Бачення будди Акшобгя

Тоді Шанований запитав Вімалакірті: «Ти хочеш побачити Татхаґату — то як саме ти споглядаєш Татхаґату?»

Вімалакірті сказав: «Як споглядають істинну ознаку власного тіла, так само споглядають і будду. Я споглядаю Татхаґату так: із минулого краю він не приходить, у майбутній край не відходить, а нині не перебуває; я не споглядаю форму, не споглядаю таковість форми, не споглядаю природу форми; не споглядаю відчуття, уявлення, спонуки й свідомість, не споглядаю таковості свідомості, не споглядаю природи свідомості; він не постає з чотирьох великих начал і подібний до порожнього простору; у шести входах нічого не збирається, а око, вухо, ніс, язик, тіло й розум уже перейдено;

він не перебуває у трьох світах, трьох бруднот уже позбувся, іде трьома брамами визволення, володіє сповна трьома знаннями — і водночас рівний незнанню; він не однієї ознаки й не іншої ознаки, не власної ознаки й не чужої ознаки, не безознаковий і не той, що бере ознаку; він не на цьому березі, не на тому березі й не посеред течії — а проте навертає живих істот; він споглядає згасання й спокій, а проте не згасає назавжди; він не цей і не той, не через цього й не через того; його не пізнати мудрістю, не розпізнати свідомістю;

у ньому немає ні темряви, ні світла, ні імені, ні ознаки, ні сили, ні слабкості; він ні чистий, ні брудний; він не в певному місці й не поза місцем; він ні складений, ні нескладений; його не показати й не висловити; він ні щедрий, ні скупий, ні стриманий приписами, ні порушник їх, ні терплячий, ні гнівний, ні завзятий, ні лінивий, ні зосереджений, ні розсіяний, ні мудрий, ні дурний, ні правдивий, ні облудний; він не приходить і не відходить, не виходить і не входить — усі дороги слова тут уриваються;

він не поле заслуг і не не-поле заслуг; він ні гідний пожертви, ні негідний пожертви; він ні береться, ні полишається, ні має ознаки, ні позбавлений ознаки; він тотожний істинній межі й рівний природі дгарм; його не назвати й не зміряти — він перевищує всяке називання й міряння; він ні великий, ні малий, його не побачити й не почути, не відчути й не пізнати; він вільний від усіх вузлів і пут; він рівний усім мудростям і однаковий з живими істотами, і в дгармах не розрізняє; у ньому ніщо не втрачається, немає ні каламуті, ні клопоту, ні чиненого, ні початого, ні народження, ні згасання;

у ньому немає ні страху, ні журби, ні втіхи, ні відрази, ні прив'язаності; він не був, не буде й не є тепер; жодним словом і жодним розрізненням його не показати. Шанований! Ось таке тіло Татхаґати, і так його слід споглядати. Хто споглядає так — це зветься правильним спогляданням; хто споглядає інакше — це зветься хибним спогляданням».

Тоді Шаріпутра запитав Вімалакірті: «Де ти згас, що прийшов народитися тут?»

Вімалакірті сказав: «А в тій дгармі, яку ти здобув, є згасання й народження?»

Шаріпутра сказав: «Немає ні згасання, ні народження».

«Якщо в дгармах немає ознаки згасання й народження, то навіщо питати: „Де ти згас, що прийшов народитися тут?“ Як гадаєш? Ось маг створює примарою чоловіка й жінку — хіба вони згасають і народжуються?»

Шаріпутра сказав: «Немає ні згасання, ні народження».

«Хіба ти не чув, як Будда казав, що всі дгарми — наче примарні ознаки?»

Той відповів: «Саме так!»

«Якщо всі дгарми — наче примарні ознаки, то навіщо питати: „Де ти згас, що прийшов народитися тут?“ Шаріпутра! Згасання — це ознака руйнування облудної дгарми, а народження — ознака тривання облудної дгарми. Бодгісаттва хоч і згасає, та не вичерпує кореня доброго; хоч і народжується, та не плекає лихого».

Тоді Будда сказав Шаріпутра: «Є країна на ім'я Дивовижна Радість (Абгіраті), а будду там звати Незрушний (Акшобгя). Цей Вімалакірті згас у тій країні й прийшов народитися тут».

Шаріпутра сказав: «Такого ще не бувало, Шанований! Ця людина спромоглася покинути чисту землю й прийти сюди, у це місце, повне гніву та шкоди».

Вімалакірті сказав Шаріпутра: «Як гадаєш? Коли сходить сонячне світло, чи єднається воно з темрявою?»

Той відповів: «Ні! Коли сходить сонячне світло, жодної темряви вже немає».

Вімалакірті сказав: «А задля чого ж сонце ходить над Джамбудвіпа?»

Той відповів: «Щоб світити ясністю й усувати темряву».

Вімалакірті сказав: «Отак і бодгісаттва! Хоч він і народжується в нечистій землі будди, та задля навернення живих істот він не єднається з темрявою невігластва — він лише гасить темряву клопотів живих істот».

Тоді все зібрання спрагло забажало побачити світ Дивовижної Радості, Татхаґату Акшобгя і його громаду бодгісаттв та слухачів. Будда знав, що думає все зібрання, і сказав Вімалакірті: «Добрий муже! Яви цьому зібранню країну Дивовижної Радості, Татхаґату Акшобгя і громаду бодгісаттв та слухачів — усі хочуть їх побачити».

Тоді Вімалакірті подумав: «Я, не встаючи зі свого сидіння, візьму країну Дивовижної Радості — її Залізні Кільцеві гори й ріки, ущелини й потоки, великі моря й джерела, гори Сумеру, сонце, місяць і зорі, богів, наґів, духів і демонів, палаци Брагм, громади бодгісаттв та слухачів, міста й селища, чоловіків і жінок, великих і малих, аж до самого Татхаґати Акшобгя, а ще дерево пробудження й дивовижні лотоси, що здатні чинити діло будди в десяти сторонах, — і три коштовні сходи, що ведуть від Джамбудвіпа до неба Траястрінша, ті коштовні сходи, якими боги сходять униз, щоб ушанувати Татхаґату Акшобгя й слухати Дгарму;

а люди Джамбудвіпа тими ж сходами сходять угору, на небо Траястрінша, і бачать тамтешніх богів. Такими незліченними чеснотами звершений світ Дивовижної Радості — від неба Аканіштха вгорі й до водної межі внизу; я відітну його правицею, наче гончарне коло, внесу в цей світ і покажу всьому зібранню, наче вінок із квітів». Подумавши так, він увійшов у самадгі, явив надприродну силу і правицею відтяв світ Дивовижної Радості й поставив його в цій землі.

Тамтешні бодгісаттви й слухачі, що мали надприродні сили, а з ними й інші боги та люди, усі в один голос закричали: «Шанований! Хтось забирає нас геть — порятуй і захисти!» Будда Акшобгя сказав: «Це не моє діяння, це чинить надприродна сила Вімалакірті». А ті, що ще не мали надприродних сил, не відчули й не знали, куди їх несе. Світ Дивовижної Радості, хоч і ввійшов у цю землю, не побільшав і не поменшав; і цей світ від того не став тісним — усе лишилось, як було.

Тоді будда Шакямуні сказав великому зібранню: «Погляньте-но на світ Дивовижної Радості й Татхаґату Акшобгя: яка оздобна його країна, яке чисте діяння його бодгісаттв, які бездоганні його учні».

Усі сказали: «Так, ми вже бачимо».

Будда сказав: «Якщо бодгісаттва хоче здобути таку чисту землю будди, хай учиться шляху, яким ішов Татхаґата Акшобгя».

Коли явилася країна Дивовижної Радості, чотирнадцять наюта людей світу Сага зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, і всі побажали народитися в землі будди Дивовижної Радості. Будда Шакямуні одразу провістив їм: «Ви народитеся в тій країні». А коли світ Дивовижної Радості зробив у цій землі все, чим мав її збагатити, він повернувся на своє місце, і все зібрання це бачило.

Будда сказав Шаріпутра: «Чи бачив ти цей світ Дивовижної Радості й будду Акшобгя?»

«Так, Шанований, я бачив! Нехай же всі живі істоти здобудуть чисту землю, як будда Акшобгя, і здобудуть надприродну силу, як Вімалакірті. Шанований! Нам випало велике добро — побачити цю людину, наблизитися до неї і вшанувати її пожертвою. І ті живі істоти, що почують цю сутру — чи то нині, чи то по згасанні будди, — теж матимуть із неї добро; а надто ті, хто, почувши, повірить і збагне, прийме й триматиме, читатиме й проказуватиме, витлумачить і чинитиме за Дгармою.

Хто візьме до рук цю сутру, той уже здобув скарбницю коштовностей Дгарми; хто читає й проказує її, тлумачить її зміст і чинить, як у ній сказано, того будди бережуть у своїх думках; хто вшанує пожертвою таку людину, хай знає: він вшановує самого Будду; хто перепише й триматиме цей сувій, хай знає: у його домі є Татхаґата; а хто, почувши цю сутру, зрадіє їй, той бере всю мудрість;

а хто зможе повірити в цю сутру й збагнути її, хоч би й одну чотирирядкову ґату, і проказати її іншому, — хай знає: така людина вже прийняла провістя про найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження».