Шанобливий уклін дасть вам кістковий мозок Шляху

Вступ перекладача

Назву Доґенового твору, «Райхай токудзуй», крім наведеного вище перекладу можна передати й так: «Шанобливий уклін тим, хто здобув кістковий мозок Шляху». Текст складається з двох частин. Перша, виголошена перед ченцями навесні 1240 року, говорить про готовність учитися в кожного, хто проголошує Дгарму, — чоловіка чи жінки, людини чи тварини, живого чи мертвого, одушевленого чи неживого. Друга, виголошена восени того самого року, стосується саме різних питань, повʼязаних із навчанням у жінок. З невідомих причин другу частину не внесли до ранніх версій «Сьобоґендзо»: її зберігали під замком у Доґеновому монастирі Ейхей-дзі. Почасти це могло статися через різкий тон цієї частини, який можна хибно зрозуміти як неналежний осуд практик і поглядів інших ченців та інших буддійських традицій. Проте, якщо читати текст у контексті, цілком імовірно, що перша промова Доґена про вдячність тим, хто навчає Дгарми, серед яких є й черниці, викликала негативні відгуки, і він вважав за потрібне, кажучи його ж образом, вигнати диких лисиць омани з їхніх нір. Звідси різка риторика й наполегливе «а також», яким він відбиває свої зауваження: він, схоже, твердо вирішив позбавити своїх ченців усіх негативних, звичних, небуддійських культурних поглядів на жінок, зокрема й тих, що постали з давніх звичаїв у самих буддійських громадах.

Коли людина береться за духовне навчання й практику, щоб здійснити ануттара-самʼяк-самбодгі — вище, цілком досконале просвітлення, — знайти вчителя й провідника надзвичайно важко. Такий наставник не визначається ознаками чоловіка чи жінки; це має бути хтось видатний духом, справді «така людина» тут і зараз.¹ Він не належить ні до минулого, ні до теперішнього; навіть дух дикої лисиці може виявитися добрим духовним другом.² Бо таке обличчя того, хто здобув кістковий мозок, і саме він буде вам провідником і принесе користь. Це той, хто не затьмарює причини й наслідку, той, ким мають бути і ти, і я, і він.

Зустрівши вчителя й провідника, ви маєте відкинути всі свої незліченні справи, не марнувати ні миті й віддатися старанній практиці Шляху. Навчайтеся й практикуйте, навіть якщо ще привʼязані до розрізнювального мислення; навчайтеся й практикуйте, навіть якщо вийшли за його межі; навчайтеся й практикуйте, навіть якщо робите це лише наполовину. Навчайтеся так, ніби гасите вогонь на власній голові; навчайтеся стояти на одній нозі.³ Якщо ви так чинитимете, вас не потурбують демони лихослівʼя. Патріарх, який відтяв собі руку й здобув кістковий мозок,⁴ — це не хтось інший; наставник, який скинув тіло й розум, — це вже ви самі.

Здобуття кісткового мозку й передавання Дгарми неминуче залежать від щирої відданості й довірливого серця. Щирість і довіра аж ніяк не приходять ззовні, і немає в нас такого місця, звідки б вони виходили. Просто ті, хто цього досяг, ставлять Дгарму високо, а себе низько. Такі люди тікають від світу й роблять Шлях своєю оселею. Якби вони хоч трохи дбали про себе більше, ніж про Дгарму, то Дгарму їм не було б передано і вони ніколи не здійснили б Шляху. Така рішучість цінувати Дгарму проявляється не в чомусь одному; тож, хоч інші настанови тут і не потрібні, наведу кілька прикладів.

Цінувати Дгарму означає ось що: хай то стовп храму чи храмовий ліхтар, хай то будди чи дика лисиця, дух чи божество, чоловік чи жінка, — якщо хтось утримує Велику Дгарму й здобув мій кістковий мозок, ми маємо незліченні кальпи служити йому, зробивши своє тіло й розум його сидінням. Тіло й розум отримати досить легко: їх у світі що рису, конопель, бамбука й очерету. Рідкісна зустріч із Дгармою.

❀

Будда Шакʼямуні сказав:

Отже, ми маємо благати, щоб дерева й камені проголошували нам Дгарму, і прагнути, щоб її проголошували нам поля й села. Ми маємо питати про неї стовп храму й разом зі стінами та огорожами досліджувати її до кінця.

За давніх часів небесний володар Шакра шанобливо вклонився лисиці як своєму вчителеві й питав її про Дгарму, і переказують, що її називали Великим Бодгісаттвою, незважаючи на те, чи була ця істота через вчинки в минулому житті шляхетною, чи низькою.⁶

І все ж ті дурні й ошукані, що не чули Вчення Будди, думають так: «Я великий чернець, тож мені не треба вклонятися молодшому, хоч би він і здобув Дгарму». «Я довго навчаюся й практикую, тож мені не треба вклонятися тому, хто прийшов до навчання пізно, хоч би він і здобув Дгарму». «Мені надано почесне звання наставника, тож мені не треба вклонятися тому, хто такого звання не має». «Я керую у відомстві справ Дгарми, тож мені не треба вклонятися іншим ченцям, хоч би вони і здобули Дгарму». «Я сановник, що очолює сангху, тож мені не треба вклонятися мирянам, чоловікам чи жінкам, хоч би вони і здобули Дгарму». «Я належу до трьох ступенів мудрих і десяти ступенів святих, тобто до високих бодгісаттв, тож мені не треба вклонятися черницям та іншим, хоч би вони і здобули Дгарму». «Я імператорського роду, тож мені не треба вклонятися міністрам і людям із їхніх домів, хоч би вони і здобули Дгарму». Такі нерозумні люди даремно покинули батьківський край і блукають дорогами чужих країв, тому й не бачать і не чують Шляху Будди.

Давно, за династії Тан у Китаї, великий наставник Чжаочжоу Чженьцзі, зародивши намір шукати Шлях і вирушаючи в мандри, сказав: «Навіть якщо це семирічна дитина, але вона перевершує мене, я проситиму її навчити мене. Навіть якщо це столітній старець, але він нижчий за мене, я навчатиму його». Просячи про Дгарму в семирічної дитини, старий мав їй уклонитися! Таке рідкісне прагнення — це серце давнього будди.

Коли черниця, яка здійснила Шлях і здобула Дгарму, стає на чолі монастиря, ченці, які шукають Дгарми й хочуть навчатися, приєднуються до її громади й шанобливо вклоняються, питаючи її про Дгарму, бо це чудовий взірець навчання. Для них це має бути як вода для спраглого.

❀

У Китаї наставник чань Чжісянь був шанованим наставником із лінії Ліньцзі. Коли Ліньцзі вперше побачив, як Чжісянь іде до нього, він схопив його, на що Чжісянь сказав: «Як скажете». Відпустивши його, Ліньцзі промовив: «Поки що милую тебе від палиць». Відтоді Чжісянь став учнем Ліньцзі.⁷

Пізніше Чжісянь залишив Ліньцзі й прийшов до наставниці Мошань, яку звали за назвою її гори.

Чжісянь шанобливо вклонився. А потім, зародивши намір здійснити буддівство, три роки служив у неї старшим садівником.

Пізніше, ставши на чолі свого монастиря, він сказав громаді: «Я отримав півчерпака в батька Ліньцзі й півчерпака в матері Мошань. Я злив їх в один черпак, випив — і досі ситий».

Почувши тепер ці слова, ви, може, затужите за слідами тих давніх часів. Мошань була чудовою ученицею Гаоаня Даюя, і сила її родоводу зробила її для Чжісяня «нян». Ліньцзі був прямим спадкоємцем Хуанбо Сіюня, і сила його зосередженої практики зробила його для Чжісяня «є». «Є» (爺) означає «батько», а «нян» (孃) — «мати». Те, що наставник чань Чжісянь шанобливо вклонився черниці Мошань Ляожань і шукав у неї Дгарми, — взірець прагнення, а для тих, хто навчається пізніше, — приклад стійкості. Можна сказати, що це пробиває заставу й ламає перепони.

❀

Черниця Міаосінь була ученицею Яншаня. Коли Яншань обирав, хто очолить монастирське відомство зовнішніх і мирських справ, він спитав усіх, хто довго служив на посадах, і колишніх посадовців, хто найкраще надається до цього. Думок було багато, і зрештою Яншань сказав: «Міаосінь, звісно, жінка, але в неї рішучість великого мужа. Вона цілком гідна очолити відомство зовнішніх і мирських справ». Усі в громаді погодилися, і Міаосінь отримала цю посаду. Ніхто з-поміж драконів і слонів, тобто видатних учнів, у громаді Яншаня не образився. Хоч ця посада й не належала до найвищих у монастирі, обрана на неї, безперечно, мала цінувати своє призначення.

Коли вона вже обіймала цю посаду, сімнадцятеро ченців із Шу (нині це частина провінції Сичуань) у мандрах від наставника до наставника в пошуках Шляху прибули туди, маючи намір піднятися на гору до Яншаня. Надвечір вони зупинилися на ніч при її відомстві. Відпочиваючи, вони завели вечірню бесіду про «вітер і прапор» великого патріарха з Цаосі, Хуейнена, але те, що казав кожен із сімнадцяти, було мимо суті.¹² Міаосінь була за стіною й, почувши їх, сказала: «Сімнадцять сліпих ослів! Шкода, скільки соломʼяних сандалій вони зносили, а Дгарми Будди не бачили навіть уві сні!»

Там був і монастирський служка; почувши, як вона не схвалює ченців, він переказав їм її слова. Сімнадцятеро ченців не образилися на її несхвалення, а засоромилися, що не змогли сказати нічого слушного. Тож вони вдягнули належні ризи, запалили пахощі, вклонилися їй і попросили відповіді. Міаосінь сказала їм: «Підійдіть ближче». Сімнадцятеро ще не встигли зупинитися, як вона промовила: «Не вітер рухається, не прапор рухається, не розум рухається». Від цих слів усі сімнадцятеро прозріли. Вони вклонилися їй, дякуючи, як учні вчителеві, і негайно повернулися до Шу на заході, так і не піднявшись на гору до Яншаня.

Справді, рівень її розуміння недосяжний навіть для трьох ступенів мудрих і десяти ступенів святих; її слова й дії — прямий спадок будд і патріархів. Тому й сьогодні, коли звільняється посада настоятеля або того, хто навчає замість настоятеля, ми маємо запросити черницю, яка здобула Дгарму. Якщо чернець і старший віком, і давно в монастирі, але не здобув Дгарми, то навіщо він? Той, хто очолює громаду, неодмінно мусить бути людиною з ясним оком. Проте людина, яка потонула в тілі й розумі неотесаного селянина, така вперта, що часто стає посміховиськом навіть для мирських людей. У Дгармі Будди про неї годі й казати. Так само, безперечно, є жінки й старші черниці, які не хочуть уклонятися ченцям-учителям, що передають Дгарму. Оскільки такі жінки не знають і не навчаються, вони близькі до тварин і далекі від будд і патріархів.

Якщо люди глибоко вирішать віддати тіло й розум Дгармі Будди, Дгарма Будди неодмінно змилосердиться над ними. Навіть нерозумні люди й небожителі чутливі до щирості, тож як істинна Дгарма всіх будд може не відгукнутися на щирість милосердям? Навіть у землі, камінні, піску й гальці є сокровенний дух, що відгукується на щирість.

У нинішньому Сунському Китаї є черниці, які повісили свою торбу з чашею в монастирі.¹³ Якщо про одну з них піде поголос, що вона здобула Дгарму, уряд видає імператорський указ призначити її настоятелькою жіночого монастиря, і в тому монастирі, де вона є, вона починає викладати з настоятельського місця. Уся громада ченців, від настоятеля й нижче, приходить і стоїть, слухаючи її, а запитання їй ставлять також ченці-чоловіки. Такий здавна встановлений порядок. Коли така жінка здобула Дгарму, вона справді є давнім буддою, тож ми не маємо бачити в ній ту, ким вона була раніше. Коли вона бачить нас, зустріч відбувається зовсім по-новому. Коли ми бачимо її, маємо ставитися до неї з думкою «сьогодні — це сьогодні». Наприклад, якщо черниці передано Скарбницю Ока Істинної Дгарми, то навіть ті, хто на чотирьох ступенях архатства, пратьєкабудди, три ступені мудрих і десять ступенів святих мають прийти й, уклонившись, питати її про Дгарму, і вона прийме цей уклін. Чому ж чоловіки мають бути гідніші шани? Порожній простір — це просто порожній простір; чотири стихії — це просто чотири стихії; пʼять скандг — це просто пʼять скандг. З жінками те саме. Коли йдеться про здійснення Шляху, здійснити його може кожен. У будь-якому разі кожен має глибоко шанувати здобуття Дгарми, не зважаючи, чоловік це чи жінка. Це найдосконаліше правило Шляху Будди.

Також у Сунському Китаї словом «цзюйши», мирянин-послідовник, називають чоловіка, який не покинув дому, щоб стати ченцем. Деякі з них живуть у своїх усамітнених оселях разом із дружинами, а інші самотньо й чисто. І все ж можна сказати, що їх досі обплітають хащі омани й нечистих пристрастей. Проте коли хтось із них прояснив Справу, ченці в хмарних ризах із туманними рукавами збираються навколо нього, вклоняються й просять настанов так само, як у наставника, який покинув дім. Хай то жінка, хай то тварина, ви маєте чинити так само.

Той, хто ще й уві сні не бачив істини Дгарми Будди, навіть якщо він столітній старий чернець, не зрівняється з чоловіком чи жінкою, які здобули Дгарму; його не слід шанувати, а лише виявляти звичайну чемність, як гостеві чи господареві. Навіть семирічна дівчинка, якщо вона практикує Дгарму Будди й висловлює Дгарму Будди, є провідницею для чотирьох груп учнів, ченців і мирян, і милосердним батьком усіх живих істот, як, наприклад, донька царя драконів, що стала буддою. Робити їй підношення й виявляти шану слід так само, як усім буддам-татгаґатам. Це давній звичай Шляху Будди. Ті, хто цього не знає й не має прямого Передавання, гідні жалю.

Записано в день Цінмін другого року ери Енʼо (28 квітня 1240 року) в Каннондорі, у монастирі Косьохорін-дзі.

❀

А також у минулому й теперішньому Китаю та Японії бували жінки на імператорському троні. Уся їхня країна належить цьому правителеві, і всі люди стають його підданими. Шанують при цьому не людину, а її становище. Так само здавна шанували черниць не як особистостей, а лише за здобуту Дгарму.

А також, коли черниця стала архатом, до неї приходять усі заслуги, що супроводжують чотири плоди. Хто ж серед людей і небожителів перевершить заслуги чотирьох плодів? Усі небожителі трьох світів бажання, форми й поза формою до них не досягають. Більше того, зректися цього світу — те, що шанують усі небожителі. Тож хто не вшанує ту, яка передає далі Істинну Дгарму Татгаґати й зародила велике серце бодгісаттви? Не вшанувати її — ваша власна провина. Якщо ви не шануєте власного найвищого просвітлення, ви нерозумна істота, що зневажає Дгарму.

А також у нашій країні є доньки імператорів і міністрів, яких прирівнюють до імператриць, а ще є імператриці, яким надано почесне імʼя монастирського двору. Одні з цих жінок поголили голови, інші ні. Проте ті, хто лише схожий на ченців, жадає слави й наживи, бігають до цих домів і бʼються головами об їхнє взуття. Такі люди гірші навіть за слуг.¹⁴ А скільки ще старіє, будучи їхніми рабами! На жаль, як сумно, що, народившись у маленькій, віддаленій країні, вони навіть не знають, що це зіпсований звичай! В Індії й Китаї такого досі немає, він існує лише в нас. Прикро, що ці чоловіки голять голови й тим порушують Істинну Дгарму Татгаґати. Треба сказати, що це глибокий і тяжкий гріх. Вони забули, що мирський шлях — це сон, ілюзія й квіти в порожнечі, і привʼязали себе до рабства в жінок; і це сумно. Вони так поводяться заради марного мирського шляху. Чому ж заради найвищого просвітлення вони не шанують того, кого слід шанувати, — здобуття Дгарми? Бо їхнє прагнення цінувати Дгарму мілке, а бажання шукати Дгарму не всеосяжне.

Коли людина жадає скарбів, вона не думає, що їх не слід брати, бо це жіночі скарби. Шукаючи Дгарму, рішучість слід мати ще більшу. Якщо вона така, то трава, дерева, стіни й огорожі дарують Істинну Дгарму, і весь світ з усіма речами на небі й на землі теж дарує Істинну Дгарму. Цей принцип ви конче мусите знати. Навіть зустрівши справжнього духовного друга, ви, не зародивши цього наміру й не шукаючи Дгарми, не зазнаєте зрошення водою Дгарми. Тож докладайте старанних зусиль.

А також є нині вкрай дурні люди, які й думки не змінюють, бачачи в жінках лише предмет хіті.¹⁵ Учням Будди не слід бути такими. Якщо ви цураєтеся жінок через те, що вони можуть стати предметом хіті, то чи не цуратися вам і всіх чоловіків? Причиною осквернення може стати й чоловік як предмет, і жінка як предмет, і той, хто ні чоловік, ні жінка; предметом можуть стати й сни, ілюзії та квіти в порожнечі. Бували нечисті вчинки у звʼязку з відображенням у воді; бували й у звʼязку з сонцем на небі. Предметом стають і боги, предметом стають і духи. Таким причинам немає ліку. Кажуть, що є вісімдесят чотири тисячі таких предметів. Невже все це слід відкинути? Невже на це не можна дивитися?

У Вінаї сказано:¹⁶ «Два місця чоловіка й три місця жінки однакові: це параджика, і винний не може жити разом із громадою». Отож якщо ви гидуєте жінками через те, що вони можуть стати предметом хіті, то всі чоловіки й жінки зрештою гидуватимуть одне одним і ніхто ніколи не дістанеться іншого берега. Дослідіть цей принцип до дрібниць.

А також серед небуддистів є ті, хто не має дружин. Хоч вони й не одружені, але не ввійшли до Дгарми Будди, тож лишаються небуддистами з хибними поглядами. Також серед учнів Будди є дві групи мирян, чоловіки й дружини. Хоч вони живуть як чоловік і дружина, вони учні Будди, тож ні серед людей, ні на небесах їм немає рівних.

А також у Китаї є нерозумні ченці, які, зародивши намір, дають таку обітницю: «Ніколи, в жодному житті, я не дивитимусь на жінку».¹⁷ На якому вченні ґрунтується ця обітниця? На мирських правилах? На Дгармі Будди? На вченні небуддистів? На вченні небесного демона Мари? Яка провина в тому, щоб бути жінкою? Яка чеснота в тому, щоб бути чоловіком? Коли йдеться про зло, то є злі чоловіки; коли йдеться про добро, то є добрі жінки. Прагнення почути Дгарму й вийти зі світу омани аж ніяк не залежать від того, чоловік це чи жінка. Коли омана ще не відсічена, вона не відсічена однаково в чоловіків і жінок. Коли омана відсічена й істину здійснено, різниці між чоловіками й жінками знову-таки немає. Більше того, якщо ви обіцяєте ніколи не дивитися на жінок, то чи маєте ви відкинути жінок і тоді, коли даєте обітницю «Живих істот безліч, я обіцяю їх усіх спасти»? Відкинувши їх, ви не будете бодгісаттвою, то як можна говорити про милосердя Будди? Ця обітниця — лише пʼяне марення того, хто забагато випив вина шраваків. Ні люди, ні небожителі не повинні вірити, що це правда.

А також, якщо ви цураєтеся жінок через те, що колись вони вчинили якийсь гріх, то маєте цуратися й усіх бодгісаттв, які зародили намір. І якщо ви цураєтеся їх через те, що згодом вони можуть згрішити, то маєте цуратися всіх бодгісаттв, які зародили намір. Цураючись так, ви відкинете всіх, то завдяки чому проявиться Дгарма Будди? На жаль, такі слова — навіжені висловлювання дурнів, які не знають Дгарми Будди. Якби було так, як у цій обітниці, то хіба Шанований Шакʼямуні й усі бодгісаттви його часу вчинили гріх? Хіба їхнє серце просвітлення мілкіше за ваше? Вам варто спокійно поміркувати про це. Оскільки ні патріархи, яким доручено Скарбницю Дгарми, ні бодгісаттви часів Будди такої обітниці не давали, то в межах свого навчання перевірте, чи є в Дгармі Будди місце, де цьому навчають. Якби було так, як у цій обітниці, ви не лише не переправили б жінок на інший берег, а й не змогли б прийти послухати жінку, яка, здобувши Дгарму, вийшла у світ, щоб проголошувати Дгарму для людей і небожителів. Якщо ви не прийдете послухати її, ви не бодгісаттва, а небуддист.

Якщо поглянути на нинішній Сунський Китай, то серед ченців, які ніби довго навчалися й практикували, є такі, що марно рахують морський пісок¹⁸ і дрейфують морем народження й смерті. А є жінки, які шукають духовного друга, старанно практикують і стають провідницями для людей і небожителів. Є й такі стари, що викинули свої рисові пироги, а не продали їх. Шкода: той був чоловіком і ченцем, але марно рахував піщинки в морі писань, і Дгарми Будди не бачив навіть уві сні.¹⁹

Загалом, побачивши предмет бажання, вам слід учитися прояснювати його. Навчатися лише тікати зі страху — це вчення й практика шраваків Малої Колісниці. Якщо покинути схід і сховатися на заході, то й на заході предмети бажання знайдуться. Навіть якщо такі люди думають, що втекли, поки цього не прояснено, предмет бажання буде і здалеку, і зблизька. Це ще не має стосунку до звільнення, а віддалений предмет лише глибшає.

А також у Японії є одна справді смішна річ. Це те, що одні називають «землею огородженої межі», а інші «місцем практики Великої Колісниці», куди не пускають черниць і мирянок.²⁰ Цей хибний звичай передається вже дуже давно, і ніхто не питає, що він таке. Ті, хто вивчає давнину, не намагалися його змінити, і вчені ніколи про це не міркували. Одні кажуть, що це встановили втілення будд чи бодгісаттв, інші — що це звичай давніх попередників, і далі це не обговорюють. Від такого можна надірвати живіт зі сміху. Хто ж таке це втілення? Мудрець чи святий? Бог чи дух? Хтось із десяти ступенів святих чи з трьох ступенів мудрих? Той, хто здійснив рівне просвітлення, чи той, хто здійснив дивовижне? І якщо не можна змінювати старе, то чи не можна нам відкинути й блукання в народженнях і смертях?

Ба більше, Шанований Шакʼямуні, наш Великий Учитель, — це ануттара-самʼяк-самбодгі, найвище, цілком досконале просвітлення. Те, що треба було прояснити, він прояснив цілком; те, що треба було зробити, він зробив цілком; від того, від чого треба було звільнитися, він звільнився. Чи є сьогодні хоч хтось, хто бодай наблизиться до нього? І все ж у громаді Будди за його життя були всі чотири групи: ченці, черниці, миряни й мирянки. Були вісім груп небесних і демонічних істот, були тридцять сім груп шанованих, які перебувають в Алмазній мандалі, були вісімдесят чотири тисячі груп. Оскільки всі вони утворюють огорожу царства Будди, це явно громада Будди. Яка ж громада Будди буває без черниць, без жінок, без восьми груп? Ми не повинні прагнути огородженої межі, чистішої за громаду Будди за життя Татгаґати, бо це було б царство небесних демонів. Порядок у буддійській громаді не відрізняється ні в цьому світі, ні в іншому, ні в тисячі будд трьох часів. Знайте: де порядок інший, там не громада Будди.

Те, що називають чотирма плодами, — це найвищі ступені.²¹ Чи йдеться про Велику, чи про Малу Колісницю, заслуга найвищого ступеня однакова. І черниць, які здійснили чотири плоди, багато. Якого ж світу в межах трьох світів чи в буддівських землях десяти сторін вони не досягнуть? Хто може перегородити їм цей шлях практики?

А також дивовижне просвітлення — це найвищий ступінь. Жінки вже стають буддами,²² то якої речі в усіх сторонах вони не можуть осягнути до кінця? Хто наважиться заступити їм шлях і не дати їм дійти? Вони вже мають заслугу, що осяває всі десять сторін, то навіщо тут якісь межі?

А також, чи перегородите ви шлях небесній жінці або богині, щоб вона не дійшла? Небесні жінки й богині ще не відсікли омани; вони досі істоти, що блукають. Буває, що вони порушують приписи, буває, що ні. Так само й жінки серед людей і самиці тварин: іноді провина є, іноді її немає. Хто ж той, хто перегородить шлях небес чи шлях богів? Вони вже приходять на зібрання будд трьох часів і навчаються там, де є будда. Якщо місце, де є будда, відрізняється від громади Будди, то хто прийме це з вірою як Дгарму Будди? Це вершина дурості тих, хто обманює людей цього світу. Це дурніше, ніж лисиця, яка стереже свою нору, щоб її не відібрали люди.

А також послідовність учнів Будди, хоч у бодгісаттв, хоч у шраваків, така: перші — ченці, другі — черниці, треті — миряни, четверті — мирянки. Це знають і на небесах, і серед людей; це відомо здавна. Тож ті, хто стоїть на другому місці серед учнів Будди, перевершують навіть царя-чакравартина і навіть Шакру, і немає місця, якого вони не могли б досягти. Тим паче з ними не зрівняти царів і міністрів якоїсь маленької віддаленої країни.

А тепер погляньмо на «місце практики», куди, кажуть, черницям не можна. Польові робітники, селяни, хлібороби й старі лісоруби заходять туди безладно, а що вже казати про царів, міністрів, чиновників і радників. Кого туди не пускають? Якби ми порівняли польового робітника й черницю в навчанні Шляху й досягнутому ступені, хто ж зрештою вищий? Хоч у мирських мірках, хоч у буддійських, туди, куди може дійти черниця, польовий робітник чи селянин дійти аж ніяк не може.²³ Це вершина плутанини, і лише маленька країна могла вперше залишити такий слід.²⁴ Як сумно, що старша дитина милосердного батька трьох світів, прибувши до маленької країни, знаходить місце, куди її не пускають!

А також ті, хто живе в тому, що називають «огородженою межею», не бояться десяти злих учинків і повністю чинять десять тяжких провин.²⁵ Чи не є це просто царство гріха, яке цурається тих, хто не грішить?

Ще тяжчими вважаються пʼять зрадницьких учинків, та й ті, хто живе на цій землі, цілком можуть їх чинити. Такі демонічні царства слід зруйнувати.²⁶ Слід вивчати настанови Будди й увійти до царства Будди. Саме це й буде відплатою за доброту Будди. Давні попередники, чи знали ви сенс огородженої межі? Від кого ви її успадкували? Чию печать прийняли?

Той, хто входить у велику межу, яку огородили всі будди, — будди й живі істоти, земля й простір, — звільняється від кайданів і повертається до джерела, дивовижної Дгарми всіх будд. Тому жива істота, яка бодай раз ступить на цю землю, отримує заслугу будди. Вона отримує заслугу неухильності й заслугу здобуття чистоти. Коли огороджують один бік, огороджена вся сфера Дгарми; коли огороджують один ряд, огороджена вся сфера Дгарми.

Є межа, яку огороджують водою, є межа, яку огороджують розумом, і є межа, яку огороджують простором. Тут неодмінно є те, що слід знати через успадкування й передавання. Ба більше: коли огороджують межу, то після окроплення солодкою росою, поклону прийняття притулку й очищення межі промовляють вірш:

Чи знали цей сенс давні попередники, яких нині звично називають творцями огородженої межі? Думаю, ви не можете знати, що в огородженому вміщена вся сфера Дгарми. Отже, ви спʼяніли від вина шраваків і вважаєте малу межу великою справою.

Я молюся, щоб ви швидко отямилися від звичного спʼяніння омани й не відступали від великої межі всіх будд, що пронизує все. Вклоняйтеся й шануйте ту заслугу, завдяки якій усі живі істоти, яких переправляють і приймають, зазнають перетворення. Хто ж не назве це здобуттям кісткового мозку Шляху?

Написано в монастирі Косьохорін-дзі напередодні зимового свята, першого року ери Ніндзі (16 жовтня 1240 року).

Примітки перекладача

1. «Така людина» — 恁麼人, термін «іммо», який у китайському розмовному вжитку означає, за поясненням Нірмена, стан людей чи речей, що є тим, чим вони є насправді, без відчуття існування окремо від часу й без хибного «я».

2. Нірмен пояснює: у дзенській літературі «дика лисиця» (або шакал) зазвичай означає ще не пробуджену людину, яка ходить за тим, хто проголошує Дгарму, і набридає дратівливими запитаннями; іноді це слово вживають і в доброму сенсі — про наставника, який не дає спокою учням, спонукаючи їх запитаннями до істини. У Доґена тут стоїть 野狐精, «дух дикої лисиці». Лисиця й 不昧因果 («не затьмарює причини й наслідку») у цьому абзаці відсилають до коану «Лисиця Байчжана».

3. Нірмен перекладає 翹足 як «стояти навшпиньки» з радістю й надією й порівнює це з англійським «ходити по повітрю», але радості й надії в Доґена немає. Це натяк на переказ із «Махапраджняпараміта-шастри»: у минулому житті Шакʼямуні сім днів і ночей стояв на одній нозі, не зводячи очей із будди Пушʼї, і вихваляв його, чим скоротив свій шлях до просвітлення на девʼять кальп.

4. Ідеться про Хуейке, другого патріарха в Китаї. За переказом, він відтяв собі руку, щоб Бодгідгарма прийняв його, а згодом почув від нього: «Ти здобув мій кістковий мозок», — звідси й назва розділу. Нірмен розуміє це образно: як відмову від своєволі за будь-яку ціну, яку здійснюють Мечем Мудрості Манджушрі, — і наголошує, що Доґен не радить калічити себе.

5. На думку Нірмена, «золото», «їжа», «небесні квіти» й «підношення» тут — метафори вдячності за Дгарму вчителя.

6. Доґен розповість цю історію пізніше, у промові 87 «Про прийняття притулку в Трьох Коштовностях: Будді, Дгармі й Сангсі» (Кіе буппосо).

7. Нірмен пояснює: безстрашність Чжісяня й те, з якою шаною він прийняв метод Ліньцзі, стали причиною, чому той одразу взяв його в учні, а «палиці» означають будь-які засоби, якими Ліньцзі міг розбудити ченця від духовної млявості.

8. Нірмен уважає Лукоу (路口) назвою села; буквально це «вхід на дорогу». На його думку, Мошань ставить не світське, а духовне запитання: чому Чжісянь так відверто заявляє, що досяг Шляху, тобто здійснив буддівство.

9. Це гра слів: Мошань (末山) — назва гори, на якій вона жила, і водночас її імʼя.

10. В оригіналі лише «Чому ж ти не перетворишся?»; Нірмен доповнює: «на чоловіка» — і бачить тут натяк на розділ Лотосової сутри, де восьмирічна донька царя драконів Саґари, вже просвітлена, могла перетворитися на будь-що, щоб розвіяти сумніви тих, хто не вірив, що жінка може здійснити просвітлення.

11. У Китаї вірять, що духи лисиць можуть перетворюватися на інших істот. Приклад — коан «Лисиця Байчжана», який Доґен розгляне пізніше в промові 73 «Про велику практику» (Дайсюґьо).

12. Великий наставник Кейдзан у «Денкороку» так розповідає про цю подію: «[Ще будучи мирянином,] Хуейнен зупинився на ночівлю на веранді храму, коли сильний вітер почав тріпати храмовий прапор, і він почув, як сперечаються двоє ченців. Один казав, що рухається прапор, інший — що рухається вітер. Суперечка тривала, а згоди щодо принципу вони дійти не могли. Хуейнен сказав їм: „Чи дозволите мирянинові швидко завершити цю високу суперечку? Правду кажучи, шановні, рухається не вітер і не прапор, а ваші розуми — і ніщо інше“».

13. Тобто вони вступили до монастиря, щоб навчатися.

14. Нірмен уважає, що йдеться про придворних дам, які, «поголивши голови», тобто офіційно ставши черницями, поводилися не так, як належить черницям, а використовували цих честолюбних мирських ченців для власних цілей. У самого Доґена цього пояснення немає.

15. Хіть — сильне тілесне, статеве бажання; похіть. Так тут передано 婬 у виразах 貪婬所對の境界 і 婬所對の境: 婬 — статева пожадливість, 貪 — жадоба, 所對の境 — те, на що спрямоване почуття, його предмет.

16. Віная — частина буддійського канону, де викладено значення й застосування приписів та монастирські правила.

17. На думку Нірмена, ця обітниця ґрунтується, ймовірно, на хибному розумінні однієї з десяти обітниць в Аватамсака-сутрі: «Нехай моє око не дивиться на жінку (як на сексуальний обʼєкт)».

18. Натяк на тих, хто марнує час на вивчення слів у сутрах, не розуміючи їхнього сенсу в контексті.

19. Натяк на історію про відомого знавця сутр, який не зміг висловити їхнього сенсу власними словами, коли його про це спитала стара, що продавала рисові пироги. Вона не продала йому пирога, і він лишився голодним. Доґен докладно розглядає це в розділі 17 «Розум не можна осягнути».

20. За поясненням Нірмена, цими термінами в деяких буддійських традиціях називали монастир або його головні зали для навчання. В Японії часто не пускали жінок під приводом суворого дотримання приписів. Проте, як доводить Доґен, цей звичай виходить із культурного упередження й Дгармою Будди не виправданий.

21. Це плоди чотирьох ступенів архатства, згаданих раніше в цій промові.

22. В оригіналі 作佛, «стати буддою». Нірмен перекладає це «діють як будди» й пояснює, що це синонім дотримання приписів, але в Доґена такого уточнення немає.

23. Нірмен пояснює це так: не тому, що такі люди духовно неповноцінні, а тому, що вони навряд чи віддаються духовному навчанню, яке проходить чернець або черниця.

24. Нірмен розуміє 錯亂 як «бунтівну й безладну поведінку» малих народів і повʼязує це з клановими війнами, що майже століття спустошували Японію за часів Доґена. Однак у контексті 錯亂 означає радше сумʼяття: плутанину в тому, кого пускати на священну землю.

25. Тобто десять злих учинків, що постають із порушення Десяти приписів, і тяжчі форми таких порушень.

26. Слово «демонічний» тут, за Нірменом, стосується умов, у яких учень стикається з оманливою перешкодою й дозволяє їй звести себе зі Шляху.

Переклад з англійської — за виданням: Rev. Hubert Nearman, «Shōbōgenzō: The Treasure House of the Eye of the True Teaching», Shasta Abbey, 2007.