Учні

Того часу старійшина Вімалакірті подумав собі: «Я лежу хворий на ложі; невже Шанований у великій доброзичливості своїй не зглянеться на мене?»

Будда знав його намір і одразу сказав Шаріпутра: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Шаріпутра сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись я сидів у спокої в лісі під деревом, і тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Шаріпутра! Не конче сидіти отак, щоб це було сидінням у спокої. Сидіти у спокої — це не являти ні тіла, ні наміру у трьох світах: ось сидіння у спокої; не виходячи із зосередження згасання, являти всі види поведінки: ось сидіння у спокої;

не полишаючи дгарм шляху, являти справи простих людей: ось сидіння у спокої; коли серце не перебуває ні всередині, ні зовні: ось сидіння у спокої; не рухаючись серед поглядів, плекати тридцять сім частин шляху: ось сидіння у спокої; не відсікаючи затьмарень, увійти в нірвану: ось сидіння у спокої. Хто зуміє так сидіти, того схвалює Будда“. Тоді я — Шанований! — почувши ці слова, змовчав і не зміг нічого відповісти; тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Магамаудґаляяна: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Маудґаляяна сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись я ввійшов у велике місто Вайшалі і на вулицях та в завулках проповідував Дгарму мирянам. Тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Магамаудґаляяна! Проповідувати Дгарму мирянам у білому одязі належить не так, як проповідуєте ви, шановний. Хто проповідує Дгарму, той має говорити згідно з Дгармою. У Дгармі немає живих істот, бо вона вільна від бруду живих істот; у Дгармі немає я, бо вона вільна від бруду я;

у Дгармі немає тривалості життя, бо вона вільна від народження й смерті; у Дгармі немає людини, бо межі попереднього й наступного відсічені; Дгарма завжди спокійна, бо в ній згасли всі ознаки; Дгарма вільна від ознак, бо їй немає на що спиратися; у Дгарми немає імені, бо мова урвана; Дгарми не висловити, бо вона вільна від роздумів і розгляду; Дгарма не має обрису, бо вона як порожній простір; у Дгармі немає марнослів'я, бо вона зрештою порожня; у Дгармі немає мого, бо вона вільна від мого; у Дгармі немає розрізнення, бо вона вільна від усіх свідомостей;

Дгармі немає рівні, бо ніщо їй не протиставне; Дгарма не належить причині, бо не перебуває в умовах; Дгарма тотожна природі дгарм, бо входить в усі дгарми; Дгарма йде за таковістю, хоч і немає за чим іти; Дгарма перебуває в межі дійсного, бо жоден край не хитає її; Дгарма не хитається, бо не спирається на шість порохів; Дгарма не йде й не приходить, бо ніде не затримується; Дгарма згідна з порожнечею, слідує безознаковості, відповідає бездіянню; Дгарма вільна від гарного й бридкого; Дгарма не прибуває й не убуває; Дгарма не постає й не гине; Дгармі немає куди повертатися;

Дгарма поза оком, вухом, носом, язиком, тілом і розумом; у Дгарми немає ні високого, ні низького; Дгарма завжди перебуває нерушно; Дгарма вільна від усякого споглядального діяння. Гей, Магамаудґаляяна! Така ознака Дгарми — то як же її висловити? Хто проповідує Дгарму — той не говорить і не показує; хто слухає Дгарму — той не чує і не здобуває. Це наче маг, що проповідує Дгарму створеним магією людям: із таким наміром і слід проповідувати Дгарму.

Слід розуміти, що корені живих істот бувають гострі й тупі; слід добре знати й бачити, без жодної перешкоди; серцем великого співчуття вихваляти Велику Колісницю; пам'ятати про відплату за ласку Будди й не давати урватися Трьом Коштовностям — і лише тоді проповідувати Дгарму“. Коли Вімалакірті проповідував цю Дгарму, вісімсот мирян зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження. У мене немає такого красномовства, тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Магакашяпа: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Кашяпа сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись я збирав милостиню в бідному кварталі, і тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Магакашяпа! Ти маєш серце доброзичливості й співчуття, але воно не всеосяжне: ти обминаєш заможних і багатих і просиш у бідних. Кашяпа! Перебуваючи в дгармі рівності, слід іти по милостиню поспіль.

Задля неїдіння слід іти по їжу; задля зруйнування ознаки складеного слід брати грудку їжі; задля неприймання слід приймати чужу їжу; входити в селище з думкою про порожнє селище; бачені образи — наче для сліпого; чуті звуки — наче відлуння; вдихані пахощі — наче вітер; у спожитому смаку не розрізняти; усі дотики сприймати, як засвідчення мудрості; знати, що всі дгарми — наче примарні ознаки, без власної природи й без чужої природи, споконвіку самі не займалися, а тепер і не згасають. Кашяпа!

Якщо зумієш, не полишаючи вісьмох хибностей, увійти у вісім визволень; хибною ознакою ввійти в істинну Дгарму; однією їжею обдарувати все; піднести в пожертву всіх будд і все зібрання достойних і святих — і лише тоді їсти; хто так їсть, той ані має затьмарень, ані вільний від затьмарень; ані входить у зосередження наміру, ані виходить із нього; ані перебуває у світі, ані перебуває в нірвані;

а хто дає — не має ні великої заслуги, ні малої, не має ні прибутку, ні збитку. Ось правильний вхід у шлях будди, що не спирається на слухачів. Кашяпа! Якщо так їсти, то не марно споживаєш людське даяння“. Тоді я — Шанований! — почувши ці слова, зазнав нечуваного, і глибока пошана до всіх бодгісаттв зродилася в мені, і я подумав так: „Ось той, хто зветься домогосподарем, — а красномовство й мудрість його отакі!

Хто, почувши це, не зродить серця, спрямованого на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження?“ Відтоді я більше не намовляю людей до діяння слухачів і пратьєкабудд. Тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Субгуті: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Субгуті сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись я ввійшов до його дому просити їжі, і тоді Вімалакірті узяв мою чашу, наповнив її рисом і сказав мені: „Гей, Субгуті! Якщо зумієш бути рівним щодо їжі, то й усі дгарми рівні; а якщо рівні всі дгарми, то рівна й їжа; хто так іде по милостиню, той може брати їжу. Якщо Субгуті не відсікає хтивості, гніву й затьмареності, але й не буває з ними разом;

не руйнує тіла, а йде за єдиною ознакою; не гасить затьмареності й жаги, а зроджує ясність і звільнення; п'ятьма ознаками невідплатних злочинів здобуває визволення, і при цьому ані визволений, ані зв'язаний; не бачить чотирьох істин, але й не є тим, хто не бачить істин; ані здобув плоду, ані не здобув плоду; ані проста людина, ані вільний від дгарм простої людини; ані святий, ані не святий; хоч і звершив усі дгарми, а вільний від ознак дгарм — тоді може брати їжу.

Якщо Субгуті не бачить Будди, не чує Дгарми, а ті шестеро вчителів чужих шляхів — Пурана Кашяпа, Маскарін Ґошаліпутра, Санджаїн Вайратіпутра, Аджіта Кешакамбала, Какуда Катяяна й Нірґрантха Джнятіпутра — є твоїми вчителями, і ти через них пішов із дому, і куди впадуть ті вчителі, туди впадеш і ти, — тоді можеш брати їжу. Якщо Субгуті входить в усі хибні погляди й не досягає того берега;

перебуває у вісьмох безталанних станах і не здобуває свободи від них; є одне із затьмареннями й далекий від чистих дгарм; якщо самадгі неспірності, яке ти здобув, здобувають і всі живі істоти, — то хто дає тобі, той не зветься полем заслуг;

а хто підносить тобі пожертву, той падає у три лихі долі; і ти заодно з юрбами Мара, разом із ними твориш усі клопоти; і між тобою, юрбами Мара й усіма порохами-клопотами немає жодної різниці; і до всіх живих істот ти маєш ворожнечу в серці, ганиш будд, паплюжиш Дгарму, не входиш до числа громади й ніколи не здобудеш згасання. Якщо ти такий — тоді можеш брати їжу“. Тоді я — Шанований! — почувши ці слова, розгубився: не збагнув, що це за мова, і не знав, чим відповісти;

і, поклавши чашу, хотів вийти з його дому. Вімалакірті сказав: „Гей, Субгуті! Візьми чашу й не бійся. Як гадаєш? Якби людина, створена Татхаґатою через перетворення, отак тебе допитувала — чи злякався б ти?“ Я сказав: „Ні!“ Вімалакірті сказав: „Усі дгарми мають ознаку примари й перетворення — тож нині тобі нема чого боятися. Чому? Усяка мова не виходить за межі цієї ознаки; а мудрий не чіпляється за письмена, тому й не має чого боятися.

Чому ж? Природа письмен відокремлена, письмен немає — оце й є визволення; а ознака визволення — це і є всі дгарми“. Коли Вімалакірті проповідував цю Дгарму, двісті синів богів здобули чисте око Дгарми; тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Пурна Майтраяніпутра: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Пурна сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись у великому лісі, під одним деревом, я проповідував Дгарму ченцям, які щойно почали навчатися. Тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Пурна! Спершу ввійди в зосередження, роздивись серце цих людей — і лише тоді проповідуй Дгарму. Не клади нечистої їжі в коштовний посуд; знай, що на думці в цих ченців; не рівняй берилу до гірського кришталю.

Ти не можеш знати витоків коренів живих істот — то не берися підіймати їх дгармою малої колісниці. У них самих немає рани — не рань же їх; хто хоче йти великою дорогою, тому не показуй вузької стежки; не вливай великого моря у слід від коров'ячого копита; не рівняй сонячного світла до світляка. Пурна! Ці ченці давно зродили серце Великої Колісниці, але посеред дороги забули цей намір — то як же навчати їх дгармою малої колісниці?

Я бачу, що мудрість малої колісниці — мілка й дрібна, наче в сліпого: вона не годна розрізнити, чи гострі, чи тупі корені живих істот“. Тоді Вімалакірті ввійшов у самадгі й дав тим ченцям самим пізнати свої попередні життя: як вони при п'ятистах буддах садили коріння чеснот і звертали їх на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження. Тієї ж миті їм проясніло, і вони повернули собі первісне серце; і ті ченці вклонилися головою до ніг Вімалакірті.

Тоді Вімалакірті задля них проповідував Дгарму, і вони більше не вертали назад від найвищого, рівного-незрівнянного цілковитого пробудження. Я подумав, що слухачі не бачать коренів людей і не мають проповідувати Дгарму. Тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Магакатяяна: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Катяяна сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись Будда стисло виклав ченцям суть Дгарми, а я потім розгортав її зміст — зміст невічності, зміст страждання, зміст порожнечі, зміст безсамості, зміст спокійного згасання. Тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Катяяна! Не проповідуй дгарми дійсної ознаки серцем, що рухається в поставанні й загасанні. Катяяна!

Усі дгарми зрештою не постають і не гинуть — ось зміст невічності; п'ять сукупностей прийняття наскрізь порожні, і ніщо в них не зроджується — ось зміст страждання; в усіх дгармах зрештою нічого немає — ось зміст порожнечі; я і безсамість не двоє — ось зміст безсамості; дгарми споконвіку не займалися, а тепер і не згасають — ось зміст спокійного згасання“. Коли він проповідував цю Дгарму, серця тих ченців визволилися. Тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Аніруддга: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Аніруддга сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись я ходив туди й сюди в одному місці, і тоді один цар-Брагма на ім'я Величава Чистота разом із десятьма тисячами Брагм, випромінюючи чисте сяйво, прийшов до мене, вклонився головою й запитав мене: „Наскільки далеко сягає божественне око Аніруддга?“ Я відповів: „Шановний!

Я бачу три тисячі великих тисяч світів цієї землі будди Шакямуні так, наче дивлюся на плід амалака в себе на долоні“. Тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Аніруддга! Те, що бачить божественне око, — має ознаку створеного чи не має ознаки створеного? Якщо має ознаку створеного, то воно рівне п'ятьом надприродним силам чужих учень; а якщо не має ознаки створеного, то воно нескладене — і бачення в ньому бути не може“. Шанований! Я тоді змовчав.

А ті Брагми, почувши його слова, зазнали нечуваного, одразу вклонилися йому й запитали: „Хто ж у світі має справжнє божественне око?“ Вімалакірті сказав: „Є такий. Будда, Шанований, здобув справжнє божественне око: він завжди в самадгі й бачить усі країни будд, не вдаючись до двох ознак“. І цар-Брагма Величава Чистота з усім своїм почтом — п'ятьмастами богами-Брагмами — зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження; вклонилися до ніг Вімалакірті й раптом зникли.

Тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Упалі: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Упалі сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись двоє ченців порушили припис і, соромлячись, не зважилися запитати Будду, а прийшли запитати мене: „Гей, Упалі! Ми порушили припис і щиро цього соромимося, тож не зважуємося запитати Будду. Розв'яжи нам сумнів і каяття, щоб ми звільнилися від цієї провини“. Я тут же витлумачив їм усе згідно з Дгармою. Тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Упалі!

Не збільшуй провини цих двох ченців! Усунь її навпростець і не бентеж їхнього серця. Чому? Природа тієї провини не всередині, не зовні й не посередині. Як сказав Будда: через бруд серця брудні живі істоти, через чистоту серця чисті живі істоти. А серце теж не всередині, не зовні й не посередині; яке серце — такий і бруд провини, такі й усі дгарми: вони не виходять за межі таковості. Упалі!

Коли ознакою серця здобуто визволення — чи є тоді бруд?“ Я сказав: „Ні!“ Вімалакірті сказав: „Ознака серця всіх живих істот так само без бруду. Гей, Упалі! Оманливі гадки — це бруд, відсутність оманливих гадок — чистота; переверненість — це бруд, відсутність переверненості — чистота; хапатися за я — це бруд, не хапатися за я — чистота. Упалі!

Усі дгарми постають і гинуть, не затримуючись, наче примара, наче блискавка; дгарми не чекають одна на одну і не тривають навіть однієї думки; усі дгарми — оманливе видиво: наче сон, наче марево, наче місяць у воді, наче образ у дзеркалі, — вони постають з оманливих гадок. Хто це знає — той зветься тим, хто шанує припис; хто це знає — той зветься тим, хто добре розуміє“. І тоді двоє ченців сказали: „Ось найвища мудрість! Упалі на таке не здатен: він перший у припису, а сказати цього не може.

“ Я тут же відповів: „Крім самого Татхаґати, немає ні слухача, ані бодгісаттви, який зумів би здолати його красномовство в радісному мовленні: така ясна й наскрізна його мудрість!“ Тоді сумнів і каяття двох ченців одразу зникли, вони зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, і склали таку обітницю: „Хай усі живі істоти здобудуть таке красномовство“. Тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Рагула: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Рагула сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись сини старійшин Вайшалі прийшли до мене, вклонилися головою й запитали мене: „Гей, Рагула! Ти син Будди, ти покинув становище царя-чакравартіна й пішов із дому заради шляху. Яка ж користь у тому, щоб піти з дому?“ І я згідно з Дгармою розповів їм про користь чеснот виходу з дому.

Тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Рагула! Не слід говорити про користь чеснот виходу з дому. Чому? Немає користі, немає чеснот — ось що таке вихід із дому. Про складені дгарми можна сказати, що в них є користь і є чесноти; а вихід із дому — це нескладена дгарма, у нескладеній же дгармі немає ні користі, ні чеснот. Рагула! Той, хто вийшов із дому, не має ні того, ні цього, ані середини між ними; він вільний від шістдесяти двох поглядів і перебуває в нірвані;

його приймають мудрі, це місце діяння святих; він упокорює юрби Мара, переводить через п'ять доль, очищує п'ять очей, здобуває п'ять сил, ставить п'ять здібностей; він не завдає прикрощів іншим і вільний від усякого змішаного зла; він трощить чужі вчення й переступає за умовні назви; він виходить із багна й ні до чого не прив'язаний; він не має мого й нічого не приймає; він без сум'яття, і в ньому радість; він береже намір інших, іде за споглядальним зосередженням і вільний від усякої хиби. Хто такий — той справді вийшов із дому.

“ І тоді Вімалакірті сказав синам старійшин: „Вам слід разом вийти з дому в Істинну Дгарму. Чому? Бо важко застати світ, у якому є будда!“ Сини старійшин сказали: „Мирянине! Ми чули від Будди, що без дозволу батька й матері не можна виходити з дому“. Вімалакірті сказав: „Так! Але зродіть серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, — це вже і є вихід із дому, це вже і є повнота.

“ Тоді тридцять два сини старійшин зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження. Тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Будда сказав Ананда: «Піди до Вімалакірті й запитай про його недугу».

Ананда сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього й запитати про недугу. Чому? Пригадую, як колись Шанований трохи занедужав тілом і йому потрібне було коров'яче молоко; я взяв чашу й став біля воріт дому великого брагмана. Тоді прийшов Вімалакірті й сказав мені: „Гей, Ананда! Чого це ти зранку стоїш тут із чашею?“ Я сказав: „Мирянине! Шанований трохи занедужав тілом, і йому потрібне коров'яче молоко, тому я сюди й прийшов.

“ Вімалакірті сказав: „Годі, годі, Ананда! Не кажи такого! Тіло Татхаґати — тіло ваджри: усе зле в ньому вже відсічене, усе добре в ньому зібралося; яка ж у ньому може бути недуга, який може бути клопіт? Іди мовчки, Ананда! Не ганьби Татхаґату, не дай іншим людям почути цю грубу мову; не дай почути цих слів ані богам великої величі, ані бодгісаттвам, що приходять із чистих земель інших сторін. Ананда!

Навіть цар-чакравартін завдяки невеликій заслузі не має хвороб — то що вже казати про Татхаґату, у якому зібралися незліченні заслуги і який перевершує всіх? Іди вже, Ананда! Не дай нам зазнати такого сорому. Якщо чужовірці й брагманські подвижники почують ці слова, вони подумають так: «Що ж це за вчитель? Сам своєї хвороби вилікувати не може — а зцілить хворих?» Іди звідси тихо й швидко, не дай людям почути. Знай, Ананда, —

— що тіло всіх Татхаґат є тілом Дгарми, а не тілом, зродженим із помислів і бажань. Будда — Шанований, він понад трьома світами; тіло Будди без течій, бо всі течії в ньому вичерпані; тіло Будди нескладене, воно не підпадає під жодні числа. Яка ж у такому тілі може бути недуга, який може бути клопіт?“ Тоді я — Шанований! — справді засоромився: чи не був я близько до Будди, а почув хибно? І тут же почув голос у просторі: „Ананда! Так і є, як каже мирянин.

Але Будда з'явився у злому світі п'яти каламутей і являє це діяння, щоб переводити й визволяти живих істот. Іди вже, Ананда! Бери молоко й не соромся“. Шанований! Ось яка мудрість і красномовство Вімалакірті! Тому я не годен піти до нього й запитати про недугу».

Отак усі п'ятсот великих учнів по черзі розповіли Будді про свою пригоду, переказали слова Вімалакірті й усі сказали, що не годні піти до нього й запитати про недугу.