← Назад до змісту
Рід Татхаґати
Розділ 7 — татхаґатаґотрапарівартах
І ось Манджушрі, юний царевич, так сказав Вімалакірті з роду Ліччхаві: «Як же, сину доброго роду, бодгісаттва доходить до кінця в дгармах будди?»
Той відповів: «Коли, Манджушрі, бодгісаттва ходить не-шляхом, тоді бодгісаттва доходить до кінця в дгармах будди».
Той спитав: «А що ж таке ходіння бодгісаттви не-шляхом?»
Той відповів: «Коли він іде шляхом п'яти невідворотних злочинів, а проте не зіпсутий злобою й жорстокістю; іде шляхом пекла, а проте вільний від усього пороху скверн; іде шляхом тваринного лона, а проте вільний від темряви й засліплення; іде шляхом асурів, а проте вільний від пихи, зарозумілості й чванства; іде шляхом світу Яма, а проте наділений усім нагромадженням заслуг і знання; іде шляхом непорушних форм, а проте не осідає в тому шляху; іде шляхом жаги, а проте вільний від жаги до всіх чуттєвих утіх; іде шляхом ненависті, а проте незлобивий до всіх істот; іде шляхом засліплення, а проте розум його утверджений у проникливості мудрості щодо всіх дгарм; іде шляхом скупості, а проте віддає все майно, внутрішнє й зовнішнє, не шкодуючи ні тіла, ні життя; іде шляхом розхитаної доброчесності, а проте утверджений у всіх правилах, у науці доброчесності, у суворих чеснотах і стриманості й вбачає небезпеку в найменших провинах; іде шляхом злоби, черствості й гніву, а проте перебуває в любові, і розум його цілковито вільний від злоби; іде шляхом лінощів, а проте ревно шукає всіх коренів благого, і зусилля його не слабне; іде шляхом розхитаних чуттів, а проте споглядання його не порожнє, і за самою природою він зібраний; іде шляхом тупості, а проте вправний у всіх мирських і надмирських науках і дійшов до кінця в праджняпараміті; іде шляхом облуди й улесливих речей, а проте здійснений у чині вправності в засобах і вправний у прихованому мовленні; являє шлях пихи, а проте сам є мостом і переправою для всього світу; іде шляхом скверн, а проте за природою цілковито чистий і ніколи не заплямований; іде шляхом Мара, а проте не залежить від інших у жодній дгармі будди; іде шляхом шравак, а проте дає істотам почути ту Дгарму, якої вони не чули; іде шляхом пратьєкабудд, а проте здійснений у великому співчутті задля визрівання істот; іде шляхом убозтва, а проте здобув руку, повну самоцвітів, і багатства його невичерпні; іде шляхом калічних чуттів, а проте оздоблений ознаками і прекрасний на вигляд; іде шляхом народження в низькому роду, а проте наділений родом і племенем Татхаґат і нагромадив запас заслуг та знання; іде шляхом кволих, потворних і горбатих, а проте здобув тіло Нараяна і любий на вигляд усім істотам; являє чин старого, хворого й немічного, а проте назавжди викорінив хворобу й переступив страх смерті; являє шлях багатства, а проте раз у раз споглядає уявлення про непостійність, і всі його жадання вгамовані; являє почет жіночих покоїв і танцівниць, а проте переправився через багно жаги і мандрує без пристановища; іде шляхом недоумства, а проте оздоблений розмаїтим красномовством і здобув дгарані; іде шляхом іновірців, а проте сам став бродом; іде шляхом усього світу, а проте припинив усі шляхи народження; іде шляхом нірвани, а проте не полишає тривання самсари. Ось так, Манджушрі, бодгісаттва ходить не-шляхом і доходить до кінця в усіх дгармах будди».
Тоді Вімалакірті з роду Ліччхаві так сказав Манджушрі, юному царевичеві: «А що ж, Манджушрі, є родом Татхаґат?»
Той відповів: «Тілесна самість, сину доброго роду, є родом Татхаґат; незнання й жага буття — рід; жага, ненависть і засліплення — рід; чотири викривлення — рід; п'ять перепон — рід; шість опор чуття — рід; сім опор свідомості — рід; вісім хибностей — рід; дев'ять приводів до злоби — рід; десять неблагих шляхів діяння — рід. Оце, сину доброго роду, і є рід Татхаґат. А коротко кажучи, сину доброго роду, шістдесят два хибні погляди і є родом Татхаґат».
Той спитав: «Маючи на думці що, Манджушрі, ти так кажеш?»
Той відповів: «Не здатен, сину доброго роду, той, хто бачить незумовлене і перебуває, ввійшовши в певність, зродити думку про найвище досконале пробудження. А той, хто перебуває в зумовленому, у домі скверн, і не побачив істин, — здатен зродити думку про найвище досконале пробудження. Ось так, сину доброго роду: на сухій висохлій землі не проростають ані сині лотоси, ані лотоси, ані білі латаття, ані білі лотоси, ані запашні лотоси; а кинуті в багно й мул, вони проростають — і сині лотоси, і лотоси, і білі латаття, і білі лотоси, і запашні лотоси. Так само, сину доброго роду, в істотах, що досягли незумовленої певності, дгарми будди не проростають; а в істотах, що впали в мул і баговиння скверн, дгарми будди проростають. Так само, як насіння не проростає в просторі, а проростає, лягши на землю, — так само в тих, хто досяг незумовленої певності, дгарми будди не проростають. Зродивши погляд на тілесну самість, рівний Сумеру, істота зроджує думку про пробудження, — і відтоді проростають дгарми будди. Тож і цим викладом, сину доброго роду, слід тобі зрозуміти: усі скверни і є родом Татхаґат. Ось так, сину доброго роду: не зійшовши у велике море, неможливо здобути безцінний самоцвіт; так само, не зійшовши в море скверн, неможливо зродити самоцвіт розуму всезнання».
Тоді старійшина Магакашяпа висловив схвалення Манджушрі, юному царевичеві: «Добре, добре, Манджушрі! Гарно сказане це твоє слово, і воно правдиве. Клеші і є родом Татхаґат. Бо звідки нам, таким, як ми, взяти силу, щоб нині зродити думку про пробудження? Той, хто вчинив п'ять невідворотних злочинів, здатен зродити думку про пробудження, здатен пробудитися до дгарм будди, — а я вже ні».
«Так само, як для людини з покаліченими чуттями п'ять чуттєвих утіх не мають ані смаку, ані сили, — так само для шраваки, що відсік усі пута, усі дгарми будди не мають ані смаку, ані сили. Немає в нього більше сили, щоб їх обійняти. Тому, Манджушрі, звичайні люди вдячні Татхаґаті, а шраваки — ні. Чому ж так? Бо звичайні люди, почувши про чесноти будди, задля непереривності роду трьох коштовностей зроджують думку про найвище досконале пробудження; а шраваки, хоч би й до кінця життя слухали про сили та безстрашності дгарм будди, не здатні зродити думку про найвище досконале пробудження».
І ось на тому самому зібранні був присутній і сидів бодгісаттва на ім'я Сарварупасандаршана. Він так сказав Вімалакірті з роду Ліччхаві: «Де ж, домовласнику, твої батько й мати, служниці, слуги, робітники й челядь? Де твої друзі, родичі та кровні? Де твій почет, коні, слони, колісниці й верхові тварини?» На ці слова Вімалакірті з роду Ліччхаві звернувся до бодгісаттви Сарварупасандаршана ґатами:
Праджняпараміта — мати бодгісаттв, шановний, а батько — вправність у засобах; від них народжуються провідники.
Дружина їхня — втіха в Дгармі, а любов і співчуття — дві дочки, істина й Дгарма — обидва сини, а дім — роздум про зміст порожнечі.
Усі скверни — так само їхні учні, покірні їхній волі, а ланки пробудження — друзі, якими вони пробуджуються до найкращого пробудження.
Супутники, що завжди при них, — оці шість парамітів, жіночі покої їхні — способи прихиляння, а спів і музика — дгарми.
Сад їхній — дгарані, всіяний квітами ланок пробудження, плід — знання визволення, а дерева — велике багатство Дгарми.
Визволення — їхні ставки, повні водами самадгі, вкриті лотосами чистоти; там вони купаються, незаплямовані.
Надзнання — їхня повозка, велика колісниця, вища за все, візничий — думка про пробудження, а добра дорога — благий восьмиланковий шлях.
Оздоби їхні — тридцять дві ознаки і вісімдесят прикмет, сором і соромливість — їхні шати, прекрасні, з благим глибинним наміром.
Багаті вони багатством істинної Дгарми, діяння їхнє — навчання Дгарми, здійснення — велика нажива, а обертання заслуг — до пробудження.
Ложе їхнє — чотири дгʼяни, застелені чистим способом життя, а прокидання їхнє — мудрість, повсякчас зібрана слуханням.
Їжа їхня — амріта, а питво — смак визволення, купіль — чистота наміру, а пахощі для намащення — доброчесність.
Знищивши ворога-скверну, вони — звитяжці, нездоланні, долають чотирьох Мара, тримаючись стягу престолу пробудження.
Вони являють народження за власним наміром, хоч ненароджені й непороджені, їх видно в усіх полях, мов володаря променів, що зійшов.
Ушанувавши коті будд усіма пошанами провідників, вони ніколи не покладаються ані на себе, ані на будду.
Вони очищують поля будд відповідно до чину істот, здобувши поле, подібне до простору, вони не мають в істотах уявлення про істоту.
Усі образи істот і всі голоси та звуки, що лунають, безстрашні бодгісаттви являють в одну мить.
Вони розпізнають діяння Мара і йдуть услід за Мара, досягши параміти вправності в засобах, вони являють усі їхні вчинки.
Вони стають старими й хворими, являють себе померлими задля визрівання істот, перебуваючи в дгармі, подібній до мани.
Вони являють пожежу калпи, спаливши ту землю, щоб істотам, які мають уявлення про сталість, показати непостійність.
Запрошені тисячами коті істот в одній державі, вони їдять у домі в кожного і всіх схиляють до пробудження.
Хоч які є мантри й таємні науки та розмаїті ремесла, усюди вони досягли досконалості, приносячи щастя всім істотам.
Скільки у світі іновірних чинів — усюди вони стають зреченцями, щоб визволити істот, що впали в різні хибні погляди.
Вони стають місяцями або сонцями, Шакра, Брагма, владиками створінь, стають водою і вогнем, землею і вітром так само.
У проміжні віки хвороб вони стають найкращими ліками, якими істоти визволяються і бувають щасливі та здорові.
У проміжні віки голоду вони стають питвом і їжею, здолавши голод і спрагу, вони навчають Дгарми живих.
У проміжні віки зброї вони перебувають у спогляданні любові і наставляють у незлобивості багато сотень коті істот.
Посеред великої битви вони стають рівними до обох сторін, бодгісаттви великої сили схиляють до згоди й примирення.
І хоч які є пекла в полях будд, незбагненні, вони йдуть туди навмисно, заради добра істот.
Скільки шляхів народження явлено у тваринному лоні, усюди вони навчають Дгарми; тому їх звуть провідниками.
Вони являють чуттєві втіхи, являють споглядання тим, хто споглядає, Мара від того безпорадний, і доступу до них він не має.
Як посеред вогню явили б лотос — диво, так вони являють дивом і жаги, і споглядання.
Навмисне вони стають блудницями, щоб привабити чоловіків, принадивши гачком жаги, вони ставлять їх у знання будди.
Вони завжди стають старостами, ватажками караванів, домашніми жерцями, першими радниками й радниками — заради добра істот.
Для вбогих істот вони стають невичерпним скарбом, давши їм дари, вони зроджують у них думку про пробудження.
Серед істот, закам'янілих у пихі, вони стають великими звитяжцями і прагнуть найвищого пробудження, що викорінює всяку пиху.
Перед істотами, змученими страхом, вони завжди стають попереду, і, давши їм безстрашність, доводять їх до зрілості для пробудження.
Ставши провидцями з п'ятьма надзнаннями, що живуть у чистоті, вони наставляють істот у доброчесності, у терпінні, лагідності й стриманості.
Бачачи тут істот, що потребують служіння й наставника, провідники стають челядниками чи рабами і йдуть в учні.
Яким саме способом істоти знайдуть утіху в Дгармі, усі ті дії вони являють, добре навчені великих засобів.
Наука їхня безмежна, і поле їхнє безмежне, наділені безмежним знанням, вони визволяють безмежно живих.
Ані за коті калп, ані за сотні коті калп, хоч би й усі будди говорили, годі виповісти кінець їхніх чеснот.
Хто з мудрих, почувши ці дгарми, не прагнутиме найвищого пробудження, хіба що нікчемні істоти, у яких мудрості немає?
Так.
Сьомий розділ — «Рід Татхаґати».