. Опірна сторона жадоби: відштовхування неприємного, гнів, агресія, неприязнь.

• мога (омана, заблудження, невідання) — свиня. Когнітивний корінь: нерозуміння справжньої природи речей, передусім — приписування їм самобутності, тривкості й «себе» там, де їх немає. Часто синонім авідя (невідання).

Ці троє породжують усе інше і утримують колесо самсари в русі.

Розширений список

В абгідгармі список клеш розгортається. Класичні шість «коренних» клеш (мула-клеша):

• раґа (жадоба)

• пратіґга / двеша (відраза)

• мана (гордість, самопіднесення)

• авідя (невідання)

• дришті (хибні погляди)

• вічікітса (сумнів, вагання)

До цього додаються «вторинні» клеші (упаклеша) — численніші й тонші: заздрість (іршя), скнарість (матсаря), лицемірство, лінь, неспокій, безсоромність, бездумність і так далі. У різних абгідгармічних системах списки трохи відрізняються, але загальна структура подібна.