Манджушрі запитує про хворобу

Тоді Будда сказав Манджушрі: «Піди ти до Вімалакірті й спитай про його хворобу».

Манджушрі відповів Будді: «Шанований! Із тим високим мужем важко змагатися в розмові. Він глибоко сягнув істинної ознаки речей, добре проповідує суть Дгарми, красномовство його не спиняється, мудрість його без перешкод; він знає всі правила бодгісаттв і ввійшов в усі таємні скарбниці будд; він упокорив усіх Мара, вільно грається надприродними силами, і в мудрості та у вправному засобі вже перейшов на той берег. І все ж, корячись святій волі Будди, я піду до нього спитати про хворобу».

Тоді всі бодгісаттви, великі учні, Шакра, Брагма, чотири небесні царі та інші, що були в зібранні, подумали так: «Нині двоє великих мужів, Манджушрі та Вімалакірті, говоритимуть один з одним — напевно, проповідуватимуть дивну Дгарму!» І тієї ж миті вісім тисяч бодгісаттв, п'ятсот слухачів і сотні тисяч богів та людей захотіли піти слідом.

І Манджушрі, шанобливо оточений бодгісаттвами, гуртом великих учнів, богами й людьми, увійшов у велике місто Вайшалі.

Тоді старійшина Вімалакірті подумав у серці: «Нині Манджушрі іде сюди з великим зібранням!» І надприродною силою він спорожнив свою кімнату, прибравши все, що там було, і всіх прислужників; лишив тільки одне ложе й ліг на нього хворий.

Коли Манджушрі увійшов у той дім, він побачив кімнату порожньою, без нічого, і господаря, що лежав сам на єдиному ложі. Тоді Вімалакірті сказав: «Добре, що ти прийшов, Манджушрі! Ти прийшов без ознаки приходу, ти побачив без ознаки бачення».

Манджушрі сказав: «Так, мирянине! Хто вже прийшов — той більше не приходить; хто вже пішов — той більше не йде. Чому? Бо той, хто приходить, нізвідки не приходить, а той, хто йде, нікуди не доходить; і те, що можна побачити, побачити більше не можна. Та облишмо це, мирянине. Чи стерпна ця хвороба? Чи допомагає лікування, чи не стає гірше? Шанований щиро й безмірно питає про тебе. Мирянине! Від чого постала ця хвороба? Чи давно вона триває?

І як її погасити?»

Вімалакірті сказав: «Із невідання й жадання постає моя хвороба. Через те, що хворі всі живі істоти, хворий і я; коли згасне хвороба всіх живих істот, згасне й моя хвороба. Чому? Бо бодгісаттва задля живих істот входить у народження й смерть, а де є народження й смерть, там є хвороба; якщо ж істоти звільняться від хвороби, то й бодгісаттва більше не хворітиме. Це наче старійшина, що має єдиного сина: захворів син — хворіють і батько з матір'ю; одужав син — одужують і батько з матір'ю.

Так само й бодгісаттва: він любить кожну живу істоту, як власного сина. Хворіють істоти — хворіє бодгісаттва; одужують істоти — одужує й бодгісаттва. А ще ти спитав: „Від чого постала ця хвороба?“ Хвороба бодгісаттви постає з великого співчуття».

Манджушрі сказав: «Мирянине! Чому ця кімната порожня й без прислужників?»

Вімалакірті сказав: «Землі всіх будд так само порожні».

І знову спитав: «Чим же вона порожня?»

Той відповів: «Порожня порожнечею».

І знову спитав: «Навіщо порожнечі бути порожньою?»

Той відповів: «Вона порожня тому, що порожнеча не розрізняє».

І знову спитав: «Хіба порожнечу можна розрізняти?»

Той відповів: «Розрізнення теж порожнє».

І знову спитав: «А де слід шукати порожнечу?»

Той відповів: «Її слід шукати серед шістдесяти двох поглядів».

І знову спитав: «А де слід шукати шістдесят два погляди?»

Той відповів: «Їх слід шукати у визволенні будд».

І знову спитав: «А де слід шукати визволення будд?»

Той відповів: «Його слід шукати в рухах серця всіх живих істот. А ще ти, шановний, питав: „Чому немає прислужників?“ Усі Мара й усі послідовники чужих учень — ось мої прислужники. Чому? Бо Мара люблять народження й смерть, а бодгісаттва народження й смерті не полишає; послідовники чужих учень люблять погляди, а бодгісаттва серед усіх поглядів не хитається».

Манджушрі сказав: «Яка ж ознака тієї хвороби, на яку слабує мирянин?»

Вімалакірті сказав: «Моя хвороба безформна, її не побачиш».

І знову спитав: «Ця хвороба поєднана з тілом чи з серцем?»

Той відповів: «Не з тілом — бо ознака тіла відокремлена; і не з серцем — бо серце подібне до мани».

І знову спитав: «Земля-первень, вода, вогонь, вітер — з цих чотирьох великих первнів якого первня ця хвороба?»

Той відповів: «Ця хвороба не є земля-первень, але й не відокремлена від землі-первня; так само з водою, вогнем і вітром. А що хвороба живих істот постає з чотирьох великих первнів і вони хворі, то тому хворий і я».

Тоді Манджушрі спитав Вімалакірті: «Як бодгісаттва має втішати хворого бодгісаттву?»

Вімалакірті сказав: «Хай говорить, що тіло невічне, але не говорить про відразу й полишення тіла; хай говорить, що в тілі є страждання, але не говорить про втіху в нірвані; хай говорить, що в тілі немає „я“, але говорить і про навчання живих істот; хай говорить, що тіло порожнє й тихе, але не говорить про остаточне згасання; хай говорить про каяття в давніх провинах, але не говорить про входження в минуле; своєю хворобою хай жаліє чужу хворобу; хай пам'ятає про страждання незліченних кальп минулих життів і думає про користь усім живим істотам;

хай згадує плекані заслуги й думає про чисте прожиття, хай не родить журби й тривоги, а завжди зроджує завзяття; хай стане царем-лікарем і зцілює всі недуги. Отак бодгісаттва має втішати хворого бодгісаттву, щоб той радів».

Манджушрі сказав: «Мирянине! Як хворий бодгісаттва впокорює своє серце?»

Вімалакірті сказав: «Хворий бодгісаттва має думати так: „Ця моя теперішня хвороба вся постала з оманливих уявлень, хибних перевертань і скверн попередніх життів; справжньої речі тут немає — то хто ж той, хто хворіє? Чому? Бо тіло — лише умовне ім'я для сполуки чотирьох великих первнів; у чотирьох первнів немає господаря, і в тілі немає „я“. А ще: ця хвороба постає вся з чіпляння за „я“, тож і не слід зроджувати чіпляння за „я“.“ Пізнавши корінь хвороби, він одразу усуває уявлення про „я“ та уявлення про живих істот.

Тоді має зродитися уявлення про дгарми, і він має думати так: „Це тіло складене лише з багатьох дгарм; коли постає — постають тільки дгарми, коли гине — гинуть тільки дгарми; і ці дгарми одна одної не знають: постаючи, не кажуть „я постаю“, гинучи, не кажуть „я гину“.“ А щоб згасити й уявлення про дгарми, той хворий бодгісаттва має думати так: „Це уявлення про дгарми теж є хибне перевертання, а хибне перевертання — велика біда, і я маю його полишити.“ Що ж полишити? Полишити „я“ і „моє“.

Як полишити „я“ і „моє“? Це значить полишити двійню дгарм. Як полишити двійню дгарм? Це значить не думати ні про внутрішнє, ні про зовнішнє, а чинити в усіх дгармах рівно. Що таке рівність? Це рівність „я“ і рівність нірвани. Чому? Бо „я“ й нірвана — обидва порожні. Чим вони порожні? Порожні лише тому, що вони — самі імена. Ці дві дгарми не мають визначеної природи; здобувши цю рівність, він не має вже жодної хвороби — лишається тільки хвороба порожнечі; та й хвороба порожнечі порожня.

Той хворий бодгісаттва, нічого не приймаючи, приймає всі відчуття; і поки не сповнив дгарми будди, він не згашує відчуттів, щоб узяти собі свідчення.

«Коли в тілі є страждання, хай думає про істот на лихих шляхах і зроджує серце великого співчуття: „Себе я вже впокорив — маю впокорити й усіх живих істот; усунути лише їхню хворобу, а не дгарму, і навчати їх, щоб відсікти корінь хвороби.“ Що таке корінь хвороби? Це чіпляння за опертя; від чіпляння за опертя і йде корінь хвороби. За що ж воно чіпляється? За три світи. Як відсікти це чіпляння? Тим, що нічого не здобувається; коли нічого не здобувається, немає й чіпляння. Що таке „нічого не здобувається“?

Це значить полишити два погляди — а що таке два погляди? Погляд на внутрішнє й погляд на зовнішнє, — ось це і є „нічого не здобувається“. Манджушрі! Ось так хворий бодгісаттва впокорює своє серце, щоб відсікти страждання старості, хвороби й смерті: це і є пробудження бодгісаттви. Якщо ж не так, то все, що він плекав, не дасть мудрого пожитку. Як звитяжцем зветься лише той, хто подолав ворога, — так само й той, хто до того ж усуває старість, хворобу й смерть, зветься бодгісаттвою.

«Той хворий бодгісаттва має ще думати так: „Як ця моя хвороба не справжня й не суща, так і хвороба живих істот не справжня й не суща.“ Коли він так споглядає і до живих істот зроджується в ньому велике співчуття, змішане з любов'ю та поглядом, — хай одразу його полишить. Чому? Бо бодгісаттва відсікає скверни, ці випадкові порошинки, і тоді зроджує велике співчуття; а співчуття з любов'ю та поглядом родить у народженні й смерті втому та відразу. Якщо ж він здатен це полишити, то не буде ні втоми, ні відрази, і де б він не народився, любов і погляд його не вкриють.

Народжуючись, він не має пут і може проповідувати живим істотам Дгарму, що розв'язує пута. Як сказав Будда: „Коли хтось сам у путах і має розв'язати пута іншого — такого не буває; коли ж сам він без пут і має розв'язати пута іншого — таке буває.“ Тому бодгісаттва не має зроджувати пут. Що таке пута й що таке визволення? Жадібно чіплятися за смак споглядального зосередження — ось пута бодгісаттви; народжуватися вправним засобом — ось визволення бодгісаттви. А ще: мудрість без вправного засобу — пута, мудрість із вправним засобом — визволення;

вправний засіб без мудрості — пута, вправний засіб із мудрістю — визволення. Що таке пута мудрості без вправного засобу? Це коли бодгісаттва серцем, повним любові й погляду, оздоблює землю будди й довершує живих істот, а сам упокорює себе в дгармах порожнечі, безознаковості та бездіяльності, — ось це й зветься путами мудрості без вправного засобу. Що таке визволення мудрості із вправним засобом?

Це коли він не серцем любові й погляду оздоблює землю будди й довершує живих істот, а в дгармах порожнечі, безознаковості та бездіяльності впокорює себе й не знемагає від утоми, — ось це й зветься визволенням мудрості із вправним засобом. Що таке пута вправного засобу без мудрості? Це коли бодгісаттва перебуває в жадобі, гніві, хибних поглядах та інших сквернах, а проте садить корені чеснот, — ось це й зветься путами вправного засобу без мудрості. Що таке визволення вправного засобу з мудрістю?

Це коли він полишає жадобу, гнів, хибні погляди та інші скверни, садить корені чеснот і звертає їх на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, — ось це й зветься визволенням вправного засобу з мудрістю. Манджушрі! Той хворий бодгісаттва має отак споглядати всі дгарми. А ще: споглядати, що тіло невічне, страдницьке, порожнє й не є „я“, — це зветься мудрістю; а хоч тіло й хворе, завжди бути в народженні й смерті, давати користь усім і не знемагати від утоми — це зветься вправним засобом;

а ще споглядати тіло так: тіло не відокремлене від хвороби, хвороба не відокремлена від тіла, ця хвороба і є це тіло, і воно ні нове, ні давнє, — це зветься мудрістю; а хоч тіло й хворе, не згасати назавжди — це зветься вправним засобом.

«Манджушрі! Хворий бодгісаттва має отак упокорювати своє серце, але й не спинятися в цьому; так само не спинятися і в невпокореному серці. Чому? Бо спинитися в невпокореному серці — то звичай дурня, а спинитися у впокореному серці — то звичай слухачів. Тому бодгісаттва не має спинятися ні у впокореному, ні в невпокореному серці; полишити ці дві дгарми — ось діяння бодгісаттви. Бути в народженні й смерті й не чинити скверни — ось діяння бодгісаттви;

перебувати в нірвані й не згасати назавжди — ось діяння бодгісаттви; ні діяння простих людей, ні діяння мудреців і святих — ось діяння бодгісаттви; ні брудне діяння, ні чисте діяння — ось діяння бодгісаттви; хоч і перевершив діяння Мара, а являти впокорення всіх Мара — ось діяння бодгісаттви; шукати всезнання, але не шукати його не в свою пору — ось діяння бодгісаттви; хоч і споглядати, що дгарми не постають, а не входити в правильне становище — ось діяння бодгісаттви; хоч і споглядати дванадцять ланок взаємозалежного постання, а входити в усі хибні погляди — ось діяння бодгісаттви;

хоч і прихиляти до себе всіх живих істот, а не прив'язуватися до них — ось діяння бодгісаттви; хоч і любити усамітнення, а не спиратися на вичерпання тіла й серця — ось діяння бодгісаттви; хоч і ходити трьома світами, а не руйнувати природи дгарм — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити в порожнечі, а садити корені чеснот — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити в безознаковості, а переводити живих істот — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити в бездіяльності, а являти прийняте тіло — ось діяння бодгісаттви;

хоч і чинити в незродженні, а зроджувати всі добрі діяння — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити шістьма переправами на той берег, а наскрізь знати серце живих істот і дгарми, супутні серцю, — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити шістьма надприродними знаннями, а не вичерпувати течій — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити чотирма безмірними станами серця, а не прив'язуватися до них і не народжуватися у світі Брагма — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити споглядальним зосередженням, визволеннями й самадгі, а не народжуватися вслід за зосередженням — ось діяння бодгісаттви;

хоч і чинити чотирма опорами пам'ятування, а не полишати назавжди тіла, відчуттів, серця й дгарм — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити чотирма правильними зусиллями, а не полишати завзяття тіла й серця — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити чотирма основами надприродної сили, а здобувати вільні надприродні сили — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити п'ятьма здібностями, а розрізняти гострі й тупі здібності живих істот — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити п'ятьма силами, а радо шукати десяти сил будди — ось діяння бодгісаттви;

хоч і чинити сімома частинами пробудження, а розрізняти мудрість будди — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити восьмичленним святим шляхом, а радо йти незліченними шляхами будд — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити спиненням, спогляданням та іншими дгармами, що помагають шляхові, а не впадати остаточно в згасання — ось діяння бодгісаттви; хоч і чинити так, що дгарми не постають і не гинуть, а оздоблювати своє тіло знаками й прикметами — ось діяння бодгісаттви; хоч і являти поставу слухачів та самотніх будд, а не полишати Дгарми будди — ось діяння бодгісаттви;

хоч і йти за остаточно чистою ознакою всіх дгарм, а являти своє тіло так, як кому потрібно, — ось діяння бодгісаттви; хоч і споглядати, що землі всіх будд навіки тихі, наче порожній простір, а являти всілякі чисті землі будд — ось діяння бодгісаттви; хоч і здобути шлях будди, обернути колесо Дгарми й увійти в нірвану, а не полишати шляху бодгісаттви — ось діяння бодгісаттви».

Коли він говорив ці слова, вісім тисяч синів богів із того великого зібрання, що його привів Манджушрі, зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження.