← Назад до змісту
Явлення незбагненного визволення
Розділ 5 — ачінтявімокшасандаршанапарівартах
Тоді достойному Шаріпутра спало на думку: «Де ж посідають ці бодгісаттви й ці великі шраваки? Адже в цьому домі немає сидінь».
Тоді Вімалакірті з роду Ліччхаві, збагнувши перебіг думок достойного Шаріпутра, сказав достойному Шаріпутра: «Чи шановний Шаріпутра прийшов заради Дгарми, чи заради сидіння?»
Той відповів: «Ми прийшли заради Дгарми, не заради сидіння».
Той сказав: «Коли так, шановний Шаріпутра, той, хто прагне Дгарми, не прагне навіть власного тіла — то що вже казати про сидіння? Хто, шановний Шаріпутра, прагне Дгарми, той не прагне ні форми, ні відчуття, ні сприйняття, ні спонук, ні свідомості; не прагне ні скандг, ні дгату, ні полів чуття. Хто прагне Дгарми, той не прагне ні сфери жаги, ні сфери форми, ні сфери безформності; не прагне прихилитися до Будди, не прагне прихилитися до Дгарми чи до громади.
Далі, шановний Шаріпутра, хто прагне Дгарми, той не прагне ні повного пізнання страждання, ні відсікання його виникнення, ні здійснення припинення, ні плекання шляху. Чому ж так? Бо Дгарма — поза розважаннями, поза буквою. Хто ж там розважає: „Я пізнаю страждання, я відсічу виникнення, я здійсню припинення, я плекатиму шлях“, — той не прагне Дгарми, той прагне розважань. Бо Дгарма, шановний Шаріпутра, — заспокоєна. Хто ж рухається в поставанні й зникненні, ті не прагнуть Дгарми й не прагнуть відлюддя — вони прагнуть поставання й зникнення. Бо Дгарма — без пороху, вона позбулася пороху. Хто ж оберігає бодай якусь дгарму, ба навіть нірвану, ті не прагнуть Дгарми — вони прагнуть пороху. Бо Дгарма — не предмет. Хто ж зараховує себе до предметів, ті не прагнуть Дгарми — вони прагнуть предметів. Дгарма — без прийняття й без відкидання. Хто ж хапає Дгарму чи відпускає її, ті не прагнуть Дгарми — вони прагнуть захоплення й відпускання.
Дгарма — без прихистку. Хто ж тішиться прихистком, ті не прагнуть Дгарми — вони прагнуть прихистку. Дгарма — без ознак. У кого свідомість тягнеться за ознаками, ті не прагнуть Дгарми — вони прагнуть ознак. Дгарма — не для співжиття. Хто ж живе разом із Дгармою, ті не прагнуть Дгарми — вони прагнуть співжиття. Дгарма — не бачена, не чута, не відчута, не пізнана. Хто ж рухається серед баченого, чутого, відчутого й пізнаного, ті не прагнуть Дгарми — вони прагнуть баченого, чутого, відчутого й пізнаного.
Дгарма, шановний Шаріпутра, — незроблена, вона позбулася зробленого. Хто ж пасеться на полі зробленого, ті не прагнуть Дгарми — вони прагнуть захоплення зробленим. Тому, шановний Шаріпутра, якщо ти хочеш бути тим, хто прагне Дгарми, тобі слід стати тим, хто не прагне жодної дгарми». Коли було виголошено цей виклад Дгарми, у п’ятисот синів дев очистилося щодо дгарм око Дгарми.
Тоді Вімалакірті з роду Ліччхаві звернувся до юного Манджушрі: «Ти, Манджушрі, мандруєш полями будд у незліченних сотнях тисяч полів будд десятьох сторін світу. То в якому ж полі будди ти бачив левині трони, найкращі з усіх, наділені всіма чеснотами?» На ці слова юний Манджушрі сказав Вімалакірті з роду Ліччхаві таке: «Є, сину доброго роду, на сході, за полями будд, численними, як піщинки тридцяти шести річок Ґанґ, світова сфера на ім’я Мерудгваджа. Там перебуває, живе й діє Татхаґата, архат, досконало пробуджений на ім’я Мерупрадіпараджа. Тіло того Татхаґати — вісімдесят чотири сотні тисяч йоджан, а левиний трон того Благословенного — шістдесят вісім сотень тисяч йоджан. Тіла тих бодгісаттв — сорок сотень тисяч йоджан, а левині трони тих бодгісаттв — тридцять чотири сотні тисяч йоджан. У світовій сфері Мерудгваджа, у полі будди того Благословенного Татхаґати Мерупрадіпараджа, і є левині трони, найкращі з усіх, наділені всіма чеснотами».
І ось Вімалакірті з роду Ліччхаві тієї миті зосередився так і здійснив таке чудесне діяння, що з тієї світової сфери Мерудгваджа той Благословенний Татхаґата Мерупрадіпараджа надіслав тридцять дві сотні тисяч левиних тронів — таких високих, таких просторих, таких прегарних, яких доти не бачили ані ті бодгісаттви, ані ті великі шраваки, ані Шакра, ані Брагма, ані охоронці світу, ані сини дев. Прибувши згори повітрям, вони стали в оселі Вімалакірті з роду Ліччхаві. І той дім видавався таким просторим, що ті тридцять дві сотні тисяч розмаїтих левиних тронів не тіснили одне одного. І не було затулено ані великого міста Вайшалі, ані Джамбудвіпа, ані світу чотирьох материків: усе те видніло так само, як і перше.
Тоді Вімалакірті з роду Ліччхаві сказав юному Манджушрі: «Сядь, Манджушрі, на левиний трон разом із цими бодгісаттвами. І прибери разом із ними таких тіл, щоб вони відповідали левиним тронам».
Тоді ті бодгісаттви, що здобули надзнання, прибрали тіла заввишки сорок дві сотні тисяч йоджан і посідали на ті левині трони. А ті бодгісаттви, що були на початку шляху, не змогли сісти на ті левині трони.
Тоді Вімалакірті з роду Ліччхаві звернувся до достойного Шаріпутра: «Сідай, шановний Шаріпутра, на левиний трон».
Той відповів: «Не можу сісти, шляхетний мужу: ці левині трони високі й піднесені».
Той сказав: «Коли так, шановний Шаріпутра, вклонися тому Благословенному Татхаґаті Мерупрадіпараджа. Тоді зможеш сісти».
І ось ті великі шраваки вклонилися тому Благословенному Татхаґаті Мерупрадіпараджа. І тоді вони посідали на ті левині трони.
Тоді достойний Шаріпутра сказав Вімалакірті з роду Ліччхаві таке: «Диво, сину доброго роду, що в такий тісний дім внесено ці тисячі левиних тронів, таких високих, таких піднесених, таких розмаїтих! І не затулено ані великого міста Вайшалі, ані Джамбудвіпа, ані сіл, міст, торжищ, країв, держав і столиць, ані світу чотирьох великих материків — нічого не затулено; і не затулено девів, наґів, якшів, ґандгарв, асурів, ґаруд, кіннар і магораґів. Усе видніє так само, як і перше».
Вімалакірті сказав: «Є, шановний Шаріпутра, у Татхаґат і бодгісаттв визволення на ім’я Незбагненне. Утвердившись у тому незбагненному визволенні, бодгісаттва може вмістити Сумеру, царя гір, — такий високий, такий піднесений, такий стрімкий, такий широкий — в оболонку гірчичного зерняти, і не збільшить оболонки гірчичного зерняти, і не зменшить Сумеру. І він являє це діяння. І деви з почту чотирьох великих царів та деви Траястрінша не дізнаються: „Куди це нас укинуто?“ А інші істоти, яких приборкують чудесною силою, дізнаються й побачать того Сумеру, царя гір, укладеного в оболонку гірчичного зерняти. Оце, шановний Шаріпутра, вступ у поле незбагненного визволення бодгісаттв.
Далі, шановний Шаріпутра, бодгісаттва, утверджений у незбагненному визволенні, може вкинути всю товщу вод чотирьох великих океанів в одну пору шкіри — і риби, черепахи, дельфіни, жаби та інші водяні істоти не зазнають утиску; і наґам, якшам, ґандгарвам і асурам не спаде на думку: „Куди це нас укинуто?“ І це діяння буде видно, і жодна істота не буде скривджена чи потурбована.
І цей тритисячний великотисячний світ він може взяти, наче гончарний круг, і, крутнувши його на правій долоні, метнути за світові сфери, численні, як піщинки Ґанґи, — а істоти не дізнаються: „Куди нас віднесено і звідки ми прибули?“ І, знову повернувши, він може поставити його на місце — а вони не помітять ні відходу, ні повернення. І те діяння буде видно.
Далі, шановний Шаріпутра, є істоти, яких приборкує безмірна самсара, і є істоти, яких приборкує самсара скорочена. Тоді бодгісаттва, утверджений у незбагненному визволенні, задля приборкання істот, яких приборкує безмірна самсара, являє сім ночей розтягнутими на цілу кальпу; а задля приборкання істот, яких приборкує скорочена самсара, являє кальпу стисненою в сім ночей. І ті істоти, яких приборкує безмірна самсара, сприймають сім ночей як минулу кальпу; а ті істоти, яких приборкує скорочена самсара, сприймають кальпу як минулі сім ночей.
Так само бодгісаттва, утверджений у незбагненному визволенні, являє в одному полі будди оздоби чеснот усіх полів будд. І, поставивши всіх істот на праву долоню, він мчить чудесною силою, швидкою, як думка, і дає їм побачити всі поля будд, а сам не зрушує з жодного поля. І скільки в десятьох сторонах світу твориться пошанувань буддам, благословенним, — усі їх він являє в одній порі шкіри. І скільки в десятьох сторонах світу місяців, сонць і зірок — усе те він також являє в одній порі шкіри. І скільки в десятьох сторонах світу віє вихорів — усі їх він може ввібрати устами, і тіло його не розсиплеться, і трави й дерева в тому полі будди не похиляться.
І ті поля будд у десятьох сторонах світу, що вигоряють кальповою пожежею, — усю ту громаду вогню він може вкинути собі до рота, і вогонь чинитиме там свою справу. А те поле будди, що внизу, за полями будд, численними, як піщинки коті річок Ґанґ, він може підхопити й поставити вгорі, серед полів будд, численних, як піщинки коті річок Ґанґ, — так, наче сильний чоловік підняв би кінчиком голки листок ююби.
Так само бодгісаттва, утверджений у незбагненному визволенні, може наділяти всіх істот подобою чакравартина й іншими подобами.
І скільки в десятьох сторонах світу є звучань і позначень звуком — усі їх він може обернути на голоси й звуки будд для істот нижчих, середніх і найкращих; і з того звуку й голосу видобути звуки й голоси про непостійність, страждання, порожнечу й безсамість. І скількома способами викладу будди, благословенні, у десятьох сторонах світу навчають Дгарми, — усі ті голоси й звучання він видобуває звідти.
Оце, шановний Шаріпутра, лише дещиця викладу про вступ у поле бодгісаттв, утверджених у незбагненному визволенні. Але я, шановний Шаріпутра, міг би цілу кальпу чи й решту кальпи викладати виклад про вступ у поля бодгісаттв, утверджених у незбагненному визволенні, — і ще довше».
І ось старійшина Магакашяпа, почувши про це незбагненне визволення бодгісаттв, здивувався й сказав старійшині Шаріпутра таке: «Це наче, достойний Шаріпутра, хтось показував би перед сліпим від народження чоловіком усі можливі образи — а той сліпий від народження не побачив би там жодного образу. Так само, достойний Шаріпутра, коли викладають тут це незбагненне визволення, усі шраваки й пратьєкабудди — наче сліпі від народження, позбавлені очей: жодної незбагненної причини вони не бачать безпосередньо. Який же розумний, почувши про це незбагненне визволення, не породить думки про найвище досконале пробудження? Що ж нам іще діяти — нам, у кого здібності геть ушкоджені, хто, наче спалене й погибле насіння, став непридатною посудиною для цієї великої колісниці? Усім шравакам і пратьєкабуддам, почувши цей виклад Дгарми, годилося б заридати так, щоб сповістити про це весь тритисячний великотисячний світ. А всім бодгісаттвам, зрадівши, почувши це незбагненне визволення, годилося б прийняти його головою і зродити силу довірливої відданості. Тому, хто має довірливу відданість до цього незбагненного визволення, що вдіють усі Мара?» Коли старійшина Магакашяпа виголошував цей виклад, у тридцяти двох тисяч синів дев зродилися думки про найвище досконале пробудження.
Тоді Вімалакірті з роду Ліччхаві сказав старійшині Магакашяпа таке: «Скільки, шановний Магакашяпа, Мара чинять справу Мара в незмірних світових сферах десятьох сторін світу — усі вони здебільшого є бодгісаттвами, утвердженими в незбагненному визволенні, що вправністю в засобах чинять справу Мара задля дозрівання істот. І скільки, шановний Магакашяпа, у незмірних світових сферах десятьох сторін світу прохачі просять у бодгісаттв — рук і ніг, вух і носа, крові, жил, кісток і мозку, очей, голови, тім’я, членів і суглобів, царства, країв і земель, дружини, сина й дочки, рабів і рабинь, коней, слонів, колісниць і возів, золота, самоцвітів, перлів, вайдур’ї, мушель, кришталю, коралів, коштовностей і скарбів, страв, напоїв, смаків та одеж, — просять наполегливо, аж до утиску, — усі ті прохачі здебільшого є бодгісаттвами, утвердженими в незбагненному визволенні, що вправністю в засобах являють цю твердість глибинного наміру. Чому ж так? Бо, шановний Магакашяпа, бодгісаттви — суворі подвижники, і саме так вони себе являють. А проста людина не має змоги тиснути на бодгісаттву, бо для неї немає до того ані місця, ані нагоди.
Це наче, шановний Магакашяпа, світлячок не має сили затьмарити сяйво сонячного кола. Так само, шановний Магакашяпа, проста людина не має сили ані підступити до бодгісаттви, ані просити в нього, бо він не дає їй до того нагоди. Це наче, шановний Магакашяпа, удару слона-велетня не витримати ослові. Так само, шановний Магакашяпа, не бодгісаттві не витримати тиску на бодгісаттву. Лише бодгісаттва здатен витримати тиск бодгісаттви. Оце, шановний Магакашяпа, вступ у силу знання засобів бодгісаттв, утверджених у незбагненному визволенні».
П’ятий розділ: явлення незбагненного визволення.