Незбагненне

Тоді Шаріпутра побачив, що в цій кімнаті немає сидінь, і подумав так: «Де ж сядуть усі ці бодгісаттви й великі учні?»

Старійшина Вімалакірті, знаючи його думку, сказав Шаріпутра: «Як же так, шановний? Ти прийшов задля Дгарми чи шукаєш сидіння?»

Шаріпутра сказав: «Я прийшов задля Дгарми, а не задля сидіння».

Вімалакірті сказав: «Так, Шаріпутра! Хто шукає Дгарми, той не жадає навіть тіла й життя — а що вже казати про сидіння? Хто шукає Дгарми, той не шукає ні тіла, ні відчуття, ні сприйняття, ні спонук, ні свідомості; не шукає ні стихій, ані входів; не шукає ні бажань, ні форми, ні безформного. Так, Шаріпутра! Хто шукає Дгарми, той не шукає, чіпляючись за Будду, не шукає, чіпляючись за Дгарму, не шукає, чіпляючись за громаду;

хто шукає Дгарми, той не шукає бачити страждання, не шукає відсікати його постання, не шукає здійснити згасання й плекати шлях. Чому? Бо в Дгармі немає марнослів'я; а коли хтось каже, що він має побачити страждання, відсікти постання, здійснити згасання й плекати шлях, — то це марнослів'я, а не шукання Дгарми. Так, Шаріпутра! Дгарма зветься спокоєм-згасанням; а коли хтось чинить народження й загибель, то він шукає народження й загибелі, а не Дгарми;

Дгарма зветься незабрудненою; а коли хтось забруднюється Дгармою аж до нірвани, то це забруднення й чіпляння, а не шукання Дгарми; у Дгарми немає місця для ходіння; а коли хтось ходить у Дгармі, то це ходіння, а не шукання Дгарми; у Дгармі немає ні брання, ні полишання; а коли хтось бере чи полишає Дгарму, то це брання й полишання, а не шукання Дгарми; у Дгарми немає місцеперебування; а коли хтось чіпляється за місце, то це чіпляння за місце, а не шукання Дгарми; Дгарма зветься безознаковою; а коли хтось пізнає, ідучи за ознаками, то це шукання ознак, а не шукання Дгарми;

у Дгармі не можна спинятися; а коли хтось спиняється в Дгармі, то це спинення в Дгармі, а не шукання Дгарми; Дгарми не можна ні бачити, ні чути, ні відчувати, ні знати; а коли хтось чинить бачення, слухання, відчування і знання, то це бачення, слухання, відчування і знання, а не шукання Дгарми; Дгарма зветься нескладеною; а коли хтось чинить складене, то він шукає складеного, а не Дгарми. Тому, Шаріпутра, хто шукає Дгарми, той в усіх дгармах не має чого шукати».

Коли він проказав ці слова, п'ятсот синів богів здобули чисте око Дгарми щодо всіх дгарм.

Тоді старійшина Вімалакірті запитав Манджушрі: «Шановний, ти мандрував незліченними тисячами тисяч мільйонів асамкх'єй країн; у якій же землі будди є лев'ячий престол, звершений найкращими й найдивнішими чеснотами?»

Манджушрі сказав: «Домогосподарю! На сході, за країнами, числом як піску в тридцяти шести Ґанґах, є світ на ім'я Мерудгваджа, а будда його зветься Цар Світильника Сумеру (Мерупрадіпараджа), і він нині там перебуває. Тіло того будди — вісімдесят чотири тисячі йоджан заввишки, і лев'ячий престол його — вісімдесят чотири тисячі йоджан заввишки, оздоблений як ніщо інше».

Тоді старійшина Вімалакірті явив свою надприродну силу, і тієї ж миті той будда послав тридцять дві тисячі лев'ячих престолів, високих, широких, оздоблених і чистих, і вони ввійшли в дім Вімалакірті; бодгісаттви, великі учні, Шакра, Брагма, чотири небесні царі та інші зроду такого не бачили. Дім же його став широкий і просторий і вмістив усі тридцять дві тисячі лев'ячих престолів, і ніщо нічому не заважало; і в місті Вайшалі, і в Джамбудвіпа, і на чотирьох материках не стало тісніше — усе видно було, як і перше.

Тоді Вімалакірті сказав Манджушрі: «Сідай на лев'ячий престол! Сідай разом з усіма бодгісаттвами, найвищими з людей, і хай тіло твоє стане таке, як образ того престолу». І ті бодгісаттви, що мали надприродну силу, одразу самі перемінили свій вигляд, ставши сорок дві тисячі йоджан заввишки, і сіли на лев'ячі престоли; а бодгісаттви, що лише недавно зродили серце пробудження, і великі учні не могли на них зійти.

Тоді Вімалакірті сказав Шаріпутра: «Сідай на лев'ячий престол!» Шаріпутра сказав: «Домогосподарю! Цей престол високий і широкий, я не можу на нього зійти».

Вімалакірті сказав: «Так, Шаріпутра! Вклонися Татхаґаті, Царю Світильника Сумеру, — і тоді зможеш сісти». Тоді бодгісаттви, що недавно зродили серце пробудження, і великі учні вклонилися Татхаґаті, Царю Світильника Сумеру, і одразу змогли сісти на лев'ячі престоли.

Шаріпутра сказав: «Домогосподарю! Такого ще не бувало! Така мала кімната вмістила ці високі й широкі престоли, і в місті Вайшалі ніщо нічому не заважає, а ще в селах і містах Джамбудвіпа та в палацах богів, царів-наґів і духів на чотирьох материках теж не стало тісніше».

Вімалакірті сказав: «Так, Шаріпутра! У будд і бодгісаттв є визволення, що зветься незбагненним. Коли бодгісаттва перебуває в цьому визволенні, він уміщує Сумеру з усією його висотою й широчінню в гірчичне зерня, і ніщо не більшає й не меншає, а цар-гора Сумеру лишається такою, як була; чотири небесні царі й боги Траястрінша не відчувають і не знають, що ввійшли туди, і лише ті, кого належить перевести, бачать, як Сумеру входить у гірчичне зерня. Оце й зветься перебуванням у брамі Дгарми незбагненного визволення.

Ще він уводить води чотирьох великих морів в одну пору волосини, не турбуючи ні риб, ні черепах, ні крокодилів, ані інших водяних істот, а те велике море лишається таким, як було; наґи, духи, асура та інші не відчувають і не знають, що ввійшли туди, і цим істотам не чиниться жодної турботи. І ще, Шаріпутра!

Бодгісаттва, що перебуває в незбагненному визволенні, відтинає три тисячі великих тисяч світів і, наче гончарне коло, бере їх у праву долоню й закидає за межі світів, числом як піску в Ґанзі, а істоти в них не відчувають і не знають, куди їх понесло; а тоді він знову ставить їх на місце, і ні в кого не постає думки про те, що кудись ходили, і цей світ лишається таким, як був. І ще, Шаріпутра!

Коли є істоти, яких належить перевести і яким любо довго жити у світі, бодгісаттва розтягує сім днів у цілу калпу, і ті істоти вважають, що минула калпа; а коли є істоти, яких належить перевести і яким не любо довго жити, бодгісаттва стискає цілу калпу в сім днів, і ті істоти вважають, що минуло сім днів. І ще, Шаріпутра! Бодгісаттва, що перебуває в незбагненному визволенні, збирає оздоби всіх земель будд в одній країні й показує їх живим істотам.

Ще бодгісаттва кладе живих істот однієї землі будди на праву долоню, летить у десять сторін і показує їх усім — а сам не рушає з місця. І ще, Шаріпутра! Усе, чим живі істоти десяти сторін шанують будд, бодгісаттва дає побачити в одній порі волосини; і все сонце, місяць та зорі, які є в країнах десяти сторін, він дає побачити всім в одній порі волосини. І ще, Шаріпутра!

Усі вітри світів десяти сторін бодгісаттва може вбрати в рот, і тіло його не зазнає шкоди, і дерева надворі не ламаються; а ще, коли наприкінці калпи світи десяти сторін горять, він уміщує весь той вогонь у своєму череві, і вогонь горить, як і перше, а шкоди не чинить. А ще з країв унизу, за світами будд, числом як піску в Ґанзі, він бере одну землю будди й підіймає її вгору, за незліченні світи, числом як піску в Ґанзі, — наче вістрям голки підіймає листок ююби, — і ніщо при цьому не турбується.

І ще, Шаріпутра! Бодгісаттва, що перебуває в незбагненному визволенні, може надприродною силою явити себе в тілі будди, або в тілі пратьєкабудди, або в тілі слухача, або в тілі Шакра, або в тілі царя Брагма, або в тілі володаря світу, або в тілі царя, що обертає колесо.

А ще всі голоси світів десяти сторін — високі, середні й низькі — він може перемінити так, що вони стають голосом будди й виголошують звук про невічність, страждання, порожнечу й безсамість; і всі різні дгарми, що їх проповідують будди десяти сторін, він дає в тих голосах почути всім. Шаріпутра! Я нині лише коротко розповів про силу незбагненного визволення бодгісаттв; а якби розповідати широко, то не стало б і цілої калпи».

Тоді Магакашяпа, почувши проповідь про браму Дгарми незбагненного визволення бодгісаттв, дивувався з нечуваного й сказав Шаріпутра: «Це наче хтось показував би сліпому всілякі барвисті образи, а той їх не бачив би; так само й усі слухачі, чуючи цю браму Дгарми незбагненного визволення, не можуть її збагнути. А хто з мудрих, почувши це, не зродить серця, спрямованого на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження?

Нащо ж ми навіки відсікли свій корінь і в цій Великій Колісниці стали наче зіпсоване насіння! Усім слухачам, що чують цю браму Дгарми незбагненного визволення, годилося б ридати так, щоб голос стрясав три тисячі великих тисяч світів; а всім бодгісаттвам годилося б вельми радіти й прийняти цю Дгарму на голову. А коли є бодгісаттва, що вірить у браму Дгарми незбагненного визволення й розуміє її, то всі полчища Мара нічого йому не вдіють».

Коли Магакашяпа проказав ці слова, тридцять дві тисячі синів богів зродили серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження.

Тоді Вімалакірті сказав Магакашяпа: «Шановний! Ті, хто в незліченних асамкх'єях світів десяти сторін є царями Мара, — здебільшого це бодгісаттви, що перебувають у незбагненному визволенні: силою вправного засобу вони навертають живих істот і тому являють себе царями Мара. І ще, Кашяпа!

У незліченних бодгісаттв десяти сторін дехто випрошує руки й ноги, вуха й ніс, голову, очі та мозок, кров, м'ясо, шкіру й кістки, села й міста, жінку, дітей, рабів і рабинь, слонів, коней і вози, золото, срібло й ляпіс-лазур, перламутр і агат, корали й бурштин, перли й мушлі, одяг і їжу; і ті, хто так випрошує, здебільшого є бодгісаттвами, що перебувають у незбагненному визволенні: силою вправного засобу вони приходять випробувати їх, щоб зробити їх твердими. Чому?

Бодгісаттва, що перебуває в незбагненному визволенні, має силу величі, і тому явно чинить примус, показуючи живим істотам такі важкі речі; а прості люди, низькі й немічні, не мають сили й не можуть отак примушувати бодгісаттв. Це наче тупіт дракона-слона: осел його не витримає. Оце й зветься брамою мудрості й вправного засобу бодгісаттви, що перебуває в незбагненному визволенні».