← Назад до змісту

Розділ 1

Бесіда про те, як віддавати всі сили практиці Шляху будд

Бендова · 辨道話

Вступ перекладача

«Бендова», найраніша датована праця «Сьобоґендзо», починається довгим вступом, який вписує сидячу медитацію (дзадзен) у те, що впродовж століть передавалося як практика буддизму, і пояснює, чому Доґен узявся писати цю промову. Далі йде уявний діалог між учнем і Доґеном-наставником, що становить серцевину промови. Зовні вона нагадує катехізис: учень питає, Доґен відповідає. Проте характер запитань і настрій того, хто питає, натякають, що відбувається щось більше. По суті, уявний учень, сповнений недовіри, висуває різні заперечення проти методу спокійної споглядальної медитації, який Доґен тоді запроваджував у Японії, і висловлює сумніви, з якими справжні Доґенові учні, мабуть, стикалися з боку інших або й самі носили в собі. Явні сумніви, що звучать у запитаннях, Доґен оминає і відповідає з розуму медитації, тим самим не відступаючи від свого завдання — прояснити непорозуміння, яке лежить у корені сумнівів запитувача. Хоча стиль цієї праці, надто вступу, виразно літературний, Доґен часто перемежовує свій урочистий виклад розмовними зворотами й барвистими образами, які надають бесіді співчутливої теплоти й мʼякого гумору.

Усі будди без винятку засвідчують, що осягнули просвітлення, тим, що здатні безпосередньо передавати чудесну Дгарму.1 Як втілення Істини, вони вдаються до неперевершеного, незбагненно дивовижного методу, що діє без зусиль. Саме цей метод будди передають буддам, без відхилень і викривлень, а їхній медитативний стан радості в Істині — його мірило й міра. Оскільки, перебуваючи в цьому стані, вони з радістю, куди б не пішли, духовно допомагають іншим, цей свій метод — практику сидячої медитації — вони вважають правильною і найпрямішою Брамою для входу на Шлях.

Люди вже щедро наділені Дгармою в кожній частці свого єства, але доки вони не практикують, Вона не проявиться. І доки вони самі особисто не засвідчать Її, вони ніяк не зможуть осягнути, що Вона таке. Та коли вони віддають Її іншим, Вона знову й знову переповнює їм руки, бо не розрізняє «для одного» і «для багатьох». Коли вони дають Їй голос, Вона рине з їхніх вуст, мов приплив, безмежна вшир і вглиб. Усі будди постійно перебувають у цьому стані, і жоден із них не тримається за свої думки чи сприйняття, хоч би що виникало; тим часом безліч живих істот постійно користуються тим, що є в цьому стані, але не пробуджені до жодної ситуації повною мірою.

Як я пояснив би це тепер, старанно практикувати Шлях означає давати всім речам бути тим, чим вони є у своїй власній природі, коли ви втілюєте свою сутнісну єдність, ідучи шляхом геть від розрізнювального, двоїстого мислення. Коли ви покинете таке мислення і так пройдете його застави, ви перестанете підпадати під його пояснення, які, мов колінця в бамбуку, заступають вільний прохід, чи під його теорії, заплутані, мов сучки в сосновій деревині.

Щодо мене, то невдовзі після того, як я вирішив шукати Дгарму, я обійшов усю нашу країну в пошуках обізнаного духовного вчителя, аж поки не зустрів наставника Мьодзена з монастиря Кеннін-дзі. Осінні приморозки й весняний цвіт швидко змінювали одне одного девʼять разів, поки я переймав від нього дещо з традиції Рінзай. Як головний учень патріарха-наставника Ейсая, наставник Мьодзен один правильно передавав неперевершену Дгарму Будди: серед його японських сучасників рівного йому напевно не було. Тоді я подався до землі великої династії Сун, щоб шукати духовних учителів обабіч річки Цяньтан у провінції Чжецзян і пізнати нашу традицію, як її викладають її Пʼять Брам.2 Зрештою я зустрів майстра медитації Жуцзіна на горі Тайбай, у монастирі Тяньтун, і Велика Справа — те, що я все життя прагнув збагнути, — з ним розвʼязалася.

Після того, на початку китайської ери Шаодін (1228), я повернувся на батьківщину з наміром поширювати Дгарму й рятувати живих істот. Я почувався так, ніби ніс на плечах важку ношу, тож вирішив вичекати, поки зможу енергійно поширювати «відпускання розрізнювального розуму». Тим часом я мандрував, мов хмара, знаходячи притулок, як плавуча очеретина, готовий учитися звичаїв і навичок ясних розумом мудреців минулого.

Проте мені спало на думку, що можуть бути люди, які за самою своєю природою щиро прагнуть вивчати Шлях, не зважаючи на славу й зиск, і намагаються зробити уважність своєю головною метою, але, на жаль, їх, можливо, збиває з пантелику якийсь хибний учитель, тож правильне розуміння Істини марно від них приховане. Через це вони, можливо, без пуття дали самовдоволенню себе одурманити, задовго занурені в царину самоомани. І я замислився: як справжнє зерно духовної мудрості може прорости й вирости в них, щоб вони мали змогу осягнути Істину? Хоч я й досі такий убогий чернець на Шляху, та оскільки я тепер присвятив себе тому, щоб мандрувати, мов хмара, і плисти, мов очеретина, — на якій горі чи біля якої ріки вони змогли б мене розшукати? Співчуваючи цим людям, я взявся записати тут те, що бачив і дізнався про звичаї й практики в китайських чаньських монастирях, а також зберегти Передачу того, що мій духовний учитель розумів як найглибшу Мету, і так поширювати істинну Дгарму буддизму. Вірю, що далі йде справжній внутрішній сенс цього. А він такий.

Вшанований Великий Наставник Шакʼямуні, перебуваючи зі своїм зібранням на індійській Горі Ґрифів, передав цю Дгарму Махакашʼяпі, і її патріарх за патріархом правильно передавали аж до шановного Бодгідгарми. Цей шановний сам подався до Китаю і там передав Дгарму великому наставникові Хуейке. Так передача Дгарми Будди вперше прийшла в східні землі. Передаючись безпосередньо в такий спосіб, вона зрештою дійшла до Шостого китайського Патріарха, майстра медитації Дацзяня Хуейненя. Тоді справжня Дгарма Будди розлилася по землі Хань, і її головна мета відкрилася, не заплутуючись у сектантських чи схоластичних питаннях. Згодом у Шостого Патріарха було двоє духовних послідовників: Наньюе Хуайжан і Цінюань Сінсі. Оскільки обом було передано печать Будди, вони обидва були духовними провідниками для людей і небожителів. Коли ці дві гілки поширилися, відкрилися Пʼять Брам Навчання. Це традиції Фаянь, Гуйян, Цаодун, Юньмень і Ліньцзі. У нинішньому сунському Китаї по всій країні поширена тільки традиція Ліньцзі. Хоча ці пʼять чернечих родин різняться, вони однаково є Єдиною Печаттю Розуму Будди.

Крім того, ще від часів Пізньої (Східної) династії Хань (25–220) у Китаї зʼявлялися всілякі повчальні книги; хоч вони й розійшлися по всій країні, які з них кращі, ще не було встановлено. Коли патріарх-наставник Бодгідгарма прийшов із Заходу, він одразу відтяв під корінь ці заплутані лози словесної плутанини, і справжня, чиста Дгарма Будди поширилася повсюди. Щиро молюся, щоб те саме сталося і в нашій країні.

Сказано також, що всі будди, як і всі патріархи, робили Дгарму Будди своєю оселею. Кожен із них не лише сидів прямо у своєму медитативному стані радості в Істині, а й втілював заповіді в практиці, і саме це поєднання вони вважали точним і певним шляхом пробудження до Істини. Ті в Індії та Китаї, хто пережив пробудження, так само дотримувалися цього підходу. Він ґрунтується на тому, що наставник безпосередньо, наодинці передає учневі цей чудесний метод, а той зберігає його справжній внутрішній сенс.

Коли ми говоримо про правильну Передачу в нашій традиції, пряме Вчення Будди безпосередньої Передачі — «найкраще з найкращого». Від тієї самої миті, коли учень уперше зустрічається віч-на-віч із тим, хто має стати його духовним другом і мудрим учителем, немає потреби, щоб учень підносив пахощі, бив поклони, повторював імена будд, виконував аскези й покаяння чи читав сутри: наставник просто велить учневі сидіти в чистій медитації, доки той не скине тіло й розум.

Хай навіть лише на мить, але коли хтось, сидячи прямо в медитації, ставить печать Будди на свої три види вольових дій — тіла, мови й думки, — увесь фізичний всесвіт і все в ньому стає печаттю Будди і є нею; увесь простір наскрізь стає просвітленням і є ним. Через це всі будди, як втілення Істини, відчувають, як примножується їхня радість у Дгармі своєї власної Первісної Природи, і грізна велич їхнього осягнення Шляху оновлюється для них. Крім того, всі живі істоти по всьому фізичному всесвіту — в якому б із шести світів існування вони не були, включно з трьома нижчими, — тієї ж миті стають ясними й чистими тілом і розумом, засвідчуючи Основу свого великого звільнення і являючи своє Первісне Обличчя. Тієї миті всі речі осягають, що таке насправді засвідчення Істини. Усе разом користується своїм тілом, як це робить Будда, одним стрибком швидко перескакуючи межі будь-якого «правильного» розуміння, щоб сидіти прямо, як Владика Будда під своїм деревом Бодгі. Миттю все обертає незрівнянне Велике Колесо Дгарми, коли Воно розгортається і виражає глибоку Мудрість Остаточного, Нествореного.

Ба більше, ці однаково повністю просвітлені істоти повертаються в шість світів існування, щоб особисто пройти шлях невидимої допомоги. Отже, ті, хто сидить у медитації, без сумніву, скинуть тіло й розум і відтнуть себе від колишніх заплутаних і скверних думок та поглядів, щоб особисто осягнути, що таке вроджена Дгарма Будди. Тобто на кожному полі навчання кожного будди як втілення Істини справа будд виражається і втілюється в практиці до найдрібнішої подробиці, і вони далеко й широко створюють для інших обставини, які допомагають їм вийти за межі уявлення «бути буддою», енергійно поширюючи Вчення про те, що людина йде далі, завжди стаючи буддою. Цієї самої миті земля з її деревами й травами, а також стіни й огорожі з їхньою черепицею й камінням — усі, як видно, виконують справу будд. Тож усі, хто з духовною користю обертає на добро будь-які бурі й повені, що можуть знятися, невидимо дістають настанови й допомогу від глибоких і незбагненних повчань будд і виражають своє вроджене Розуміння, яке завжди близьке до Істини.3 Оскільки люди, що приймають такі повені й пожежі й обертають їх на духовну користь, усі радо дістають від будд настанови щодо свого вродженого Розуміння, то й ті, хто живе поруч із ними й духовно спілкується з ними, своєю чергою взаємно наділяють одне одного безмежними, нескінченними чеснотами будд і дають безупинній, чудесній, незмірній Дгармі будд котитися далеко й широко, аж поки Вона не пошириться по всьому всесвіту, всередині й назовні. Проте ці люди, про яких я кажу, не перебувають у темряві через привʼязаність до своїх чуттів, бо вони безпосередньо осягають Істину, нічого не вигадуючи в тиші своєї медитації. Якби, як вірять звичайні люди, духовна практика й особисте осягнення були двома різними речами, то кожну з них можна було б бачити й розпізнавати окремо від іншої. Хто цілком поринає у свої чуттєві сприйняття та інтелектуальне розуміння, той не перебуватиме в «царині просвітлення», бо царина просвітлення поза досяжністю оманливого, розрізнювального мислення.

Більше того, хоча в тиші медитації людина переживає — не лише субʼєктивно, в серці й розумі, а й обʼєктивно, у зовнішніх обставинах, — «входження в осягнення» і «вихід за межі пробудження до Істини», вона, перебуваючи в царині радості в Істині, не збурює жодної порошинки й не розбиває образу «єдності з усіма речами». Водночас далекосяжні діяння будди творять глибокі й чудесні настанови й провід будди. Ніколи рослинність і земля, з якої вона росте, — саме ті місця, куди сягає цей шлях навчання, — не перестають випромінювати велике сяйво, виражаючи глибоко тонку Дгарму. І «рослинність», і «стіни» ясно й дієво звіщають Дгарму у світі заради всіх живих істот, звичайного розуму вони чи пробуджені.4 А всі живі істоти, пробуджені чи ні, своєю чергою завжди виражають Її заради «рослинності» і «стін». У царині, де власне пробудження пробуджує інших, від самої миті, коли вам дано особисту певність, ви за неї не тримаєтеся, а коли ваша особиста певність починає діяти, ви маєте дбати, щоб вона ніколи не спинялася.5

Ось чому навіть медитація однієї людини в один час гармонує з усіма формами буття і єдина з ними, спокійно пронизуючи всі часи. Так у невичерпному світі явищ, крізь минуле, теперішнє й майбутнє, той, хто медитує, виконує нескінченну працю навчання й проводу інших на Шляху будд. Це та сама практика, нічим не відмінна для всіх, так само як і осягнення та особисте засвідчення для всіх ті самі. Це не лише практика простого сидіння: це «удар по безмежному простору, на який Він відлунює», — Його безупинний, дивовижний голос до і після того, як калатало вдарило в дзвін. Але не обмежуйте справу цим! Кожен має своє Первісне Обличчя, а також своє навчання й свою практику, і все це поза межами людських здогадів. Знайте: навіть якби всі будди, незліченні, як піски Ґанґу, доклали своїх духовних сил і спробували виміряти медитацію однієї людини своєю пробудженою Мудрістю Будди, вони не змогли б дістатися її меж, хоч як намагалися б їх осягнути.

❀

Тепер ви почули, які великі й безмежні чесноти й духовні заслуги цієї сидячої медитації. Проте хтось, кого затуманили сумніви, може спитати: «Оскільки до Вчення Будди веде багато брам, навіщо займатися саме сидячою медитацією?»

Я відповів би: «Бо це правильний і найпряміший вхід до того, чого навчав Будда».

Тоді він може спитати: «Чому ж це єдиний правильний і прямий вхід?»

Я зауважив би: «Безперечно, шанований Великий Наставник Шакʼямуні передав його безпосередньо як найдосконаліший метод осягнення Шляху, і ті, хто втілює Істину в трьох часах, однаково осягали, осягають і осягатимуть Шлях, практикуючи сидячу медитацію. Тому вони передають її з покоління в покоління як правильну й найпрямішу браму до Дгарми. Ба більше, індійські та китайські патріархи всі осягнули Шлях, практикуючи сидячу медитацію, — ось чому я тепер вказав на неї як на правильну браму і для людей, і для небожителів».

Тоді він може спитати: «Оскільки це залежить від того, чи дістав хтось правильну Передачу, чи дослідив сліди, що їх залишили патріархи, — це справді поза досяжністю таких звичайних людей, як я. Проте читання сутр і повторення імен будд саме собою, безперечно, може стати причиною духовного пробудження. Не бачу сенсу просто сидіти без діла, нічого не роблячи, — то як можна покладатися на такий метод, щоб досягти духовного пробудження?»

Я зауважив би: «Те, що ви тепер вважаєте глибокий медитативний стан усіх будд і незрівнянну Велику Дгарму безглуздим „сидінням без діла“, робить вас тим, хто зводить наклеп на Велику Колісницю. Ваша омана така ж глибока, як у того, хто каже: „Води немає“, — тонучи посеред широкого моря. На щастя, всі будди вже спокійно сидять у медитативному стані, що є довершеною радістю в Істині. Хіба це не творить величезних духовних заслуг? Шкода, що ваше Око ще не відкрилося, а ваш розум і досі в заціпенінні, ніби ви пʼяні.

«Справді, царина будд дивовижна і непідвладна збагненню інтелектом, а тим паче не осягне її той, кому бракує віри і хто має мізерне духовне розуміння! Лише той, хто має велику готовність до справжньої віри, може легко ввійти на Шлях. Тому, чия віра дорівнює нулю, важко прийняти навіть дане йому вчення. Навіть на Горі Ґрифів були такі, про кого Шакʼямуні сказав, що їм краще піти, коли він проголошував Дгарму. Загалом, якщо у вашому серці постане справжня віра, вам слід навчатися й практикувати; якщо ж ні, то поки що облиште це і жалкуйте, що Дгарма досі не зросила вас.

«Крім того, не певен, чи справді ви знаєте, яку чесноту має виконання таких служб, як читання сутр і повторення імен будд. Просто ворушити язиком і давати волю голосові, думаючи, що це матиме заслугу й чесноту справи будди, — це вкрай жалюгідно. Порівняно з Дгармою Будди це далеко вбік і заведе вас іще далі в хибному напрямку.

«До того ж „розгорнути сутру“ означає зʼясувати для себе, чого Будда навчав як засад навчання й практики і в „раптовому підході“, і в „поступовому підході“.6 Коли ви навчаєтеся й практикуєте так, як він навчав, це, без сумніву, допоможе вам осягнути духовну певність. Порівняно з заслугою справжнього осягнення просвітлення тепер, розумові зусилля, витрачені на обмірковування речей, — ніщо. Безглуздо вживати свій рот, щоб тисячі й тисячі разів повторювати щось, намагаючись дійти до Шляху будд, — це однаково що вірити, ніби дістанешся півдня, правлячи віз на північ. Це також усе одно що пробувати вставити квадратний кілок у круглий отвір. Хто читає уривки з релігійних творів, лишаючись у темряві щодо шляху духовного навчання, той схожий на людину, що пішла до лікаря і залишила там те, що лікар приписав. Яка з цього користь? Безупинно видобувати з рота звуки — це як весняне денне й нічне кумкання жаби на рисовому полі: зрештою й це не дає жодної користі. А тим паче це стосується тих, хто глибоко відданий своїм оманам і блукає слідом за славою й зиском. Таким людям важко це покинути, бо їхня схильність до успіху й жадоби справді глибока! Оскільки такі люди були й у минулому, цілком певно, що вони є й у сьогоднішньому світі, — як же це сумно!

«Ось що вам слід збагнути: коли учень, що віддав і серце, і розум особистому засвідченню Істини, перебуває в злагоді з наставником нашої традиції — тим, хто осягнув Шлях і має ясний розум, — щодо того, як практикувати, і дістав Передачу чудесної Дгарми Сімох будд, тобто Шакʼямуні та шести будд, що були перед ним, тоді справжній сенс і мета цієї Дгарми виходять на світло й зберігаються. Це поза тим, що знають учені знавці сутр, які вивчають лише слова. Тож облиште свої сумніви й омани і докладіть усіх сил, щоб практикувати Шлях, сидячи в медитації за настановами справжнього наставника, щоб ви самі могли осягнути медитативний стан усіх будд, що є їхньою радістю в Істині».

Тоді він може спитати: «І традицію Тендай, що спирається на Лотосову сутру, і традицію Кеґон, що спирається на Аватамсака-сутру, — так, як їх передано до нашої країни, — вважають основоположними традиціями буддизму Великої Колісниці, не кажучи вже про такі традиції, як Сінґон, яку Татгаґата Вайрочана особисто передав Ваджрасаттві і яка відтоді впорядковано переходила з покоління в покоління від наставника до учня. Головне, про що говорять ці традиції, — що „Сам наш розум є Буддою“ і що „Цей наш розум творить стан будди“, і вони викладають правильне сприйняття Пʼяти будд дгʼяни,7 яке осягають за одне сидіння, не витрачаючи на навчання багатьох кальп. Напевно, їх слід вважати найвищими з учень Будди. Тож чим таким вирізняється навчання й практика, про які ви ведете мову, що ви, нехтуючи тими вченнями, тримаєтеся лише свого методу?»

Я зауважив би: «Вам слід розуміти, що в родині Будди немає суперечок про „вищі“ чи „нижчі“ вчення і ніхто не виокремлює якусь Дгарму як мілкішу чи глибшу. Вам слід лише намагатися відрізняти справжнє від фальшивого в навчанні й практиці. Деякі, привабившись природою — горами й водами з їхніми рослинами й квітами, — звідти влилися в Шлях будд. Інші, збираючи в пригорщі землю з її піском і камінцями, зберегли печать Будди. Тим паче незліченні образи, що наповнюють всесвіт, перевершені далекосяжними словами Будди, які ще багатші! — а обертання Великого Колеса Дгарми вміщується в кожній окремій порошинці. Ось чому вислів на зразок „Сам ваш розум є Буддою“ — мов місяць у воді, а сенс вислову „Сидіти в медитації — це і є ставати буддою“ — мов відображення в дзеркалі. Не заплутуйтеся й не дайте себе звести вправній грі слів. Щоб ви тепер просувалися в навчанні й осягнули просвітлення в одну мить, я показую вам дивовижний шлях, який будди й патріархи передавали безпосередньо, і роблю це, щоб ви стали справжнім послідовником Шляху.

«Крім того, Дгарму Будди має передавати наставник нашої традиції, чиє особисте пробудження засвідчене. Учені, які лише підраховують слова, не годяться в учителі й провідники: вони були б, мов сліпі, що ведуть сліпих. Усі, хто нині перебуває в брамі нашої традиції, де відбувається належна Передача будд і патріархів, шанують і поважають досвідченого провідника, чиє осягнення Шляху засвідчене, і довіряють йому як охоронцеві Дгарми Будди. Тому коли до нього приходять шукати притулку нелюдські істоти — і видимі, і невидимі — або коли архати, хоч і вже втішаються плодами осягнутого просвітлення, приходять питати його про Дгарму, цей наставник неодмінно подає їм руку допомоги, щоб прояснити те, що лежить на дні їхніх сердець. Оскільки про таке не чути в брамах, що їх пропонують інші вчення, учням Будди слід вивчати лише Дгарму Будди.

«Також памʼятайте: хоча від самого початку нам аніскільки не бракує неперевершеного просвітлення і воно завжди доступне нам для радості й ужитку, ми не можемо в це повірити, тож звикаємо без потреби породжувати розрізнювальні думки й особисті погляди, женемося за ними, ніби вони щось справжнє, і, спіткнувшись, на жаль, збиваємося з Великого Шляху. Покладаючись на ці думки й погляди, ми творимо безліч найрізноманітніших примарних „квітів у небі“. Не поринайте й не застрягайте в розмірковуваннях про дванадцять ланок залежного виникнення чи двадцять пʼять видів існування у світах бажання, форми й поза формою, у здогадах про Три Колісниці чи Пʼять Колісниць або про те, існує Будда чи ні. Ідучи за такими думками й поглядами, ви не зможете побачити правильного шляху навчання й практики Дгарми Будди. А от коли ви цієї самої миті, згідно з печаттю Будди, відпустите все і щиро сядете в медитацію, ви вийдете за межі, які встановлює будь-яка ваша турбота про те, оманені ви чи просвітлені. Не переймаючись тим, мирський це шлях чи святий, ви одразу прогулюватиметеся в царинах поза звичайним мисленням, радіючи Великим Просвітленням. Хіба можуть ті, хто заплутався в тенетах і сильцях слів, зрівнятися з такою людиною?»

Тоді він може спитати: «Серед трьох традиційних шляхів духовного навчання є навчання медитативного зосередження, а серед шести практик бодгісаттви — довершення медитації. Оскільки і те, і те вивчали всі бодгісаттви від тієї миті, коли їхні серця вперше відкрилися прагненню осягнути просвітлення, це було частиною навчання й практики для всіх без винятку, тямущих і нетямущих. Сидяча медитація, про яку ви тепер говорите, можливо, й належить до них як одна з форм, але що змушує вас стверджувати, ніби в ній зібрані всі справжні вчення Татгаґати?»

Я зауважив би: «Це ваше запитання постало тому, що це незрівнянне Велике Вчення Татгаґати — Скарбницю Ока Істинної Дгарми про Єдину Велику Справу, заради якої ми навчаємося, — назвали „школою Дзен“.8 Проте вам слід усвідомити, що ця назва вперше зʼявилася в Китаї, а тоді поширилася на схід; в Індії її не знали. Вона виникла, коли великий наставник Бодгідгарма девʼять років „сидів обличчям до стіни“ в монастирі Шаолінь на горі Суншань. Ні ченці, ні миряни ще не знали про Істинну Дгарму Будди, тож називали його брахманом, що зробив сидячу медитацію (дзадзен) своїм головним заняттям. Згодом усі його нащадки з покоління в покоління незмінно присвячували себе сидячій медитації. Нетямущі миряни, бачачи це, не розуміли, що насправді відбувається, і загалом називали це „школою сидячої медитації“. Нині слово „сидячої“ відкинули, і її називають просто „школою Дзен“. Але її серце й дух ясно видно з численних висловів патріархів. Її не можна порівнювати чи ставити поруч із медитативним зосередженням чи медитацією, про які йдеться в шести практиках бодгісаттви чи в трьох шляхах навчання.

«Те, що цю Дгарму Будди достеменно передавали від наставника до учня, не було таємницею для жодного покоління. Колись давно, в зібранні на Горі Ґрифів, Татгаґата довірив цю Дгарму — Скарбницю Ока Істинної Дгарми й Дивовижне Серце Нірвани — як своє незрівнянне Велике Вчення лише шанованому Махакашʼяпі. Оскільки цей обряд на власні очі бачило безліч небожителів, які й тепер живуть у небесних світах, у ньому не варто сумніватися. Оскільки Дгарму Будди загалом безліч небожителів повсякчас оберігає й захищає, заслуга їхніх дій досі не зникла. Без сумніву, вам слід визнати, що ця практика — повний і цілісний Шлях Дгарми Будди: їй немає рівні».

Тоді він може спитати: «З чотирьох способів тримати тіло, відомих у родині Будди, — стояння, ходіння, сидіння й лежання, — чому ви покладаєте весь тягар практики лише на сидіння і говорите про здобуття певності й входження в стан будди через поширення медитативного споглядання?»

Я зауважив би: «Шляхи, якими всі будди минулих віків один за одним навчалися й практикували і якими вони дійшли певності й увійшли в стан будди, неможливо пізнати до кінця. Якщо ви питаєте, що тут є підставою, то вам слід розуміти: підстава — це те, чим користувалися ті, хто належить до родини будд. Не треба шукати підстави поза цим. Простіше кажучи, вихваляючи цю практику, патріархи й наставники казали, що сидяча медитація — брама до спокою й радості. З цього можна здогадатися, що з чотирьох способів тримати тіло вона найлегша й найрадісніша. Ба більше, це був шлях практики не одного чи двох будд: це шлях усіх будд і всіх патріархів».

Тоді він може спитати: «Припустімо, той, хто ще ясно не зрозумів, що таке Дгарма Будди, і справді може здобути певність, старанно практикуючи сидячу медитацію. А як щодо тих, кому вже ясно, що таке Істинне Вчення Будди? Чого вони можуть очікувати від сидячої медитації?»

Я зауважив би: «Оскільки кажуть, що не слід розповідати свої сни нетямущим і що марно давати весла в руки дроворубові,9 я не схильний відповідати на ваше запитання прямо. Проте дещо я можу вам пояснити.

«Отож вважати, що практика й осягнення відокремлені одне від одного, — це небуддійський погляд, або хибне розуміння Шляху. У буддизмі практика й осягнення — цілковито одне й те саме. Оскільки це практика, що ґрунтується на духовному пробудженні цієї самої миті, старанне навчання, яке постає з нашої першої рішучості шукати Шлях, саме собою є всією повнотою нашої вродженої певності. Тому ми навчаємо, що не слід плекати жодного очікування просвітлення як чогось зовнішнього чи відокремленого від практики, бо ця практика прямо вказує вам на вашу власну первісну, вроджену певність.

«Оскільки ця певність — духовно пробуджена і вже існує в практиці, ваша певність не знатиме меж; оскільки практика вже існує в духовно пробудженій певності, ваша практика не знатиме початку. Ось чому і Татгаґата Шакʼямуні, і шанований Махакашʼяпа були ведені своєю практикою, що ґрунтувалася на духовному пробудженні. Так само великого наставника Бодгідгарму й високого патріарха Дацзяня Хуейненя „тягала й кидала“ їхня практика, що ґрунтувалася на духовному пробудженні. Такі ознаки того, хто перебуває в Дгармі Будди й дотримується її.

«Практика, невіддільна від духовного пробудження, вже існує. Нам пощастило, що цю чудесну практику передано кожному з нас, і старанно йти нею з тим станом розуму, який уперше пробудив у нас прагнення шукати Істину, — це само собою означає прийти до того первісного, духовно пробудженого стану, який є нашою вродженою, „нествореною“ Основою. Знайте, що будди й патріархи знову й знову навчали: не можна послаблювати навчання й практику, щоб не заплямувати й не затьмарити наше вроджене просвітлення, невіддільне від нашої практики. Якщо ви відпустите будь-яку думку „Я виконую чудову практику“, ваше вроджене просвітлення переповнить вам руки. Якщо ви очиститеся від будь-якої думки про „буття просвітленим“, ця чудесна практика діятиме в усьому вашому єстві.

«Крім того, коли я був у країні великої династії Сун, я на власні очі бачив у всіх чаньських монастирях повсюди Залу медитації, де від пʼятисот-шестисот до тисячі-двох тисяч ченців мирно сиділи в медитації вдень і вночі. Коли я питав тих наставників нашої традиції — тих, кому була передана печать Розуму Будди і хто служив настоятелями цих монастирів, — що таке буддизм за своєю суттю, мені пояснили, що це засада: „Навчання й духовне пробудження — не дві окремі речі“. Тому не лише заради учнів у брамі нашого монастиря, а й заради тих, хто, вирізняючись прагненням до Дгарми, жадає Істини в ученні Будди, я пішов шляхом умілих учителів нашої традиції. І згідно з тим, чого навчали ці будди й патріархи, я виклав, що треба старанно практикувати Шлях, сидячи в медитації. Я робив це, не розрізняючи між тими, хто має настанову новачка, і тими, хто має настанову старшого, і не зважаючи на те, чи ті, кого навчають, — звичайні люди чи святі.

«Ви ж, певно, чули, що казали наставники: „Не те що практики й осягнення немає. Просто їх не можна схопити й заплямувати“, а також: „Хто ясно бачить, що таке Шлях, той і практикує Шлях“. Збагніть: ви маєте навчатися й практикувати посеред осягнення Шляху».

Тоді він може спитати: «А як щодо японських учителів попередніх поколінь, які поширювали по нашій країні вчення сутр? Коли вони переправлялися до Китаю за династії Тан і привозили звідти Дгарму, чому вони знехтували цією засадою сидячої медитації і передавали лише вчення сутр?»

Я зауважив би: «Ті вчителі минулого не передали цього Вчення тому, що для Нього ще не настав час».

Тоді він може спитати: «А чи розуміли ту Дгарму вчителі давніших часів?»

Я зауважив би: «Якби вони Її зрозуміли, то передали б Її».

Тоді він може заперечити: «Дехто каже:

Не журіться народженням і смертю, бо є надзвичайно швидкий спосіб звільнитися від них, а саме — збагнути засаду, що вроджена природа розуму вічно перебуває, лишаючись незмінною. Це означає, що оскільки це фізичне тіло народилося, воно неминуче загине, але вроджена природа розуму не загине ніколи. Коли людина повністю збагне, що вроджена природа її розуму, яку ніколи не змітають народження і смерть, перебуває в її тілі, вона бачить її своєю справжньою, істинною природою. Отже, тіло — лише тимчасова форма, що народжується тут і вмирає там, повсякчас підвладна змінам, тоді як розум вічно перебуває, тож немає підстав чекати, що він змінюватиметься в минулому, теперішньому й майбутньому. Розуміти справу так — це і є бути вільним від народження і смерті. Для того, хто збагнув цю засаду, його майбутні народження і смерті припиняться, тож коли його тіло помре, він увійде в океан справжнього існування. Коли він вільється в цей океан буття, він, безперечно, матиме чудесні чесноти, як мали всі будди й татгаґати. Хоча він може збагнути це ще в теперішньому житті, він не буде цілком таким, як ті святі, бо має тілесне існування, спричинене оманливими діями в минулих життях. А той, хто ще не збагнув цієї засади, вічно кружлятиме в послідовних народженнях і смертях. Тому треба просто поспішити й до кінця збагнути засаду, що вроджена природа розуму вічно перебуває й лишається незмінною. Яка користь проживати життя, просто сидячи без діла?

Таке твердження справді відповідає Шляху всіх будд і всіх патріархів, хіба ні?»

Я зауважив би: «Погляд, який ви щойно висловили, — аж ніяк не буддизм, а небуддійський погляд послідовників Шреніки.10 Цей їхній хибний погляд можна викласти так:

У наших тілах є подібний до душі розум. Коли цей розум, або інтелект, стикається з обставинами, він розрізняє добре й погане, а також відрізняє правильне від хибного. Він усвідомлює, що болить чи свербить від бажання, і знає, що тяжко витерпіти, а що легко. Усі ці відгуки — в силах цього розуму. Проте коли наше тіло гине, ця подібна до душі природа скидає його, як змія шкіру, і народжується деінде. Тож хоча здається, що тут і тепер вона гине, вона народиться в іншому місці, ніколи не гинучи, а завжди перебуваючи незмінною.

«Ось такий цей хибний погляд. Хоч би як там було, але те, що ви берете цей погляд за взірець і вважаєте його вченням Будди, — безглуздіше, ніж стискати в руці черепицю чи камінець, вірячи, що це золото чи коштовний камінь. Ганьбі такого затуманеного невігластва й омани немає порівняння. Державний наставник Наньян Хуейчжун у великій державі Тан суворо застерігав нас від такого погляду. Ви тепер прирівнюєте чудесну Дгарму всіх будд до хибного уявлення, що ваш розум перебуватиме, а тілесні риси загинуть, і уявляєте, що саме те, що породжує причину народження і смерті, звільнило вас від народження і смерті, — хіба це не безглуздо? І як же це жалюгідно! Знайте, що це хибний погляд того, хто поза Шляхом, і не слухайте його.

«Оскільки тепер я ще більше вам співчуваю, я не можу на цьому зупинитися, а спробую врятувати вас від вашого хибного погляду. Вам слід розуміти, що в буддизмі ми завжди говорили не лише про те, що тіло й розум нероздільні, а й про те, що природа речі й форма, якої вона набуває, — не дві різні речі. Оскільки це Вчення однаково добре знали і в Індії, і в Китаї, ми не сміємо від Нього відступати. Ба більше, в буддійських настановах, що говорять про тривання, про всі речі кажуть, що вони тривають, ніколи не поділяючи їх на «тіло» і «розум».11 А в настановах, що говорять про згасання, про всі речі кажуть, що вони підлягають згасанню, не розрізняючи, якої вони природи чи якої форми. То навіщо ви ризикуєте суперечити правильній засаді, кажучи, що тіло зникає, а розум вічно перебуває? Ба більше, вам слід до кінця збагнути, що „народження і смерть“ — це нірвана: ніколи не було мови про нірвану поза народженням і смертю. Більше того, навіть якщо ви хибно вважаєте, що є Мудрість Будди, відокремлена від народження і смерті, бо вирахували, що розум вічно перебуває окремо від тіла, цей ваш „розум“ — що розуміє, міркує, сприймає речі й знає, що вони таке, — однаково є чимось, що виникає і зникає, і аж ніяк не „вічно перебуває“. Хіба ж цей ваш „розум“ не цілковито минущий?

«Якщо покуштуєте, то побачите, що засада єдності тіла й розуму — це те, про що в буддизмі говорять постійно. То як же розум сам собою, окремо від тіла, може не виникати й не зникати, коли це ваше тіло виникає й гине? До того ж якби вони були нероздільні одного часу, а іншого — ні, то сказане Буддою, природно, було б неправдою й обманом.

«Крім того, якщо вам раптом спаде на думку, ніби Дгарма насправді полягає в тому, щоб викорінити народження і смерть, це доведе вас до порушення заповіді, що забороняє гордувати Дгармою Будди. Стережіться цього!

«Вам слід також розуміти, що те, що у вченні Будди називають „Брамою Вчення про великі спільні ознаки природи всіх розумів“, охоплює весь всесвіт, не поділяючи його на вроджені природи та їхні форми і ніколи не говорячи про речі як про такі, що „виникають“ чи „гинуть“. Ніщо, аж до осягнення просвітлення й нірвани включно, не виключене з вродженої природи вашого розуму. Кожна річ у всьому всесвіті — просто „Єдиний Розум“, з якого ніщо не виключене. Усі брами Вчення однаково належать до цього Єдиного Розуму. Стверджувати, що немає жодних відмінностей, — ось як буддійська родина розуміє природу Розуму. То як можна в цій єдиній, усеосяжній Дгармі відокремлювати тіло від розуму чи відділяти „народження і смерть“ від „нірвани“? Ви вже учень Будди, тож не дослухайтеся до тріскотні язика божевільного, що висловлює погляди, які збилися з Істинного Шляху».

Тоді він може спитати: «Чи мусять ті, хто віддано практикує сидячу медитацію, суворо дотримуватися заповідей і чернечих правил?»

Я зауважив би: «Дотримання заповідей і чисте життя — усталені звичаї традиції Дзен і звична поведінка будд і патріархів. Проте про тих, хто ще не прийняв заповідей офіційно або порушив їх, ми не можемо сказати, що їхня сидяча медитація позбавлена цінності чи заслуги».

Тоді він може спитати: «Напевно, той, хто практикує сидячу медитацію, може також поєднувати її з такими практиками, як повторення мантр школи Сінґон чи тендайське споглядання сікан, „зупинення й прозріння“, коли намагаються спинити лихі думки й споглядати, що таке Істина. Правда ж?»

Я зауважив би: «Коли я був у Китаї, я розпитував наставників нашої традиції про справжні ключі до успішного навчання. Жоден із них не сказав, що чув, ніби хтось із наших патріархів, яким належно передано печать Будди, — ні в Індії, ні в Китаї, ні тепер, ні в минулому, — коли-небудь поєднував із нею такі практики, як ці дві. Справді, якщо не зробити Єдину Справу, заради якої навчаєшся, тим, на чому зосереджуєшся, ніколи не дійдеш до Єдиної Мудрості».

Тоді він може спитати: «Чи можуть цю практику виконувати чоловіки й жінки в мирському житті, чи вона годиться лише для ченців?»

Я зауважив би: «Патріархи казали у своєму Вченні: „Коли йдеться про осягнення Дгарми Будди, не розрізняйте чоловіків і жінок, високих і низьких“».

Тоді він може спитати: «Покинувши домашнє життя, ченці швидко відокремлюються від усіх своїх різних звʼязків, тож ніщо не заважає їм старанно практикувати сидячу медитацію. Але як нам, обтяженим щоденними клопотами мирського життя, взятися за навчання й практику, щоб осягнути Шлях будд, якому байдужі мирські справи?»

Я зауважив би: «Будди й патріархи з переповненого співчуття відчинили великі, широкі Брами свого милосердя. Вони зробили це, щоб допомогти всім живим істотам осягнути Істину й увійти на Шлях. Хто з тих, хто в мирському чи в святому світі, міг би бути виключений із цього входу? Тому, якщо шукати прикладів від минулого до сьогодення, засвідчених випадків справді багато.

«Наприклад, імператори китайської династії Тан Дайцзун і Шуньцзун були глибоко занурені в безліч державних справ, але, старанно практикуючи сидячу медитацію, змогли пройти Великим Шляхом будд і патріархів. Міністри Лі і Фан, бувши радниками, служили правою рукою своєму імператорові, але, старанно сидячи в медитації, також осягнули Істину й увійшли на Великий Шлях будд і патріархів. Усе залежить лише від того, чи маєте ви рішучість: до того, мирянин ви чи чернець, це не має жодного стосунку. До того ж ті, хто здатен глибоко розрізнити, що досконале, а що посереднє, природно виявляють віру й довіру. Тим очевидніше, що ті, хто вважає мирські справи перешкодою для Дгарми Будди, лише гадають, ніби в мирському світі Дгарми Будди немає, і так гадають, бо ще не збагнули, що в Дгармі Будди немає „мирських шляхів“.

«Не так давно в великій Сун був міністр, якого звали радник Фен. Це був високий урядовець, дуже зрілий на Шляху патріархів. Згодом він склав про себе вірш:

Вільний від службових обовʼязків,

Я радо сідаю в медитацію.

Рідко коли я лягаю

Чи йду спати у свою постіль.

Хоч на вигляд я

Державний міністр,

«Старійшина» — так мене звуть

Від моря до моря.

Цей вірш каже, що хоча його посада лишала йому мало вільного від обовʼязків часу, його рішучість іти шляхом будд була така глибока, що він осягнув Шлях. Згадуючи його, нам слід поміркувати про себе і подивитися, який вигляд має наше теперішнє становище в дзеркалі його колишніх часів. У великій Сун я ніколи не чув, щоб нинішні правителі та їхні міністри, шляхта й простолюд, чоловіки й жінки не звертали свого серця до Шляху патріархів. І військові, і цивільні урядовці прагнули навчатися медитації й вивчати Шлях. Серед тих, хто цього прагнув, багато хто, безперечно, прояснив Те, що є Основою їхнього серця й розуму. З цього вам має бути зрозуміло, що мирські обовʼязки самі собою не заважають Дгармі Будди.

«Якщо справжня Дгарма Будди поширюється по країні, всі будди й усі небожителі постійно оберігають її, і завдяки цьому правитель робить свою державу мирною. Оскільки мир приносять мудрі й святі, Дгарма Будди стає дедалі сильнішою.

«Крім того, коли шанований Шакʼямуні був у світі, навіть ті, хто чинив лихі діла чи мав викривлені погляди, знаходили Шлях. У зібраннях патріархів і наставників і „молоді мисливці“, і „старі дроворуби“ однаково пережили духовне пробудження.12 То це, безперечно, можливо й для інших людей! Просто шукайте повчального шляху справжнього наставника».

Тоді він може спитати: «Якщо я візьмуся за цю практику, чи зможу я осягнути Істину навіть у нинішньому світі, що перебуває в останній, занепалій добі вчення Будди?»

Я зауважив би: «Хоча ті, хто присвячує себе вивченню сутр, роблять велику справу з різних термінів і ознак, у справжньому вченні Великої Колісниці не розрізняють доби істинної, подібної й останньої Дгарми, а кажуть, що кожен осягне Шлях, якщо практикуватиме. Ба більше, з цією Справжньою Дгармою, що передається безпосередньо, ввійшовши в практику й лишивши своє „я“ позаду, ви так само втішатиметеся, користуючись чудесними скарбами у вас самих. Чи осягнула людина Істину особисто, ті, хто практикує, знають природно, так само як той, хто пʼє воду, сам розрізняє, прохолодна вона чи тепла».

Тоді він може спитати: «Дехто каже, що за Дгармою Будди, якщо я до кінця збагну сенс вислову „Сам наш розум є Буддою“, то хоч я й не читаю сутр і не втілюю Шлях Будди тілом, мені не бракує Дгарми Будди. Просто знати, що Дгарма Будди завжди була в мені, — ось до чого зводиться все осягнення Шляху. Крім цього, немає потреби звертатися до інших, щоб чогось шукати. То навіщо мені завдавати собі клопоту старанною практикою сидячої медитації?»

Я зауважив би: «Це ваше твердження вкрай ненадійне. Якби справа була така, як ви кажете, то будь-хто, хто має свідомий розум, міг би пояснити засаду Дгарми Будди, нічого не осягнувши.

«Вам слід розуміти, що Дгарму Будди треба досліджувати, не тримаючись жодного уявлення про „себе“ чи „іншого“. Якби знати, що „Ти сам є Буддою“, — це і було осягнення Шляху, то шанований Шакʼямуні в далекому минулому не завдавав би собі стільки клопоту, намагаючись допомогти іншим осягнути Шлях.

«Дозвольте мені на хвилину підтвердити це чудовим випадком, що стосується давнього мужа великої чесноти:

Колись давно в чернечій громаді майстра медитації Фаяня був чернець на імʼя Сюаньцзе, управитель монастиря. Наставник Фаянь спитав його: «Управителю Сюаньцзе, як довго ти вже в нашій громаді?»

Сюаньцзе відповів: «Та я вже три роки в громаді».

Наставник спитав: «Ти ж іще молодший чернець. Чому ти ніколи не питав мене про Дгарму Будди?»

Сюаньцзе відповів: «Я не обманюватиму вас, наставнику. Раніше, коли я був у майстра медитації Цінфена, я повністю досягнув стану радісного спокою в Дгармі Будди».

Наставник сказав: «А які ж слова дали тобі ввійти туди?»

Сюаньцзе сказав: «Якось я запитав Цінфена, що таке Істинне Я новачка, і Цінфен відповів: „Ось іде Бог Вогнища, шукаючи вогню“».13

Фаянь відповів: «Гарно сказано. Але боюся, ти, мабуть, цього не зрозумів».

Сюаньцзе сказав: «Бог Вогнища повʼязаний із вогнем, тож я розумію це так: як вогнем шукають вогонь, так Істинним Я шукають Істинне Я».

Наставник сказав: «Як я й думав! Ти не зрозумів. Якби Дгарма Будди була такою, навряд чи вона дійшла б, передаючись, до наших днів».

Сюаньцзе так засмутився, що покинув монастир. У дорозі він подумав: «Адже наставник — добрий учитель усієї Піднебесної і великий провідник пʼятисот ченців. Якщо він дорікнув мені за помилку, то, певно, не без підстав». Тож він повернувся до наставника, шанобливо вклонився, каючись, і сказав: «Що таке Істинне Я новачка?»

Наставник відповів: «Ось іде Бог Вогнища, шукаючи вогню». Почувши ці слова, Сюаньцзе повністю пробудився до Дгарми Будди.

«З цього цілком ясно, що інтелектуального розуміння вислову „Моє власне Я і є Будда“ недостатньо, щоб казати, ніби ви зрозуміли Дгарму Будди. Якби Дгарма Будди полягала в інтелектуальному розумінні вислову „Моє власне Я і є Будда“, наставникові, з огляду на сказане раніше, не довелося б наставляти чи дорікати своєму учневі так, як він це зробив. Від тієї миті, коли ви зустрінете доброго духовного друга, вам, безперечно, слід одразу розпитати про порядок і засади навчання й практики, а також неухильно докладати всіх сил, щоб практикувати сидячу медитацію й триматися Шляху, ніколи не дозволяючи своєму розуму вдовольнятися якимось частковим розумінням. Тоді дивовижний метод Дгарми Будди не виявиться марним».

Тоді він може спитати: «Я чув, що в Індії та Китаї і тепер, і в минулому були такі, хто пробудився до Шляху, почувши, як бʼють по бамбуку, і такі, хто, побачивши колір квітки, прояснив, що таке їхній розум, не кажучи вже про великого наставника Шакʼямуні, який осягнув Шлях, побачивши ранкову зорю, чи про шанованого Ананду, якому стало ясно, що таке Дгарма, коли повалили флагшток перед монастирем. До того ж від часів Шостого китайського Патріарха в пʼяти родинах нашої традиції було багато тих, хто прояснив, що таке основа розуму, зустрівши одне слово чи пів вірша. Напевно, не всі вони були людьми, які завжди старанно практикували Шлях, просто сидячи в медитації, хіба ні?»

Я зауважив би: «Вам слід знати, що ні ті, хто, побачивши колір, прояснив, що таке Розум, ні ті, кого пробудив до Шляху почутий звук, не гаяли часу на здогади й критичні оцінки, старанно практикуючи Шлях, і не творили „другої особи“ — чи то „я“, чи то „іншого“, — коли безпосередньо займалися цією практикою».

Тоді він може спитати: «Люди в Індії та Китаї завжди були від природи чесні й прямі. Оскільки обидві країни — осередки культури, тамтешні люди, діставши настанови в Дгармі Будди, дуже швидко входили на Шлях. Нашій країні здавна вкрай бракує людяності й мудрого розрізнення, тож нам важко нагромадити справжнє духовне зерно. Оскільки ми — край диких варварів, такого зерна, на жаль, не видно. Ба більше, ченці в нашій країні поступаються навіть мирянам тих великих країн. Наш народ нерозумний, обмежений і дрібʼязковий. Він міцно тримається за минущі успіхи і тішиться поверховими чеснотами. Чи зможуть такі люди, навіть сидячи в медитації, швидко осягнути Дгарму Будди?»

Я зауважив би: «Як ви й кажете, люди в нашій країні ще не всі людяні й мудрі в судженнях, а ще схильні до лінощів і упереджень. Якби їм дали Дгарму прямо, Її Солодка Роса скисла б і стала для них отрутою. Смак до слави й зиску приходить легко, а оману й чіпкість важко відпустити. Проте щоб люди розпізнали Дгарму Будди й увійшли в Неї і змогли стати поромом, що перевозить інших за межі мирського, не обовʼязково потрібна світська мудрість звичайних людей чи святих. Коли Будда був у світі, один чоловік пережив усі чотири плоди, що ведуть до стану архата, коли йому влучили мʼячем у голову. А одна жінка збагнула, що таке Великий Шлях, завдяки тому, що в попередньому житті жартома вдягла кесу — чернечу накидку-кашаю. Ці легковажні й тупуваті люди були обоє ніби нерозумні, спантеличені тварини. Та коли їх урятувала їхня справжня віра й довіра, їм відкрився шлях, що вивів їх із їхніх оман. А ще одна побожна мирянка, що принесла їжу старому ченцеві-невігласові, побачивши, як він мовчки сидить, розкрилася й пробудилася. Її досвід не залежав ні від „просвітленої мудрості“, ні від сутр, і вона не покладалася ні на слова, ні на пояснення: її врятувала просто її справжня віра й довіра.

«Також настанови Шакʼямуні поширюються в трьох тисячах світів десь дві тисячі років. Країни в цих світах бувають усякі й не обовʼязково є краями людяності й мудрості, а їхні люди не обовʼязково завжди кмітливі чи блискуче розумні! Проте істинна Дгарма Татгаґати завжди мала дивовижну, неймовірно велику, сповнену заслуги силу, тож коли настає слушний час, Вона поширюється в тих краях. Коли люди належно навчаються й практикують зі справжньою вірою й довірою — тямущі вони чи нетямущі, — усі однаково осягнуть Шлях. Не піддавайтеся думкам, що наша країна — не край людяності й мудрого розрізнення і що її люди надто нерозумні чи тупі, щоб зрозуміти, що таке Дгарма Будди. Ба більше, всі люди щедро наділені справжнім зерном духовної Мудрості. Просто вони рідко перебувають у точній злагоді з Нею, і тому ще не цілком приймають Її й не втішаються Нею».

❀

Попередній обмін запитаннями й відповідями може видатися заплутаним, бо я переходжу то на погляд гостя, то на погляд господаря.14 Певною мірою я, можливо, змусив примарні квіти зʼявитися в порожньому небі. Хай там як, а оскільки засада нашої традиції — старанно практикувати Шлях, сидячи в медитації, — ще не прийшла до цієї країни, як сумно тим, хто має духовні прагнення! Саме тому я зібрав трохи з того, що бачив і чув у Китаї, вдовольнившись тим, що записав справжні ключі яснооких наставників, щоб ті, хто бажає навчатися практики, могли про них дізнатися. Крім цього, нині я не маю досить часу, щоб викласти правила й устави чаньських монастирів чи ранги, порядки й обряди храмів. До того ж таку справу не можна робити поспіхом.

Хоча наша країна лежить на схід від Драконового моря, що відділяє її від Китаю, який лежить далеко за хмарами й імлою, десь за часів японських імператорів Кіммея і Йомея в VI столітті вчення Будди із західних земель поступово рушило на схід, на щастя нашому народові. Проте Його терміни й тонкощі, а також повʼязані з Ним обрядові формальності часто заплутувалися, тож сумніви щодо того, як практикувати, тяжко гнітили. Але тепер, якщо ви зробите справою всього життя свою подерту ряднину й залатану чашу для милостині, поставите очеретяну хатину біля того місця, де біла скеля виступає з порослих мохом урвищ, і, сидячи прямо, шліфуватимете своє навчання, ви вмить станете тим, хто «йде за межі Будди», і швидко завершите Велику Справу, заради якої навчалися й досліджували все своє життя.15 Це саме ті дружні настанови наставника Лунья Цзюйдуня з гори Лунья — Драконове Ікло — і той спадок способу навчання, що його лишив Махакашʼяпа на горі Куккутапада — Півнячій Лапі. Щодо порядку сидячої медитації, вам слід дотримуватися того, що сказано в моїх «Загальних настановах щодо дзадзену»,16 які я склав нещодавно, в еру Кароку (1225–1227).

Хоча, перш ніж поширювати буддизм по країні, слід мати дозвіл правителя, якщо ми знову згадаємо заповіт Гори Ґрифів, то всі правителі, князі, міністри й полководці, що зʼявилися в сотнях тисяч мільйонів земель, — це ті, хто ласкаво прийняв укази Будди і тепер, завдяки своїм минулим життям, живе, не забуваючи свого заповітного бажання оберігати Дгарму Будди. Краї, де поширюється духовна допомога, хоч би де вони були, не мусять бути суто буддійськими країнами. Тому, даючи Шляху будд і патріархів текти, не обовʼязково чекати, поки всі умови стануть досконалими. Просто вважайте сьогоднішній день днем початку!

Отже, я залишаю зібране тут для тих, хто зосереджений на своєму прагненні до вчення Будди, а також для всіх, хто належить до справжнього потоку учнів, які, шукаючи Шлях, мандрують, мов хмара, і знаходять притулок, мов плавуча очеретина.

Записано в день середини осені третього року ери Канґі (12 вересня 1231 року) мною, жебручим ченцем Доґеном, який ходив до сунського Китаю, щоб прийняти й привезти Передачу Дгарми.

Примітки перекладача

1. Тобто безпосередня Передача віч-на-віч між наставником і учнем, на відміну від передачі Дгарми через проповіді чи писання.

2. Натяк на пʼять китайських чаньських традицій, що існували тоді. Доґен назве їх далі в цій промові.

3. Тлумачення Нірмена: «бурі й повені» — це все, що спіткає нас фізично, психологічно чи духовно й загрожує «збити нас із ніг» чи подолати. Проте, як зауважує Доґен, навіть ці на позір негативні й руйнівні події можуть принести духовну користь, коли дивитися на них із розуму медитації. В оригіналі сказано 風水の利益 і 水火を受用する — дослівно «користь від вітру й води», «ті, хто користується водою й вогнем»: ідеться про те, що трави, дерева, стіни й каміння, виконуючи справу будд, здіймають «вітер і воду», і кожен, хто до них торкається, дістає від цього користь.

4. Тут «рослинність» означає все (фізичне чи нефізичне), що є органічним або росте, а «стіни» — все неорганічне чи створене руками.

5. «Особисту певність», про яку говорить Доґен, не слід плутати з будь-якою жорсткою й непоступливою «впевненістю», що може постати з інтелектуальних міркувань, наполягання на «логічній необхідності», релігійної догми, особистої омани тощо. На відміну від Доґенової особистої певності, що постає з прямого, чесного й безкорисливого духовного досвіду, така жорстка «впевненість» — ознака царини, де оманливе мислення людини силкується змусити інших прийняти те, що є оманою.

6. Тлумачення Нірмена. «Раптовий» і «поступовий підходи» — не те саме, що раптове й поступове просвітлення. «Раптовий підхід» — це пробудження до Істини через практику спокійної споглядальної медитації, тобто відпускання всього й сидіння в чистій вірі й довірі до Вічного. За «поступового підходу» учень працює над очищенням своєї карми і проясненням справ, втілюючи заповіді в усіх своїх діях.

7. «Пʼять будд дгʼяни» — пʼять великих будд мудрості, кожен із яких уособлює певний аспект Космічного Будди: Вайрочана — «Той, що осяює»; Акшобгʼя — «Непохитний»; Ратнасамбгава — «Народжений із коштовності»; Амітабга — «Безмірне Світло»; Амоґгасіддгі — «Той, чиє звершення не марне». У Нірмена Вайрочана — «Вічний Будда», а Амоґгасіддгі — «Безстрашний Будда»; ці імена виправлено за санскритом.

8. Дзенсю (禪宗), тут «школа Дзен», має в Доґеновому тексті значення, якого в перекладі не видно. Передавати сю як «школа» може бути оманливо, якщо читач думатиме про щось академічне чи філософське; слово «секта» могло б викликати асоціації з сектантством. В інших місцях я вживав слово «традиція», щоб уникнути обох непорозумінь. Проте трохи далі Доґен прямо показує, що розуміє це слово як синонім муне, «головне, осереддя»: тобто дзенсю — це ті, хто робить дзен (медитацію) осереддям свого навчання, так само як ті, хто належить до Кеґонсю, роблять осереддям свого навчання Кеґон, тобто Аватамсака-сутру.

9. В оригіналі 癡人のまへにゆめをとかず、山子の手には舟棹をあたへがたし — «перед дурнем не розповідають снів, а гірському люду важко дати в руки весло». Перший образ походить від китайського прислівʼя «Не розповідай снів дурневі»; тут Доґен застосовує його до розмови про досвід, що поки що поза рівнем безпосереднього розуміння запитувача. Другий образ це уточнює: про таке не говорять, бо це все одно що давати знаряддя тому, хто не вміє ним користуватися. Нірмен додає, що «дроворуб» у дзені — це чернець, який ще не мав кенсьо (досвіду власної природи будди) і досі працює над тим, щоб підрубати під корінь свої кармічні схильності, а «весла» — знаряддя, потрібні тому, хто пробудився до своєї Істинної Природи, щоб перевозити інших на Той Берег; це його тлумачення.

10. Шреніка (яп. Сеніка, 先尼) — небуддист, сучасник Будди Шакʼямуні, чий погляд розбирає «Махапарінірвана-сутра». Його послідовники часом уживали терміни, схожі на буддійські, але з іншим значенням.

11. Доґен розрізняє буддійське поняття тривання і Шренікине поняття вічного перебування. За першим, усі явища, фізичні й нефізичні, виникають і тривають певний час, а тоді розпадаються й зникають; за другим, розум нібито лишається незмінним і непорушним навіки.

12. В оригіналі 獦者樵翁, «мисливець і старий дроворуб». Нірмен тлумачить так: «молоді мисливці» — це новачки, що, постановивши осягнути стан будди, завзято його шукають; «старі дроворуби» — ті, хто навчається давно, але досі зайнятий підрубуванням коріння своїх минулих кармічних схильностей. Обидва типи заважають собі пробудитися: перші — надмірним завзяттям, другі — чіпляючись за думку «Мені ще так далеко йти». Це його власне тлумачення. Сам Доґен, імовірно, має на увазі конкретних людей: Шостий Патріарх Хуейнен до чернецтва продавав хмиз, а Шіґун Хуейцзан, учень Мацзу, був мисливцем.

13. В оригіналі 丙丁童子來求火, буквально «хлопчик Бін-Дін прийшов шукати вогню». 丙 і 丁 — циклічні знаки, що належать стихії вогню, про що Сюаньцзе далі й каже. Вираз «Бог Вогнища» — Нірменів; за ним, так прозивали храмового хлопчика, що запалював світильники (хлопчики при храмі мали від семи до пʼятнадцяти років, ще не прийняли заповідей і не були ченцями). Докладніше цю історію Нірмен розбирає в Загальному вступі перекладача.

14. Тобто між настановою учня, що питає, і наставника, що відповідає.

15. Тлумачення Нірмена. У цьому реченні опис учня — не просто ідилічний портрет ченця-самітника, а й стислий образний опис того, як слід навчатися, мовою традиційних образів китайського чань-буддизму. Ряднина, тобто кеса, повʼязана тут із заповідями: її дірки — від порушення заповідей, а латання — наслідок щирої рішучості виправитися. Чаша для милостині означає готовність навчатися, приймаючи все; її латки — ознака спроб залатати «щілини» в цій готовності. Хоча ці два аспекти навчання далекі від «досконалості», учень усе ж готовий іти далі, визнаючи, що йому ще є над чим працювати, і що не треба бути «досконалим», щоб рухатися вперед. Хатина часто означає «місце навчання» — тіло й розум людини, — яке тримають «під стріхою», щоб захиститися від кармічних і емоційних бур, які можуть напасти на нього фізично, «ззовні», чи подумки, «зсередини». Хоча його місце — посеред мирського світу з усім, що там росте, він вирішує сидіти перед білою скелею, «стіною» Бодгідгарми, яка є місцем медитації не лише фізичним, а й духовним. Якщо він тоді сидить прямо — медитуючи, визнаючи дірки, яких наробив у заповідях, і щілини від своїх недогледів у всеприйнятті та намагаючись їх залатати, — він швидко зможе відпустити будь-які думки про досягнення стану будди й розвʼяже своє духовне питання.

16. «Фукан дзадзенґі» (普勸坐禪儀). Переклад цієї праці, зроблений преподобною наставницею Джію Кеннет, вміщено в книжці «Serene Reflection Meditation», 6-те перероблене видання (Mount Shasta, California: Shasta Abbey Press, 1996), с. 1–3.

Переклад з англійської — за виданням: Rev. Hubert Nearman, «Shōbōgenzō: The Treasure House of the Eye of the True Teaching», Shasta Abbey, 2007.