The Angel’s Greeting

Тут треба зрозуміти три речі: перше — скромність ангела; друге — що він вважав себе негідним звертатися до Матері Божої; третє — що він звертався не лише до неї, а й до великої безлічі душ, які тужать за Богом.

Стверджую: якби Діва спершу не породила Бога духовно, Він ніколи не народився б від неї тілесно. Одна жінка сказала Христові: «Блаженна утроба, що носила Тебе». На що Христос відповів: «Ні, радше блаженні ті, хто слухає Слово Боже і зберігає його». Достойніше для Бога народитися духовно від кожної чистої й дівственної душі, ніж народитися від Марії. З цього нам слід зрозуміти, що людськість є, так би мовити, Син Божий, народжений від вічності. Отець привів до буття всі створіння, і мене поміж них, і я вийшов від Нього разом з усіма створіннями, і все ж перебуваю в Отці. Так само як слово, яке я оце промовляю, зачинається і вимовляється мною, і ви всі його приймаєте, а проте воно не менше перебуває в мені. Так я і всі створіння перебуваємо в Отці.

До цього додам притчу. Були собі чоловік і жінка; жінка випадково втратила око і тяжко цим журилася. Тоді чоловік сказав їй: «Жінко, чого ти журишся?» Вона відповіла: «Не втрата ока мене журить, а думка, що ти через цю втрату можеш любити мене менше». Він сказав: «Я люблю тебе так само». Невдовзі він вийняв собі одне зі своїх очей, прийшов до дружини й сказав: «Жінко, щоб ти повірила, що я тебе люблю, я вподібнився до тебе: я теж тепер маю тільки одне око». Так і люди навряд чи повірили б, що Бог їх любить, доки Бог не вийняв собі одне око, тобто не прийняв на Себе людську природу і не став людиною. Як вогонь вливає свою сутність і свою ясність у сухе дерево, так учинив Бог із людиною. Він сотворив людську душу і влив у неї Свою славу, а проте у власній сутності лишився незмінним. Якщо ти спитаєш мене, чи я — позаяк моє духовне народження поза часом — є вічним сином, я відповім: «Так» і «Ні». У предвічному передзнанні Божому я дрімав, немов невимовлене слово. Він породив мене Своїм сином за образом Свого вічного отцівства, щоб і я був отцем і породжував Його. Це наче хтось стояв би перед високою горою і гукнув: «Чи ти там?» Луна повертається: «Чи ти там?» Якщо гукне: «Вийди», — луна відповідає: «Вийди».

І ще: якщо я стою на високому місці й кажу комусь: «Зійди сюди, вгору», — це може бути йому важко. Але якщо скажу: «Сядь», — це буде легко. Так Бог чинить із нами. Коли людина впокорює себе, Бог не може стримати Свого милосердя; Він мусить зійти і влити Свою благодать в упокорену людину, і найбільше — і все нараз — Він дає Себе найменшому з усіх. Давати — це властиве Богові, бо Його сутність є Його благість, а Його благість є Його любов. Любов — корінь усякої радості й усякої скорботи. Рабський страх перед Богом треба відкинути. Правдивий страх — це страх утратити Бога. Якщо земля тікає вниз від неба, вона знаходить небо під собою; якщо тікає вгору — знову приходить до неба. Земля не може втекти від неба: чи тікає вона вгору, чи вниз, небо проливає на неї свій вплив, кладе на неї свій відбиток і робить її плідною, хоче вона того чи ні. Так Бог чинить із людьми: хто гадає втекти від Нього, той утікає Йому в лоно, бо кожен закут відкритий перед Ним. Бог породжує в тобі Свого Сина, подобається тобі це чи ні, спиш ти чи пильнуєш; Бог чинить Свою волю. А що людина цього не помічає — то вина людини, бо смак її так зіпсутий годуванням земними речами, що вона не може відчути смаку Божої любові. Якби ми мали любов до Бога, ми відчували б смак Бога і всіх Його діл; ми приймали б усе від Бога і чинили б ті самі діла, які чинить Він.

Бог сотворив душу за образом Своєї найвищої досконалості. Він вийшов зі скарбниці предвічного Отцівства, у якій спочивав від вічності. Тоді Син розкрив шатро Своєї вічної слави і вийшов зі Свого високого місця, щоб привести Свою Наречену, яку Отець заручив Йому від вічності, назад на те небо, звідки вона прийшла. Тому Він вийшов, радіючи, як наречений, і зазнав мук любові. Тоді Він повернувся до Своєї потаємної світлиці в мовчанні й тиші предвічного Отцівства. Як вийшов Він від Найвищого, так і повернувся до Найвищого зі Своєю Нареченою і відкрив їй сокровенні скарби Свого Божества.

Перший початок існує задля останнього кінця. Сам Бог спочиває не тому, що Він початок, а тому, що Він кінець і мета всього творіння. Цей кінець захований у темряві предвічного Божества, і він незнаний, і ніколи не був знаний, і ніколи не буде знаний. Сам Бог лишається незнаним; світло предвічного Отця світить у темряві, і темрява не огорнула його. Нехай істина, про яку ми говорили, приведе нас до істини. Амінь.

Джерело: Christian Classics Ethereal Library