Споглядання істот

Тоді Манджушрі запитав Вімалакірті: «Як бодгісаттва споглядає живих істот?»

Вімалакірті сказав: «Наче чарівник дивиться на створену ним примарну людину — отак бодгісаттва споглядає живих істот. Як мудрий бачить місяць у воді, як бачать своє обличчя в дзеркалі, як марево в спеку, як відлуння на оклик, як хмара в небі, як піна на воді, як бульбашка на воді, як серцевина в банановому стовбурі, як довговічність блискавки, як п'ята велика стихія, як шоста скандга, як сьоме чуття, як тринадцята основа сприйняття, як дев'ятнадцята сфера — отак бодгісаттва споглядає живих істот.

Як форма у світі без форм, як паросток зі спаленого зерна, як погляд на тіло в сротапанни, як входження в утробу в анаґаміна, як три отрути в архата, як жадоба, гнів і порушення приписів у бодгісаттви, що здобув терпіння, як звичка затьмарень у будди, як бачення барв у сліпого, як вдих і видих у того, хто ввійшов у зосередження припинення, як слід птаха в небі, як дитина в неплідної, як затьмарення в примарної людини, як бачене вві сні, коли вже прокинувся, як тіло, що його приймає той, хто вже згас, як вогонь без причини — отак бодгісаттва споглядає живих істот.

»

Манджушрі сказав: «Якщо бодгісаттва споглядає так, то як він чинить доброзичливість?»

Вімалакірті сказав: «Споглядавши так, бодгісаттва думає собі: „Я маю проповідувати живим істотам саме таку Дгарму“. Оце і є правдива доброзичливість. Він чинить доброзичливість згасання, бо ніщо не постає; доброзичливість без жару, бо немає затьмарень; доброзичливість рівності, бо рівні три часи; доброзичливість без суперечки, бо ніщо не зчиняється; недвоїсту доброзичливість, бо внутрішнє й зовнішнє не сходяться; незруйновну доброзичливість, бо все врешті вичерпується; тверду доброзичливість, бо серце її не нищиться;

чинить чисту доброзичливість, бо природа всіх дгарм чиста; безмежну доброзичливість, бо вона наче простір; доброзичливість архата, бо розбиває розбійників-вузли; доброзичливість бодгісаттви, бо дає спокій живим істотам; доброзичливість Татхаґати, бо здобуває ознаку таковості; доброзичливість будди, бо пробуджує живих істот; природну доброзичливість, бо здобувається без причини; доброзичливість пробудження, бо має один рівний смак; незрівнянну доброзичливість, бо відсікає всі прив'язаності; доброзичливість великого співчуття, бо веде Великою Колісницею;

чинить невтомну доброзичливість, бо споглядає порожнечу й безсамість; доброзичливість дарування Дгарми, бо нічого не шкодує; доброзичливість дотримання приписів, бо навертає тих, хто порушив заборони; доброзичливість терпіння, бо береже й іншого, і себе; доброзичливість завзяття, бо бере на себе тягар живих істот; доброзичливість споглядального зосередження, бо не смакує його; доброзичливість мудрості, бо немає часу, коли вона не знає; доброзичливість вправного засобу, бо являє себе всіляко; доброзичливість без укриття, бо пряме серце чисте; доброзичливість глибокого серця, бо в ній немає домішаних діянь;

чинить нелукаву доброзичливість, бо в ній немає облуди; доброзичливість спокою й радості, бо дає здобути радість будди. Отака доброзичливість бодгісаттви».

Манджушрі запитав знову: «А що таке співчуття?»

Той відповів: «Усі чесноти, що їх чинить бодгісаттва, він ділить з усіма живими істотами».

«А що таке співрадість?»

Той відповів: «Коли з того є користь — радіти й не шкодувати».

«А що таке рівність?»

Той відповів: «Творити добро й ні на що не сподіватися».

Манджушрі запитав знову: «У народженні й смерті є страх; на що має спиратися бодгісаттва?»

Вімалакірті сказав: «Серед страху народження й смерті бодгісаттва має спиратися на силу чеснот Татхаґати».

Манджушрі запитав знову: «А якщо бодгісаттва хоче спертися на силу чеснот Татхаґати, у чому йому перебувати?»

Той відповів: «Хто хоче спертися на силу чеснот Татхаґати, той має перебувати в переведенні й визволенні всіх живих істот».

Знову запитав: «А хто хоче перевести живих істот, що має усунути?»

Той відповів: «Хто хоче перевести живих істот, усуває їхні затьмарення».

Знову запитав: «А хто хоче усунути затьмарення, що має чинити?»

Той відповів: «Має чинити правильне пам'ятування».

Знову запитав: «А як чинити правильне пам'ятування?»

Той відповів: «Треба чинити незродження й незгасання».

Знову запитав: «Яка дгарма не постає? Яка дгарма не згасає?»

Той відповів: «Недобре не постає, добрі дгарми не згасають».

Знову запитав: «А що є коренем доброго й недоброго?»

Той відповів: «Коренем є тіло».

Знову запитав: «А що є коренем тіла?»

Той відповів: «Коренем є бажання і жадоба».

Знову запитав: «А що є коренем бажання і жадоби?»

Той відповів: «Коренем є оманливе розрізнення».

Знову запитав: «А що є коренем оманливого розрізнення?»

Той відповів: «Коренем є перекручене уявлення».

Знову запитав: «А що є коренем перекрученого уявлення?»

Той відповів: «Коренем є неперебування».

Знову запитав: «А що є коренем неперебування?»

Той відповів: «Неперебування не має кореня. Манджушрі! Із кореня неперебування постають усі дгарми».

Була тоді в покої Вімалакірті одна богиня. Побачивши, що ці великі мужі слухають проповідувану Дгарму, вона явила своє тіло й обсипала бодгісаттв і великих учнів небесними квітами. Квіти, долетівши до бодгісаттв, одразу спадали додолу, а долетівши до великих учнів — приставали й не спадали. Усі учні надприродною силою хотіли зняти квіти, та зняти не могли. Тоді богиня запитала Шаріпутра: «Навіщо знімати квіти?»

Той відповів: «Ці квіти не відповідають Дгармі, тому я їх і знімаю».

Богиня сказала: «Не кажи, що ці квіти не відповідають Дгармі. Чому? Квіти нічого не розрізняють — це ви, шановний, зродили в собі думку про розрізнення. Хто відійшов від дому в Дгармі будди й розрізняє — той не відповідає Дгармі; хто не розрізняє — той відповідає Дгармі. Поглянь: до бодгісаттв квіти не пристають, бо ті вже відсікли всяку думку про розрізнення. Це наче коли людина боїться — нелюдь дістає до неї доступ;

так само й учні: вони бояться народження й смерті, тож форма, звук, запах, смак і дотик дістають до них доступ. А хто вже полишив страх, тому всі п'ять жадань нічого не вдіють. Поки не вичерпано звички вузлів — квіти пристають до тіла; у кого ті звички вичерпано — квіти не пристають».

Шаріпутра сказав: «Чи давно ти, богине, перебуваєш у цьому покої?»

Та відповіла: «Я перебуваю в цьому покої стільки ж, скільки триває визволення шановного старця».

Шаріпутра сказав: «То довго ж ти тут?»

Богиня сказала: «А визволення шановного старця — чи довге воно?»

Шаріпутра мовчав і не відповідав. Богиня сказала: «Чому ж старець такої великої мудрості мовчить?»

Той відповів: «Про визволення нічого не скажеш словом, тому я й не знаю, що тут говорити».

Богиня сказала: «Мова й письмена — усе це ознака визволення. Чому? Визволення не всередині, не назовні й не між ними; письмена теж не всередині, не назовні й не між ними. Тому, Шаріпутра, не проповідуй визволення осторонь від письмен. Чому? Бо всі дгарми — це ознака визволення».

Шаріпутра сказав: «То хіба визволення — уже не в тому, щоб відійти від хоті, гніву й невігластва?»

Богиня сказала: «Будда говорив, що визволення — це відхід від хоті, гніву й невігластва, лише для тих, хто зарозуміло гадає про свої здобутки; а для тих, у кому такої зарозумілості немає, Будда говорить, що сама природа хоті, гніву й невігластва і є визволення».

Шаріпутра сказав: «Добре, добре, богине! Що ти здобула? Що маєш за свідчення, що говориш так красномовно?»

Богиня сказала: «Я нічого не здобула й нічого не засвідчила — тому й говорю так. Чому? Бо хто має здобуток і свідчення, той у Дгармі будди зарозумілий».

Шаріпутра запитав богиню: «Якої ж із трьох колісниць ти прагнеш?»

Богиня сказала: «Коли я навертаю живих істот Дгармою слухачів — я слухач; коли навертаю їх Дгармою причин і умов — я пратьєкабудда; коли навертаю їх Дгармою великого співчуття — я Велика Колісниця. Шаріпутра! Це наче людина, що ввійшла в гай чампаки: вона чує лише пахощі чампаки й не чує інших пахощів. Так само й тут: хто ввійшов у цей покій, той чує лише пахощі чеснот будди й не тішиться пахощами чеснот слухачів і пратьєкабудд. Шаріпутра!

Шакра, Брагма, чотири небесні царі, боги, наґи, духи — усі, хто входить у цей покій і чує, як цей високий муж проповідує Істинну Дгарму, тішаться пахощами чеснот будди й виходять звідси, зродивши серце пробудження. Шаріпутра! Я перебуваю в цьому покої дванадцять років і жодного разу не чула тут проповіді Дгарми слухачів чи пратьєкабудд — чула лише про велику доброзичливість і велике співчуття бодгісаттв та про немислиму Дгарму будд. Шаріпутра! У цьому покої завжди являються вісім нечуваних, рідкісних речей.

Які ж вісім? У цьому покої завжди сяє золоте світло, і вдень, і вночі однаково, і не сонце з місяцем дають тут світло, — це перша нечувана, рідкісна річ. Хто входить у цей покій, того не мучать жодні скверни, — це друга нечувана, рідкісна річ. У цей покій завжди, не уриваючись, приходять на зібрання Шакра, Брагма, чотири небесні царі й бодгісаттви з інших країв, — це третя нечувана, рідкісна річ.

У цьому покої завжди проповідують шість параміт і Дгарму, що не вертає назад, — це четверта нечувана, рідкісна річ. У цьому покої завжди лунає найперша музика богів і людей, і зі струн виходить незліченне звучання, що навертає Дгармою, — це п'ята нечувана, рідкісна річ. У цьому покої є чотири великі скарбниці, повні всіляких коштовностей, з яких допомагають убогим і нужденним, і скільки б не брали — вони невичерпні, — це шоста нечувана, рідкісна річ.

У цей покій приходять Шакямуні, Амітабга, Акшобгя, Коштовна Чеснота, Коштовне Полум'я, Коштовний Місяць, Коштовна Велич, Важкоподоланний, Лев'ячий Голос, Звершення Всякої Користі — і такі ж незліченні будди десяти сторін: щойно цей високий муж згадає про них, усі вони приходять, широко проповідують таємну й найважливішу скарбницю Дгарми всіх будд, а проповідавши, вертаються, — це сьома нечувана, рідкісна річ.

У цьому покої являються всі оздоблені палаци богів і чисті землі всіх будд, — це восьма нечувана, рідкісна річ. Шаріпутра! У цьому покої завжди являються вісім нечуваних, рідкісних речей; хто побачив ці немислимі справи, чи стане він ще тішитися Дгармою слухачів?»

Шаріпутра сказав: «Чому ти не переміниш свого жіночого тіла?»

Богиня сказала: «Ось уже дванадцять років я шукаю ознаку жінки — і ніяк не знаходжу; що ж тут переміняти? Це наче чарівник створив примарну жінку, а хтось запитав би: „Чому вона не переміняє свого жіночого тіла?“ Хіба це правильне запитання?»

Шаріпутра сказав: «Ні! Примара не має сталої ознаки — що ж тут переміняти?»

Богиня сказала: «Так само й усі дгарми: вони не мають сталої ознаки. То навіщо ж питати, чому я не переміню жіночого тіла?»

І тієї ж миті богиня надприродною силою перемінила Шаріпутра так, що він став наче богиня, а сама перемінилася в тіло Шаріпутра і запитала: «Чому ти не переміниш свого жіночого тіла?»

Шаріпутра, маючи подобу богині, відповів: «Я й сам не знаю, як це я перемінився й став жіночим тілом».

Богиня сказала: «Шаріпутра! Якби це жіноче тіло можна було перемінити, то й усі жінки могли б перемінитися. Як Шаріпутра не жінка, а явив жіноче тіло, так само й усі жінки: хоч і являють жіноче тіло, а не жінки. Тому Будда й каже, що всі дгарми не чоловічі й не жіночі».

І тієї ж миті богиня прибрала свою надприродну силу, і тіло Шаріпутра стало таким, як було. Богиня запитала Шаріпутра: «Де ж тепер образ і ознака жіночого тіла?»

Шаріпутра сказав: «Образ і ознака жіночого тіла ніде не є і ніде не відсутні».

Богиня сказала: «Так само й усі дгарми: ніде не є і ніде не відсутні. А що ніде не є і ніде не відсутнє — так сказав Будда».

Шаріпутра запитав богиню: «Коли ти зникнеш звідси, де ти народишся?»

Богиня сказала: «Я народжуся так, як народжується той, кого створив Будда».

Той сказав: «Створений Буддою не зникає й не народжується».

Богиня сказала: «З живими істотами так само: немає ні зникання, ні народження».

Шаріпутра запитав богиню: «А чи скоро ти здобудеш найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження?»

Богиня сказала: «Коли Шаріпутра знову стане звичайною людиною, тоді і я звершу найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження».

Шаріпутра сказав: «Щоб я став звичайною людиною — цього не може бути».

Богиня сказала: «А щоб я здобула найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження — теж не може бути. Чому? Бо пробудження не має місця перебування, а тому немає й того, хто його здобуває».

Шаріпутра сказав: «А що ж тоді кажуть про будд, які здобувають найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, — про тих, що вже здобули і що здобудуть, числом як піщинки Ґанґа?»

Богиня сказала: «Це все через мирські письмена й лічбу говориться, що є три часи; а не про те, що в пробудження є минуле, прийдешнє й теперішнє».

Богиня сказала: «Шаріпутра! А ти здобув шлях архата?»

Той сказав: «Здобув, бо нічого не здобув».

Богиня сказала: «З буддами й бодгісаттвами так само: вони здобувають, бо нічого не здобувають».

Тоді Вімалакірті сказав Шаріпутра: «Ця богиня вже вшанувала дев'яносто два мільйони будд, уже вміє гратися надприродними силами бодгісаттви, бажання її сповнені, вона здобула терпіння до незродження й перебуває там, звідки не вертають назад; а через давню свою обітницю вона може являтися як забажає й навертати живих істот».