True Hearing

Вічна й отцівська мудрість каже: «Хто слухає Мене, той не осоромиться». А якщо він і соромиться чогось, то соромиться того, що соромиться. Хто діє в Мені, той не грішить. Хто визнає Мене і боїться Мене, той матиме життя вічне. Хто хоче почути мудрість Отця, той мусить жити в глибині, лишатися вдома й бути в єдності з самим собою. Три речі заважають нам чути вічне Слово. Перша — тілесність, друга — розпорошеність, третя — облуда часу. Якби людина могла звільнитися від них, вона жила б у вічності, і в дусі, і в самоті, і в пустелі, і там чула б вічне Слово. Господь наш каже: «Ніхто не може почути Мого слова й Мого вчення, не зрікшись себе». Усе, чого вічний Отець навчає і що відкриває, — це Його буття, Його природа і Його Божество, які Він являє нам у Своєму Синові; і Він навчає нас, що ми також Його Син.

Усе, що Бог діє і чого навчає, Він діє у Своєму Синові. Усе Його діло скероване до того, щоб і ми були Його Сином. Коли Бог бачить, що ми справді Його син, Він тужить за нами, і в глибині Його Божественного Буття здіймаються хвилі туги — щоб відкрити нам безодню Свого Божества і повноту Своєї сутності; Він поспішає ототожнити Себе з нами. У цьому Він має радість і втіху в повній мірі. Бог любить людей не менше, ніж любить Себе Самого. Якщо ти справді любиш себе, ти любиш усіх людей, як себе; доки ти любиш когось менше за себе, ти насправді не любиш себе. Права та людина, яка любить усіх людей, як себе.

Дехто каже: «Я люблю своїх друзів, які роблять мені добро, більше за інших людей». Така любов недосконала й неповна; вона схожа на вітрило, наповнене вітром лише наполовину. Коли я люблю когось так само, як себе, мені однаково, чи радість і смуток, смерть і життя будуть мої, чи його. Так велів би правий розум.

Святий Павло відчував таку любов, коли сказав: «Я волів би бути відлученим від Бога заради своїх друзів». А бути відлученим від Бога — це те саме, що терпіти пекельні муки. Дехто запитує, чи святий Павло був на шляху до досконалості, чи вже був досконалий. Відповідаю: він був досконалий, інакше сказав би інакше.

Хочу далі пояснити ці слова святого Павла — що він був готовий бути відлученим від Бога. Найвище зречення для людини — це заради Бога віддати Бога, і саме це святий Павло був готовий зробити: віддати всі блага, які міг би отримати від Бога. Коли він заради Бога віддав Бога, Бог усе одно лишився з ним, бо сутність Бога — це Він Сам, а не якийсь відбиток чи сприйняття Його. Хто так чинить, той — справжня людина, з якою не може статися жодного горя, так само як не може воно статися з Божественним Буттям. Є в душі щось таке, що є, сказати б, кровним родичем Бога. Воно єдине, воно не має нічого спільного з нічим і не подібне до ніщоти — ніщо. Усе створене — ніщо, усе далеке й чуже душі. Якби я хоч на мить опинився в тій сфері чистого існування, я вважав би себе не більшим за черв’яка.

Постає питання про ангелів, які живуть із нами, служать нам і бережуть нас: чи їхні радощі рівні радощам ангелів на небі, чи применшені тим, що вони бережуть нас і служать нам. Ні, певно що ні; бо діло ангелів — це воля Бога, а воля Бога — це діло ангелів; їхнє служіння нам не заважає ні їхній радості, ні їхньому діянню. Якби Бог сказав ангелові піти до дерева й обібрати з нього гусінь, ангел був би цілком готовий це зробити, і це було б його щастям, якби така була воля Бога.

Людина, яка перебуває у волі Бога, не хоче нічого іншого, ніж того, чим Бог є і чого Він хоче. Якби вона захворіла, то не бажала б одужати. Якщо вона справді перебуває в Божій волі, то всякий біль для неї радість, усяка заплутаність — проста річ; ба навіть пекельні муки були б їй радістю. Вона вільна і вийшла із себе; і від усього, що отримує, вона мусить бути вільна. Якщо моє око має розрізняти колір, воно саме мусить бути вільне від усякого кольору. Око, яким я бачу Бога, — те саме, яким Бог бачить мене. Моє око і Боже око — це одне око, і один зір, і одне пізнання, і одна любов.

Людина, яка перебуває в Божій любові, мусить умерти для себе і для всіх створених речей і вважати себе лише одиницею серед тисячі мільйонів. Така людина мусить зректися себе й усього світу. Якби хтось володів усім світом і віддав його Богові неторканим, точнісінько таким, яким отримав, Бог повернув би йому весь світ і додав би до того ще й вічне життя. А якби була інша людина, яка не має нічого, крім доброї волі, і подумала б у серці своєму: «Господи, якби весь цей світ був мій, і ще два світи на додачу, я віддав би їх і себе самого Тобі, як отримав їх від Тебе», — тій людині Бог повернув би стільки, скільки вона віддала. І якби людина зрікалася себе двадцять років, але на мить забрала себе назад, зречення тієї людини було б нічим. Лише та людина справді зреклася себе, яка зреклася по-справжньому й жодного разу не озирнулася на те, чого зреклася, і так лишається нерухома й незмінна. Нехай Бог і Вічна Мудрість дадуть нам лишатися так само нерухомими й незмінними з Ним Самим. Амінь.

Джерело: Christian Classics Ethereal Library