← Назад до змісту
Богиня
Розділ 6 — деватапарівартах
І ось Манджушрі-царевич мовив Вімалакірті з роду Ліччхаві таке: «Як, достойний, бодгісаттва має споглядати всіх істот?»
Він відповів: «Достоту як розважлива людина, Манджушрі, дивиться на місяць у воді — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Достоту як хтось, Манджушрі, дивиться на обличчя в колі дзеркала — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як вода в мареві, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як чарівник, Манджушрі, дивиться на чоловіка, створеного чарами, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як звук голосу в відлунні, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як купа хмар у небі, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як початок жмуту піни, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як виникнення й зникнення водяних бульбашок, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як пошуки серцевини в банановому стовбурі, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як перебіг блискавки, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як п’ятий дгату, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як сьома аятана, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як з’ява форми в безформних сферах, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як проростання паростка з припечених зерен, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як накидка з жаб’ячої шерсті, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як любовна втіха мерця, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як погляд на тілесну самість у того, хто ввійшов у потік, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як третє існування того, хто повертається один раз, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як сходження в лоно того, хто не повертається, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як жага, злоба й омана в архата, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як думки скупості, розбещеності, ненависті й жорстокості в бодгісаттви, що здобув терпіння, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як залишок скверн у Татхаґати, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як бачення форм у зроду сліпого, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як віддих того, хто ввійшов у зупинення, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як слід птаха в небі, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як поява дітородної сили в скопця, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як народження сина в неплідної, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як невиниклі скверни в того, кого створив Татхаґата, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як сновиддя для того, хто вже прокинувся, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як скверни в того, хто нічого не витворює уявою, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як поява вогню без палива, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Як нове поєднання того, хто цілком згас, Манджушрі, — так бодгісаттва має споглядати всіх істот. Отак-бо, Манджушрі, бодгісаттва має споглядати всіх істот.»
Він мовив: «Якщо, сину доброго роду, бодгісаттва має отак споглядати всіх істот, то як же тоді постає в нього велика любов до всіх істот?»
Він відповів: «Коли, Манджушрі, бодгісаттва споглядає отак і думає: „я маю проповідувати цим істотам Дгарму, щоб вони цілком пізнали Дгарму“, — то з цього постає в нього істинна любов до всіх істот, любов-захисток істот: любов без опертя, бо не має предмета; любов утишена, бо нічого не породжує; любов без жару, бо в ній немає скверн; любов відповідна, бо три часи для неї рівні; любов незворушна, бо ніщо їй не стає на заваді; любов недвоїста, бо не змішана ні з внутрішнім, ні з зовнішнім; любов непохитна, бо доведена до кінця; любов тверда, бо намір її незламний і твердий, як алмаз; любов чиста, бо чиста від природи; любов рівна, бо рівна просторові; любов архата, бо нищить ворогів; любов бодгісаттви, бо не полишає визрівання істот; любов Татхаґати, бо пробуджує до таковості; любов будди, бо будить приспаних істот; любов самосущого, бо пробуджується сама собою; любов бодгі, бо смак її єдиний; любов без домислу, бо полишила і прихильність, і відразу; любов великого співчуття, бо осяває Велику Колісницю; любов невтомна, бо споглядає порожнечу й безсамість; любов дарування Дгарми, бо не тримає нічого в учительському кулаці; любов моральності, бо зглядається на істот, що зле поводяться; любов терпіння, бо оберігає і себе, і інших; любов завзяття, бо несе тягар усіх істот; любов дгʼяни, бо не смакує; любов мудрості, бо приходить своєчасно; любов вправності в засобах, бо являє себе на всіх шляхах; любов нелукава, бо намір її цілком чистий; любов нехитра, бо намір її прямий; любов глибокого наміру, бо вона без плями; любов без омани, бо не робиться навмисне; любов щастя, бо утверджує в щасті будди. Оце, Манджушрі, і є велика любов бодгісаттви.»
Він запитав: «А яке ж його велике співчуття?»
Він відповів: «Те, що він віддає всім істотам усе благе коріння, яке лиш посадив.»
Він запитав: «А яка ж його велика радість?»
Він відповів: «Те, що, віддавши, він тішиться і не шкодує.»
Він запитав: «А яка ж його велика незворушність?»
Він відповів: «Та, що дає користь обом.»
Він запитав: «Що має чинити той, кого лякає страх самсари?»
Він відповів: «Той, кого лякає страх самсари, Манджушрі, — бодгісаттва — має триматися величі будди.»
Він запитав: «А на чому має стояти той, хто хоче перебувати у величі будди?»
Він відповів: «Хто хоче перебувати у величі будди, той має стояти на рівності всіх істот.»
Він запитав: «А на чому має стояти той, хто хоче стояти на рівності всіх істот?»
Він відповів: «Хто хоче стояти на рівності всіх істот, той має стояти на визволенні всіх істот.»
Він запитав: «А що має робити той, хто хоче звершити визволення всіх істот?»
Він відповів: «Хто хоче звершити визволення всіх істот, той має звершити визволення від скверн.»
Він запитав: «А як має вправлятися той, хто хоче відкинути скверни?»
Він відповів: «Хто хоче відкинути скверни, той має вправлятися від самого кореня.»
Він запитав: «А як вправляється той, хто вправляється від самого кореня?»
Він відповів: «Хто вправляється в невиникненні й незникненні, той вправляється від самого кореня.»
Він запитав: «Чого ж він не породжує і чого не припиняє?»
Він відповів: «Неблагого не породжує, благого не припиняє.»
Він запитав: «А що є коренем благого й неблагого?»
Він відповів: «Корінь — тілесна самість.»
Він запитав: «А що ж є коренем тілесної самості?»
Він відповів: «Корінь тілесної самості — хотіння й жадоба.»
Він запитав: «А що є коренем хотіння й жадоби?»
Він відповів: «Корінь хотіння й жадоби — хибне уявлювання.»
Він запитав: «А що є коренем хибного уявлювання?»
Він відповів: «Корінь хибного уявлювання — перекручене сприйняття.»
Він запитав: «А що є коренем перекрученого сприйняття?»
Він відповів: «Корінь перекрученого сприйняття — безопірність.»
Він запитав: «А що є коренем безопірності?»
Він відповів: «Манджушрі, який же корінь може бути в того, що не має опертя? Отак-бо всі дгарми утверджені на корені, який є безопірністю.»
І ось богиня, що мешкала в тому домі, почувши цей виклад Дгарми від тих бодгісаттв-махасаттв, зраділа, звеселилася й піднеслася духом і, явивши грубе тіло, осипала небесними квітами тих махасаттв і тих великих шраваків. І ті квіти, що впали на тіла бодгісаттв, осипалися й лягли на землю; а ті, що впали на тіла великих шраваків, залишалися на них і на землю не падали. Тоді ті великі шраваки взялися скидати ті квіти надприродною силою, та вони не спадали.
Тоді та богиня мовила достойному Шаріпутра так: «Навіщо, шановний Шаріпутра, ти скидаєш ці квіти?»
Він відповів: «Ці квіти не годяться, богине. Тому я їх і скидаю.»
Богиня сказала: «Не кажи так, шановний Шаріпутра. З якої причини? Бо ці квіти саме що годяться. Чому? Бо ці квіти не міркують і не розрізняють. А ось старійшина Шаріпутра міркує й розрізняє. Ті, шановний Шаріпутра, хто в добре виголошених Дгармі та уставі міркує й розрізняє своє зречення, — ті не годяться. А старійшина саме що міркує й розрізняє. Ті ж, хто не міркує й не розрізняє, — годяться. Поглянь, шановний Шаріпутра: до тіл цих махасаттв квіти не липнуть — бо ті полишили всяке міркування й розрізнення. Достоту як до людини боязкої вдачі знаходять доступ нелюди, так само й до тих, кого лякає страх самсари, знаходять доступ форми, звуки, запахи, смаки й дотики. А тим, хто вільний від страху перед самсарою і сквернами, — що вдіють їм форми, звуки, запахи, смаки й дотики? До тіл тих, у кого не відкинуто залишків звички, квіти липнуть. Тому до тіл тих, хто відкинув усі залишки звички, квіти не липнуть.»
І ось достойний Шаріпутра мовив тій богині таке: «Чи давно ти, богине, оселилася в цьому домі?»
Вона відповіла: «Так само давно, як старійшинове шляхетне визволення.»
Він сказав: «То ти недовго стоїш у цьому домі, богине.»
Вона мовила: «А чи давно стоїть шляхетне визволення старійшини?»
Тоді старійшина змовк.
Вона сказала: «Чому ж це старійшина, найперший серед великомудрих, змовк? Питання на часі, а він не відповідає.»
Він відповів: «Бо визволення, богине, невимовне. Тож я й не знаю, що тут сказати.»
Вона сказала: «Хай яку літеру старійшина вимовляє — усі ці літери мають прикмету визволення. З якої причини? Бо те визволення не знаходиться ні всередині, ні зовні, ні між тим і тим. Так само й літери. Тому, шановний Шаріпутра, не вказуй на визволення, усуваючи літери. Чому? Бо визволення — це рівність усіх дгарм.»
Він сказав: «Хіба ж, богине, визволення не в тому, щоб відійшли жага, злоба й омана?»
Богиня сказала: «Це вчення для гордовитих — мовляв, визволення настає з відходом жаги, злоби й омани. Для тих же, хто без гордині, сама природа жаги, злоби й омани і є визволення.»
І ось достойний Шаріпутра мовив тій богині таке: «Добре, добре, богине! Що ж ти здобула, що засвідчила, коли маєш такий хист слова?»
Вона відповіла: «Нічого я, шановний Шаріпутра, не здобула й не засвідчила. Тому в мене й такий хист слова. А тих, кому здається: „ми здобули“ чи „ми засвідчили“, — тих у добре виголошених Дгармі та уставі й звуть гордовитими.»
Він сказав: «А ти, богине, з колісниці шраваків, з колісниці пратьєкабудд чи з Великої Колісниці?»
Вона відповіла: «Я з колісниці шраваків, бо сповіщаю колісницю шраваків; я з колісниці пратьєкабудд, бо входжу в дгарму залежного постання; я з Великої Колісниці, бо не полишаю великого співчуття.»
«А втім, шановний Шаріпутра, ті, хто ввійшов у гай чампаки, не чують запаху рицини; ввійшовши в гай чампаки, чують лише запах чампаки. Так само, шановний Шаріпутра, ті, хто мешкає в цьому домі, пахкому чеснотами Дгарми будди, не чують запахів шраваків і пратьєкабудд. А ті, хто входить у цей дім, — Шакра, Брагма, охоронці світу, деви, наґи, якші, ґандгарви, асури, ґаруди, кіннари й магораґи, — виходять звідси, зродивши думку про пробудження від слухання Дгарми цього достойного мужа і від пахощів чеснот Дгарми будди. Дванадцять років, шановний Шаріпутра, живу я тут, і жодного разу не чула мови, пов’язаної зі шраваками чи пратьєкабуддами, — тільки мову, пов’язану з великою любов’ю й великим співчуттям, тільки мову, пов’язану з незбагненною Дгармою.»
«У цьому домі, шановний Шаріпутра, повсякчас видно вісім дивовижних, надзвичайних дгарм. Які ж це вісім?»
«Тут не знати ні ночі, ні дня: цей дім завжди осяяний золотавим сяйвом. Тут не знати ні сонця, ні місяця, і вони тут не світять. Це перша дивовижна, надзвичайна дгарма.»
«Далі, шановний Шаріпутра, тих, хто входить у цей дім, від самого входу не гнітять жодні скверни. Це друга дивовижна, надзвичайна дгарма.»
«Далі, шановний Шаріпутра, цей дім ніколи не порожній від Шакра, Брагма, охоронців світу й бодгісаттв, що сходяться з інших полів будд. Це третя дивовижна, надзвичайна дгарма.»
«Далі, шановний Шаріпутра, у цьому домі повсякчас не бракує слухання Дгарми — мови, пов’язаної з шістьма парамітами, і мови про незворотну Дгарму. Це четверта дивовижна, надзвичайна дгарма. Далі, шановний Шаріпутра, коли в цьому домі лунають хори музик або грають небесні чи людські інструменти, з тих інструментів безмірно і повсякчас розливається звучання Дгарми. Це п’ята дивовижна, надзвичайна дгарма.»
«Далі, шановний Шаріпутра, у цьому домі є чотири великі скарбниці, повні всіляких самоцвітів і невичерпні: звідти всі вбогі й злиденні беруть і йдуть, а вони не убувають. Це шоста дивовижна, надзвичайна дгарма.»
«Далі, шановний Шаріпутра, у цей дім приходять — щойно про них подумає цей достойний муж — Татхаґати Шакямуні, Амітабга, Акшобгя, Ратнашрі, Ратнарчі, Ратначандра, Ратнавюга, Духпрасага, Сарвартхасіддга, Прабгутаратна, Сінганаданадін, Сінгаґгоша і, з ними на чолі, незліченні Татхаґати десяти сторін світу. А прийшовши, вони викладають вхід у браму Дгарми на ім’я Таємниця Татхаґати — і йдуть. Це сьома дивовижна, надзвичайна дгарма.»
«Далі, шановний Шаріпутра, у цьому домі видно всі оздоби небесних осель і всі оздоби чеснот усіх полів будд. Це восьма дивовижна, надзвичайна дгарма.»
«Оці вісім дивовижних, надзвичайних дгарм, шановний Шаріпутра, повсякчас видно в цьому домі. З якої причини? Хто ж, бачивши цю незбагненну природу Дгарми, жадав би природи дгарми шраваків?»
Він сказав: «Чому ж ти, богине, не полишиш жіночого стану?»
Вона відповіла: «Ось уже повних дванадцять років я шукаю жіночого стану — і не знаходжу його. А ще, шановний Шаріпутра, якби хтось сказав жінці, створеній чарівником: „Чому ти не полишиш жіночого стану?“ — то що б він сказав?»
Він сказав: «У неї немає жодної справдешньої довершеності.»
Вона сказала: «Так само, шановний Шаріпутра, коли всі дгарми недовершені й за своєю природою створені чарами, звідки ж у тебе таке: „Чому ти не полишиш жіночого стану?“»
І ось та богиня вчинила таке диво: старійшина Шаріпутра став на вигляд такий, як та богиня, а та богиня — на вигляд така, як старійшина. І тоді та богиня, маючи подобу Шаріпутра, спитала Шаріпутра, що мав подобу богині: «Чому, шановний Шаріпутра, ти не полишиш жіночого стану?»
Шаріпутра, маючи подобу богині, відповів: «Не знаю, що мені тут полишати. Чоловіча подоба зникла, і постала в мене подоба жіноча.»
Вона сказала: «Якщо старійшина спроможеться полишити жіночий стан, то й усі жінки полишать жіночий стан. Як старійшина — не жінка, а на вигляд наче жінка, так само і в усіх жінок подоба жіноча, але вони не жінки, а лише видаються жіночими подобами. Саме про це й сказав Благословенний: „усі дгарми — не жінка й не чоловік“.»
Тоді та богиня скасувала те диво, і достойний Шаріпутра знову набув власної подоби. І тоді та богиня мовила достойному Шаріпутра так: «Куди ж поділася, шановний Шаріпутра, твоя жіноча подоба, що була постала?»
Він відповів: «Вона не була ні зроблена, ні змінена.»
Вона сказала: «Так само й усі дгарми: не зроблені й не змінені. А там, де немає ні робіння, ні зміни, — там слово будди.»
Він сказав: «А коли ти, богине, відійдеш звідси, де ти народишся?»
Вона відповіла: «Де народиться той, кого створив Татхаґата, там народжуся і я.»
Він сказав: «Той, кого створив Татхаґата, не відходить і не народжується.»
Вона відповіла: «Так само й усі дгарми не відходять і не народжуються.»
Він сказав: «А чи скоро ти, богине, пробудишся до бодгі?»
Вона відповіла: «Коли старійшина стане наділений дгармами звичайної людини, тоді і я пробуджуся до бодгі.»
Він сказав: «Немає такої змоги, богине, щоб я став наділений дгармами звичайної людини.»
Вона відповіла: «Так само, шановний Шаріпутра, немає такої змоги, щоб я пробудилася до бодгі. З якої причини? Бо бодгі стоїть на нестоянні. Тому й ніхто не пробудиться до нестояння.»
Старійшина сказав: «Але ж Татхаґата казав, богине: „Татхаґати, числом як піщинки в річці Ґанзі, пробудилися, пробуджуються і пробудяться“.»
Богиня сказала: «Це, шановний Шаріпутра, лише полічена в літерах назва, умовний знак — оті „будди минулі, майбутні й теперішні“. А будди не є ні минулі, ні майбутні, ні теперішні. Бо бодгі переступає три часи. А втім — старійшина ж здобув архатство?»
Він відповів: «Здобув — через те, що нічого не здобувається.»
Вона сказала: «Так само й пробудження — через те, що ніщо не пробуджується.»
І ось Вімалакірті з роду Ліччхаві мовив достойному Шаріпутра таке: «Ця богиня, шановний Шаріпутра, шанобливо служила дев’яноста двом коті будд; вона бавиться знанням надзнань, піднеслася обітницею, здобула терпіння, увійшла в незворотність і силою обітниці стоїть де забажає, щоб доводити істот до зрілості.»
Розділ шостий — про богиню.