Бодгісаттви

Тоді Будда сказав бодгісаттві Майтрея: «Іди ти до Вімалакірті провідати його в недузі».

Майтрея сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього провідати його в недузі. Чому? Пригадую, як колись я проповідував цареві богів Тушіта та його оточенню про діяння на щаблі неповернення. Тоді прийшов Вімалакірті і сказав мені: „Майтрея! Шанований дав тобі, достойний, пророцтво, що за одне народження ти здобудеш найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження. Через яке ж народження ти дістав те пророцтво? Через минуле? Через майбутнє? Через теперішнє?

Якщо через минуле народження — минуле народження вже згасло; якщо через майбутнє — майбутнє народження ще не настало; якщо через теперішнє — теперішнє народження ніде не перебуває. Як сказав Будда: “Ченці! Ви цієї ж миті і народжуєтесь, і старієте, і згасаєте”. А якщо пророцтво здобувають через незродження, то незродження і є правдиве становище; а в правдивому становищі немає ні пророцтва, ні здобуття найвищого, рівного-незрівнянного цілковитого пробудження. Як же Майтрея дістав пророцтво на одне народження?

Чи через народження таковості ти дістав пророцтво? Чи через згасання таковості дістав пророцтво? Якщо через народження таковості — то таковість не має народження; якщо через згасання таковості — то таковість не має згасання. Усі живі істоти — таковість, і всі дгарми — таковість, і всі святі й мудрі — таковість, і сам Майтрея — теж таковість. Якщо Майтрея дістав пророцтво, то й усі живі істоти мали б його дістати. Чому?

Бо таковість не двоїста й не відмінна; і якщо Майтрея здобуде найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, то й усі живі істоти мали б його здобути. Чому? Бо всі живі істоти і є ознака пробудження. Якщо Майтрея ввійде в остаточне згасання, то й усі живі істоти мали б у нього ввійти. Чому? Бо будди знають: усі живі істоти врешті спокійно згаслі, і це вже є ознака нірвани, і згасати вдруге їм нема куди. Тому, Майтрея,

не приваблюй цим ученням синів богів: насправді немає нікого, хто зроджує серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, і немає нікого, хто від нього відступає. Майтрея! Скеруй же цих синів богів на те, щоб вони покинули розрізнювальний погляд на пробудження. Чому? Пробудження не здобути тілом і не здобути серцем; спокійне згасання — ось пробудження, бо в ньому згасають усі ознаки; неспоглядання — ось пробудження, бо воно відсторонене від усіх умов; недіяння — ось пробудження, бо в ньому немає згадування;

відсічення — ось пробудження, бо воно покидає всі погляди; відсторонення — ось пробудження, бо воно відходить від усіх хибних уявлень; перепинення — ось пробудження, бо воно перепиняє всі бажання; невходження — ось пробудження, бо в ньому немає жадібної прив'язаності; згода — ось пробудження, бо воно згідне з таковістю; перебування — ось пробудження, бо воно перебуває в природі дгарм; досягнення — ось пробудження, бо воно сягає дійсної межі; недвоїстість — ось пробудження, бо воно полишає намір і дгарми; рівність — ось пробудження, бо воно рівне порожньому простору; нескладене — ось пробудження, бо в ньому немає ні народження, ні перебування, ні згасання;

знання — ось пробудження, бо воно осягає рух серця живих істот; незустрічання — ось пробудження, бо чуттєві входи в ньому не зустрічаються; незлучення — ось пробудження, бо воно полишає звички скверн; безмісність — ось пробудження, бо воно не має ні обрису, ні кольору; умовне ім'я — ось пробудження, бо імена порожні; подібність до примари — ось пробудження, бо в ньому немає ні приймання, ні відкидання; нерозсіяність — ось пробудження, бо воно завжди саме в собі тихе; добрий спокій — ось пробудження, бо природа його чиста; неприймання — ось пробудження, бо воно полишає чіпляння за умови;

невідмінність — ось пробудження, бо всі дгарми рівні; незрівнянність — ось пробудження, бо його ні з чим не порівняти; тонкість і дивність — ось пробудження, бо всі дгарми важко пізнати“. Шанований! Коли Вімалакірті проповідував цю Дгарму, двісті синів богів здобули терпіння до незродження дгарм. Тому я не годен піти до нього провідати його в недузі».

Будда сказав юнакові на ім'я Осяйна Велич (Прабгавюга): «Іди ти до Вімалакірті провідати його в недузі».

Осяйна Велич сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього провідати його в недузі. Чому? Пригадую, як колись я виходив із великого міста Вайшалі, а Вімалакірті саме входив у місто; я вклонився йому й запитав: „Звідки йдеш, домогосподарю?“ Він відповів мені: „Я йду з місця шляху“. Я запитав: „А що ж таке місце шляху?“ Він відповів: „Пряме серце — ось місце шляху, бо в ньому немає нічого оманливого й несправжнього;

рушання в діяння — ось місце шляху, бо воно доводить справу до кінця; глибоке серце — ось місце шляху, бо воно примножує чесноти; серце пробудження — ось місце шляху, бо в ньому немає похибки й омани; даяння — ось місце шляху, бо воно не чекає відплати; дотримання приписів — ось місце шляху, бо в ньому сповнюються бажання; терпіння — ось місце шляху, бо серце в ньому не має перепони до жодної живої істоти; завзяття — ось місце шляху, бо воно не слабне й не відступає; споглядальне зосередження — ось місце шляху, бо серце в ньому стає лагідним і піддатливим; мудрість — ось місце шляху, бо вона бачить усі дгарми навіч;

доброзичливість — ось місце шляху, бо вона однакова до всіх живих істот; співчуття — ось місце шляху, бо воно терпить утому й страждання; співрадість — ось місце шляху, бо вона тішиться Дгармою; рівність — ось місце шляху, бо в ній уриваються ненависть і любов; надприродні сили — ось місце шляху, бо в них звершуються шість проникнень; визволення — ось місце шляху, бо воно вміє відвернутися й полишити; вправний засіб — ось місце шляху, бо він навертає живих істот; чотири способи прихиляти до себе — ось місце шляху, бо вони прихиляють живих істот; багатослухання — ось місце шляху, бо чинять так, як почули; упокорення серця — ось місце шляху, бо воно правильно споглядає всі дгарми;

тридцять сім частин — ось місце шляху, бо вони полишають складені дгарми; істини — ось місце шляху, бо вони не обманюють світу; взаємозалежне постання — ось місце шляху, бо ні невідання, ані старість і смерть не мають кінця; скверни — ось місце шляху, бо в них пізнають усе таким, як воно є; живі істоти — ось місце шляху, бо в них пізнають безсамість; усі дгарми — ось місце шляху, бо в них пізнають порожнечу всіх дгарм; упокорення Мара — ось місце шляху, бо воно не хитається; три світи — ось місце шляху, бо в них нема куди йти;

лев'ячий рик — ось місце шляху, бо в ньому немає страху; сили, безстрашності й неспільні властивості — ось місце шляху, бо в них немає жодної хиби; три ясні знання — ось місце шляху, бо в них не лишається перешкод; пізнання всіх дгарм однією думкою — ось місце шляху, бо в ньому звершується всезнання. Отак, добрий сину! Якщо бодгісаттва навертає живих істот відповідно до параміт, то знай: усе, що він чинить, кожен підняток і опуск ноги, приходить із місця шляху й перебуває в Дгармі будди!

“Коли він проповідував цю Дгарму, п'ятсот богів і людей зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження. Тому я не годен піти до нього провідати його в недузі».

Будда сказав бодгісаттві Той, що Тримає Світ (Джаґатіндгара): «Іди ти до Вімалакірті провідати його в недузі».

Той, що Тримає Світ, сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього провідати його в недузі. Чому? Пригадую, як колись я перебував у тихій келії, і тоді Мара Папіяс у супроводі дванадцяти тисяч небесних дів, з вигляду достоту Шакра, під музику, струни й співи прийшов до мене. Разом зі своїм почтом він уклонився мені до ніг, склав долоні з пошаною і став обік. Я подумав, що це Шакра, і сказав йому: „Ласкаво просимо, Каушіка! Хоч і маєш заслужене щастя, не слід потурати собі.

Дивись на п'ять жадань як на невічне, шукай доброго кореня і в тілі, житті й статках плекай тривку Дгарму“. Він одразу сказав мені: „Достойний! Прийми цих дванадцять тисяч небесних дів — хай прибирають і кроплять у тебе“. Я сказав: „Каушіка! Не спокушай мене, шрамана й сина Шакя, такими недгармовими речами — це мені не личить“. Не встиг я доказати, як прийшов Вімалакірті і сказав мені: „Це не Шакра, це Мара прийшов, щоб тебе морочити!

“Тоді він сказав Мара: „Віддай цих дів мені — мені їх і личить прийняти“. Мара злякався й подумав: „Чи не завдасть мені Вімалакірті лиха?“ Він хотів сховати свій вигляд і зникнути, та сховатися не зміг; хоч як напружував усю свою надприродну силу, а піти не міг. І тут із простору почувся голос: „Папіяс! Віддай йому дів — тоді зможеш піти“. І Мара зі страху, знехотя, віддав їх.

«Тоді Вімалакірті сказав тим дівам: „Мара віддав вас мені; тож зродіть тепер усі серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження“. І він проповідував їм Дгарму, кожній як їй личило, і спонукав їх зродити намір шляху. Потім сказав: „Ви вже зродили намір шляху; є радість Дгарми, якою можна тішитися, і не слід більше тішитися радощами п'яти жадань“. Небесні діви запитали: „А що ж таке радість Дгарми?

“Він відповів: „Радість завжди вірити в Будду; радість хотіти слухати Дгарму; радість шанувати громаду; радість відсторонитися від п'яти жадань; радість дивитися на п'ять скупчень як на ворогів і розбійників; радість дивитися на чотири великі стихії як на отруйних змій; радість дивитися на внутрішні входи як на порожнє селище; радість іти за наміром шляху й берегти його; радість давати користь живим істотам; радість шанувати й годувати вчителя; радість широко роздавати; радість твердо триматися приписів; радість терпіти й бути лагідним; радість ревно збирати добрі корені; радість нерозсіяного споглядального зосередження; радість мудрості, ясної й без бруду;

радість розширювати серце пробудження; радість упокорювати всіх Мара; радість відсікати всі скверни; радість очищати землю будди; радість плекати всі чесноти задля звершення знаків і прикмет; радість оздоблювати місце шляху; радість слухати глибоку Дгарму без страху; радість трьох брам визволення й нерадість того, що не на часі; радість бути поруч із тими, хто вчиться разом; радість не мати гніву й перепони серед тих, хто вчиться інакше; радість опікуватися лихим приятелем; радість бути близько до доброго приятеля; радість чистого серця, повного втіхи; радість плекати незліченні дгарми, що ведуть шляхом.

Ось це і є радість Дгарми в бодгісаттви“.

«Тоді Папіяс сказав тим дівам: „Я хочу, щоб ви повернулися зі мною до небесного палацу“. Діви сказали: „Ти віддав нас цьому домогосподареві; є радість Дгарми, і нам із неї дуже радісно, і ми більше не тішимося радощами п'яти жадань“. Мара сказав: „Домогосподарю, чи не відпустиш цих дів? Хто віддає іншим усе, що має, — той і є бодгісаттва“. Вімалакірті сказав: „Я вже їх відпустив! Забирай їх — і хай усі живі істоти сповна здобудуть бажане в Дгармі.

“Тоді діви запитали Вімалакірті: „Як же нам жити в палаці Мара?“ Вімалакірті сказав: „Сестри! Є брама Дгарми на ім'я Невичерпний Світич — її вам і належить вивчити. Невичерпний Світич — це наче один світич, від якого запалюють сотні тисяч світичів: усе темне стає світлим, а світло не вичерпується. Отак, сестри!

Один бодгісаттва відкриває й веде сотні тисяч живих істот, спонукаючи їх зродити серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, — а намір шляху в ньому самому не згасає й не вичерпується: за тим, що він проповідує, у ньому самому примножуються всі добрі дгарми. Ось це й зветься Невичерпним Світичем. Хоч ви й житимете в палаці Мара, але цим Невичерпним Світичем спонукаєте незліченних синів і дочок богів зродити серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, — то буде відплата за ласку Будди й велика користь усім живим істотам.

“Тоді небесні діви вклонилися Вімалакірті до ніг, пішли з Мара назад до палацу — і раптом зникли. Шанований! Такі вільні надприродні сили, така мудрість і красномовство в Вімалакірті; тому я не годен піти до нього провідати його в недузі».

Будда сказав синові старійшини на ім'я Судатта: «Іди ти до Вімалакірті провідати його в недузі».

Судатта сказав Будді: «Шанований! Я не годен піти до нього провідати його в недузі. Чому? Пригадую, як колись я влаштував у батьковому домі велике зібрання даяння й обдаровував усіх шраманів і брагманів, а також послідовників чужих учень, убогих, низьких, самотніх і жебраків. Воно мало тривати сім днів; і тоді Вімалакірті увійшов у зібрання і сказав мені: „Сину старійшини!

Велике зібрання даяння слід влаштовувати не так, як влаштував ти: воно має бути зібранням даяння Дгарми — навіщо це зібрання даяння майна?“ Я сказав: „Домогосподарю! А що таке зібрання даяння Дгарми?“ Він відповів: „Зібрання даяння Дгарми — це те, у якому немає ні першого, ні останнього, а всім живим істотам дають водночас; ось що зветься зібранням даяння Дгарми“. Я сказав: „Як це?“ — „Це значить: задля пробудження зроджувати доброзичливе серце; задля порятунку живих істот зроджувати серце великого співчуття;

задля тримання Істинної Дгарми зроджувати серце співрадості; задля прийняття мудрості чинити з серцем рівності; задля приборкання скнарості й пожадливості зроджувати параміту даяння; задля навернення тих, хто порушує приписи, зроджувати параміту приписів; задля дгарми безсамості зроджувати параміту терпіння; задля полишення ознак тіла й серця зроджувати параміту завзяття; задля ознаки пробудження зроджувати параміту споглядання; задля всезнання зроджувати параміту мудрості; навертати живих істот — і зроджувати порожнечу;

не покидати складених дгарм — і зроджувати безознаковість; являти себе в народженні — і зроджувати недіяння; берегти Істинну Дгарму — і зроджувати силу вправного засобу; задля перевезення живих істот зроджувати чотири способи прихиляти до себе; задля шанобливого служіння всім зроджувати дгарму усунення пихи; у тілі, житті й статках зроджувати три тривкі дгарми; серед шести пам'ятувань зроджувати дгарму обмірковування; у шести способах злагоди й пошани зроджувати просте й пряме серце; правильно чинити добрі дгарми — і зроджувати чисте життя; чистим і радісним серцем зроджувати близькість до мудрих і святих;

не ненавидіти лихих людей — і зроджувати впокорене серце; дгармою відходу від дому зроджувати глибоке серце; тим, щоб чинити, як говориш, зроджувати багатослухання; дгармою несперечання зроджувати порожнє й тихе місце; прямуючи до мудрості будди, зроджувати тихе сидіння; розв'язуючи пута живих істот, зроджувати щабель плекання; задля повноти знаків і прикмет та задля чистоти землі будди зроджувати діяння заслуги; знаючи думки серця всіх живих істот і проповідуючи Дгарму, як кому личить, зроджувати діяння знання;

знаючи, що всі дгарми не приймають і не відкидають, і входячи в браму єдиної ознаки, зроджувати діяння мудрості; відсікаючи всі скверни, усі перепони й усі недобрі дгарми, зроджувати всі добрі діяння; задля здобуття всякого знання й усіх добрих дгарм зроджувати всі дгарми, що помічні шляхові будди. Отак, добрий сину, і є зібрання даяння Дгарми. Бодгісаттва, який перебуває в цьому зібранні даяння Дгарми, — великий подавач і поле заслуг усьому світові“.

«Шанований! Коли Вімалакірті проповідував цю Дгарму, двісті людей із громади брагманів зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження. Серце моє тоді стало чистим, і я дивувався з нечуваного! Я вклонився Вімалакірті до ніг, зняв із себе намисто вартістю в сотні тисяч і підніс йому, та він не схотів узяти. Я сказав: „Домогосподарю! Прийми ж його, благаю, а тоді віддай, кому схочеш.

“Тоді Вімалакірті узяв намисто, поділив його надвоє, одну половину віддав найнижчому жебракові в тому зібранні, а другу підніс Татхаґаті Важкоподоланному (Душпрасага). І все зібрання побачило країну Осяйного Світла й Татхаґату Важкоподоланного, а ще побачило, як те перлове намисто над тим буддою обернулося на коштовний поміст на чотирьох стовпах, оздоблений з чотирьох боків, і жоден бік не затуляв іншого.

Коли Вімалакірті явив це божественне перетворення, він сказав: „Якщо подавач рівним серцем дає найнижчому жебракові, наче це сама ознака поля заслуг Татхаґати, і не робить жодного розрізнення, а рівний у великому співчутті й не шукає відплати, — ось це й зветься довершеним даянням Дгарми“. Найнижчі жебраки в місті, побачивши цю надприродну силу й почувши його слова, зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження. Тому я не годен піти до нього провідати його в недузі».

Отак усі ті бодгісаттви один за одним оповідали Будді про свої випадки, переказували слова Вімалакірті і всі казали, що не годні піти до нього провідати його в недузі.