← Назад до змісту
Розрада хворому
Розділ 4 — ґланапратісаммоданапарівартах
Тоді Благословенний звернувся до царевича Манджушрі: «Іди ти, Манджушрі, до Вімалакірті з роду Ліччхаві — розпитати хворого».
Манджушрі ж відповів: «Хоч і важко, Благословенний, приступитися до того Вімалакірті з роду Ліччхаві: він увійшов у красномовство глибокого способу, вправний у виведенні мови окремої й поєднаної, красномовство його невпинне, розум незрівнянний серед усіх істот, він вийшов до всіх дій бодгісаттв, добре ввійшов в усі таємні місцини всіх бодгісаттв і всіх будд, розважається великими надзнаннями, які повертають назад усі володіння Мара, досяг найвищої досконалості в обширі недвоїстої й нерозділеної дгармадгату, проголошує дгарму єдиного ладу дгармадгату й безмежних видів ладу, вправний у знанні, що досягає ладу здібностей усіх істот, дійшов до кінця вправності в засобах, здобув остаточну певність у запитаннях, — його не задовольнити малим спорядженням. І все ж я піду, спираючись на підтримку будди, і там, скільки стане спромоги й сили, буду говорити».
Тоді тим бодгісаттвам, і тим шравакам, і тим Шакра, Брагма та охоронцям світу, і тим синам девів із зібрання спало на думку: «Напевно там буде велика бесіда про слухання Дгарми, коли розмовлятимуть удвох царевич Манджушрі і той достойний муж». І вісім тисяч бодгісаттв, і п'ять сотень шравак, і численні Шакра, Брагма та охоронці світу, і численні сотні тисяч синів девів рушили за Манджушрі, щоб слухати Дгарму. І ось царевич Манджушрі, оточений тими бодгісаттвами-махасаттвами, тими шраваками, тими Шакра, Брагма, охоронцями світу й синами девів, увійшов у велике місто Вайшалі.
Тоді Вімалакірті подумав: «Ось іде царевич Манджушрі з великим почтом. Що, коли я зроблю дім порожнім?» І дім той став порожнім силою його волі, і не було в ньому воротаря. Не видно там було ані лож, ані сидінь, ані іншого начиння — крім одного ложа, на якому лежав він сам, хворий. Тоді Манджушрі зі своїм почтом рушив туди, де було житло Вімалакірті, а прийшовши, увійшов. І побачив він той дім порожнім, без воротаря, і не побачив там ані лож, ані сидінь — крім єдиного ложа, на якому лежав Вімалакірті. І Вімалакірті з роду Ліччхаві побачив царевича Манджушрі. Побачивши ж, сказав так: «Ласкаво просимо, Манджушрі, ласкаво просимо, хоч ти й не приходив; це бачення того, кого раніше не бачено й не чувано».
Манджушрі сказав: «Саме так, господарю, як ти кажеш. Хто прийшов, той більше не прийде; і хто пішов, той більше не піде. Чому ж так? Бо про того, хто прийшов, не мислиться приходу, і про того, хто пішов, — відходу; а кого побачено, того більше не побачити.
Але чи стерпне тобі, достойний муже, чи стає снаги жити далі, чи не збурюються твої дгату вітром, чи відступає недуга й не зростає? Благословенний питає, чи мало в тебе недуги, чи мало неспокою, чи мало хвороби, чи легко тобі підводитися, чи є снага, і сила, і втіха, і безганність, і затишне перебування.
Звідки, господарю, постала ця твоя недуга? Як давно вона в тебе? І коли вона вгамується?»
Вімалакірті сказав: «Як давно, Манджушрі, тривають невідання й жага до буття, так давно триває й ця моя недуга. І коли всі істоти позбудуться недуги, тоді вгамується й моя. Чому ж так? Бо самсара бодгісаттви, Манджушрі, спирається на істот, а недуга спирається на самсару. Коли всі істоти позбудуться недуги, тоді бодгісаттва стане здоровим.
Ось як, Манджушрі: нехай захворіє єдиний син старійшини. Тоді й батько з матір'ю в нього хворіють, і доти вони страждають, доки той єдиний син не позбудеться недуги. Так само, Манджушрі, любов бодгісаттви до всіх істот — як до єдиного сина. Він хворіє, коли хворі істоти, і здоровий, коли істоти здорові. А щодо того, Манджушрі, про що ти питаєш — звідки постала недуга, — то недуга бодгісаттв постала з великого співчуття».
Манджушрі сказав: «Порожній твій дім, господарю, і немає в тебе жодного прислужника».
Той відповів: «І всі поля будд, Манджушрі, порожні».
Той запитав: «Чим порожні?»
Той відповів: «Порожні порожнечею».
Той запитав: «А яка ж порожнеча самої порожнечі?»
Той відповів: «Порожнечі порожнечі — це відсутність уявлювання».
Той запитав: «Хіба ж порожнечу можна уявити?»
Той відповів: «Те, чим би її уявляли, теж порожнє; і порожнеча не уявляє порожнечі».
Той запитав: «Де ж, господарю, слід шукати порожнечу?»
Той відповів: «Порожнечу, Манджушрі, слід шукати в шістдесяти двох хибних поглядах».
Той запитав: «А де слід шукати ті шістдесят два хибні погляди?»
Той відповів: «Їх слід шукати у визволенні Татхаґати».
Той запитав: «А де ж слід шукати визволення Татхаґати?»
Той відповів: «Його слід шукати в порухах розуму всіх істот. А щодо того, Манджушрі, про що ти кажеш: „Хто ж твій прислужник?“ — усі Мара й усі прихильники чужих учень є моїми прислужниками. Чому ж так? Бо Мара вихваляють самсару, а самсара — прислужниця бодгісаттви; прихильники ж чужих учень вихваляють хибні погляди, а бодгісаттва не хитається від жодного з хибних поглядів. Тому всі Мара й усі прихильники чужих учень є моїми прислужниками».
Манджушрі сказав: «Яка ж це, господарю, в тебе недуга?»
Той відповів: «Незрима, невиявна».
Той запитав: «Чи ця недуга пов'язана з тілом, а чи з розумом?»
Той відповів: «Не пов'язана з тілом, бо тіло відокремлене; і не пов'язана з розумом, бо природа розуму — як мана».
Той запитав: «Ось чотири дгату, господарю. Які ж чотири? А саме: дгату землі, дгату води, дгату вогню й дгату вітру. То котрий же з них уражений?»
Той відповів: «Хоч би з яких дгату, Манджушрі, складалася недуга всіх істот, — саме нею хворію і я».
Та ще далі: «Манджушрі, як має бодгісаттва розраджувати хворого бодгісаттву?»
Манджушрі сказав: «Мовлячи про несталість тіла, але не про відразу й відсторонення; про страдність тіла, але не про втіху нірваною; про безсамостність тіла — і про визрівання істот; про вгамованість тіла, але не про остаточне згасання; про визнання всіх лихих учинків, але не про їхнє переходження; про співчуття у власній хворобі до інших хворих істот; про пам'ять про страждання в безначальному минулому; про пам'ять про діяння на благо істот; про повернення обличчям до коренів благого; про споконвічну чистоту; про непіддавання тузі; про повсякчасний почин мужності — і про те, що станеш царем лікарів, який утишить усі недуги. Ось так бодгісаттва має розраджувати хворого бодгісаттву».
Манджушрі запитав: «Як, сину доброго роду, хворий бодгісаттва має осмислювати власний розум?»
Вімалакірті відповів: «Тут, Манджушрі, хворий бодгісаттва має так осмислювати власний розум: „Ця недуга постала з підняття карми, з хибних перекручень безначального минулого, постала з затьмарень оманливого уявлювання. І немає тут, у найвищому сенсі, жодної дгарми, яка була б тією, що хворіє. Чому ж так? Бо ця тілесна будова складена з чотирьох великих начал, і немає в тих дгату ані хазяїна, ані того, хто їх здіймає. Ця тілесна будова безсамостна. І те, що зветься недугою, у найвищому сенсі не знаходиться — хіба що через прив'язаність до „я“. Отже, не будемо триматися „я“, а перебуватимемо, пізнавши корінь недуги“. І, відклавши уявлення про „я“, слід породити уявлення про дгарми: „Це тіло — скупчення дгарм. Виникаючи, виникають самі лише дгарми; згасаючи, згасають самі лише дгарми. І ті дгарми одна одної не мислять і не знають. І тим, що виникають, не спадає на думку: «Ми виникаємо»; і тим, що згасають, не спадає на думку: «Ми згасаємо»“.
Тоді щодо уявлення про дгарми слід породити таку думку: „І це уявлення про дгарми теж є перекрученням. А перекручення — це велика недуга. Отже, я маю позбутися недуги. І слід докласти зусиль до полишення недуги“. Що ж тут є полишенням недуги? А саме — полишення „я“ і „моє“. А що є полишенням „я“ і „моє“? А саме — відхід від двоїстості. Що ж тут є відходом від двоїстості? А саме — рівне ставлення до внутрішнього й до зовнішнього. Що ж тут є рівним ставленням до внутрішнього й до зовнішнього? А саме — незрушність і непохитність у рівності. А що є рівність? Рівність нірвани — через рівність „я“. Чому ж так? Бо обидва вони порожні — і „я“, і нірвана. Чим же вони порожні? Порожні тим, що вони — лише вимовлені назви. Обидва вони незавершені — і „я“, і нірвана. Тому той, хто бачить рівно, не має робити недугу однією, а порожнечу — іншою: сама недуга і є порожнеча.
І те відчуття слід пізнавати як непізнане. І не слід йому здійснювати наочно припинення відчуття. Доки не сповнені дгарми будди, не слід відкидати обох відчуттів. І не слід не породжувати великого співчуття до істот, що народилися в лихих переродженнях. „Учинимо так, щоб через хибне, немудре осмислення відняти в тих істот недугу“.
І не додамо їм жодної дгарми й не відберемо жодної. А з якої причини знову постає недуга — задля пізнання тієї причини навчатимемо їх Дгарми. Яка ж це причина? А саме — причина чіпляння. Наскільки чіпляється причина чіпляння, настільки й триває причина недуги. А за що ж воно чіпляється? Чіпляється за три сфери. Яке ж пізнання його чіпляння? А саме — незнаходження опори. Бо за те, чого не знаходять, і не чіпляються. А чого ж не знаходять? Не знаходять двох поглядів — а саме погляду на себе й погляду на іншого. Це й зветься незнаходженням. Отак, Манджушрі, хворий бодгісаттва має осмислювати власний розум — задля полишення старіння, недуги, смерті й переродження. І якби, Манджушрі, у бодгісаттв не було пробудження, хіба ж не марним було б зусилля? Як звитяжцями звуть за розгром супротивників, так само бодгісаттвами звуть за втишення страждань старіння, недуги й смерті.
Тому хворий бодгісаттва має так споглядати: „Як моя недуга не постала й несуща, так само й недуга всіх істот не постала й несуща“. У того, хто так споглядає, велике співчуття до істот постає без упадання в погляд на власну вигоду: велике співчуття до істот постає лише через ревність до полишення нагальних затьмарень. Чому ж так? Бо саме через велике співчуття, що впало в погляд на власну вигоду, бодгісаттва знемагає в переродженнях; а через велике співчуття, вільне від охопленості поглядом на власну вигоду, бодгісаттва в переродженнях не знемагає. І він народжується — та народжується не охоплений охопленістю поглядами. Він, із неохопленим розумом народжуючись, постає вже вільним і родиться вже вільним. А постаючи вже вільним і родячись уже вільним, він спроможний і здатен навчати Дгарми зв'язаних істот задля звільнення від пут. Як мовив Благословенний: „Той, хто сам зв'язаний, звільнить іншого від пут“ — такого не буває; „а той, хто сам вільний, звільнить іншого від пут“ — таке буває. Тому бодгісаттва має бути вільним, а не зв'язаним.
Що ж тут пута, а що визволення? Приймати перебіг буття без вправного засобу — це пута бодгісаттви; іти перебігом буття вправним засобом — це визволення. Смакувати дгʼяни й самадгі без вправного засобу — це пута бодгісаттви; смакувати дгʼяни й самадгі вправним засобом — це визволення. Мудрість, не поєднана з вправним засобом, — це пута; мудрість, поєднана з вправним засобом, — це визволення. Вправний засіб, не поєднаний із мудрістю, — це пута; вправний засіб, поєднаний із мудрістю, — це визволення.
Що ж тут є мудрість, не поєднана з вправним засобом, — пута? А саме: осмислення порожнечі, безобразності й безбажаності — але не осмислення ознак, прикмет, оздоблення поля будди й визрівання істот. Оце й є мудрість, не поєднана з вправним засобом, — пута. А що є мудрість, поєднана з вправним засобом, — визволення? А саме: розум, що осмислює ознаки, прикмети, оздоблення поля будди й визрівання істот, і водночас опанування порожнечі, безобразності й безбажаності. Оце й є мудрість, поєднана з вправним засобом, — визволення. Що ж тут є вправний засіб, не поєднаний із мудрістю, — пута? А саме: коли той, хто утвердився в хибних поглядах, затьмареннях, охопленостях, залеглих нахилах, у ваблені й відразі, починає всі корені благого, але не повертає їх до пробудження. Оце й є вправний засіб, не поєднаний із мудрістю, — пута. А що є вправний засіб, поєднаний із мудрістю, — визволення? А саме: коли той, хто полишив хибні погляди, затьмарення, охопленості, залеглі нахили, ваблення й відразу, починає всі корені благого, повертає їх до пробудження і не чіпляється за них. Оце й є вправний засіб бодгісаттви, поєднаний із мудрістю, — визволення.
Отут, Манджушрі, хворий бодгісаттва має осмислювати такі дгарми. Споглядання несталості, страдності, порожнечі й безсамостності тіла, розуму й недуги — це його мудрість. А те, що він не знемагає, оберігаючи тіло в недузі, не відвертається від самсари й ревно віддається діянню на благо істот, — це його вправний засіб. І ще: коли він споглядає взаємну змінність тіла, недуги й розуму, а не їхню новизну чи давність, — це його мудрість. А те, що він не переходить до остаточного втишення й припинення тіла, недуги й розуму, — це його вправний засіб.
Отак, Манджушрі, хворий бодгісаттва має осмислювати розум. І не має він спинятися ані в осмисленні, ані в неосмисленні. Чому ж так? Бо якби він спинився в неосмисленні, це була б дгарма немовляти; а якби спинився в осмисленні, це була б дгарма шраваки. Тому бодгісаттва не має спинятися в осмисленні. Оте неспинення тут і є полем дії бодгісаттви.
Те, що не є полем дії пересічної людини й не є полем дії шляхетного, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії в самсарі, але не полем дії затьмарень, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії споглядання нірвани, але не полем дії остаточної парінірвани, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії являння чотирьох Мара і водночас полем дії подолання всіх володінь Мара, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії шукання всезнаючого знання, але не полем дії передчасного здобуття знання, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії знання чотирьох істин, але не полем дії передчасного проникнення в істину, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії споглядання внутрішнього і водночас полем дії свідомого прийняття народження в бутті, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії споглядання ненародженості, але не полем дії входження в остаточну визначеність, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії залежного виникнення і водночас полем дії відходу від усіх хибних поглядів, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії спілкування з усіма істотами, але не полем дії залеглих затьмарень, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії самотності, але не полем дії опертя на вичерпання тіла й розуму, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії трьох сфер, але не полем дії розділення дгармадгату, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії порожнечі і водночас полем дії шукання чеснот усіх видів, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії безобразності і водночас полем дії роздумів про опору для визволення істот, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії безбажаності і водночас полем дії свідомого являння себе в перебігах буття, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії незлаштованості і водночас полем дії невпинного лаштування всіх коренів благого, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії шести парамітів і водночас полем дії переходу на той берег порухів розуму всіх істот, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії шести спогадів, але не полем дії вичерпання всіх течій, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії утвердження в істинній Дгармі, але не полем дії чіпляння за хибну дорогу, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії шести надзнань, але не полем дії вичерпання течій, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії чотирьох безмірностей, але не полем дії зазнання народження у світі Брагма, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії дгʼян, самадгі й досягнень зосередження, але не полем дії народження за владою самадгі й досягнень, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії утвердження уважності, але не полем дії надмірного заглиблення в тіло, відчуття, розум і дгарми, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії правильних зусиль, але не полем дії знаходження двоїстості благого й неблагого, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії здійснення основ чудесних сил і водночас полем дії володіння основами чудесних сил без зусилля, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії п'яти здібностей і водночас полем дії знання про вищі й нижчі здібності всіх істот, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії утвердження в п'яти силах і водночас полем дії явлення десяти сил Татхаґати, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії довершення семи ланок пробудження і водночас полем дії вправності в знанні розрізнення розуму, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії утвердження на шляху і водночас полем дії нечіпляння за хибну дорогу, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії шукання спорядження спокою і прозріння, але не полем дії впадання в остаточне втишення, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії дослідження всіх дгарм як таких, що мають ознаку невиникнення, і водночас полем дії довершення оздоблення тіла будди тілесними ознаками й прикметами, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії являння подоби шравак і пратьєкабудд, але не полем дії полишання дгарм будди, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії слідування всім дгармам, які за своєю природою зісподу цілком чисті, і водночас полем дії явлення всіх шляхів поводження істот відповідно до їхньої довірливої відданості, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії споглядання всіх полів будд, які за своєю природою — простір, що ніколи не згортається й не розгортається, і водночас полем дії явлення розмаїтого й численного ладу та чеснот полів будд, — оце й є поле дії бодгісаттви. Те, що є полем дії явлення обертання колеса Дгарми й великої парінірвани і водночас полем дії неполишання подвижництва бодгісаттви, — оце також є поле дії бодгісаттви».
Коли виголошувано це повчання, у восьми тисяч синів девів із тих, що прийшли разом із царевичем Манджушрі, постала думка про найвище досконале пробудження.
Розділ четвертий: «Розрада хворому».