← Назад до змісту
Явлена трапеза
Розділ 9 — нірмітабгоджананаянапарівартах
І ось достойному Шаріпутра спало на думку: «Час уже наспів, а ці махасаттви не встають. Де ж вони їстимуть?»
І ось Вімалакірті Ліччхаві, своїм розумом збагнувши перебіг думок достойного Шаріпутра, сказав достойному Шаріпутра так: «Достойний Шаріпутра, ті вісім визволень, про які повідав Татхаґата, — у тих визволеннях перебувай. Не слухай Дгарми з потоком свідомості, заплямованим потягом до їжі. Але ще, достойний Шаріпутра, зачекай хвилю — і скуштуєш їжі, якої ніколи раніше не куштував».
І ось Вімалакірті Ліччхаві тієї миті увійшов у таке самадгі і звершив такий вияв чудесної сили, що явив тим бодгісаттвам і тим великим шравакам світ на ім'я Сарваґандгасуґандга, що лежить угорі, за полями будд, числом рівними піщинкам сорока двох річок Ґанґ від цього поля будди. Там нині перебуває, живе й проводить час Татхаґата на ім'я Ґандготтамакута. І в тому світі віють такі пахощі, які переважають усі божественні й людські пахощі в усіх полях будд десятьох сторін світу. Там від дерев віють пахощі, витонченіші за всі інші. У тому світі немає навіть імені шравак і пратьєкабудд: там зібрання самих лише чистих бодгісаттв. Їм Татхаґата Ґандготтамакута навчає Дгарми. І в тому світі вежі — з самих пахощів, і стежки для ходіння, сади й палаци — з самих пахощів. А пахощі тієї їжі, яку споживають ті бодгісаттви, наповнюють незмірні світи.
І в той час Благословенний Татхаґата Ґандготтамакута сидів за трапезою разом із тими бодгісаттвами. Були там сини девів на ім'я Ґандгавюгагара, що вирушили великою колісницею і ревно прислуговували тому Благословенному й тим бодгісаттвам. І все те зібрання побачило той світ, і того Благословенного, і тих бодгісаттв, що сиділи за найкращою трапезою.
І ось Вімалакірті Ліччхаві звернувся до всіх тих бодгісаттв: «Хто з вас, шляхетні мужі, зважиться принести їжу з того поля будди?» Але волею Манджушрі ніхто не зважився.
І ось Вімалакірті Ліччхаві сказав Манджушрі-царевичу так: «Хіба тобі, Манджушрі, не соромно перед таким зібранням?»
Той мовив: «Хіба ж не сказав Татхаґата, сину доброго роду: не варто зневажати ненавченого?»
І ось Вімалакірті Ліччхаві, не встаючи з того ложа, перед тими бодгісаттвами явив явленого бодгісаттву — з тілом золотої барви, оздобленим великими й малими ознаками; і сяйво його образу було таке, що все те зібрання поряд із ним потьмяніло.
І ось Вімалакірті Ліччхаві сказав тому явленому бодгісаттві так: «Іди, сину доброго роду, вгору; проминувши поля будд, числом рівні піщинкам сорока двох річок Ґанґ, є світ на ім'я Сарваґандгасуґандга. Там — Татхаґата на ім'я Ґандготтамакута, і він нині сидить за трапезою. Прийшовши туди, схили від мого імені голову до стіп того Татхаґати й скажи так: „Вімалакірті Ліччхаві, схиливши голову до стіп Благословенного, питає Благословенного, чи мало в нього нездужання, чи мало недуги, чи легко він підводиться, чи добре йому ведеться, чи має силу, і щастя, і безганність, і спокійне перебування. І говорить так: дай мені, Благословенний, решток твоєї трапези, які звершать діло будди у світі Сага. І схилять до високого розуміння тих істот, чиї прагнення низькі. І ім'я Татхаґати стане широко відомим“».
І ось той явлений бодгісаттва, відповівши Вімалакірті Ліччхаві: «Хай буде так», перед тими бодгісаттвами повернувся обличчям угору. І ті бодгісаттви не бачили, як він відходив.
І ось той явлений бодгісаттва досяг того світу Сарваґандгасуґандга. Схиливши там голову до стіп Благословенного Татхаґати Ґандготтамакута, він сказав так: «Вімалакірті, Благословенний, бодгісаттва, схиляє голову до стіп Благословенного. І питає, чи мало в тебе нездужання, чи мало недуги, чи легко ти підводишся, чи добре тобі ведеться, чи маєш силу, і щастя, і безганність, і спокійне перебування».
І, схиливши голову до стіп Благословенного, він сказав так: «Дай мені, Благословенний, решток твоєї трапези, які звершать діло будди у світі Сага. Вони схилять розум тих істот із низькими прагненнями до високих дгарм будди. І ім'я Благословенного стане широко відомим».
І ось ті бодгісаттви, що були в полі будди Благословенного Татхаґати Ґандготтамакута, здивувалися й сказали тому Благословенному Татхаґаті Ґандготтамакута так: «Звідки, Благословенний, приходить такий махасаттва? Де ж той світ Сага? І що воно за низькі прагнення?» Так ті бодгісаттви питали Татхаґату.
І ось той Благословенний сказав тим бодгісаттвам так: «Є, сини доброго роду, внизу, за полями будд, числом рівними піщинкам сорока двох річок Ґанґ від цього поля будди, світ Сага. Там Татхаґата на ім'я Шакямуні навчає Дгарми істот із низькими прагненнями в полі будди п'яти каламутей. Там бодгісаттва на ім'я Вімалакірті, утверджений у незбагненному визволенні, навчає Дгарми бодгісаттв. Він і послав цього явленого бодгісаттву, щоб прославити моє ім'я, і сповістити хвалу цьому світові, і щоб корені блага тих бодгісаттв зросли».
І ось ті бодгісаттви сказали так: «Наскільки ж великий духом, Благословенний, той бодгісаттва, чиє явлення так наділене чудесною силою і безстрашністю?»
Той Благословенний мовив: «Настільки великий духом той бодгісаттва, що посилає явлених в усі поля будд. І ті явлені постають перед істотами задля діла будди».
І ось той Благословенний Татхаґата Ґандготтамакута дав тому бодгісаттві в посудині, зібраній з усіх пахощів, ту їжу, пронизану всіма пахощами. І дев'яносто тисяч бодгісаттв вирушили в дорогу: «Підемо й ми, Благословенний, у той світ Сага — поклонитися тому Благословенному Шакямуні й побачити того Вімалакірті й тих бодгісаттв».
Той Благословенний мовив: «Ідіть, сини доброго роду, якщо вважаєте, що нині на те час. Але, сини доброго роду, входьте в той світ, приховавши пахощі, щоб ті істоти не впали у сп'яніння й недбальство. І приховайте свій власний вигляд, щоб істоти в тому світі Сага не занепали духом. І не породжуйте в тому світі думки про низькість, а з неї — думки про відразу. Чому ж так? Бо поля будд — то поля порожнечі; будди ж, благословенні, задля дозрівання істот не являють усієї царини будди».
І ось явлений бодгісаттва, взявши ту їжу, разом із тими дев'яноста тисячами бодгісаттв силою будди й волею Вімалакірті тієї ж таки миті, за одну мить, зник у світі Сарваґандгасуґандга і постав у домі Вімалакірті Ліччхаві.
Там Вімалакірті явив дев'яносто тисяч левових сидінь, таких самих, як ті перші левові сидіння. І ті бодгісаттви посідали на них. А той явлений подав Вімалакірті Ліччхаві посудину, повну тієї їжі. І від пахощів тієї їжі все велике місто Вайшалі сповнилося пахощами, аж поки тисячократний світ став запашним. І тоді брагмани й господарі Вайшалі, і Сомаччхатра, володар Ліччхаві, разом із повними вісімдесятьма чотирма тисячами Ліччхаві, вдихнувши ті пахощі, сповнилися дива й чуда, і тіло й розум їхні зраділи. І тими самими пахощами їжі спонукані, сини девів, що живуть на землі, і деви сфери жаги й сфери форми прийшли до дому Вімалакірті Ліччхаві.
І ось Вімалакірті Ліччхаві сказав старійшині Шаріпутра й тим великим шравакам таке: «Споживайте, достойні, цю нектарну їжу Татхаґати, викохану великим співчуттям. І не прив'язуйте розуму до вузького подвижництва, щоб не стало вам несила очистити дар».
Тоді декому зі шравак спало на думку: «Як же таке зібрання наїсться цією такою малою їжею?»
Тим шравакам той явлений бодгісаттва сказав таке: «Не рівняйте, достойні, своєї мудрості й заслуг із мудрістю і заслугами Татхаґати. Радше вичерпаються чотири великі океани, ніж хоч трохи убуде цієї їжі. Якби навіть усі істоти цілу калпу споживали її кусками завбільшки з Сумеру, і тоді б вона не вичерпалася. Чому ж так? Бо ця їжа, що лишилася в чаші Татхаґати, народжена з невичерпної моральності, самадгі й мудрості, — її неможливо вичерпати».
І тією їжею все те зібрання було насичене, а їжі й не поменшало. І ті бодгісаттви, шраваки, Шакра, Брагма й хранителі світу та інші істоти, що спожили ту їжу, — у тіла їхні зійшло таке щастя, яке мають бодгісаттви у світі, оздобленому всіма щастями. І з усіх пор їхньої шкіри повіяли такі пахощі, як пахощі дерев у тому самому світі Сарваґандгасуґандга.
І ось Вімалакірті Ліччхаві, хоч і знав сам, сказав тим бодгісаттвам, що прийшли з поля будди Благословенного Татхаґати Ґандготтамакута, таке: «Яке ж, сини доброго роду, навчання Дгарми в Татхаґати Ґандготтамакута?»
Ті мовили так: «Той Татхаґата навчає Дгарми не витлумаченням складів. Самими лише пахощами ті бодгісаттви приходять до впокорення. Хоч би під яким запашним деревом сідали ті бодгісаттви, звідти віють такі пахощі, що, тільки-но вдихнувши їх, вони здобувають самадгі на ім'я „Копальня всіх чеснот бодгісаттви“; а тільки-но здобувши те самадгі, вони народжують у собі всі чесноти бодгісаттви».
І ось ті бодгісаттви сказали Вімалакірті Ліччхаві таке: «А тут яке навчання Дгарми являє Благословенний Шакямуні?»
Той мовив: «Тяжкі до впокорення, шляхетні мужі, ці істоти. І тим тяжким до впокорення істотам він являє саме мову про приборкання норовливих і тяжких до впокорення. Що ж є приборканням норовливих і тяжких до впокорення, і що є мовою про таке приборкання? Ось: це — пекла, це — лоно тварин, це — світ Яма, це — недоладні часи, це — народження з ницими здібностями; це — лихий чин тілом, це — визрівання лихого чину тілом; це — лихий чин мовою, це — визрівання лихого чину мовою; це — лихий чин розумом, це — визрівання лихого чину розумом; це — вбивство живого, це — привласнення неданого, це — блудна поведінка, це — облудна мова, це — наклепницьке слово, це — грубе слово, це — пустопорожня балаканина, це — зажерливість, це — злоба, це — хибний погляд, і це — їхнє визрівання; це — скнарість, це — розбещеність, це — гнів, це — лінощі, це — розсіяність, це — недоумство, і це — плід недоумства; це — переступ проти навчання пратімокші, це — пратімокша, це — те, що слід робити, це — те, чого робити не слід, це — злука; це — старання, це — заслона, це — те, що не заслоняє, це — провина, це — не провина, це — вихід із провини, це — шлях, це — хибний шлях; це — благе, це — неблаге, це — гідне догани, це — безганне, це — з течіями, це — без течій, це — мирське, це — понадмирське, це — складене, це — нескладене, це — скверна, це — очищення, це — самсара, це — нірвана».
Отак, багатослівним викладом дгарм, істот із норовом брикливого коня приводять до сталості. Як норовливий кінь чи слон приходить до впокорення лише тоді, коли його вражають у болюче місце, — так само й тут тяжкі до впокорення, норовливі істоти приходять до впокорення через мову, що виказує всі страждання.
Ті бодгісаттви мовили: «Диво Благословенного Шакямуні — що він, приховавши велич будди, вбогістю й простотою впокорює норовливих істот. І в тих бодгісаттв, що живуть тут, у такому злиденному полі будди, теж незбагненне велике співчуття».
Вімалакірті мовив: «Саме так, шляхетні мужі; воно так, як ви кажете. І ті бодгісаттви, що народилися тут, мають тверде велике співчуття. Вони одним-єдиним народженням у цьому світі звершать для істот більше, ніж тисячею калп у тому світі Сарваґандгасуґандга.
Чому ж так? Бо тут, шляхетні мужі, у світі Сага є десять дгарм, що нагромаджують благо, — тих, яких в інших полях будд немає і які вони тут переймають. Які ж десять? А саме: підтримка даянням — для вбогих; підтримка моральністю — для розбещених; підтримка терпінням — для злобливих; підтримка завзяттям — для лінивих; підтримка спогляданням — для тих, чий розум розсіяний; підтримка мудрістю — для недоумкуватих; навчання про подолання восьми недоладних часів — для тих, хто в них потрапив; навчання великої колісниці — для тих, чиє подвижництво часткове; підтримка коренями блага — для тих, хто коренів блага не посадив; і повсякчасне, безнастанне дозрівання істот чотирма способами прихиляння. Оці десять дгарм, що нагромаджують благо, вони тут переймають — тих, яких в інших полях будд немає».
Ті бодгісаттви мовили: «Якими дгармами наділений бодгісаттва, що, відійшовши зі світу Сага, неушкодженим і незачепленим потрапляє в чисте поле будди?»
Вімалакірті мовив: «Вісьмома, сину доброго роду, дгармами наділений бодгісаттва, відійшовши зі світу Сага, неушкодженим і незачепленим потрапляє в чисте поле будди. Якими ж вісьмома? А саме: „я маю чинити благо всім істотам, і не маю шукати від них ніякого блага для себе“; він має витерпіти страждання всіх істот і віддати всім істотам усі свої корені блага; незлобивість до всіх істот; любов до всіх бодгісаттв, як до вчителя; невідкидання дгарм — ані нечуваних, ані почутих; незаздрісність до чужих здобутків і незвеличування себе власними здобутками, а зосередження розуму; розгляд власних огріхів і невикриття чужих провин; і, тішачись пильністю, прийняття на себе всіх чеснот. Оцими вісьмома дгармами наділений бодгісаттва, відійшовши зі світу Сага, неушкодженим і незачепленим потрапляє в чисте поле будди».
І ось, коли Вімалакірті Ліччхаві та Манджушрі-царевич отак навчали Дгарми в тому зібранні, у повної тисячі живих істот народилися помисли про найвище досконале пробудження, а десять тисяч бодгісаттв здобули терпіння щодо ненародженості дгарм.
Розділ дев'ятий, названий «Принесення явленої трапези».