← Назад до змісту

V

The Self-communication of God

Самоповідомлення Бога

Ів. 14:23. — «Хто любить Мене, той берегтиме слова Мої; і Мій Отець полюбить його, і Ми прийдемо до нього й оселю в нього вчинимо.»

У Євангеліях читаємо, що Господь наш нагодував багато людей п’ятьма хлібами й двома рибами. Кажучи притчею, можемо сказати, що перший хліб — це щоб ми пізнали самих себе: чим ми споконвіку були для Бога і чим є для Нього тепер. Другий — щоб ми жаліли ближнього свого християнина, який осліп; його втрата має засмучувати нас так само, як власна. Третій — щоб ми знали життя Господа нашого Ісуса Христа і йшли за ним у міру всієї своєї спроможності. Четвертий — щоб ми знали суди Божі. Усе, що можна сказати про муки пекла, — правда. Святий Діонісій каже: «Бути відлученим від Бога — це пекло, а бачити лице Боже — це небо.» П’ятий — щоб ми пізнали Божество, яке влилося в Отця й наповнило Його радістю, і яке влилося в Сина й наповнило Його мудрістю, і ці Двоє сутнісно одне. Тому й сказав Христос: «Де Я, там і Мій Отець, і де Мій Отець, там і Я.» І Вони влилися у Святого Духа й наповнили Його доброю волею. Тому й сказав Христос: «Я і Мій Отець маємо один Дух», — і Святий Дух влився в душу.

Душа за природою має дві спроможності. Перша — розум, який може осягнути Святу Трійцю з усіма її ділами і бути нею вміщеним, як вода вміщена посудиною. Коли посудина повна, вона охопила все, що в ній міститься, і з’єднана з тим, що охопила і чим повна. Так розум стає одне з тим, що зрозумів і осягнув. Він з’єднаний із цим благодаттю, як Син є одне з Отцем.

Друга спроможність — воля. Вона шляхетніша, і суттєва її прикмета — поринати в Незнане, яке є Бог. Там воля таємничим чином охоплює Бога, і Незнаний Бог кладе на волю Свій відбиток. Воля тягне за собою думку й усі сили душі, так що душа стає одне з Богом через благодать, як Святий Дух є одне з Отцем і з Сином за природою. У Бозі вона гідніша бути любленою, ніж у собі самій. Тому святий Августин каже, що душа більша своєю силою любити, ніж своєю силою жити. Якби людина могла лише перебувати в цьому єднанні й чинити всі діла, які будь-коли чинили створіння, вона була б не чим іншим, як Богом, — якби її вищі сили так підпорядкували собі нижчі, що вона могла б чинити лише богоподібні діла. Але цього не може бути, і тому найвища здатність людини споглядає Бога, як тільки може, і так впливає на нижчі її здатності, що ті вміють розрізняти добро і зло.

Адам мав те єднання з Богом, про яке ми говорили, і поки він його мав, його спроможність вміщала спроможності всіх створінь. Магніт притягує голку, і голка приймає магнітну силу, так що й сама може притягувати інші голки й тягнути їх до магніту. Та коли першу голку відтягти, усі інші голки йдуть за нею. Так сталося і з Адамом: коли він у своїй найвищій спроможності відділився від Бога, усі його спроможності занепали. Звідти постали й розлад, і зіткнення протиборчих воль у нижчому творінні, і занепад їхніх сил аж до найнижчих. Тому й потрібно, щоб усі створіння, які вийшли від Бога, ревно співпрацювали всіма своїми силами, аби утворити Людину, яка знову досягла б того єднання з Богом, яким тішився Адам перед падінням, і яка знову повернула б створінням їхні втрачені сили. Це сповнюється у Христі, як Він Сам сказав: «Я, коли буду піднесений, притягну всіх до Себе.» Він має на думці: якщо Його буде піднесено в нашому пізнанні, Він притягне нас до Себе. У Ньому людська природа стала божественною, і дякувала Богові, і любила Його безмірною любов’ю. Личить і Богові так велико любити людську природу. Раджу вам, сестри і брати: зростайте в пізнанні й дякуйте Богові, доки ви в часі, що Він вивів вас із небуття в буття і з’єднав вас із Божественною Природою. А якщо Божественна Природа понад ваше розуміння — просто віруйте у Христа; ідіть за Його святим прикладом і залишайтеся непохитними. Навертайте юдеїв, поган, єретиків, поганих християн і всіх, хто не має вашого пізнання Бога і досі блукає.

Тож радійте, усі сили моєї душі, що ви так з’єднані з Богом, що ніхто не може відлучити вас від Нього. Я не можу ані вповні хвалити Його, ані вповні любити — тому мушу вмерти й кинути себе в божественну порожнечу, доки не встану з небуття в буття. Якби мені довелося лишатися похованим у плоті аж до судного дня й терпіти муки пекла, це було б для мене малою річчю знести задля улюбленого Господа мого Ісуса Христа, якби я мав певність, що врешті не буду від Нього відлучений. Доки я тут, Він у мені; після цього життя я в Ньому. Тому все мені можливе, якщо я з’єднаний із Тим, Хто може все. Раніше я не міг розрізнити, чи ми божественні за природою, чи за благодаттю. Тоді прийшов Ісус і просвітив мене, так що я пізнав у Божественній Природі Три Особи і що Отець — Той, Хто все зроджує, як каже святий Яків: «усякий досконалий дар сходить від Отця світел.»

Отець і Син мають одну волю, і ця воля — Святий Дух, Який дає Себе душі, так що Божественна Природа проймає сили душі, і та може чинити лише богоподібні діла. Як джерело, що безнастанно тече й напуває коріння квітів, так що квіти розцвітають і приймають свої барви з води джерела, — так Божество уділяє Себе спроможностям душі, щоб вона зростала в подобі Божій. Що більше душа приймає з Божественної Природи, то більше вона стає подібна до Неї, і то тіснішим стає її єднання з Богом. Вона може дійти до такого близького єднання, що Бог урешті цілком притягає її до Себе, так що у свідомості душі не лишається жодної різниці між нею самою і Богом, — хоч Бог і далі дивиться на неї як на створіння. Тому не дайте ввести себе в оману світлові природи. Що вищого ступеня пізнання досягає душа у світлі благодаті, то темнішим здається їй світло природи. Якщо душа хоче знати справжню істину, вона мусить випробувати себе: чи відреклася вона від усіх речей, чи втратила саму себе, чи любить Бога чисто Його любов’ю і водночас нічим своїм, щоб ніщо не могло відлучити її від Нього, і чи один лише Бог живе в ній. Якщо вона втратила себе, то це так, як коли Діва Марія загубила Христа. Вона шукала Його три дні й усе ж була певна, що знайде. А Христос увесь той час був у найвищому класі школи Свого Отця й не відав, що мати шукає Його. Так буває і зі шляхетною душею, яка йде до Бога в науку і вчиться там, чим є Бог у Своїй сутності, і чим Він є у Трійці, і чим Він є в людині, і що Йому наймиліше. Святий Августин каже, що праведність Бога в Божестві, і в Трійці, і в усіх створіннях — джерело найбільшої радості, яка є на небі. Бог у людській природі — світильник живого світла, і «світло у темряві світить, і темрява його не огорнула». Темрява мусить завжди тікати від світла, як ніч тікає від дня. Так душа вчиться пізнавати волю Божу. Святий Павло каже: «Це воля Божа — освячення наше.» А наше освячення в тому, щоб знати, чим ми були перед часом, чим ми є в часі й чим будемо після часу. Так душа губить себе в цих трьох і не дбає про тіло, аж доки не приходить до нього у храмі, і воно кориться їй без нарікання. Отець — об’явлення Божества, Син — образ і лице Отця, а Святий Дух — сяйво того лиця і взаємна любов між Ними; і ці властивості Вони завжди мали в Собі. Три Особи з жалю схилилися до людської природи, і Син став людиною, і був найзневаженішою людиною на землі, і терпів муку від рук створінь, яких Сам разом з Отцем сотворив і з волі Якого став людиною. Таким був Христос аж до смерті Своєї, а коли Він воскрес із мертвих, тоді було видно найзневаженішого з усіх людей з’єднаним із Божеством в Особі Христа.

Джерело: Christian Classics Ethereal Library