← Назад до змісту
Як учні й бодгісаттви відмовлялися йти
Розділ 3 — шравакабодгісатвавісарджанапрашнапарівартах
І ось Вімалакірті з роду Ліччхаві подумав: «Я хворий, недужий, прикутий до ложа, а Татхаґата, архат, досконало пробуджений, не звертає на мене уваги і зі співчуття не посилає нікого провідати мене, хворого».
І Благословенний звернув увагу на Вімалакірті з роду Ліччхаві. І ось Благословенний звернувся до достойного Шаріпутра: «Йди ти, Шаріпутра, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
Коли так було сказано, достойний Шаріпутра сказав Благословенному: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві. Чому ж так? Пригадую, Благословенний: одного разу я сидів у самозаглибленні під деревом. І Вімалакірті з роду Ліччхаві підійшов до того дерева й сказав мені: „Не так, шановний Шаріпутра, слід сидіти в самозаглибленні, як сидиш ти. А сидіти в самозаглибленні слід так, щоб ані тіло, ані розум не являлися у трьох сферах. Сидіти в самозаглибленні слід так, щоб не виходити зі згасання і воднораз являтися в усіх положеннях тіла. Сидіти в самозаглибленні слід так, щоб не полишати ознаки здобутого і воднораз являтися серед ознак простих людей. Сидіти в самозаглибленні слід так, щоб розум твій не спинявся всередині й не блукав назовні. Сидіти в самозаглибленні слід так, щоб не хитатися від жодних поглядів і воднораз являтися у тридцяти сімох дгармах, що ведуть до пробудження. Сидіти в самозаглибленні слід так, щоб не полишати скверн, властивих самсарі, і воднораз сходитися з нірваною. Тим, шановний Шаріпутра, хто так сидить у самозаглибленні, Благословенний дозволяє те самозаглиблення“.
І я, Благословенний, почувши це, тільки й змовк. Не спромігся я дати йому відповіді. Тож не наважуюсь я йти провідати хворого того сина доброго роду».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Магамаудґаляяна: «Йди ти, Маудґаляяна, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Маудґаляяна теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. Чому ж так? Пригадую, Благословенний: одного разу у великому місті Вайшалі, на початку однієї з вулиць, я навчав Дгарми домовладик. І тоді до мене підійшов Вімалакірті з роду Ліччхаві й сказав так:
«Не так, шановний Маудґаляяна, слід навчати Дгарми мирян у білих шатах, як навчає шановний. А навчати Дгарми, шановний Маудґаляяна, слід так, як є сама та Дгарма. Бо Дгарма, шановний Маудґаляяна, без істот — вільна від пороху істот; вона безсамісна — вільна від пороху жаги; вона без душі — вільна від народження й відходу; вона без особи — не обмежена ані початком, ані кінцем; вона супокійна — з ознакою затихання; вона безжадібна — не має на що спертися; вона безбуквена — відтинає всяку мову; вона невимовна — вільна від усіх хвиль; вона всюдисуща — рівна й подібна до простору; вона без барви, прикмети й обрису — вільна від усякого руху; вона не моя — вільна від привласнення; вона непізнавана — вільна від думки, розуму й свідомості; вона незрівнянна — бо не має протилежності; вона без ознак причини — на неї не накладається жодна умова; вона сходиться зі сферою дгарм — усі дгарми в ній зібрані; вона йде за таковістю — способом неслідування; вона утверджена в межі істинного — бо цілком нерухома; вона незрушна — бо не спирається на шість полів чуття; вона нікуди не йде й нізвідки не приходить — бо ніде не спиняється; вона зібрана в порожнечі, явлена безознаковістю, з ознакою безбажання; вона вільна від приймання й відкидання; вона нічого не підносить і не відкладає; вона вільна від виникання й розпаду; вона без пристановища — переступила шляхи ока, вуха, носа, язика, тіла й розуму; вона не підноситься й не понижується; вона стоїть, здобувши незрушність; вона вільна від усякого руху.
Якою ж, шановний Магамаудґаляяна, може бути проповідь такої Дгарми? Сказати „навчання Дгарми“, шановний Магамаудґаляяна, — це вже накладання. І ті, хто слухає, теж слухають лише накладанням. Там, шановний Маудґаляяна, де немає накладання, там нічого не проповідується, не слухається й не пізнається. Це наче витвір мани навчав би Дгарми витворів мани.
Отож із таким станом розуму належить навчати Дгарми. І маєш бути вправним у здібностях істот, з ясно виглянутим баченням мудрості, з великим співчуттям, повернутим до істот, із хвалою великій колісниці, з вдячністю до будд, із чистим наміром, знаючи витлумачення й лад Дгарми; і задля того, щоб не урвався рід Трьох Коштовностей, належить тобі навчати Дгарми».
І він, Благословенний, так і так навчав Дгарми, аж у вісімсот домовладик із того зібрання домовладик зродився намір до найвищого досконалого пробудження. А я не мав що відповісти. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Магакашяпа: «Йди ти, Магакашяпа, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Магакашяпа теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: ходив я по милостиню вулицею бідняків. І тоді до мене підійшов Вімалакірті з роду Ліччхаві й сказав так:
«Часткові в шановного Магакашяпа співчуття й приязнь, коли ти, минаючи заможні доми, підходиш до домів убогих. А тобі, шановний Магакашяпа, належить утвердитися в рівності дгарм. Завжди слід шукати жебраної їжі, тримаючи в думці всіх істот. І їжу слід шукати не задля їжі. І по милостиню слід ходити задля того, щоб зняти з інших саме брання чужого шматка. І в село слід входити, утвердившись у порожньому селі. І в місто слід входити задля дозрівання чоловіків та жінок. І до домів слід підходити, як народжений у роді будд.
І жебрану їжу слід приймати як неприймання. І образи слід бачити так, як бачить сліпий від народження; і звуки слухати, наче луну; і запахи вдихати, наче вітер; і смаки куштувати, не пізнаючи; і дотики торкати як недотик знання; і дгарми пізнавати як пізнавання витвору мани. Те, що не має ані власної, ані чужої природи, не спалахує; а що не спалахує, те й не згасає.
Якби старійшина Магакашяпа переступив вісім хибностей і ввійшов у вісім визволень, і через рівність хибного вступив у рівність правдивого, і одним поданням милостині обдарував усіх істот, і, обдарувавши всіх будд і всіх шляхетних, лише потому спожив би сам; і споживав би так, що немає ані скверни, ані звільнення від скверн; споживав би ані зосереджений, ані вийшовши із зосередження; споживав би, не перебуваючи ані в самсарі, ані в нірвані, — тоді ті, хто подає шановному жебрану їжу, мали б із того плід ані малий, ані великий; і не йшли б ані до занепаду, ані до переваги; і сходилися б до путі будд, а не до путі шравак. Отак, старійшино Магакашяпа, ти споживав би недаремно поданий тобі шмат країни».
І я, Благословенний, почувши цей виклад Дгарми, здивувався й уклонився всім бодгісаттвам: якщо навіть мирянин має таке красномовство, хто ж не зродить наміру до найвищого досконалого пробудження? Відтоді я не спонукав жодної істоти до колісниці шравак чи до колісниці пратьєкабудд — тільки до великої колісниці. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того сина доброго роду».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Субгуті: «Йди ти, Субгуті, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Субгуті теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. Чому ж так? Пригадую, Благословенний: одного разу я ходив по милостиню у великому місті Вайшалі й увійшов по милостиню до оселі Вімалакірті з роду Ліччхаві. І Вімалакірті з роду Ліччхаві, узявши мою мисочку й наповнивши її добірною їжею, сказав так:
«Якщо ти, шановний Субгуті, через рівність поживи пішов за рівністю всіх дгарм, а через рівність усіх дгарм пішов за рівністю дгарм будди, — тоді прийми цю жебрану їжу. Якщо ти, шановний Субгуті, не полишив жаги, ненависті й засліплення — і не живеш укупі з ними; якщо ти, не зруйнувавши уявлення про власне тіло, пішов єдиною дорогою; і якщо в тобі не викорінені незнання та жага буття, і не зроджені знання й визволення; якщо через рівність із безпосередніми злочинами в тебе самадгі й визволення; якщо ти ані звільнений, ані зв'язаний; якщо ти не побачив чотирьох шляхетних істин — і не є тим, хто істин не побачив; якщо ти не здобув плоду — і не належиш до простих людей; якщо ти ані шляхетний, ані нешляхетний; якщо ти не наділений усіма дгармами — і водночас усі дгарми осягнув;
і якщо ти не бачив Учителя, не чув Дгарми, не служив общині; і якщо ті шестеро вчителів — а саме Пурана Кашяпа, Маскарі Ґошаліпутра, Санджая Вайраштріпутра, Какуда Катяяна, Аджіта Кешакамбала, Нірґрантха Джнятіпутра — і є вчителі шановного, і, спираючись на них, ти відійшов у безхатність, і куди йдуть ті шестеро вчителів, туди ж іде й шляхетний Субгуті;
і якщо ти, шляхетний, увійшов в усі погляди й не досяг ані краю, ані середини; і якщо ти зійшовся з вісьмома безчасними станами й не здобув звільнення від них; і якщо ти рівний захмаренню й не досяг очищення; і якщо безчварність усіх істот є й безчварністю шановного; і якщо тобою не очищується дар; і якщо тих, хто подає шановному жебрану їжу, ти ввергаєш у падіння; і якщо ти з усіма Мара подав одну руку; і якщо всі скверни — твої супутники; і якщо якої природи скверни, такої природи й шановний; і якщо до всіх істот у тебе постала думка вбивці; і якщо ти зневажив усіх будд; і якщо ти ганиш усі дгарми будди; і якщо ти не шукаєш опертя в общині; і якщо ти зроду не увійдеш у парінірвану, — тоді прийми цю жебрану їжу».
І мені, Благословенний, коли я почув цей виклад Дгарми, потемніли сторони світу: що ж йому відповісти, як тут повестися? І я, покинувши ту мисочку, намірився вийти з дому.
Вімалакірті з роду Ліччхаві сказав мені так: «Не лякайся, шановний Субгуті, слів; прийми цю мисочку. Як гадаєш, шановний Субгуті: якби так було сказано витворові Татхаґати, чи злякався б він?»
І я сказав: «Ні, сину доброго роду».
Він сказав мені так: «Усіх дгарм, шановний Субгуті, чия природа — витвір і мана, лякатися не слід. З якої ж причини? Бо всі ті слова тієї самої природи; тому мудрі не чіпляються за букви й не лякаються їх. З якої ж причини? Бо всі ті букви — не букви, окрім визволення й тих дгарм, чия ознака — визволення».
І коли цей виклад проголошувався, у двох сотень синів девів очистилося щодо дгарм око Дгарми — незапорошене, без плями; а п'ятсот синів девів здобули згідливе терпляче прийняття. А я не мав що відповісти й не спромігся дати йому відповіді. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
І ось Благословенний звернувся до достойного Пурна Майтраяніпутра: «Йди ти, Пурна, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Пурна теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: одного разу в лісі, на якомусь клаптику землі, я навчав Дгарми ченців-початківців.
І тоді до мене підійшов Вімалакірті з роду Ліччхаві й сказав так:
«Спершу, шановний Пурна, увійди в зосередження, огляньмо розум цих ченців, а тоді навчай Дгарми. Не кидай грубої каші в коштовні посудини. Дізнайся спершу, з яким наміром ці ченці. Не рівняй самоцвіт вайдурʼя до скляних намистин. Не приписуй, шановний Пурна, не розглянувши здібностей істот, часткових здібностей. Не рань неушкоджених. Не заводь у тісний завулок тих, хто хоче вийти на велику дорогу. Не заганяй великого моря в коров'ячий слід. Не обертай сонячного сяйва на світло світлячків. Не спонукай до шакалячого виття тих, хто вирушив до лев'ячого рику. Адже всі ці ченці, шановний Пурна, вирушили великою колісницею й не втратили наміру пробудження. Не показуй їм, шановний Пурна, колісниці шравак. Тяжка бо колісниця шравак. Мов сліпі від народження, видаються мені шраваки у знанні про різницю здібностей істот».
І тоді Вімалакірті з роду Ліччхаві тієї миті увійшов у таке самадгі, що ті ченці згадали свої багатоманітні попередні оселі. Вони під п'ятьма сотнями будд плекали корені блага до досконалого пробудження, і той намір пробудження постав перед ними. Схиливши голови до стіп того шляхетного мужа, вони сіли там-таки, склавши долоні; і подано їм було таке навчання Дгарми, що вони стали невідступними в найвищому досконалому пробудженні.
Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Катяяна: «Йди ти, Катяяна, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Катяяна теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: Благословенний коротко дав ченцям настанову, а я, з'ясовуючи слова сутри, навчав їх Дгарми — того, що про несталість, що про страждання, що про безсамість, що про супокій.
І тоді до мене підійшов Вімалакірті з роду Ліччхаві й сказав так:
«Не проголошуй, шановний Катяяна, природи дгарм як чогось рухливого, поєднаного з виниканням і розпадом. Те, шановний Магакатяяна, що зовсім не народилося й не народиться, не постало, не згасло й не згасне, — оце і є зміст несталості. Те, що п'ять скандг ідуть за порожнечею, не виникають і не згасають, — оце і є зміст страждання. Те, що між самістю й безсамістю немає двоїни, — оце і є зміст безсамості. Те, що не має ані власної, ані чужої природи, не спалахує; а що не спалахує, те не згасає; і те цілковите затихання — оце і є зміст супокою».
І коли цей виклад проголошувався, у тих ченців розум звільнився від течій, нічого не привласнюючи. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Аніруддга: «Йди ти, Аніруддга, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Аніруддга теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини?
Пригадую, Благословенний: походжав я однією стежкою для проходжання. І тоді Брагма на ім'я Шубгавюга разом із десятьма тисячами Брагм, осяявши те місце, підійшов до мене, схилив голову до моїх стіп, став осторонь і сказав мені: «Наскільки далеко бачить достойний Аніруддга божественним оком?»
І я сказав йому так: «Я, шановний, бачу цю тритисячну велику тисячну світову систему, поле будди Благословенного Шакямуні, так, наче плід амалака, покладений на долоню».
І поки точилася ця розмова, Вімалакірті з роду Ліччхаві надійшов до того місця. Надійшовши й схиливши голову до моїх стіп, він сказав так: «Чи божественне око, шановний Аніруддга, має ознаку створеного, чи ознаку нествореного? Якщо ознаку створеного, то воно рівне п'ятьом надзнанням чужинських учень; а якщо ознаку нествореного, то нестворене є незумовленим, а ним бачити неможливо. То як же бачить старійшина?»
І я тільки й змовк.
А той Брагма, почувши цей виклад того шляхетного мужа, здивувався, вклонився йому й сказав: «Хто ж у світі має божественне око?»
Той відповів: «Будди, Благословенні, мають у світі божественне око: вони не полишають стану зосередження і воднораз бачать усі поля будд. І вони не явлені двоїною».
І тоді той Брагма, почувши цей виклад, разом із десятьма тисячами почту з глибини серця зродив намір до найвищого досконалого пробудження. Уклонившись мені й привітавши того шляхетного мужа, він там-таки зник. А я не мав що відповісти. Тож не наважуюсь я іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Упалі: «Йди ти, Упалі, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Упалі теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: двоє ченців учинили провину і, соромлячись Благословенного, не підходили до нього. Вони підійшли до мене і сказали мені так: „Ми, шановний Упалі, вчинили провину і, соромлячись, не наважуємось підійти до Благословенного. Задля відваги, достойний Упалі, розвій наш неспокій і виведи нас із провини“.
І я, Благословенний, повчав тих ченців бесідою про Дгарму. А Вімалакірті з роду Ліччхаві надійшов до того місця й сказав мені так: «Не роби, шановний Упалі, провини цих ченців тяжчою; розвій їхню провину, не каламуть її. Бо провина, шановний Упалі, не стоїть усередині, не переходить назовні й не знаходиться поміж тим і тим. З якої ж причини? Бо сказано Благословенним: від захмарення розуму істоти захмарюються, від очищення розуму — очищуються. А розум, шановний Упалі, не стоїть усередині, не назовні й не знаходиться поміж. Який розум, така й провина; яка провина, такі й усі дгарми — вони не виходять за межі таковості. Та природа розуму, шановний Упалі, тією природою розуму розум шановного визволений, — хіба ж та природа розуму колись була захмарена?»
Я відповів: «Ні».
Він сказав: «Тієї самої природи, шановний Упалі, і розум усіх істот».
«Задум, шановний Упалі, — це скверна; а природа — без задуму й без розрізнення. Перекрученість — це захмарення; а природа не перекручена. Накладання самості — це захмарення; а природа безсамісна. Усі дгарми, шановний Упалі, виникають, ламаються й не стоять, подібні до мани, хмари й блискавки. Усі дгарми не мають на що озиратися й не тривають навіть миті. Усі дгарми подібні до сну й марева, їх бачать хибно. Усі дгарми подібні до відбитку місяця у воді, вони виникають із розумового витворення. Ті, хто так знає, звуться знавцями винаї. Ті, хто так упокорений, добре упокорені».
І тоді ті двоє ченців сказали: «Носій мудрості, знавець винаї — оцей мирянин! Не такий цей шановний Упалі, якого Благословенний назвав першим серед знавців винаї».
І я сказав їм так: «Не зроджуйте, ченці, тут думки про домовладику. З якої ж причини? Бо, окрім Татхаґати, немає жодного шраваки чи бодгісаттви, хто б міг перетяти його красномовство. Таке в нього світло мудрості».
І тоді ті двоє ченців, чий неспокій було розвіяно, з глибини серця там-таки зродили намір до найвищого досконалого пробудження і, вклонившись тому шляхетному мужеві, сказали так: «Нехай усі істоти здобудуть таке красномовство». Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Рагула: «Йди ти, Рагула, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Рагула теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: одного разу кілька юнаків із роду Ліччхаві підійшли до мене й сказали мені так: „Ти, Рагула, — син того Благословенного; полишивши владу вселенського володаря, ти відійшов у безхатність. Які ж у тому відході чесноти й пожитки?“
І поки я викладав їм належні чесноти й пожитки відходу, Вімалакірті з роду Ліччхаві підійшов до мене. Привітавши мене, він сказав так:
«Не так, шановний Рагула, слід викладати чесноти й пожитки відходу, як викладаєш ти. З якої ж причини? Бо відхід — без чеснот і без пожитків. Там, шановний Рагула, де діється зумовлене, там і чесноти, і пожитки. А відхід незумовлений; у незумовленому ж немає ані чеснот, ані пожитків. Відхід, шановний Рагула, безтілесний, вільний від форми; він — дорога до нірвани, хвалений мудрими, прийнятий шляхетними, поразка всім Мара, переправа через п'ять уділів, очищення п'ятьох очей, здобуття п'ятьох сил, утвердження п'ятьох здібностей; він не завдає шкоди іншим, не змішаний зі злими дгармами, трощить чужі вчення, переступає позначення, він — місток над багном; він нічий, вільний від привласнення, без володіння, без чіпляння, без сум'яття, з облишеним сум'яттям; він показує власний розум і оберігає розум інших, сприяє заспокоєнню, у всьому бездоганний. Оце й зветься відходом у безхатність. Ті, хто так відійшов, добре відійшли.
Відійдіть же й ви, юнаки, у добре проголошених Дгармі та винаї. Бо рідкісна поява будди, рідкісне щастя доброї миті, рідкісне здобуття людського народження».
Ті юнаки сказали так: «Ми чули, домовладико, що Татхаґата не приймає в безхатність без дозволу батька й матері».
Він сказав їм: «Зродіть же ви, юнаки, намір до найвищого досконалого пробудження. І сповніть його поступом — оце й буде вам відхід у безхатність із повним посвяченням».
І тоді тридцять два юнаки з роду Ліччхаві зродили намір до найвищого досконалого пробудження. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до достойного Ананда: «Йди ти, Ананда, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
Ананда сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: одного разу в тілі Благословенного постала якась недуга, і була тоді потреба в молоці. І я, узявши мисочку, став біля дому одного заможного брагмана.
Вімалакірті з роду Ліччхаві надійшов до того місця. Привітавши мене, він сказав так:
«Чого це ти, шановний Ананда, зранку з мисочкою стоїш під дверима цього дому?»
І я сказав йому так: «У тілі Благословенного, домовладико, постала якась недуга, і є потреба в молоці; його я й шукаю».
Він сказав мені так: «Годі, шановний Ананда, не кажи так. Бо тіло Татхаґати, шановний Ананда, тверде, мов діамант: у ньому полишені всі неблагі призвичаєння, воно наділене всіма благими дгармами великої потуги. Звідки в нього хвороба, звідки напасть?
Мовчки, шановний Ананда, іди. Не обмовляй Благословенного. Не кажи більше нікому так. Хай не почують сини девів великої потуги й бодгісаттви, що зійшлися з інших полів будд. Навіть у царя-чакравартина, шановний Ананда, наділеного бодай малими коренями блага, не буває хвороби; звідки ж візьметься хвороба в того Благословенного, наділеного незмірним благом? Такого бути не може. Іди, іди, шановний Ананда. Не встидай мене; хай не почують подвижники чужих учень, чараки, мандрівні аскети, ніґрантги й адживіки, хай не подумають вони: „Що ж це за вчитель у них, коли він і сам себе, хворого, не годен урятувати, — де ж йому бути захистом для хворих істот?“ Тож іди, шановний Ананда, крадькома і швидко. Хай ніхто не почує.
А втім, шановний Ананда, Татхаґати мають тіло Дгарми, а не тіло з плоті. Татхаґати мають надсвітове тіло, що переступило всі світові дгарми. Тіло Татхаґати без недуги, воно відвернене від усіх течій. Тіло Татхаґати незумовлене, вільне від усякого числення. Тож те, що шановний прагне для нього хвороби, — недоречне й непристойне».
І мене, Благословенний, охопив великий сором: чи не почув я від Благословенного хибно, чи не хибно затямив? І тоді почув я голос із небес:
«Це так, Ананда, як проголошує домовладика. А проте Благословенний з'явився в п'яти замутненнях, і тому істот належить упокорювати вбогим і мізерним подвижництвом. Тож іди ти, Ананда, візьми молока й не соромся».
Такі, Благословенний, відповіді на запитання й виклади Вімалакірті з роду Ліччхаві. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того сина доброго роду».
Отак усі ті п'ятсот шравак сповіщали Благословенного, що не наважуються. І всі бесіди, які вони мали з Вімалакірті з роду Ліччхаві, вони сповістили Благословенному.
Тоді Благословенний звернувся до бодгісаттви Майтрея: «Йди ти, Майтрея, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Майтрея теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: одного разу я вів бесіду про Дгарму з сином девів Сантушіта і з синами девів небес Тушіта — про невідступний ступінь бодгісаттв-махасаттв. І тоді до того місця підійшов Вімалакірті з роду Ліччхаві й сказав мені так:
«Тобі, Майтрея, прив'язаному лише одним народженням, Благословенний провістив найвище досконале пробудження. Яким же народженням, Майтрея, ти був провіщений: минулим, майбутнім чи теперішнім? Те народження, що минуле, — вичерпане; те, що майбутнє, — ще не настало; а в теперішнього народження немає тривання. Як сказав Благословенний: „Так-бо, ченче, ти щомиті народжуєшся, старієш, помираєш, відходиш і знову постаєш“. А входження у визначеність — із ненародженості. І ненародженому не провіщають, і ненароджене не пробуджується.
То як же ти, Майтрея, був провіщений — виникненням таковості чи згасанням таковості? Таковість не виникає, не згасає й не згасне. І та таковість, що є в усіх істот, і та таковість, що є в усіх дгарм, — вона ж і таковість Майтрея. Отож, якщо провіщений ти, то провіщені й усі істоти. З якої ж причини? Бо таковість не явлена двоїною й не явлена розмаїттям. Тож коли Майтрея пробудиться до бодгі, тієї самої миті й усі істоти пробудяться до такого самого бодгі. З якої ж причини? Бо бодгі — це пробудження всіх істот. А коли Майтрея увійде в парінірвану, тоді й усі істоти увійдуть у парінірвану. З якої ж причини? Бо Татхаґати не входять у парінірвану, доки не ввійшли в неї всі істоти: вони бачать істот уже згаслими, за природою нірваністими. Тому, Майтрея, не зваблюй цих синів девів і не обманюй їх.
Ніхто не спиняється в бодгі й не відвертається від нього. А втім, Майтрея, той погляд цих синів девів, що витворює бодгі, — його відкинь.
Бо бодгі не осягається ані тілом, ані розумом. Бодгі — це затихання всіх ознак; бодгі — ненакладання на всі опори; бодгі — нерух усіх думок; бодгі — відсічення всіх поглядів; бодгі — відхід від усіх витворень; бодгі — роз'єднання з усіма коливаннями, гадками й розтіканнями; бодгі — незакріпленість усіх обітниць; бодгі — незачеплений вступ, вільний від усякого хапання; бодгі стоїть у місці сфери дгарм; бодгі йде за таковістю; бодгі утверджене в межі істинного; бодгі недвоїсте, вільне від розуму й дгарм; бодгі рівне рівністю простору; бодгі незумовлене, вільне від виникання, розпаду, тривання й зміни; бодгі — цілковите знання думок, учинків і намірів усіх істот; бодгі — без брам аятан; бодгі незмішане, вільне від скверн, призвичаєнь і зчеплень; бодгі не в місці й не в частині місця, воно вільне від місця й безмісця; бодгі не утверджене в таковості, звідусіль незриме; бодгі — саме лиш ймення, і те ймення бездіяльне; бодгі безсамісне, вільне від набирання й відкидання; бодгі несум'ятне, за природою цілком чисте; бодгі осяйне, за самосущністю цілком чисте; бодгі без захоплювання, вільне від чіпляння; бодгі без розмаїття, бо пробуджує до рівності всіх дгарм; бодгі незрівнянне, бо вільне від наведення порівнянь; бодгі витончене, бо його важко осягнути; бодгі всюдисуще, бо його самосущність — простір. Його неможливо осягнути ані тілом, ані мовою, ані розумом».
І коли, Благословенний, проголошувався цей виклад, у двох сотень синів девів із того зібрання постало терпляче прийняття ненароджуваності дгарм. А я не мав що відповісти. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до юнака Прабгавюга з роду Ліччхаві: «Йди ти, шляхетний мужу, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Прабгавюга теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: одного разу я виходив із великого міста Вайшалі, а Вімалакірті з роду Ліччхаві входив. І я, привітавши його, сказав так: „Звідки ти йдеш, домовладико?“
Він сказав мені так: «Іду від престолу пробудження».
І я сказав йому так: «„Престол пробудження“ — чого це ім'я?»
Він сказав мені так:
«Престол пробудження, сину доброго роду, — це престол наміру, бо він нештучний; це престол вправляння, бо він виводить із починань; це престол глибокого наміру, бо ним осягається виняткове; це престол наміру пробудження, бо він не забувається;
це престол даяння, бо він не жде відплати; це престол моральності, бо ним сповнюються обітниці; це престол терпіння, бо в ньому розум не має спротиву до жодної істоти; це престол завзяття, бо він не відступає; це престол дгʼяни, бо ним розум стає придатним до праці; це престол мудрості, бо в ньому — безпосереднє бачення;
це престол приязні, бо в ньому розум рівний до всіх істот; це престол співчуття, бо він витримує втому; це престол співрадості, бо він утішається втіхою саду Дгарми; це престол незворушності, бо ним полишаються прихильність і відраза;
це престол надзнань, бо в ньому шість надзнань; це престол визволення, бо в ньому немає витворення; це престол вправного засобу, бо ним дозрівають істоти; це престол способів прихиляння, бо ним прихиляються всі істоти; це престол слухання, бо суть його — поступ; це престол роздумування, бо в ньому належний розгляд; це престол дгарм, що ведуть до пробудження, бо ним відкидається і зумовлене, і незумовлене; це престол істини, бо він не обманює жодного світу; це престол залежного постання, бо ним вичерпуються течії від незнання й аж до старості та смерті; це престол затихання всіх скверн, бо ним пробуджуються до речей, як вони є;
це престол усіх істот, бо істоти без самосущності; це престол усіх дгарм, бо ним пробуджуються до порожнечі; це престол розтрощення всіх Мара, бо він непохитний; це престол трьох сфер, бо ним відходить усяке вирушання; це престол завзяття, що рикає лев'ячим риком, бо він безстрашний і нікого не жахає; це престол сил, безстрашностей і всіх окремішніх дгарм будди, бо він звідусіль бездоганний; це престол трьох відань, бо в ньому не лишається й решти скверн; це престол пробудження до всіх дгарм без решти єдиною думкою, бо ним здобувається знання всезнавця.
Отож, сину доброго роду, скільки є бодгісаттв, що ступають і зупиняються, поєднані з парамітами, з дозріванням істот, з обійманням правдивої Дгарми, з коренями блага, — усі вони приходять від престолу пробудження, приходять від дгарм будди й утверджуються в дгармах будди».
І коли, Благословенний, проголошувався цей виклад, п'ятсот девів і людей зродили намір до пробудження. А я не мав що відповісти. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до бодгісаттви Джаґатіндгара: «Йди ти, Джаґатіндгара, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Джаґатіндгара теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: одного разу я перебував у своїй оселі. І тоді Мара, лихий, оточений дванадцятьма тисячами апсар, у подобі Шакра, під гру й спів, підійшов до мене, схилив голову до моїх стіп і разом із почтом став осторонь, ушанувавши мене. А я подумав про нього: це Шакра, володар девів.
І я сказав йому так: «Ласкаво просимо, Каушіка. Але маєш бути незвабленим усіма втіхами бажань; маєш багато розглядати несталість і брати суть із тіла, життя й майна».
Він сказав мені так: «Прийми, шляхетний мужу, від мене оці дванадцять тисяч апсар; хай вони будуть тобі за прислужниць».
І я сказав йому так: «Не спокушай, Каушіка, шраманів, синів Шакя, недозволеною річчю; такі-бо нам не годяться».
І поки точилася ця розмова, надійшов Вімалакірті з роду Ліччхаві. Він сказав мені так: «Не зроджуй, сину доброго роду, думки, що це Шакра. Це Мара, лихий, він прийшов, аби тебе спокусити; це не Шакра».
І тоді Вімалакірті з роду Ліччхаві сказав тому Мара, лихому, так: «Віддай, лихий, цих апсар нам. Нам вони годяться, а не шраманам, синам Шакя».
І тоді Мара, лихий, злякався, затремтів, збентежився: чи не обдурить його Вімалакірті з роду Ліччхаві? І захотів він зникнути, та не зміг: хоч і виявив усю свою чудесну силу, зникнути не зміг. І почув він голос із небес: «Віддай ти, лихий, цих апсар цьому шляхетному мужеві, — тоді зможеш повернутися до своєї оселі». І тоді Мара, зляканий і стривожений, проти волі віддав йому тих апсар.
І Вімалакірті, прийнявши тих апсар, сказав так: «Вас віддав мені Мара, лихий; зродіть же тепер намір до найвищого досконалого пробудження». І він, повівши з ними відповідну бесіду, що вирощує пробудження, зродив у них намір до пробудження.
Він сказав їм так: «Ви вже зродили намір пробудження; тепер маєте втішатися втіхою саду Дгарми, а не втіхою бажань».
Вони запитали: «А яка ж вона, втіха саду Дгарми?»
Він відповів: «Це втіха незламної довіри до Будди; втіха слухання Дгарми; втіха служіння общині; втіха шанобливого служіння вчителям; втіха виходу з трьох сфер; втіха неспирання на предмети чуттів; втіха розглядати скандги як убивць і як несталість; втіха зважувати дгату, наче отруйних змій; втіха самотності в аятанах, мов у порожньому селі; втіха оберігати намір пробудження; втіха чинити істотам добро; втіха ділитися в даянні; втіха не попускати в моральності; втіха терпіти й приборкувати себе в терпінні; втіха нагромаджувати благо в завзятті; втіха вправлятися в дгʼянах; втіха сяйва мудрості, вільного від скверн; втіха ширшання в пробудженні; втіха приборкання Мара; втіха розбиття скверн; втіха очищення поля будди; втіха нагромаджувати всі корені блага задля довершення великих і малих прикмет; втіха не лякатися, слухаючи глибокої Дгарми; втіха опанувати три брами визволення; втіха мати за опору нірвану; втіха оздоблювати престол пробудження; втіха не досягати передчасно; втіха приставати до подібних собі; втіха не гніватися й не мати відрази до неподібних; втіха служити добрим друзям; втіха полишати лихих друзів; втіха радості й піднесення від Дгарми; втіха прихиляти вправним засобом; втіха невсипно вправлятися в дгармах, що ведуть до пробудження. Отак бодгісаттва втішається втіхою саду Дгарми».
І тоді Мара, лихий, сказав тим апсарам так: «Ходімо, вертаймося тепер до своєї оселі».
Вони сказали так: «Ти вже віддав нас цьому домовладиці. Тепер нам належить утішатися втіхою саду Дгарми, а не втіхою бажань».
І тоді Мара, лихий, сказав Вімалакірті з роду Ліччхаві так: «Відпусти ти, домовладико, цих апсар. Бодгісаттви-махасаттви ж бо віддають усе, що мають».
Вімалакірті сказав: «Хай будуть відпущені. Іди, лихий. Хай сповняться праведні наміри всіх істот».
І тоді ті апсари, вклонившись Вімалакірті, сказали так: «Як же нам, домовладико, жити в оселі Мара?»
Він відповів: «Є, сестри, брама Дгарми на ім'я „невичерпний світич“. У неї й вступіть. А яка ж вона? Ось, сестри: від одного олійного світича займаються сотні тисяч світичів, а того світича не меншає. Так само, сестри, один бодгісаттва утверджує в пробудженні сотні тисяч істот, а пам'ятливість того бодгісаттви не убуває, не меншає, а ще й зростає. Так і з усіма благими дгармами: як він їх звіщає й проповідує іншим, так і множиться в усіх благих дгармах. Оце й є брама Дгарми на ім'я „невичерпний світич“. Отож вам, живучи в оселі Мара, слід прихилити до наміру пробудження незліченних синів девів і апсар. Так ви будете вдячні Татхаґаті й станете тими, з кого житимуть усі істоти».
І тоді ті апсари, схиливши голови до стіп Вімалакірті з роду Ліччхаві, відійшли разом із Мара. Такі, Благословенний, надзвичайні перетворення Вімалакірті з роду Ліччхаві, яких я не збагнув. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Тоді Благословенний звернувся до Судатта, сина старшини: «Йди ти, сину доброго роду, провідати хворого Вімалакірті з роду Ліччхаві».
І Судатта теж сказав: «Не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа. З якої ж причини? Пригадую, Благословенний: у батьківському домі я справляв велику жертву. Усім убогим і стражденним, усім шраманам, брагманам, злидарям, жебракам і прохачам я подавав дари. Сім днів я справляв ту велику жертву.
І сьомого дня Вімалакірті з роду Ліччхаві ввійшов до тієї жертовної зали й сказав мені так: «Не так, сину старшини, слід справляти жертву, як справляєш ти. Тобі належить справляти жертву Дгарми. Навіщо тобі жертва речами?»
І я сказав йому так: «А як же справляти жертву Дгарми?»
Він сказав мені так:
«Та жертва Дгарми, якою всі істоти дозрівають без перед і без опісля, — оце і є жертва Дгарми. А яка ж вона? Ось: велика приязнь, викликана задля пробудження; велике співчуття, викликане обійманням правдивої Дгарми; велика співрадість, викликана опертям на радість усіх істот; велика незворушність, викликана обійманням знання;
параміта даяння, викликана супокоєм і приборканням; параміта моральності, викликана дозріванням істот, що ламають моральність; параміта терпіння, викликана дгармою безсамості; параміта завзяття, викликана ланками пробудження; параміта дгʼяни, викликана самотністю тіла й розуму; параміта мудрості, викликана знанням усезнавця;
плекання порожнечі, викликане дозріванням усіх істот; плекання безознаковості, викликане очищенням зумовленого; плекання безбажання, викликане свідомо обраним народженням;
сила й міць, викликані обійманням правдивої Дгарми; життєва снага, викликана способами прихиляння; безпихатість, викликана служінням і учнівством в усіх істот; здобуття тіла, життя й майна, викликане браттям суті з несуттєвого; пам'ятливість, викликана шістьма згадуваннями; глибокий намір, викликаний дгармами, що дають утіху; чистота прожитку, викликана правильним поступом; шанобливе служіння шляхетним, викликане довірою й піднесенням; спокій розуму, викликаний відсутністю відрази до нешляхетних; глибокий намір, викликаний відходом у безхатність; вправність у слуханні, викликана поступом; життя в пущі, викликане проникненням у дгарму безчварності; самозаглиблення, викликане досягненням знання будди; ступінь подвижника йоґи, викликаний працею визволення істот від скверн;
дозрівання істот, викликане нагромадженням великих і малих прикмет; нагромадження заслуг, викликане оздобленням поля будди; нагромадження знання, викликане навчанням Дгарми за думками, вчинками й намірами всіх істот; нагромадження мудрості, викликане знанням єдиного шляху, де всі дгарми не набираються й не відкидаються; нагромадження всіх коренів блага, викликане полишенням усіх скверн, усіх заслон і всіх неблагих дгарм;
постання всіх дгарм, що ведуть до пробудження, викликане благими дгармами пробудження до знання всезнавця.
Оце, сину доброго роду, і є жертва Дгарми; і бодгісаттви, утверджені в цій жертві Дгарми, стають достойними жертводавцями й гідними дарів для світу з девами». І ось, Благословенний, коли той домовладика так проголошував, у двох сотень брагманів із того брагманського зібрання зродився намір до найвищого досконалого пробудження.
А я, сповнений подиву й довіри, схилився до стіп того шляхетного мужа, зняв із шиї перлове намисто вартістю в сто тисяч і подав йому. Та він того намиста не прийняв. І я сказав йому так: «Прийми його і віддай тому, до кого маєш прихильність».
Тоді він узяв те намисто й розділив його надвоє. Одну частину віддав тому міському бідакові, яким гидував увесь світ і який був там, у жертовній залі. А другу частину віддав Татхаґаті Душпрасага. І все зібрання побачило і світову систему Марічі, і того Татхаґату Душпрасага, і те намисто; а над маківкою Душпрасага з'явився з того намиста терем — барвистий, гожий на вигляд, чотирикутний, на чотирьох стовпах, рівно й гарно розмірений.
Явивши це чудо, він проказав такі слова: «У якого подавця, владики дарів, яке уявлення про Татхаґату як про гідного дарів, таке саме — без жодної різниці, рівне — і про міського бідака; і віддає він із розумом великого співчуття, не ждучи відплати. Оце й є повнота жертви Дгарми».
І тоді той міський бідак, побачивши це чудо й почувши цей виклад Дгарми, зродив намір до найвищого досконалого пробудження. Тож не наважуюсь я, Благословенний, іти провідати хворого того шляхетного мужа».
Отак усі ті бодгісаттви-махасаттви виклали кожен свій виклад і сповістили про бесіди, що були в них із тим шляхетним мужем, і не наважувалися йти.
Третій розділ, названий «Як шраваки й бодгісаттви відмовлялися йти».