Будда Пахощів

Тоді Шаріпутра подумав у серці: «Полуденна пора вже надходить; де ж їстимуть усі ці бодгісаттви?»

Тоді Вімалакірті, знаючи його думку, сказав: «Будда проповідував вісім визволень, і ви, шановний, прийняли їх і чините за ними; то невже ви слухатимете Дгарму, змішавши її з бажанням їсти? Якщо ж хочете їсти, зачекайте хвильку — і я дам вам їжу, якої ви ніколи не куштували».

Тоді Вімалакірті одразу ввійшов у самадгі й надприродною силою явив усьому великому зібранню горішні межі світу: перейшовши стільки полів будд, скільки піщинок у сорока двох Ґанґах, є там країна на ім'я Усі Пахощі (Сарваґандгасуґандга), а будду її звати Будда Пахощів (Ґандготтамакута), і він нині там перебуває. Пахощі тієї країни — найперші проти пахощів людей і богів у світах усіх будд десяти сторін. У тій землі немає навіть імені слухачів чи будд-одинаків — є лише чисте зібрання великих бодгісаттв, яким будда проповідує Дгарму.

Уся та країна з пахощів зроблена: із пахощів там вежі й палати, із пахощів земля, якою ходять, і сади та гаї — усе запашне. Пахощі їхньої їжі розходяться по незліченних світах десяти сторін. Саме тоді той будда з бодгісаттвами сидів і споживав їжу, а боги, яких усіх звати Запашна Велич (Ґандгавюга), зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, і підносили пожертви тому будді та бодгісаттвам; і все це велике зібрання бачило те на власні очі.

Тоді Вімалакірті запитав бодгісаттв: «Шановні! Хто з вас може принести їжу того будди?» Через велич і силу Манджушрі всі змовчали. Вімалакірті сказав: «Шановний, хіба не сором цьому великому зібранню?»

Манджушрі сказав: «Як казав Будда: не зневажай тих, хто ще не вчився».

Тоді Вімалакірті, не встаючи зі свого сидіння, перед усім зібранням витворив бодгісаттву — зі знаками, прикметами й сяйвом, велич і чеснота якого були незрівнянні й затьмарювали все зібрання, — і сказав йому: «Іди в горішні межі світу, перейди стільки полів будд, скільки піщинок у сорока двох Ґанґах: там є країна на ім'я Усі Пахощі (Сарваґандгасуґандга), а будду її звати Будда Пахощів (Ґандготтамакута), і він саме сидить із бодгісаттвами й споживає їжу. Прийшовши туди, скажи моїми словами: „Вімалакірті схиляє голову до стіп Шанованого!

Він шле безмірну пошану й питає про ваше життя: чи мало у вас хвороб, чи мало турбот, чи добрі ваші сили? Він просить решток їжі Шанованого, щоб у світі Сага звершити діло будди: хай ті, хто любить малу Дгарму, здобудуть великий шлях, і хай ім'я Татхаґати чується всюди“».

Тоді витворений бодгісаттва просто перед зібранням піднявся вгору. Усе зібрання бачило, як він відходить. Діставшись країни Усі Пахощі, він уклонився до стіп того будди, і всі почули його слова: «Вімалакірті схиляє голову до стіп Шанованого! Він шле безмірну пошану й питає про ваше життя: чи мало у вас хвороб, чи мало турбот, чи добрі ваші сили? Він просить решток їжі Шанованого, бажаючи у світі Сага звершити діло будди: хай ті, хто любить малу Дгарму, здобудуть великий шлях, і хай ім'я Татхаґати чується всюди».

Ті великі мужі, побачивши витвореного бодгісаттву, дивувалися з нечуваного: «Звідки прийшов цей високий муж? Де ж той світ Сага? І кого звуть тими, хто любить малу Дгарму?» — і запитали про це будду. Будда сказав їм: «Унизу, коли перейти стільки полів будд, скільки піщинок у сорока двох Ґанґах, є світ на ім'я Сага, а будду його звати Шакямуні, і він нині там перебуває. У лихому світі п'яти каламутей він розгортає вчення шляху для істот, що люблять малу Дгарму.

Є там бодгісаттва на ім'я Вімалакірті; він перебуває в незбагненному визволенні й проповідує Дгарму бодгісаттвам, тому й послав сюди витвореного, щоб піднести моє ім'я і вихвалити цю землю, а тамтешнім бодгісаттвам примножити чесноти».

Ті бодгісаттви сказали: «Що ж це за людина, коли вона творить такий витвір? Така чеснота, сила й безстрашність, такі надприродні здібності!» Будда сказав: «Вельми великі! Він у всі десять сторін посилає витворених, щоб вони звершували діло будди й давали користь живим істотам».

Тоді Татхаґата Будда Пахощів (Ґандготтамакута) наповнив чашу зі всіх пахощів запашною їжею й дав її витвореному бодгісаттві. Тоді дев'ять мільйонів тамтешніх бодгісаттв в один голос сказали: «Ми хочемо піти у світ Сага, щоб піднести пожертву будді Шакямуні й побачити Вімалакірті та всіх тамтешніх бодгісаттв». Будда сказав: «Можете йти. Але приберіть пахощі свого тіла, щоб у тамтешніх істот не зродилося засліплене чіпляння; і відкиньте свій справжній вигляд, щоб ті, хто в тій країні шукає бодгісаттвового шляху, не засоромилися самих себе;

і не тримайте до них зневаги й не думайте про них як про перешкоду. Чому? Бо всі землі десяти сторін — наче простір; а будди, бажаючи навернути тих, хто любить малу Дгарму, просто не являють своєї чистої землі вповні». Тоді витворений бодгісаттва, прийнявши чашу з їжею, разом із тими дев'ятьма мільйонами бодгісаттв, спираючись на велич будди й на силу Вімалакірті, раптом зник у тому світі й за мить опинився в домі Вімалакірті.

Тоді Вімалакірті одразу витворив дев'ять мільйонів лев'ячих престолів, так само гарно оздоблених, як і перші, і всі бодгісаттви сіли на них. Витворений бодгісаттва подав повну чашу запашної їжі Вімалакірті, і пахощі тієї їжі обкурили все місто Вайшалі і три тисячі великих тисяч світів. Тоді брагмани, господарі та інші у Вайшалі, почувши ці пахощі, відчули втіху в тілі й розумі й дивувалися з нечуваного. І старійшина на ім'я Місячний Балдахін (Чандраччхаттра) з вісімдесятьма чотирма тисячами людей увійшов у дім Вімалакірті.

Побачивши, що в тій кімнаті дуже багато бодгісаттв, а лев'ячі престоли високі, просторі й гарно оздоблені, вони вельми зраділи, уклонилися бодгісаттвам і великим учням і відступили вбік. А боги землі, боги простору й боги світів бажання та форми, почувши ці пахощі, теж усі ввійшли в дім Вімалакірті.

Тоді Вімалакірті сказав Шаріпутра та іншим великим слухачам: «Шановні, їжте. Це їжа зі смаком амріти Татхаґати, обкурена великим співчуттям; не їжте її обмеженим наміром, бо тоді вона не перетравиться». А один зі слухачів подумав: «Їжі мало, а їсти має кожен із цього великого зібрання». Витворений бодгісаттва сказав: «Не міряй малою чеснотою й малою мудрістю слухача незмірне щастя й мудрість Татхаґати! Чотири моря вичерпаються, а ця їжа не вичерпається!

Хай би всі люди їли її грудками завбільшки з Сумеру, хай би цілу калпу — усе одно не змогли б її доїсти. Чому? Бо рештки їжі того, у кому сповна невичерпні чесноти приписів, зосередження, мудрості, визволення й знання-бачення визволення, ніколи не можуть вичерпатися». І та чаша їжі наситила все зібрання, а їжі однаково не поменшало.

Ті бодгісаттви, слухачі, боги й люди, що споживали цю їжу, мали спокій і втіху в тілі — наче бодгісаттви країни Уся Радісна Оздоба; а з усіх пор їхньої шкіри виходили дивні пахощі, так само як пахощі дерев у країні Усі Пахощі.

Тоді Вімалакірті запитав бодгісаттв із країни Усі Пахощі: «Як проповідує Дгарму Татхаґата Будда Пахощів (Ґандготтамакута)?»

Ті бодгісаттви сказали: «Татхаґата нашої землі проповідує без письмен і слів: він самими лише пахощами вводить богів і людей у життя за приписами. Бодгісаттви сідають кожен під запашним деревом, вдихають ці дивні пахощі — і одразу здобувають самадгі скарбниці всіх чеснот. А в кого є це самадгі, у того сповна всі чесноти бодгісаттви».

Ті бодгісаттви запитали Вімалакірті: «А як нині проповідує Дгарму Шанований Шакямуні?»

Вімалакірті сказав: «Істоти цієї землі тверді й уперті, їх важко навертати, тому будда й промовляє до них тверді слова, щоб їх упокорити. Він каже: це пекло, це тваринне лоно, це голодні духи, це місця нещастя, це місця народження нерозумних; це хибне діяння тіла, а це відплата за хибне діяння тіла; це хибне діяння мови, а це відплата за хибне діяння мови; це хибне діяння наміру, а це відплата за хибне діяння наміру; це вбивство, а це відплата за вбивство; це привласнення неданого, а це відплата за привласнення неданого;

це перелюб, а це відплата за перелюб; це облудне слово, а це відплата за облудне слово; це двомовність, а це відплата за двомовність; це лихослів'я, а це відплата за лихослів'я; це пусте марнослів'я, а це відплата за пусте марнослів'я; це жадібна заздрість, а це відплата за жадібну заздрість; це гнів і роздратування, а це відплата за гнів і роздратування; це хибний погляд, а це відплата за хибний погляд; це скнарість, а це відплата за скнарість; це порушення приписів, а це відплата за порушення приписів; це лють, а це відплата за лють; це недбальство, а це відплата за недбальство;

це розсіяний намір, а це відплата за розсіяний намір; це нерозуміння, а це відплата за нерозуміння; це встановлення приписів, це дотримання приписів, це порушення приписів; це слід чинити, а цього чинити не слід; це перешкода, а це не перешкода; це провина, а це звільнення від провини; це чисте, а це брудне; це з течіями, а це без течій; це хибна дорога, а це правильна дорога; це складене, а це нескладене; це світ, а це нірвана.

Оскільки серце цих людей, яких важко навертати, наче мавпа, їхнє серце стримують багатьма різними дгармами — і тільки так їх можна впокорити. Це наче слони й коні: коли вони норовисті й неприборкані, їх шмагають боляче, аж до кістки, і аж тоді вони впокорюються. Отак і з твердими, упертими істотами, яких важко навертати: лише всілякими гіркими й дошкульними словами можна ввести їх у життя за приписами».

Почувши це, ті бодгісаттви всі сказали: «Нечувано! Шанований Будда Шакямуні приховує свою незмірну вільну силу й рятує живих істот тією Дгармою, яку люблять убогі; і ці бодгісаттви теж здатні трудитися в покорі й з незмірного великого співчуття народжуватися в цій землі будди».

Вімалакірті сказав: «Бодгісаттви цієї землі мають тверде велике співчуття до всіх живих істот — воістину так, як ви кажете. І користі живим істотам вони за одне життя дають більше, ніж за сто тисяч калп діянь у тій країні. Чому? Бо в цьому світі Сага є десять добрих речей, яких немає в жодній іншій чистій землі. Які ж це десять?

Даянням прихиляти вбогих; чистими приписами прихиляти тих, хто порушує заборони; терпінням прихиляти гнівливих; завзяттям прихиляти недбалих; споглядальним зосередженням прихиляти розсіяних; мудрістю прихиляти нерозумних; проповіддю Дгарми, що усуває нещастя, переводити тих, хто у восьми лихих станах; Дгармою Великої Колісниці переводити тих, хто любить малу колісницю; усіма коренями добра рятувати тих, у кого немає чеснот; і завжди чотирма способами прихиляння довершувати живих істот — ось ці десять».

Ті бодгісаттви сказали: «Скільки ж дгарм має звершити бодгісаттва, щоб чинити в цьому світі без ран і виразок і народитися в чистій землі?»

Вімалакірті сказав: «Бодгісаттва звершує вісім дгарм — і чинить у цьому світі без ран і виразок, і народжується в чистій землі. Які ж це вісім? Давати користь живим істотам, не чекаючи відплати; замість усіх живих істот приймати на себе всі страждання й турботи, а всі звершені чесноти віддавати їм; рівним серцем ставитися до істот, бути смиренним і безперешкодним; на бодгісаттв дивитися, як на будд; почувши сутру, якої досі не чув, не сумніватися в ній; не суперечити слухачам;

не заздрити пожертвам, що дістаються іншим, не звеличувати власного зиску, а посеред усього цього впокорювати своє серце; завжди перевіряти власні хиби й не судити чужих вад, невідступно єдиним серцем шукати всіх чеснот — ось ці вісім дгарм».

Коли Вімалакірті й Манджушрі проповідували цю Дгарму посеред великого зібрання, сотні тисяч богів і людей зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, а десять тисяч бодгісаттв здобули терпіння до незродження дгарм.