Шлях будди

Тоді Манджушрі запитав Вімалакірті: «Як бодгісаттва наскрізь осягає шлях будди?»

Вімалакірті сказав: «Якщо бодгісаттва йде не-шляхом, це й є наскрізне осягнення шляху будди».

Той знову запитав: «А як бодгісаттва йде не-шляхом?»

Він відповів: «Якщо бодгісаттва чинить п'ять непростимих злочинів, а проте не має ні досади, ні гніву; сягає пекла, а не має на собі плям провини; сягає тварин, а не має хиб невідання й пихи; сягає голодних духів, а чесноти в нього сповна; іде шляхами світу форм і безформного світу, а не вважає це за перевагу. Він показує, ніби чинить жадобу, а сам вільний від усякого заплямування й прив'язання; показує, ніби гнівається, а до живих істот не має ні злоби, ні перепони; показує, ніби він у глупоті, а мудрістю впокорює своє серце;

показує, ніби скупий і захланний, а віддає все внутрішнє й зовнішнє, не шкодуючи ні тіла, ні життя; показує, ніби ламає заборони, а сам спочиває в чистих приписах і навіть малої провини боїться великим страхом; показує, ніби гнівається, а завжди доброзичливий і терплячий; показує, ніби лінується, а ревно плекає чесноти; показує, ніби намір його розсіяний, а завжди пам'ятає про зосередження; показує, ніби він у глупоті, а наскрізь осягає мудрість мирську й надмирську; показує, ніби лукавить і прикидається, а вправним засобом добре йде за змістом сутр;

показує, ніби пихатий, а для живих істот він наче міст; показує, ніби має всі омани, а серце його завжди чисте; показує, ніби входить до Мара, а йде за мудрістю будди й не йде за чужим ученням; показує, ніби входить у слухачів, а проповідує живим істотам нечувану Дгарму; показує, ніби входить у пратьєкабудд, а звершує велике співчуття й навертає живих істот; показує, ніби входить у вбогість, а має коштовну руку, і чесноти його невичерпні; показує, ніби входить у каліцтво, а має всі знаки й прикмети й ними себе оздоблює;

показує, ніби входить у низький рід, а народжується в роду будд і має всі чесноти; показує, ніби входить у кволість і потворність, а здобув тіло Нараяна, на яке всі живі істоти радо дивляться; показує, ніби входить у старість і хворобу, а назавжди відсік корінь хвороби й переступив страх смерті; показує, ніби має статки, а завжди споглядає невічність і насправді ні на що не жадібний; показує, ніби має дружину, наложниць і танцівниць, а завжди далекий від багнюки п'яти жадань; являється недорікуватим і тупим, а звершив красномовство й утримування Дгарми без утрат;

показує, ніби входить у хибний порятунок, а правильним порятунком переводить усіх живих істот; являється так, ніби входить усюди в усі шляхи, а відсікає їхні причини й умови; являється в нірвані, а не уриває народження й смерті. Манджушрі! Якщо бодгісаттва вміє так іти не-шляхом, це й є наскрізне осягнення шляху будди».

Тоді Вімалакірті запитав Манджушрі: «А що таке рід Татхаґати?»

Манджушрі сказав: «Мати тіло — ось рід; невідання й жага буття — рід; жадоба, злоба й невігластво — рід; чотири перекручення — рід; п'ять покровів — рід; шість входів — рід; сім осель свідомості — рід; вісім хибних дгарм — рід; дев'ять місць досади — рід; десять недобрих шляхів — рід. Коротко кажучи: шістдесят два погляди й усі омани — усе це рід будди».

Той сказав: «Що це означає?»

Він відповів: «Хто побачив нескладене й увійшов у правильне становище, той уже не може зродити серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження. Це наче високе сухе поле, де не росте лотос, — а росте ця квітка в низькій, вогкій багнюці; так само хто побачив нескладену дгарму й увійшов у правильне становище, той уже ніколи не зродить у собі Дгарми будди, і тільки в багнюці оман живі істоти здіймають Дгарму будди! І ще: якщо посіяти насіння в порожнечу, воно ніколи не зійде, а в угноєній землі буйно розростається;

так само хто ввійшов у правильне становище нескладеного, той не зроджує Дгарми будди; а в кого погляд на «я» здіймається, наче гора Сумеру, той усе ж здатен зродити серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження, і породити Дгарму будди! Тому знай: усі омани — то рід Татхаґати. Це наче: хто не спуститься у велике море, той не здобуде безцінної перлини; так само хто не ввійде у велике море оман, той не здобуде коштовності всезнання».

Тоді великий Кашяпа вигукнув із похвалою: «Добре, добре, Манджушрі! Влучно ти це сказав. Справді так, як мовиш: рід пороху й утоми — то рід Татхаґати. А ми нині вже не здатні зродити серце, спрямоване на найвище, рівне-незрівнянне цілковите пробудження; навіть той, хто вчинив п'ять непростимих злочинів, ще може зродити намір і породити в собі Дгарму будди, — а ми тепер уже ніколи його не зродимо. Це наче чоловік із зіпсованим коренем: із п'яти жадань йому вже немає зиску;

так само й слухачі, що розтяли всі вузли: у Дгармі будди їм уже немає жодної користі, і прагнення в них навіки немає. Тому, Манджушрі, у простих людей до Дгарми будди ще є вороття, а в слухачів його немає. Чому? Бо проста людина, почувши Дгарму будди, здатна здійняти серце найвищого шляху й не дати урватися Трьом Коштовностям; а слухач, хоч би й усе життя слухав Дгарму будди, сили, безстрашності й таке інше, — ніколи вже не зродить наміру найвищого шляху».

Тоді був у зібранні бодгісаттва на ім'я Той, що Являє Скрізь Тілесний Образ (Сарварупасандаршана), і він запитав Вімалакірті: «Мирянине! Батько й мати, дружина й діти, родичі й домашні, урядники, люди й знайомі — хто вони всі? Раби й рабині, слуги й челядь, слони, коні й повози — де вони всі?»

Тоді Вімалакірті відповів йому ґатами:

«Мудрість-переправа — мати бодгісаттви, вправний засіб — його батько, і всі проводирі зібрань родяться не інакше, як від них. Радість Дгарми — його дружина, серце доброти й співчуття — його дочка, добре й правдиве серце — його син, а дім його — остаточна порожнеча й спокій. Учні його — юрба пороху й утоми, що обертається за його волею, частини шляху — його добрі друзі, і ними звершується правдиве пробудження. Дгарми переправ — його супутники, чотири способи прихиляння — його танцівниці, вони співають і промовляють слова Дгарми — ось його музика. Сад його — утримування Дгарми, гай його — дерева безтечних дгарм, частини пробудження — чисті дивні квіти, визволення й мудрість — плоди. Купіль його — вісім визволень, повна прозорою водою зосередження, по ній розсипано сім квітів чистоти, і в ній купається цей незаплямований. Слони й коні його — п'ять надприродних знань, що мчать, а повіз його — Велика Колісниця, правує ним єдине серце, і мандрує він вісьмома правильними дорогами. Знаки сповна оздоблюють його обличчя, прикмети прикрашають його поставу, сором і совість — його верхня одежа, глибоке серце — його квітковий вінок. Багатство його — сім коштовностей, а навчання інших примножує їх, він чинить так, як говорить, і звертає заслугу на інших — ось великий зиск. Ложе його — чотири споглядання, зроджене з чистого прожитку, многослухання примножує мудрість — ось голос його самопробудження. Їжа його — Дгарма амріти, питво його — смак визволення, купається він чистим серцем, а пахощі для намащення — приписи. Він трощить розбійників-оман, і в мужності його ніхто не перевершить, упокорює чотирьох Мара й ставить хоругву перемоги на місці шляху. Хоч і знає, що немає ні постання, ні згасання, задля них він являє народження, являється в усіх країнах, як сонце, якого не бачити не можна. Він шанує в десяти сторонах незліченні мільйони Татхаґат, а між буддами й собою самим не має думки про різницю. Хоч і знає, що країни всіх будд і живі істоти порожні, він завжди плекає чисту землю й навертає все живе. Усі роди живих істот, їхні образи, голоси й постава — бодгісаттва, чия сила безстрашна, годен явити їх усі водночас. Він знає всі діла Мара, а проте являє, ніби йде за ними, і мудрістю доброго вправного засобу являє все, що схоче. То показує старість, хворобу й смерть, щоб довершити все живе, сам знаючи, що це наче мара й перетворення, і бачить наскрізь без перешкод; то являє пожежу наприкінці калпи, коли небо й земля горять навиліт, і для людей, що мають думку про вічність, осяває це, щоб пізнали невічність. Незліченні мільйони живих істот разом приходять просити бодгісаттву, і він водночас приходить до кожного в дім і навертає їх до шляху будди. Книги й писання, заклинання й закляття, ремесла й усілякі вміння — усе це він являє й чинить, щоб дати користь усьому живому. В усіх ученнях, що є у світі, він приймає чернецтво, і тим розв'язує людські сумніви, а сам не впадає в хибні погляди. То стає богом сонця чи місяця, царем Брагма, володарем світу, то часом стає землею й водою, а то знову вітром і вогнем. Коли в калпі настає пошесть, він являється цілющими травами, і хто їх прийме, з того сходить хвороба й розходиться всяка отрута; коли в калпі настає голод, він робить своє тіло питвом і їжею, спершу рятує їх від голоду й спраги, а тоді говорить людям Дгарму; коли в калпі настає війна, він здіймає задля них доброту й співчуття і навертає тих живих істот, щоб стали вони на землю без чвар. Коли сходяться великі війська, він урівнює їхні сили, бодгісаттва являє свою велич і міць, упокорює їх і дає їм згоду й спокій. В усіх країнах, де тільки є пекла, він одразу йде туди й силкується визволити їх із мук; в усіх країнах, де тварини пожирають одна одну, він являє своє народження там і чинить їм добро. Він показує, ніби зазнає п'яти жадань, і водночас являє споглядання, щоб серце Мара збентежилось і не знайшло до нього підступу. Лотос, що зріс посеред вогню, — ось що назвеш дивовижним, і споглядати серед жадань — так само дивовижно. То являється блудницею й вабить тих, хто ласий до тілесної краси, спершу тягне їх гачком жадання, а потім вводить у мудрість будди; то стає головою міста, то проводирем купців, то наставником держави чи великим сановником, щоб помагати живим істотам. Для всіх, хто вбогий, він являється невичерпною скарбницею і тим спонукає й веде їх, щоб зродили серце пробудження. Для тих, чиє серце пихате від «я», він являється силачем, розтоплює всяку бундючність і ставить їх на найвищий шлях. До тих, хто в страху, він стає перед ними й утішає їх, спершу дає їм безстрашність, а тоді веде зродити серце шляху. То являється відреченим від хтивості, відлюдником п'яти надприродних знань, і напучує все живе, щоб стали вони на приписи, терпіння й доброту. Побачивши тих, кому треба прислужників, він являється їм за слугу, і, вдовольнивши їхній намір, зроджує в них серце шляху, за тим, чого їм треба, вводить їх у шлях будди, і силою доброго вправного засобу вділяє їм усього сповна. Такий шлях його незмірний, а діяння його безкрає, мудрість його не має меж, і він переводить незліченні юрби. Якби навіть усі будди протягом незліченних мільйонів калп вихваляли його чесноти — вони й тоді не вичерпали б їх. Хто ж, почувши таку Дгарму, не зродить серця пробудження? — хіба що людина негідна, темна в глупоті й позбавлена мудрості.»