The Nearness of the Kingdom

Господь наш каже, що Царство Боже близько нас. Так, Царство Боже всередині нас, як каже святий Павло: «спасіння наше ближче, ніж тоді, коли ми увірували». Тож маємо знати, яким саме чином Царство Боже близько нас. Тому пильно вдивімося у зміст цих слів. Якби я був королем і не знав про це, я насправді не був би королем. Але якби я був цілком певен, що я король, і все людство поділяло б цю певність, і я знав би, що вони її поділяють, — тоді я був би королем справді, і все королівське багатство було б моїм. Якби ж бракувало хоч однієї з цих трьох умов, я насправді не був би королем.

Так само й наше спасіння залежить від того, чи знаємо й чи розпізнаємо ми Найвище Добро, яким є Сам Бог. Я маю в душі своїй спроможність вмістити Бога цілком. Я певен, так само як певен того, що живу, що ніщо не є мені таке близьке, як Бог. Бог ближчий до мене, ніж я сам до себе; моє буття залежить від близькості й присутності Бога. Він близький і до речей з дерева та каменю, але вони того не знають. Якби шматок дерева усвідомив близькість Бога так, як усвідомлює її архангел, то був би той шматок дерева щасливий, як архангел. Через це людина щасливіша за бездушне дерево — бо вона знає й розуміє, як близько до неї Бог. Її щастя зростає й меншає в міру того, як зростає й меншає це її знання. Щастя її постає не з того, що Бог близько неї, і в ній, і що вона має Бога; а з того, що вона знає цю близькість Бога, і любить Його, і відає, що «Царство Боже близько». Тому, коли я думаю про Царство Боже, я змушений мовчати перед його безмірністю, бо Царство Боже — не що інше, як Сам Бог з усім Своїм багатством. Царство Боже — не мала річ: можемо оглянути в уяві всі світи Божого творіння, але вони не є Царство Боже. У якій душі з’являється Царство Боже і яка душа знає Царство Боже, та душа не потребує ані людської проповіді, ані навчання; вона навчена зсередини і запевнена у вічному житті. Хто знає й розпізнає, як близько до нього Царство Боже, той може сказати з Яковом: «Бог є на цьому місці, а я того не знав».

Бог однаково близький в усіх створіннях. Мудрець каже: «Бог розкинув Свою сіть над усіма створіннями, щоб кожен, хто бажає відкрити Його, міг знайти й розпізнати Його в кожному з них». Інший каже: «Той знає Бога правдиво, хто однаково розпізнає Його в усіх речах». Служити Богові зі страхом — добре; служити Йому з любові — краще; але боятися й любити Його разом — найкраще з усього. Мати спокійне, мирне життя в Богові — добре; терпляче нести життя в болю — краще; але мати мир посеред болю — найкраще з усього.

Людина може вийти в поле, промовити свою молитву і відати Бога, або ж може бути в церкві й відати Бога; але якщо вона більше відає Його через те, що перебуває в тихому місці, то це її власна нестача, а не через Бога, Який однаково присутній в усіх речах і місцях і готовий віддати Себе всюди, наскільки це в Ньому. Той знає Бога правдиво, хто знає Його всюди. Святий Бернард каже: «Чому моє око, а не моя нога бачить небо? Бо моє око більше подібне до неба, ніж моя нога. Отож, якщо душа моя має пізнати Бога, вона мусить бути богоподібна».

Тепер — як має душа дійти до цього небесного стану, щоб розпізнавати Бога в собі й знати, що Він близько? Наслідуючи небеса, які не приймають ззовні жодного поштовху, що порушив би їхній спокій. Так і душа, яка хоче пізнати Бога, мусить бути вкорінена й утверджена в Ньому так непохитно, щоб не зазнавати збурення ні страху, ні надії, ні радості, ні смутку, ні любові, ні ненависті, ні чогось іншого, що може порушити її мир.

Небеса всюди однаково віддалені від землі — так само й душа має бути віддалена від усіх земних речей однаково, щоб не бути ближчою до одної, ніж до іншої. Вона має тримати ту саму відстороненість у любові й ненависті, у володінні й зреченні, тобто має бути водночас мертвою, відданою і піднесеною. Небеса чисті й прозорі, без тіні плями, поза простором і поза часом. Нічого тілесного там не знайти. Їхнє обертання неймовірно швидке й незалежне від часу, хоча час залежить від них. Ніщо так не заважає душі дійти до знання Бога, як час і місце. Тому, якщо душа має пізнати Бога, вона мусить пізнати Його поза часом і місцем, бо Бог не є ані в цьому, ані в тому, а Єдиний і понад ними. Якщо душа має побачити Бога, вона не сміє дивитися ні на що в часі; бо доки душа зайнята часом, чи місцем, чи будь-яким подібним образом, вона не може розпізнати Бога. Якщо вона має пізнати Його, вона не сміє мати спільності з ніщотою. Лише той знає Бога, хто розпізнає, що всі створіння — ніщота. Бо якщо поставити одне створіння супроти іншого, воно може видатися гарним і чимось; але якщо поставити його супроти Бога, воно — ніщо. Скажу більше: якщо душа має пізнати Бога, вона мусить забути себе й загубити себе, бо доки вона споглядає себе, вона не може споглядати Бога. А коли вона загубила себе і все в Богові, вона знаходить себе знов у Богові, дійшовши до знання Його, і знаходить також усе, що покинула, — повним у Богові. Якщо я маю правдиво пізнати найвище добро і вічне Божество, я мушу пізнати їх такими, якими вони є самі в собі, окремо від творіння. Якщо я маю пізнати справжнє буття, я мушу пізнати його таким, яким воно є саме в собі, а не таким, яким воно розділене між створіннями.

Усе Буття Бога міститься в Самому Богові. Усе людство не міститься в одній людині, бо одна людина не є всі люди. Але в Богові душа знає все людство і всі речі на найвищому рівні їхнього буття, бо знає їх у їхній сутності. Уяви, що хтось перебуває в прекрасно оздобленому домі: він знав би про нього набагато більше, ніж той, хто ніколи туди не входив, а проте хотів би багато про нього говорити. Отож я певен — так само, як певен власного буття і Божого, — що коли душа має пізнати Бога, вона мусить пізнати Його поза часом і місцем. Така душа ясно знатиме, як близько Царство Боже.

Схоласти часто питали, як то можливо, щоб душа пізнала Бога. Не із суворості Бог вимагає від людей багато чого задля здобуття знання про Себе: це з Його доброти Він хоче, щоб душа зусиллям ставала спроможною прийняти багато, — щоб Він міг багато дати. Хай ніхто не думає, що дійти до цього знання надто важко, хоч воно й може так звучати, і справді, початок його і зречення всіх речей — важкі. Але коли хтось до нього доходить, немає життя легшого, ані приємнішого, ані любішого, бо Бог завжди прагне жити з людиною й навчати її, щоб привести її до Себе. Жодна людина не бажає нічого так палко, як Бог бажає привести людей до знання про Себе. Бог завжди готовий, а ми дуже неготові. Бог близько нас, а ми далеко від Нього. Бог усередині, а ми зовні. Бог приязний; ми відчужені. Пророк каже: «Бог веде праведного вузькою стежкою у простір широкий і безмежний, тобто у справжню свободу тих, хто став одним духом з Богом». Хай Бог поможе нам усім іти за Ним, щоб Він привів нас до Себе. Амінь.

Джерело: Christian Classics Ethereal Library